Decision № 126682012, 05.02.2025, Krasnohvardiiskyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 204/7456/24

Провадження № 2/204/307/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

представниці позивача адвокатки Муравської О.М., відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

У С Т А Н О В И В:

01 серпня 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із нього заборгованість за кредитним договором № 102279488 від 16 вересня 2021 року, у сумі 48323 гривні, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 32500 гривень (а. с. 2-5 та на звороті).

В обґрунтуванняпозовних вимогуказано,що 16вересня 2021року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 102279488, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000 гривень строком на 30 днів до 16 жовтня 2021 року. Кредитодавцем зобов`язання за договором виконані у повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача. У подальшому між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений Договір факторингу № 29-12/2021-45 від 29 грудня 2021 року, за яким ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі і до ОСОБА_1 . В свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, в тому числі і до відповідача за договором № 102279488 від 16 вересня 2021 року у сумі 48323 гривні, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 32500 гривень. Отже, позивач є новим кредитором відповідача за кредитним договором. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і становить 48323 гривні, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000 гривень, заборгованість за процентами на дату відступлення права вимог 32500 гривень,яку позивачпрохає стягнутиз відповідачаразом ізсудовими витратамиу сумі3028гривень тавитратами направову допомогуу сумі13000(а.с.2-5та назвороті).

Ухвалою суду від 07 серпня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 14 годину 20 хвилин 12 вересня 2024 року (а. с. 42), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 20143/24-вих/2/204/3237/24 від 07 серпня 2024 року (а. с. 43).

Ухвалою суду від 07 листопада 2024 року у справі залучено третю особу ОСОБА_2 (а. с. 59).

У судовому засіданні представниця позивача Муравська О.М., позовні вимоги підтримала в повному обсязі, прохала суд їх задовольнити, обґрунтування надала аналогічні тексту позовної заяви.

У судовому засіданні відповідач позовні вимоги визнав частково, в межах заявлених позовних вимог щодо тіла кредиту. В іншій частині позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників цивільного процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 16 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір споживчого кредиту № 102279488 від 16 вересня 2021 року (а. с. 6-10), за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит (грошові кошти) на споживчі потреби в сумі 5000 гривень, строком на 30 днів, до 16 жовтня 2021 року, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

Відповідно до вимог п. 2.3 вказаного договору, пролонгація вказаного в п. 1.3 договору строку кредитування може відбуватися на пільгових (1,50% від фактичного залишку кредиту/день але не більше 15 днів) та стандартних (5% від фактичного залишку/день але не більше 60 днів) умовах.

В графіку платежів за договором про споживчий кредит 102279488 від 16 вересня 2021 року, ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 узгодили суму кредиту, реальну річну процентну ставку, види платежів, загальну вартість кредиту (а. с. 10 на звороті).

В паспорті споживчого кредиту № 102279488, ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 узгодили основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші додаткову інформацію (а. с. 10 та на звороті).

ТОВ «Міолан» зобов`язання за договором про споживчий кредит № 102279488від 16вересня 2021року виконало в повному обсязі, шляхом переказу на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 5000 гривень, що підтверджується платіжним дорученням 32533335 від 16 вересня 2021 року (а. с. 15 на звороті).

29 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 29-12/2021-45 (а. с. 17-19), відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, в новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником (портфель заборгованості).

Відповідно до вимог п. 6.1.4 вказаного договору, права вимоги переходять до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру боржників, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

Як убачається з платіжного доручення № 0316900000 від 30 грудня 2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал» сплачено ТОВ «Мілоан» фінансування за договором факторингу № 29-12/2021-45 від 29 грудня 2021 року у розмірі 1647 008 гривень 45 копійок (а. с. 20).

На підтвердження набуття права вимоги за вказаним договором до боржників, позивачем надано копію акту прийому передачі реєстру боржників від 29 грудня 2021 року до договору факторингу № 29-12/2021-45 від 29 грудня 2021 року (а. с. 19 на звороті), що підписаний сторонами договору та скріплений їх печатками.

З Витягу реєстру боржників вбачається, що ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги до відповідача за договором № 102279488 від 16 вересня 2021 року (а. с. 20-22) у сумі 23250 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 18250 гривень.

10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 (а. с. 23 на звороті-26), відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, в новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником (портфель заборгованості).

Відповідно до вимог п. 5.2 вказаного договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в Друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).

Такий Акту приймання-передачі Реєстру Боржників підписаний сторонами за затверджений їх печатками 10 березня 2023 року (а. с. 26 на звороті).

З Витягу реєстру боржників убачається, що позивач набув право вимоги до відповідача за договором № 102279488 від 16 вересня 2021 року (а. с. 29) у сумі 37500 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 32500 гривень.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст.89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст.11ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч.2ст. 207ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України,позичальник зобов`язанийповернути позикодавцевіпозику устрок тав порядку,що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальниці обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514ЦК України та ст. 442 ЦПК України,заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з вимогами ст.516ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст.517ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Так, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Крім того, у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 Верховний Суд зазначив про те, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок про те, що відповідно до вимог статті 514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст.203ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29грудня 2021року міжТОВ «Мілоан»та ТОВ«Вердикт Капітал»було укладеноДоговір факторингу№ 29-12/2021-45,за яким ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло право вимоги до відповідача за договором № 102279488 від 16 вересня 2021 року, у сумі 23250 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 18250 гривень.

Таким чином ТОВ «ВердиктКапітал» немогло 10березня 2023року задоговором провідступлення праввимоги №10-03/2023/01з ТОВ«Коллект Центр»передати останньому більшеправ,ніж маєсам (23250гривень),тим більше,що надату отримання ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до відповідача за договором № 102279488 від 16 вересня 2021 року строк дії цього договору скінчився з урахуванням пролонгації 16 грудня 2021 року, а відтак він не мав права нараховувати відповідачу відсотки за користування кредитом після цієї дати.

З огляду на викладене, враховуючи те, що 16 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір № 102279488,строком на30днів,який був пролонгованийна стандартнихумовах на60днів, вимоги якого відповідачем не виконано, грошові кошти не повернуто, а тому 29 грудня 2021 року ТОВ «Мілоан»було укладеноз ТОВ«Вердикт Капітал»договір факторингу№ 29-12/2021-45,за яким ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло право вимоги до відповідача за договором № 102279488 від 16 вересня 2021 року, термін дії якого закінчився 16 грудня 2021 року, у сумі 23250 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 18250 гривень, яке в подальшому відступило за договором відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року ТОВ «Коллект Центр», при цьому в розмірі 37500гривень,яка складаєтьсяіз заборгованостіза кредитом(тіломкредиту)у розмірі5000гривень,заборгованості завідсотками надату відступленняправа вимогиу розмірі32500гривень,однак зважаючи на те, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до відповідача за вказаним договором у сумі 23250 гривень, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню частково у сумі 23250 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 5000 гривень, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 18250 гривень.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 07-06/2024 від 07 червня 2024 року (а. с. 37-38) надавало Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс».

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» надано витяг з Акту № 2 про надання юридичної допомоги від 05 липня 2024 року (а. с. 38) на загальну суму 13000 гривень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатським об`єднанням роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантуєправо насправедливий іпублічний розглядсправи упродовжрозумного строкунезалежним ібезстороннім судом,встановленим законом,при визначенніцивільних праві обов`язківособи чипри розглядібудь-якогокримінального обвинувачення,що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідачки на користь позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1897 гривень 55 копійок, виходячи із розрахунку ((23500/48323)*3028)

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306; ЄДРПОУ 44276926) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_1 )про стягненнязаборгованості задоговором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 102279488 від 16 вересня 2021 року у сумі 23500 (двадцять три тисячі п`ятсот) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у сумі 1897 (одна тисяча вісімсот дев`яносто сім) гривень 55 (п`ятдесят п`ять копійок) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна