Decision № 126407789, 07.04.2025, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 рокуСправа №160/3540/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний Суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі відповідач, ГУНП в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, ідентифікаційний код 40108866, щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер платника податку НОМЕР_1 , заборгованості у вигляді індексації грошового забезпечення в період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року включно;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року включно, з урахуванням наданої судом правової оцінки у даному рішенні;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інфляційні збитки та 3% річних від суми боргу.

Крім того, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на його користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 22.05.2019 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та наказом останнього від 20.05.2019 №169 о/с звільнений зі служби в поліції за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». 15.01.2025 адвокат позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з запитом про надання інформації з приводу нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 20.05.2019. Листом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №25682025 від 22.01.2025 позивачеві повідомлено, що виплата індексації грошового забезпечення почала здійснюватись з листопада 2017 року. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення зазначеної виплати позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду від 07.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Також, відповідача зобов`язано надати до суду разом із відзивом на позов: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу); відомості (інформацію у вигляді довідки) чи була нарахована та виплачена позивачу індексація грошового забезпечення у період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року; інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

21.02.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується з доводами позивача та просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що право позивача на індексацію грошового забезпечення виникло лише після прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №782 від 18.10.2017, якою доповнено Порядок проведення індексації грошових доходів населення та передбачено право на індексацію особам, що проходять службу в лавах Національної поліції. З огляду на викладене, на думку відповідача, правові підстави для задоволення позовної заяви відсутні, а тому, останній просить в її задоволенні відмовити повністю. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача, з огляду на їх недоведеність.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 20.05.2019 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області.

Наказом начальника УКЗ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 20.05.2019 №169 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

17.01.2025 адвокат позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з запитом в порядку ст. ст. 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 07.11.2015 по 22.05.2019.

Листом за вих. №2568-2025 від 22.01.2025 «Про розгляд адвокатського запиту» Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області повідомило адвокату позивача про те, що виплата індексації грошового забезпечення позивача здійснювалась тільки з листопада 2017 року. Крім того, зазначено, що до 24.10.2017 грошове забезпечення поліцейських не було віднесено до об`єктів індексації, визначених у пункті 2 Порядку №1078-2003.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року включно протиправною, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІII (далі Закон №580-VІII).

Частинами 1, 2, 5 статті 94 Закону №580-VІII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі Закон №1282-ХІІ).

Згідно ст. 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частинами 1, 6 статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У статті 6 вказано вище закону України визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-ІІІ визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції визначає Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі Порядок №260).

Відповідно до пункту 3 Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).

Згідно із пунктом 2 Порядку №1078 (у редакції до 24 жовтня 2017 року) індексації підлягали грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством), крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку;

- стипендії;

- оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер;

- грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби;

- розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі;

- суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхова виплата дитині, яка народилась інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності);

- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782, яка набрала чинності 24.10.2017, внесено зміни до пункту 2 Порядку №1078, доповнивши абзац п`ятий після слова «військовослужбовців» словом «поліцейських».

Згідно із пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету;

6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

7) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно з абз. 8 п. 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території У країни і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-III).

Відповідно до пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи),

За змістом пунктів 2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У пункті 4 Порядку №159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Предметом спору у справі, що розглядається є, зокрема, бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, яка полягає у не здійсненні виплати індексації грошового забезпечення поліцейського за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.

Суд, проаналізувавши правові норми Закону №2017-ІІІ та Закону №1282-ХІІ, вбачає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 16.09.2020 у справі №815/2590/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 вказав, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Крім того, аналогічна правова позиція до вищевикладеного, викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №160/35/20, в якій зокрема зазначено наступне.

Верховний Суд наголошує, що згідно зі статтями 18, 19 Закону №2017-III, індексація є відповідною соціальною гарантією, оскільки це є виплата, що спрямована на забезпечення достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати.

Враховуючи, що частиною 5 статті 94 Закону №580-VIII на момент виникнення спірних правовідносин було встановлено, що грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації, є обґрунтованим висновок щодо наявності протиправної бездіяльності Управління щодо нездійснення нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за спірний період.

Крім того, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для відступлення від позицій, викладених Верховним Судом в постановах від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, оскільки у цих справах спірні правовідносини виникли за інших фактичних обставин, а саме щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовця, а не поліцейського.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду не погодилася із висновком судів про наявність права на здійснення нарахування та виплати компенсації за несвоєчасну виплачену індексацію, враховуючи застосування до спірних правовідносин Закону №2050-III і Порядку №159.

На момент звільнення позивача індексація грошового забезпечення за спірний період виплачена не була, оскільки Управлінням право позивача на дану виплату не визнавалось, що й спричинило звернення позивача до суду.

Згідно із приписами ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та враховуючи завдання адміністративного судочинства, судовому захисту підлягають лише порушені права та інтереси особи.

Як вже зазначалось, пунктом 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У свою чергу, Порядком №159 передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, особа набуває право на компенсацію у разі неотримання грошового доходу, право на яке не оспорюється, а розмір такої компенсації залежить від розміру невчасно виплаченого доходу.

У даній справі позивач звернувся для захисту права на індексацію свого грошового забезпечення у відповідний період, оскільки відповідач це право не визнавав.

Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер.

У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Отже, нарахування індексації не є безумовним, а виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський Суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування спірної індексації до 24.10.2017, тобто до внесення змін до Порядку №1078, є необґрунтованими, оскільки Закон №580-VIII має вищу юридичну силу, ніж Порядок №1078.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ефективним засобом порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу інфляційні збитки та 3% річних від суми боргу, суд зазначає наступне.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України.

Так, Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15 зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

У свою чергу, як встановлено судом, спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про Національну поліцію».

Тобто, Закон України «Про Національну поліцію» є спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Вказані обставини свідчать на користь висновку, що положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин у цій справі, які регулює спеціальне законодавство.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Суд, враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем, вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків в досліджуваній ситуації відсутні. Отже суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов`язального характеру.

За таких обставин норми ЦК України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, не застосовуються.

Вказаний висновок щодо застосування ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

З огляду на викладене, позовні вимоги в зазначеній вище частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №816/416/18.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем до позову надано копії наступних документів: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР №000665 від 23.06.2023, Договір №01/25 про надання правової (правничої) допомоги від 08.01.2025, Додатковий договір №б/н, ордер на надання правничої допомоги серії ВА №1103837 від 03.02.2025, посвідчення адвоката №805 від 23.06.2023.

Судом досліджено надані докази та встановлено наступне.

08.01.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Явірським Владиславом Сергійовичем укладено Договір №01/2025 про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого адвокат приймає від Клієнта доручення надавати йому наступну правову (правничу) допомогу: представництво інтересів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при розгляді адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії у Дніпропетровському окружному адміністративному суді.

За змістом п. 3.2 Договору клієнт зобов`язаний оплатити гонорар в день підписання даного договору.

Згідно умов Додаткового договору до Договору про надання правової (правничої) допомоги №01/2025 від 08.01.2025 сторони домовились, що вартість послуг (гонорар адвоката) становить 3000,00 грн. Оплата послуг адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності відповідно до вимог ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). У судових засіданнях адвокат участі не брав.

Як вже було встановлено судом вище, гонорар адвоката склав 3000,00 грн та повинен був бути сплаченим позивачем у повному обсязі в момент підписання Договору про надання правової (правничої) допомоги №01/2025, тобто 08.01.2025.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження сплати гонорару адвокату в розмірі 3000,00 грн.

Крім того, позивачем не надано конкретного опису наданих адвокатом послуг у цій справі, відсутні також відповідні акти виконання робіт (надання послуг) на підтвердження наданих адвокатом послуг.

Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид правової послуги та витрачений час.

Однак, таких документів позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу не надано.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський Суд з прав людини.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належного документального підтвердження понесення ним в рамках цієї справи витрат на професійну правничу допомогу, які він просить стягнути, тому, у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 включно.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 включно, з урахуванням наданої судом правової оцінки у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог,- відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст судового рішення складено та підписано 07.04.2025 року.

Суддя О.М. Неклеса