Decision № 125960210, 19.03.2025, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2025 року Справа№200/292/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

15 січня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, в якій просить суд:

-Зобов`язати Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 72628,06 грн;

-стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Державної служби України;

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він 27 травня 2024 року наказом Міжрегіонального управління №249/СХ-К від 20.05.2024 мене було звільнено. Після свого звільнення, 21.06.2024 звернувся Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці нарахування та сплати спірних сум заробітної плати на користь ОСОБА_1 . 26.12.2024 рішення суду у справі №200/4174/24 Міжрегіональним управлінням було виконане у повному обсязі. При цьому Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. У зв`язку з зазначеним, Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 20 січня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву. Відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.

Від представника відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що кількість робочих днів за період з 28.05.2024 по 27.11.2024 рік, що є проміжком у шість місяців становитиме 132 дні (травень 4 дні, червень -20, липень - 23, серпень - 22, вересень - 21, жовтень - 23, листопад -19). Таким чином, розрахунок ОСОБА_1 про виплату 185 календарних днів середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не є вірним.

Також, звертає увагу суду, що розрахунки, які здійсненні позивачем для визначення суми середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку (відповідно статті 117 КЗпП України) не є вірними, адже позивач зазначає про середньоденну заробітну плату у сумі 1343,48 грн., яка згідно листа відповідача є середньоденною заробітної платою станом на день звільнення (у розрахунку місяць квітень і травень 2024 р.), а не для розрахунку виплат, які провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 72628,06 грн не є обгрунтованою.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої зазначив, що погоджується з твердженням відповідача, що помилково зазначив розмір середньоденної заробітної плати у сумі 1343,48 грн., та згоден з розрахунком середньої заробітної плати зазначеної у відзиві, а саме 1 288, 88 грн.

Крім того, вказує на те, що не оспорювана сума виплачена мені при звільненні склала - 68685,74 грн., станом на 27.05.2024, на виконання рішення суду №200/4174/24 нараховані суми склали 28352,85 грн., вказані суми визнаються сторонами та не потребують доказування.

Враховуючи вищезазначену правозастосовну практику Верховного Суду України можна зробити наступні розрахунки: 68685,74 грн (70,78%) + 28352,85 грн. (29,22%) = 97038,59 грн. (100%) всі суми, що належали мені при звільнені, які були виплачені не в повному обсязі з вини роботодавця. Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 238442,8 грн., враховуючи що тільки 26.12.2024 Міжрегіональне управління виконало зобов`язання передбачене ст. 116 Кодексу законів про працю України в повному обсязі, недоплата до всіх сум що належали йому при звільнені склали 28352,85 грн., що є 29,22% від загальної суми зобов`язання.

Враховуючи вищезазначену правозастосовну практику Верховного Суду України доцільно розрахувати санкцію за ст. 117 Кодексу законів про працю України, так: 29,22% від 238442,8 грн. = 69148,41 грн. що є справедливим та розумним балансом між його інтересами та колишнього роботодавця, крім того, забезпечує принцип пропорційності.

У запереченнях на відповідь на відзив, відповідач зазначив, що матеріали справи містять докази неможливості виконання відповідачем рішення суду у справі 200/4147/24 в день набрання ним законної сили. Також, вказує на те, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку. Зазначає, що статтею 117 КЗпП України не передбачена виплата середнього заробітку виходячи з календарних днів.

Відповідач не погоджується з розрахунком позивача який здійснено з кількості календарних днів, адже як зазначалося вже неодноразово, такий розрахунок, як один з критеріїв зменшення суми середнього заробітку повинен здійснюватися виходячи з робочих днів державного органу (1288,88 грн. * 132) дні = 170 132,16 грн, 29,22% від 170 132,16 грн. = 49 712,61 грн.

Поряд із цим, просить суд при вирішенні спору врахувати критерії для зменшення середнього заробітку, які визначені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивача, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , наказом від 27 травня 2024, прийнятим з урахуванням наказу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 18 квітня 2024 року №397/СХ «Про скорочення чисельності та штату працівників Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці» (далі Наказ №397/СХ), було звільнено із займаної посади, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі 200/4174/24, адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (місцезнаходження: вул. Прокоф`єва, буд. 82, м. Покровськ, Донецька область, 85302; код ЄДРПОУ 43866127) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці щодо незастосування відносно посадового окладу ОСОБА_1 коефіцієнта 2, визначеного абзацом 2 підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» (зі змінами) за період з 26 березня 2024 року по 27 травня 2024 року.

Зобов`язано Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26 березня 2024 року по 27 травня 2024 року з урахуванням посадового окладу з коефіцієнтом 2, визначеним абзацом 2 підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» (зі змінами) з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі №200/4174/24 від 24.10.2024, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 200/4174/24 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №200/4174/24, адміністративне провадження №К/990/44765/24, відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Вищезазначене рішення набуло законної сили 24 жовтня 2024.

На виконання рішення суду у справі №200/4174/24 відділом бухгалтерського обліку, господарського та інформаційно технічного забезпечення Міжрегіонального управління здійснено розрахунок заробітної плати за період з 26.03.2024 - 27.05.2024 на суму - 28 352,85 грн.

26 грудня 2024 року вказана сума (з врахуванням сплачених податків) була нарахована на розрахунковий рахунок позивача, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до розрахунку середньої заробітної плати, що обрахована за березень квітень 2024, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 - 1 288.88 грн.; кількість робочих днів за період з 28.05.2024 по 27.11.2024 - 132 дня.

Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана саме ця редакція норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем, отже має бути застосована до спірних правовідносин.

Верховний суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 дійшов наступних правових висновків : «Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022р. правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022р. підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

П.73 Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022 р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».

Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року в справі № 440/6856/22.

Як вже встановлено судом, 27 травня 2024 року наказом Міжрегіонального управління №249/СХ-К від 20.05.2024 позивача було звільнено.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 26.12.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/4174/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 28 травня 2024 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 25 грудня 2024 року включно.

Відтак, при вирішенні спору слід керуватися редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України з урахуванням змін, внесених Законом №2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з розрахунком середньоденної заробітної плати, що надана відповідачем, середньоденна заробітна плата складає 1 288.88 грн. (46 399.54 грн (заробітна плата за останні два місяці роботи) : 36 (робочі дні)).

Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд зауважує, що шестимісячний період з 28 травня 2024 року (з дня, наступного за датою звільнення) закінчується 27 листопада 2024 року.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 132 робочі дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , яка підлягає стягненню на користь позивача, становить170 132,16 грн. (1288,88 грн.х 132 робочі дні).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає на належне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання бездіяльності Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2024 року по 27 листопада 2024 року включно та зобов`язання Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2024 року по 27 листопада 2024 року включно у сумі 170 132 (сто сімдесят тисяч сто тридцять дві) грн 16 коп.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що фактично, позовні вимоги задоволені, оскільки бездіяльність відповідача визнана протиправною, а зобов`язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 32, 139, 243 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (85302, Донецька область, Покровськ, вул. Прокоф`єва, 82, ЄДРПОУ 43866127) про зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2024 року по 27 листопада 2024 року включно.

Зобов`язати Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2024 року по 27 листопада 2024 року включно у сумі 170 132 (сто сімдесят тисяч сто тридцять дві) грн 16 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.

Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.

Суддя О.О. Галатіна