Decision № 124945821, 05.02.2025, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.02.2025р. справа №520/35872/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 43983495) № 7150/20-40-24-17-08 від 12.12.2024 року про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); 2) зобов`язання Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 43983495), поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків з 01 жовтня 2024 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що суб`єктом владних повноважень була протиправно призначена та проведена камеральна перевірка з питання дотримання умов застосування спрощеної системи оподаткування; за наслідками камеральної перевірки субєктом владних повноважень не доведено факту реальності здійснення заборонених видів господарської діяльності (а сама лише обставина документальної фіксації наявності у субєкта господарювання права на провадження таких видів господарської діяльності не призводить до анулювання реєстрації платника єдиного податку за іншими видами господарської діяльності); акт камеральної перевірки підписаний лише одним працівником контролюючого органу, що позбавляє такий акт юридичної сили та доказовості; перевірка достовірності та повноти відомостей податкових декларацій з єдиного податку підлягає проведенню у порядку ст.78 Податкового кодексу України; субєктом владних повноважень фактично не було розглянуто заперечень на акт камеральної перевірки; контролюючим органом безпідставно використані відомості автоматизованих інформаційних баз даних Державної податкової служби України; матеріали проведеного заходу податкового контролю не містять обєктивних даних про подію та склад інкримінованого податкового правопорушення; оскаржене волевиявлення субєкта владних повноважень призводить до фізичної неможливості виконання вимог п.п.183.4 ст.183 Податкового кодексу України; оскаржене рішення субєкта владних повноважень усупереч ч.1 ст.8, ч.3 ст.8, ч.5 ст.8 Закону України «Про адміністративну процедуру» не містить належних мотивів (посилань на зясовані обставини, використані докази, причини відхилення пояснень платника податків); провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет не виключає застосування спрощеної системи оподаткування; контролюючий орган у спосіб прийняття складених заявником декларацій з єдиного податку та видачі витягів з Реєстру платників єдиного податку підтвердив право заявника на застосування правил спрощеної системи оподаткування до фінансових результатів провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет; контролюючим органом безпідставно не були застосовані положення п.4.1.4 ст.4 та п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що відповідно до Закону України від 12.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні комунікації» оператор електронних комунікаційних послуг та постачальник електронних комунікаційних послуг є однією і тією ж правовою категорією. Стверджував, що провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет є невіддільною складовою класів КВЕД 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозвязку, КВЕД 61.20 Діяльність у сфері безпроводового електрозвязку, 61.30 Діяльність у сфері супутникового звязку, КВЕД 61.90 Інша діяльність у сфері електрозвязку, що згідно з п.п.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України виключає застосування спрощеної системи оподаткування.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі відповідних процесуальних документів збігли, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу резидента України - фізичної особи підприємця, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 3247404836, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в установі відповідача.

Згідно з визнаними субєктом владних повноважень обставинами заявник у межах спірних правовідносин здійснював оподаткування фінансових результатів власної господарської діяльності у якості платника єдиного податку, а саме: з 01.07.2021 по 01.01.2022 як платник єдиного податку 2 групи із ставкою єдиного податку у 20%; з 01.01.2022 по 31.03.2022 як платник єдиного податку 3 групи із ставкою єдиного податку у 5%, з 04.07.2023 по 31.07.2023 як платник єдиного податку 3 групи із ставкою єдиного податку у 2%; з 01.08.2023 по 01.10.2024 як платник єдиного податку 3 групи із ставкою єдиного податку у 5%.

Згідно з роздруківкою податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця за І квартал 2024р. заявником задекларовано 1.345.081,53грн. доходу, з якого до сплати задекларовано 67.254,08грн. (т.1 а.с.60-63).

Згідно з роздруківкою податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця за І півріччя 2024р. заявником задекларовано 3.161.566,02грн. доходу (обчисленого за правилами накопичуючого підсумкового значення), з якого до сплати задекларовано 90.824,22грн. (т.1 а.с.65-68).

Згідно з роздруківкою податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця за три квартали 2024р. заявником задекларовано 5.104.472,35грн. доходу (обчисленого за правилами накопичуючого підсумкового значення), з якого до сплати задекларовано 97.145,32грн. (т.1 а.с.70-73).

21.11.2024р. працівником контролюючого органу відносно заявника було проведено захід податкового контролю у формі камеральної перевірки з питання дотримання умов застосування спрощеної системи оподаткування.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 21.11.2024р. №53631/20-40-24-17-08 (далі за текстом - Акт №53631) (т.1 а.с.28-29).

У тексті Акту №53631 викладені власні судження субєкта владних повноважень про вчинення заявником порушення абз.5 п.п.298.2.3 ст.298 Податкового кодексу України за рахунок провадження діяльності за КВЕД 61.90 (інша діяльність у сфері електрозвязку), що заборонено п.п.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України.

Як достовірно зясовано судом у ході розгляду справи у межах заходу податкового контролю, результати якого оформлені Актом №53631, субєкт владних повноважень не здобував, не досліджував, не оцінював обєктивних даних: ані про джерела отриманих заявником доходів як господарської діяльності саме у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет із використанням телекомунікаційних мереж дротового звязку чи безпроводного доступу; ані про реальність ведення платником податків будь-якого з виду господарської діяльності, зазначених в абз.5 п.п.298.2.3 ст.298 Податкового кодексу України;

На викладені в Акті №53631 висновки субєкта владних повноважень заявником були подані письмові заперечення від 28.11.2024р.

Означені заперечення були відхилені листом субєкта владних повноважень від 10.12.2024р. №60394/6/20-40-24-17-23.

12.12.2024р. із посиланням на Акт №53631 субєктом владних повноважень було прийнято рішення №7150/20-40-24-17-08 про анулювання реєстрації та виключення заявника (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 01.10.2024р. з Реєстру платників єдиного податку. (т.1 а.с.42).

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для вчинення згаданого управлінського волевиявлення субєктом владних повноважень обрано положення абз.5 п.п.298.2.3 ст.298, п.299.10 ст.299, п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, а фактичною підставою послугувало судження субєкта владних повноважень про проведення заявником видів діяльності, які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування (а саме: провадження діяльності за КВЕД 61.90 (інша діяльність у сфері електрозвязку), що заборонено п.п.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України.

Під час оцінки викладених вище обставин спору, суд керується тим, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 14.01.2025р. по справі №240/31245/23 реальність конкретної обставини фактичної дійсності не може вважатися доведеною лише через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника, адже це суперечить меті правосуддя - з`ясуванню об`єктивної істини у справі.

Окрім того, суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №520/6006/21: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: 1) "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); 2) "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); 3) "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Також за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин фактичної дійсності: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

За відсутності поданих учасниками спору на виконання імперативних приписів ч.5 ст.44, ч.3 ст.77, ч.2 ст.79, ч.3 ст.79, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України доказів суд у межах даного спору виходить із того, що під час прийняття оскарженого рішення контролюючий орган не здобув доказів, котрі б неспростовно підтверджували у якості джерела отримання відображених заявником у податкових деклараціях платника єдиного податку фізичної особи підприємця за І-ІІІ квартали 2024р. доходів (з яких було задекларовано до сплати єдиний податок за ставкою 5%) саме фінансові результати від провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет із експлуатацією телекомунікаційних дротових мереж чи безпроводного доступу.

Тому указану обставину (джерела задекларованого доходу) слід визнати недоведеною матеріалами справи і не визнаною будь-яким з учасників спору у порядку ч.1 ст.78 КАС України.

Разом із тим, за змістом п.299.2 ст.299 та п.299.3 ст.299 Податкового кодексу України суд визнає доведеною обставину наявності саме у відповідача повноважень на включення суб`єктів господарювання до Реєстру платників єдиного податку.

Стверджуючи про невідповідність закону вчиненого контролюючим органом управлінського волевиявлення з приводу анулювання реєстрації заявника у якості платника єдиного податку та виключення заявника з Реєстру платників єдиного податку, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

З 01.01.2011р. приводи та підстави здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин податкової дисципліни та стану виконання податкового обов`язку; зміст та обсяг повноважень податкових органів; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

У розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з п.п.291.2 ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За визначенням п.п.75.1.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.

За визначенням п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За визначенням п.п.75.1.3 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно з п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.51 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.

Аналізуючи приписи наведених норм кодексу, суд доходить до переконання про те, що використання законодавцем в абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України словосполучення «проведення перевірок» (на відміну від абз.2 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, де законодавцем використано словосполучення «проведення виїзних документальних перевірок») та відсутність у положеннях п.п.75.1.1 ст.75 Податкового кодексу України, п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України, п.п.75.1.3 ст.75 Податкового кодексу України такого предмету перевірки як перевірка з питань дотримання умов перебування на спрощеній системі оподаткування за відсутності окремого застереження про протилежне (абз.2 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України) призводить до правомірності проведення контролюючим органом відносно платника єдиного податку 1-3 групи такого заходу податкового контролю як камеральна перевірка з питання дотримання умов перебування на спрощеній системі оподаткування.

Суд відмічає, що згідно з запровадженими у нормах Податкового кодексу України механізмами податкового контролю проведення субєктом владних повноважень у даному конкретному випадку саме камеральної перевірки обєктивно не здатне призвести до погіршення правового становища заявника або жодним чином вплинути на достовірність здобутих за наслідками саме такого заходу податкового контролю обєктивних даних про обставини фактичної дійсності.

У контексті змісту ст.76 Податкового кодексу України та у світлі обставин спірних правовідносин проведення у даному конкретному випадку камеральної перевірки одним працівником контролюючого органу також обєктивно не здатне призвести до погіршення правового становища заявника або жодним чином вплинути на достовірність здобутих за наслідками саме такого заходу податкового контролю обєктивних даних про обставини фактичної дійсності.

Обставина неотримання платником податків письмової відповіді контролюючого органу на заперечення до висновків акту перевірки за змістом п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України не може бути ототожнена з фізичною відсутністю відповідного управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень, адже у межах спірних правовідносин заперечення заявника на Акт №53631 були розглянуті субєктом владних повноважень по суті, що підтверджується листом від 10.12.2024р. №60394/6/20-40-24-17-23.

Стан дотримання субєктом владних повноважень права платника податків на особисту участь у розгляді заперечень на висновки акту перевірки за змістом п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України може бути кваліфікований у якості самостійної та достатньої підстави для скасування прийнятого субєктом владних повноважень правового акту індивідуальної дії виключно у разі, коли невисловлені платником податків аргументи входять до кола юридично значимих факторів з приводу виконання податкового обовязку або у разі, коли саме такий наслідок прямо передбачений нормою закону.

Тому у даному конкретному випадку положення п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України не можуть бути кваліфіковані судом у якості підстави для задоволення позову заявника.

Суд відмічає, що спосіб реалізації субєктом владних повноважень управлінської функції контролю у разі анулювання реєстрації платника єдиного податку 1-3 груп чітко та однозначно сформульований у п.5 п.п.298.2.3 ст.298 та абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України і полягає у анулюванні реєстрації та виключенні особи з Реєстру платників єдиного податку - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Натомість, у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення з приводу анулювання реєстрації заявника у якості платника єдиного податку та з приводу виключення заявника з Реєстру платників єдиного податку з 01.10.2024р., що прямо суперечить п.5 п.п.298.2.3 ст.298 та абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України та є безумовною підставою для скасування оскарженого рішення.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для дослідження будь-яких інших обставин спірних правовідносин, адже ані заявником, ані субєктом владних повноважень не наведено доводів про те, що задекларована у податкових деклараціях платника єдиного податку фізичної особи підприємця за І-ІІІ квартали 2024р. сума доходу, одержана виключно від провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет із використанням (експлуатацією) телекомунікаційних дротових мереж чи безпроводного доступу.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк оскаржене рішення прямо суперечить п.5 п.п.298.2.3 ст.298 та абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних суб`єктивних прав та інтересів приватної особи.

Наведені вище міркування та мотиви суду підтверджують існування у заявника порушеного права в частині застосування спрощеної системи оподаткування через явно та очевидно свавільне порушення контролюючим органом процедури реалізації владної управлінської функції контролю, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При цьому, за відсутності у межах спірних правовідносин будь-яких інших юридично значимих факторів, котрі б зумовлювали існування свободи розсуду (дискреції) згідно з абз.1 ч.4 ст.245 КАС України суб"єкта владних повноважень належить обтяжити обов"язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат підлягає за правилами ст.ст.132-143 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 2.422,40 грн., проте позивачем було сплачено 3.028,00 грн.

Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України №7150/20-40-24-17-08 від 12.12.2024 року.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України поновити з 01.10.2024 року реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків шляхом включення до Реєстру платників єдиного податку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 2.422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко