Decision № 124729438, 27.01.2025, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 рокусправа № 380/18906/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка), від імені якого діє представник адвокат Каверін С.М., звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 21.10.2023 по день фактичного розрахунку 14.08.2024;

- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні із 21.10.2023 по день фактичного розрахунку 20.04.2024 у сумі 208076,49 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України 20.10.2023. На момент виключення із списків особового складу із ОСОБА_1 не проведений повний розрахунок при звільненні, оскільки позивачці не було виплачене грошове забезпечення в розмірі 343431,60 грн.; ці кошти відповідач виплатив лише 15.08.2024 на виконання рішення суду. Позивачка стверджує, що період з 21.10.2023 по 14.08.2024 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи, просить суд стягнути з відповідача, на підставі ст. 117 КЗпП (в редакції, чинній з 19.07.2022), середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, що становить за підрахунками позивачки 208076,49 грн.

Відповідач копію ухвали про відкриття провадження отримав 14.09.2024 року, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання про доставку електронного листа. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про причини неподання відзиву суд не повідомив. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд ухвалою від 13.09.2024 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та ухвалив розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 28.11.2024 суд зупинив провадження в цій справ до набрання чинності судовим рішенням Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 (касаційне провадження № К/990/22912/23).

Ухвалою від 24.01.2024 року суд поновив провадження у справі у зв`язку із набранням законної сили рішенням Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 .

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 проходила службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби, відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 1257-ОС від 20.10.2023 звільнена з військової служби та наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 1259-ОС від 21.10.2023 виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення із 20.10.2023 (а.с.8-9).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 380/720/24, яке набрало законної сили 12.07.2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, суд зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із січня 2020 року по травень 2023 року включно грошового забезпечення, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.

ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на виконання рішення суду у справі № 380/720/24 нарахувало ОСОБА_1 грошове забезпечення, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в сумі 343431,60 грн; ці кошти надійшли на банківський рахунок позивачки 15.08.2024, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 10).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами щодо їх застосування до спірних правовідносин:

приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123601658) у справі №440/6856/22 сформував такі висновки:

«52. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду переходить до вирішення питання, яке і зумовило передачу цієї справи на її розгляд, щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.

53. Передаючи цю справу на розгляд судової палати, колегія суддів встановила наявність неоднакової практики Верховного Суду з цього питання.

54. Так, у постановах від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховний Суд зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ, не є можливим, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

55. Водночас у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Водночас такі критерії, як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Викладене, за позицією суду у справі № 120/10686/22, не дає підстав вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

56. Указані висновки застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі № 520/9192/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.

57. Відповідаючи на питання, що потребує вирішення Судом у цій справі, судова палата виходить із такого.

58. Насамперед, судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.

59. У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.

60. Також судова палата зауважує, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

61. У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

62. Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

63. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

64. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

65. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

66. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

67. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

68. Зважаючи на наведене, судова палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.».

Враховуючи наведені вище висновки касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин суд дійшов таких висновків:

- оскільки позивачка 20.10.2023 року виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, то відповідно до ст. 116 КЗпП відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з військовослужбовцем. Отже, спірні правовідносини виникли 20.10.2023, в день звільнення позивачки з військової служби;

- спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 року (у редакції чинній на момент їх виникнення) згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 20.10.2023, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачці грошове забезпечення, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в сумі 343431,60 грн. (ця обставина встановлена рішенням суду між тими ж сторонами, що набрало законної сили та відповідно до статті 78 КАС України не підлягає доказуванню).

Грошове забезпечення, допомога у зв`язку з вагітністю та пологами, допомога на оздоровлення, матеріальна допомогу для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року охоплюється поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розумінні статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 21.10.2023 по 15.08.2024) та становить 300 календарних днів.

На дату звільнення позивачки з військової служби (20.10.2023) спірні правовідносини щодо нарахування середнього заробітку за час невиплати спірних сум грошового забезпечення регулюються статтею 117 КЗпП в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців. Отже, період затримки розрахунку при звільненні для цілей обчислення суми компенсації в цьому спорі становить шість місяців.

Відповідно до особистої картки на грошове забезпечення за 2023 рік (а.с. 14) розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за серпень 2023 року 33100,07 грн., вересень 2023 року 36259,23 грн.; усього (за серпень - вересень 2023 року) - 69359,30 грн., тому середньомісячний заробіток позивача становить 34679,65 грн. (69359,30/2). Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум становить складає 208077,90 грн. (34679,65*6). Підстав для переведення визначеного законом шестимісячного строку в календарні дні для цілей обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку немає, тому проведені позивачем обчислення є помилковими.

Позивач, провівши особисті розрахунки, просить суд стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 208076,49 грн. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 208076,49 грн. (в сумі, що є меншою за обчислену судом на підставі застосування ст. 117 КЗпП) є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачкою витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.9,19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 208076 (двісті вісім тисяч сімдесят шість) гривень 49 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) гривні 60 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМоскаль Ростислав Миколайович