Decision № 123901949, 18.12.2024, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 рокуСправа №160/16489/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням уточненого позову), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті загиблому ОСОБА_2 додаткової грошової винагороди в розмірі 83 333,25 (вісімдесят три тисячі триста тридцять три гривні 25 копійок) гривень за період з 02.03.2022 по 26.03.2022;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову грошову винагороду в розмірі 83 333,25 (вісімдесят три тисячі триста тридцять три гривні 25 копійок) гривень, невиплачену за життя її загиблому чоловікові ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув, перебуваючи в зоні бойових дій в Запорізькій області. З відповіді Військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит позивачу стало відомо, що ані протягом періоду проходження військової служби ОСОБА_2 , ані після його загибелі відповідачем не було нараховано та виплачено ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду, передбачену п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2022, за період 02.03.2022 по 26.03.2022. Не погодившись з бездіяльністю відповідача позивачка звернулась до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 прийнято уточнену позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), у строк для надання відзиву на позов, належним чином засвідчену копію довідки про безпосередню участь ОСОБА_2 у бойових діях або про забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) у період з 02.03.2022 по 26.03.2022.

Відповідач ухвалу від 08.07.2024 та позовну заяву з додатками отримав засобами підсистеми «Електронний суд» 10.07.2024 та 25.06.2024 (з урахуванням ч. 5 ст. 251 КАС України) відповідно, проте, правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження.

Суд, вирішуючи вказане клопотання, зазначає, що складність даної справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування не входить до категорії справ, які необхідно розглядати за правилами загального позовного провадження або спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, а тому суд вважає, що в задоволенні клопотання представника позивача слід відмовити.

Судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №63 від 02.03.2022 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , військовослужбовця призваного за мобілізацією, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 з 02 березня 2022 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Призначено на посаду командира інженерно-саперного взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_5 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 26.03.2022 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира інженерно-саперного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з 26.03.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Також зазначено, що ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду на період дії воєнного стану (з розміру 30 000 гривень на місяць) за період з 02 березня по 26 березня 2022 року пропорційно отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №6923 від 17.10.2023 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 .

В результаті надання адвокатом правової допомоги батьку загиблого військовослужбовця, адвокатом спрямовано запит до Військової частини НОМЕР_1 .

Листом Військової частини НОМЕР_1 №6283 від 06.05.2024, повідомлено, що згідно з наказами по стройовій частині, молодший лейтенант ОСОБА_2 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 02.03.2022 по 26.03.2022 на посаді командира інженерно-саперного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Нарахування та виплата, молодшому лейтенанту ОСОБА_2 належних видів грошового забезпечення здійснювалась відповідно до: Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», рішення Міністерства Оборони України від 04.03.2022 №248/1210, рішення Міністерства оборони України від 27.01.2020 №248/612, наказу Міністерства Оборони України від 25.01.2013 №44/нм «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, відповідно до внесених змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, рішення Міністра оборони України від 04.03.2022 №248/1210. від 06.03.2023 №5718/з, від 25.03.2022 №248/1298, від 23.06.2022 №912129 роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 05.07.2023 №62579, та на підставі рапортів начальника (командира) структурного підрозділу.

Зазначено, що до військової частини не надходило запитів від молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , щодо не повної виплати грошового забезпечення. Наголошено про необхідність надіслати до військової частини належним чином завірений пакет документів від рідних військовослужбовця із відповідними заявами. Після чого командування військової частини НОМЕР_1 буде ініційоване службове розслідування та у разі виявлення розбіжностей буде здійснено перерахунок, відповідно до чинного законодавства.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача позивачка звернулась до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України воєнний стан продовжено, діє на теперішній час.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Згідно п.1 Постанови № 168 у редакції спірного періоду установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Відповідно до пункту 1 Розділу ХХХ Поряду № 260, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).

Відповідно до пункту 10 Розділу ХХХIV Поряду № 260 (у редакції на дату смерті (загибелі) військовослужбовця) у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень та травм, пов`язаних із захистом Батьківщини),- виплата здійснюється за весь місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер).

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, іншим близьким особам визначеним у п. 1 Розділу ХХХ Поряду № 260.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №63 від 02.03.2022 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , військовослужбовця призваного за мобілізацією, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 з 02 березня 2022 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Призначено на посаду командира інженерно-саперного взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_5 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 26.03.2022 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира інженерно-саперного взводу НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з 26.03.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Також зазначено, що ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду на період дії воєнного стану (з розміру 30 000 гривень на місяць) за період з 02 березня по 26 березня 2022 року пропорційно отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №6923 від 17.10.2023 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 .

Проте, згідно вищенаведених норм ОСОБА_2 також належало нарахувати додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, як особі, що брала безпосередню участь у бойових діях або забезпечувала здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 02.03.2022 по 26.03.2022. Виплату вказаної суми винагороди належить здійснити дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_1 , згідно з 1 Розділом ХХХ Порядку № 260.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфікується як визнання позову.

Як вбачається з матеріалів справи, жодних заперечень або пояснень щодо спірних правовідносин, у тому числі щодо факту безпосередньої участі чоловіка позивача в бойових діях, відповідачем не надано та не наведено.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає, що перерахунок спірних виплат відповідачем ще не здійснено, а тому, підстав для стягнення таких сум немає. Нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача. Суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування та здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку та визначення конкретного розміру зазначеної додаткової грошової винагороди, оскільки ця функція належить відповідачу.

Тому, стягнення розрахованих позивачем суми додаткової грошової винагороди є неналежним способом захисту порушених прав позивача, оскільки така винагорода відповідачем ще не нарахована. Отже, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Разом з цим, суд зазначає, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, які закріплені ст. 245 КАС України, в частині належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушених протиправними діями відповідача прав є - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті загиблому ОСОБА_2 додаткової грошової винагороди за період з 02.03.2022 по 26.03.2022 виходячи із розрахунку 100 000,00 грн та зобов`язати відповідача нарахувати на виплатити позивачці додаткову грошову винагороду її загиблого (померлого) чоловіка ОСОБА_2 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 02.03.2022 по 26.03.2022 виходячи із розрахунку 100 000,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивача про допуск до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п.1 ч.1 ст.371 вказаного Кодексу, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи, що права позивача підлягають захисту, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання вчинити певні дії, підстав для допущення рішення до негайного виконання відсутні, у зв`язку з чим, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про надання звіту про виконання рішення суду.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 статті 382 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Правові норми, закріплені у ч. 1 ст.382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.

З аналізу наведених норм вбачається, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з тим, позивачем не доведено необхідності встановлення судового контролю під час ухвалення даного рішення, відповідних доказів до матеріалів справи не надано.

Оскільки, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду, та позивачем не доведено, що відповідачами рішення суду не буде виконано, суд вважає, що такі вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до суду та способи судового захисту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка може бути оскаржена до суду, слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього суб`єкта, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведені доводи та обґрунтування, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд висновує, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати загиблому ОСОБА_2 додаткової грошової винагороди за період з 02.03.2022 по 26.03.2022 виходячи із розрахунку 100 000,00 грн на місяць.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати на виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову грошову винагороду її загиблого (померлого) чоловіка ОСОБА_2 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 02.03.2022 по 26.03.2022 виходячи із розрахунку 100 000,00 грн на місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 18.12.2024 року.

Суддя Н.Є. Калугіна