Court ruling № 123787387, 16.12.2024, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 грудня 2024 року м. Київ № 320/58266/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить:

- визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України протиправною щодо не внесення змін до Постанови КМУ від 27.04.2011 р. № 446 «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей» щодо ветеранів податкової міліції;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України,(м.Київ, вул.Михайла Грушевського, 12/2 код ЄДРПОУ 00031101), внести зміни до Постанови КМУ від 27.04.2011 р. № 446 «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей» щодо забезпечення ветеранів податкової міліції і членів їх сімей санаторно-курортними путівками.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Також, відповідно до вимог частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4).

Як зазначено у статті 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до завдання, яке сформульоване у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство спрямовано на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Термін "публічно правові - відносини", який міститься у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тісно пов`язаний з терміном "публічне право" (публічний віл лат. Publicus - суспільний, народний) - сукупність галузей права, що регулюють відносини, які забезпечують загальнодержавні інтереси домінуючої частини суспільства. На відміну від інших галузей права, що захищають приватні інтереси (приватне право), у публічному праві однією із сторін є орган держави.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, що однак, не передбачає застосування заходів захисту щодо від можливих (гіпотетичних, заснованих на гіпотезі) порушень з боку відповідача у майбутньому.

Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище, або ж виходячи з помилкового уявлення про наявний власний інтерес, заснованого (уявлення) на гіпотезі щодо порушення прав чи інтересів позивача у відносинах іншої особи із суб`єктом владних повноважень.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Висновки аналогічного змісту наведені у постанові Верховного Суду України від 07.02.2017 по справі №21-3072а16, постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року по справі №826/15551/18.

При цьому, позивач просить зобов`язвти відповідача внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 р. № 446 «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей» (далі - Порядок №446).

Згідно п. 1 Порядку №446, цей Порядок визначає механізм забезпечення Міноборони, МВС, Міністерством інфраструктури, Мін`юстом, СБУ, ДСНС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Державною фіскальною службою (далі - державні органи) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту; ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", осіб, зазначених у статтях 6-1 - 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Держспецзв`язку та членів їх сімей санаторно-курортними путівками (далі - путівки) до санаторно-курортних закладів відповідно до Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про Службу безпеки України", "Про правові засади цивільного захисту", "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України", "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" та "Про жертви нацистських переслідувань".

При цьому, позивач є особою звільненою у відставку з лав податкової міліції і не належить до кола осіб, щодо яких прийнято зазначений нормативно-правовий акт.

Позивачем не обгрунтовано яким чином оскаржувана постанова порушує його права з посиланням на докази та наданням суду таких доказів.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.

Згідно з частинами першої та другої статті 169 КАС, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання безпосередньо до канцелярії суду або засобами поштового зв`язку:

- обгрунтування та доказів порушення прав позивачів оскаржуваними розпорядженням та дозволом на виконання будівельних робіт.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 КАС, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви.

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

5. У зв`язку з відсутністю у суді можливості друкування документів, які надходять через підсистему "Електронний Суд" чи на офіційну електронну адресу суду, документи до суду направляти засобами поштового зв`язку або нарочно у паперовому вигляді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Леонтович А.М.