Decision № 123729369, 11.12.2024, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 р. справа № 520/21125/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 - ненарахування та невиплату сержанту ОСОБА_1 при звільненні 01.07.2024р. з військової служби за станом здоров`я грошових коштів у передбаченому чинним законодавством розмірі:

- одноразової грошової допомоги мобілізованому в розмірі 4 % місячного грошового забезпечення за кожен з 28 календарних місяців служби з 27.02.2022р по 01.07.2024р., - в розмірі 112% місячного грошового забезпечення, включаючи суми щомісячної додаткової грошової винагороди,

- одноразової грошова допомога мобілізованим у зв`язку зі звільненням за здоров`я в розмірі 100% місячного грошового забезпечення,

- одноразової грошова допомога на оздоровлення за 2022р., 2023р, 2024р.,

- грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2022р, 2023р, 2024р.,

- грошової компенсації вартості не отриманого за період служби речового майна,

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;

2. зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 - нарахувати та виплатити сержанту ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням 01.07.2024р. з військової служби за станом здоров`я грошові кошти у передбаченому чинним законодавством розмірі:

- одноразової грошової допомоги мобілізованому в розмірі 4 % місячного грошового забезпечення за кожен з 28 календарних місяців служби з 27.02.2022р по 01.07.2024р., - в розмірі 112% місячного грошового забезпечення, включаючи суми щомісячної додаткової грошової винагороди,

- одноразової грошова допомога мобілізованим у зв`язку зі звільненням за здоров`я в розмірі 100% місячного грошового забезпечення,

- одноразової грошова допомога на оздоровлення за 2022р., 2023р, 2024р.,

- грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2022р, 2023р, 2024р.,

- грошової компенсації вартості не отриманого за період служби речового майна,

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;

3. визнати протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 - не відображення в наказі №185 від 01.07.2024 року про звільнення сержанта ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я - періодів його безпосередньої участі в бойових діях;

4. зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 - внести зміни до наказу №185 від 01.07.2024року про звільнення сержанта ОСОБА_1 з військової служби зазначивши періодів безпосередньої участі в бойових діях;

5. стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на кваліфіковану правничу допомогу.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті йому одноразової грошової допомоги мобілізованому в розмірі 4 % місячного грошового забезпечення за кожен з 28 календарних місяців служби з 27.02.2022р по 01.07.2024р., в розмірі 112% місячного грошового забезпечення, включаючи суми щомісячної додаткової грошової винагороди; одноразової грошова допомога мобілізованим у зв`язку зі звільненням за здоров`я в розмірі 100% місячного грошового забезпечення; одноразової грошова допомога на оздоровлення за 2022р., 2023р, 2024р.; грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2022р, 2023р, 2024р.; грошової компенсації вартості не отриманого за період служби речового майна; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Також, позивач вважає, що відповідачем протиправно не відображено в наказі №185 від 01.07.2024 року про звільнення з військової служби періодів його безпосередньої участі в бойових діях. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 31.07.2024 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Ухвалою суду від 06.11.2024 залучено до участі в адміністративній справі співвідповідача - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_6 ), у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. При цьому, зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_2 та підпорядковується ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, та будь-які виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, під час дії воєнного стану, які мають право на її призначення, здійснює саме ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У відповіді на відзив позивач наполягав на тому, що він був зарахований до списку особового складу відповідача, де і перебувала його особова справа, а тому саме юридична та фінансово-економічна служби відповідача несли всю повноту відповідальності за проведення всіх адміністративних процедур звільнення позивача з військової служби, у тому числі - за правильність визначення сум грошових виплат, визначення розміру пільгового періоду служби - згідно чинного положень законодавства України.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_7 ), у наданому до суду відзиві на позов заперечував проти позову і вважав, що позовні вимоги позивача є незаконними та безпідставними, просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Щодо виплати одноразової грошової допомоги зазначив, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 помилково зазначено розрахунок місяців на призначення допомоги - 27 місяців. Позивачу належить виплатити допомогу за 28 повних календарних місяців служби. Щодо виплати одноразової грошової допомоги мобілізованим у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я зазначив, що наразі чинним законодавством не передбачено вказаних виплат. Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки зазначив, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 позивачу виплачено грошову компенсацію за: 25 діб невикористаної відпустки за 2022 рік, 23 доби невикористаної відпустки за 2023 рік, 15 діб невикористаної відпустки за 2024 рік. Щодо виплати допомоги на оздоровлення зазначив, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік, виплати за минулі роки допомоги на оздоровлення - не передбачено. Щодо виплати компенсації за неотримане речове майно зазначив, що, наразі, дозволяється залишати видані предмети речового майна особистого користування та інвентарне майно, вказані у відповідних примітках до Норм забезпечення. Інше інвентарне майно здається на речовий склад військової частини. Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2023 рік зазначив, що позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 - 2022 рік, в іншому періоді така допомога не виплачувалась, у зв`язку з відсутністю підстав для її виплати. Щодо включення до наказу відомостей про участь у бойових діях зазначив, що наказом МО України від 15.09.2022 № 280 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України" не передбачено включення до наказів по стройовій частині відомостей про участь у бойових діях.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , сержант, призваний під час мобілізації та 27.02.2022 року наказом командира в/ч НОМЕР_3 за № 59 призначений на посаду оператора.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 04.11.2015.

06.07.2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_3 за № 191, позивач призначений на посаду старшого розвідника-снайпера.

01.09.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_3 за № 250 позивача виведено у розпорядження командира у зв`язку із тривалим лікуванням.

28.12.2023 року позивача визнано обмежено придатним до військової служби - рішенням ВЛК військової частини НОМЕР_5 від 28.12.2023 року за № 121, про що видано довідку.

28.02.2024 року у зв`язку з обмеженням по службі позивача наказом командира військової частини НОМЕР_3 за № 59 переміщено для подальшого проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_9 .

01.03.2024 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 за № 61 позивача призначено на посаду старшого стрільця другого відділення охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_11 .

25.06.2024 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 за № 37-рс, позивача звільнено в запас на підставі п.п. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я.

01.07.2024 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 за № 185 (по стройовій частині) позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_6 -рс від 25.06.2024 з військової служби у запас на підставі п.п. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення з 01.07.2024.

Отже, позивач під час проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_9 перебував на грошовому та речовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_13 .

Зі змісту наказу від 01.07.2024 за №185 вбачається, що позивачу встановлена вислуга років станом на 01.06.2024 року календарна вислуга років: 02 роки 04 місяці 04 дні, у пільговому обчисленні: 00 років 00 місяців 00 днів, загальна вислуга 02 роки 04 місяці 04 дні.

Крім того, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 за № 185 від 01.07.2024 року, призначено виплатити позивачу надбавку за проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 523% посадового окладу на 01.07.2024 року. Також, призначено виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2022 рік за 25 календарних діб; грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2023 рік за 23 календарні доби; грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2024 рік за 15 календарних діб. Крім того, зазначено, що відпустка за сімейними обставинами за 2024 рік позивачем не використана. Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" під час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_8 за 2022-2024 роки - не надавалась.

Також, вищевказаним наказом позивачу визначено виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 22091 грн. 10 коп.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 за 2024 рік позивач не отримував.

Крім того, позивачу призначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації із розрахунку за 27 місяців.

Позивач, вважаючи протиправною допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу одноразової грошової допомоги мобілізованому в розмірі 4% місячного грошового забезпечення; одноразової грошова допомога мобілізованим у зв`язку зі звільненням за здоров`я в розмірі 100% місячного грошового забезпечення; одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2022р., 2023р, 2024р.; грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2022р, 2023р, 2024р.; грошової компенсації вартості не отриманого за період служби речового майна; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; а також у невідображенні в наказі про звільнення з військової служби періодів його безпосередньої участі в бойових діях, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлено, що військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 Про захист заробітної плати, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Отже, право позивача на отримання виплат у зв`язку зі звільненням з військової служби, передбачено положеннями Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).

Щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 4 % місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей": військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців.

Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" передбачає; 1) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення; 2) військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 позивачу призначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації із розрахунку за 27 місяців.

У відзиві на позов відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_7 , визнано, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 помилково зазначено розрахунок місяців на призначення допомоги - 27 місяців. Тоді як Позивачу належить виплатити допомогу за 28 повних календарних місяців служби.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 , мав виконати покладений на нього обов`язок нарахувати та виплатити позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби з 27.02.2022 по 01.07.2024, що становить 28 календарних місяців, які мали братись відповідачем до розрахунку 112% (4х28міс) місячного грошового забезпечення.

Однак, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 , не виконав покладений на нього обов`язок у повному обсязі, оскільки розраховано суму виплати лише за 27 місяців, що ним визнано у відзиві на позов.

А тому, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб, викладений в резолютивній частині рішення.

Щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я.

Суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

За змістом частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено на території України воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому дія воєнного стану була неодноразово продовжена та діє до теперішнього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Підстави звільнення з військової служби під час дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини 2 статті 36 Закону України від 17.09.2020 №912-ІХ "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже, застереження щодо необхідності наявності вислуги 10 років і більше як передумови для виплати військовослужбовцям при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відноситься до правовідносин, в яких військовослужбовець звільняється з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням тощо.

У свою чергу, у разі звільнення військовослужбовця зі служби за станом здоров`я одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби повинна виплачуватись незалежно від наявності у нього вислуги 10 років і більше.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.11.2020 по справі №822/3008/17, яка за предметом свого правового регулювання є аналогічною досліджуваному публічно-правовому спору.

У вказаній справі суд касаційної інстанції зазначив, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби".

Окремо Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив, що в частині 2 статті 15 Закону №2011-XII відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з військової служби у запас за підпунктом "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме - за станом здоров`я.

Враховуючи зазначене, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за станом здоров`я, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абз.1 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII у порядку, визначеному п.1 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.

Відповідачами не надано суду доказів нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як і документів на підтвердження відсутності підстав для виплати одноразової грошової допомоги у такому розмірі.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У ході розгляду справи відповідачами не доведено правомірності оскаржуваної бездіяльності.

А тому, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб, викладений в резолютивній частині рішення.

Щодо виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024.

Порядок та умови виплати допомоги на оздоровлення визначено розділом ХХІІІ Порядку №260, відповідно до якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_10 для проходження служби у 2024 році.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 позивачу було виплачено лише грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік.

При цьому, позивачу відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 виплачено грошову компенсацію за: 25 діб невикористаної основної відпустки за 2022 рік, 23 доби невикористаної основної відпустки за 2023 рік.

Проте, грошова допомога для оздоровлення за 2022, 2023 позивачу не нарахована і не виплачена.

У ході розгляду справи відповідачами не доведено правомірності оскаржуваної бездіяльності.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки.

А тому, позовні вимоги в цій частині позову підлягають частковому задоволенню у спосіб, викладений в резолютивній частині рішення.

Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, зазначив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Так, статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня.

Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, позивачу відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.07.2024 року № 185 виплачено грошову компенсацію за: 25 діб невикористаної основної відпустки за 2022 рік, 23 доби невикористаної основної відпустки за 2023 рік, 15 діб невикористаної основної відпустки за 2024 рік. Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, за 2022-2024 роки позивачу не надавалась.

Інших виплат грошової компенсації за невикористані відпустки позивачу не здійснено.

Разом з тим, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 04.11.2015.

А тому, позивач має право на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій, право на яку військовослужбовці набувають з моменту отримання відповідного статусу.

При цьому, розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення повинні обчислюватися з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині позовних вимог у спосіб, викладений в резолютивній частині рішення.

Щодо виплати компенсації за не отримане речове майно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на речовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_14 .

Відповідно до п.1 статті 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом МО України від 29.04.2016 № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» затверджено норми забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період; Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.

Відповідно до п.29 розділу V Наказу МО України від 29.04.2016 № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» у разі звільнення військовослужбовців з військової служби у запас або відставку в особливий період, у їх власність дозволяється залишати видані предмети речового майна особистого користування та інвентарне майно, вказані у відповідних примітках до Норм забезпечення. Інше інвентарне майно здається на речовий склад військової частини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, відповідно до п. 2, 3, 4, 7 якого виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

У спірних правовідносинах, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно позивачу не виплачена.

У ході розгляду справи відповідачами не доведено правомірності оскаржуваної бездіяльності.

А тому, позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню у спосіб, викладений в резолютивній частині рішення.

Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

У відповідності до вказаних положень Закону №2011-XII КМ України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704).

Як зазначено в п. 2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3 п. 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п. 1). Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (п. 7).

При цьому, відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Таким чином, отримання матеріальної допомоги ставиться в залежність із наявністю заяви позивача про виплату такої допомоги.

Як зазначено відповідачами у відзивах на позов, позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 2022 рік. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась у 2024 році у зв`язку з відсутністю підстав для виплати (подання рапорта).

Відповідно до наказу від 01.07.2024 №185 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 за 2024 рік позивач не отримував.

Водночас, матеріали справи не містять доказів подання позивачем рапорту про виплату такої допомоги командиру військового підрозділу, у якому проходив військову службу позивач.

Як наслідок, позиція позивача щодо обов`язкової виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є нормативно необґрунтованою, а позов у цій частині відповідно такий, що задоволенню не підлягає.

Щодо включення до наказу по стройовій частині відомостей про участь у бойових діях.

Наказом МО України від 15.09.2022 № 280 відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про Державну спеціальну службу транспорту», «Про національну безпеку України» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, з метою подальшого вдосконалення та належної організації обліку особового складу Міністерства оборони України, Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України.

Ця Інструкція визначає: 1) організацію обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в Міноборони, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), органі управління Державної спеціальної служби транспорту, бригадах, полках, окремих батальйонах, підрозділах охорони, органах забезпечення, навчальному центрі, закладах, підприємствах та установах, що входять до її складу (далі - Держспецтрансслужба); 2) завдання і види обліку, призначення облікових документів, їх складання і ведення; 3) обов`язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; 4) облік загальних (безповоротних та тимчасових) втрат особового складу; 5) видання, облік, зберігання, розсилку наказів по особовому складу та витягів із них.

Разом з тим, положеннями Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України не передбачено включення до наказів по стройовій частині відомостей про участь у бойових діях.

Суд зазначає, що із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише не спростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У спірних правовідносинах, позивачем не доведено яким чином не відображення в наказі №185 від 01.07.2024 року про звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я - періодів його безпосередньої участі в бойових діях, порушує його право на належне пенсійне забезпечення.

Відсутність факту порушеного права є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині позову не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Окрім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до суду надано наступні документи:

- копія Договору № 17/24/ДОАС від 04.07.2024 року про надання кваліфікованої правничої допомоги адвоката;

- копія заяви позивача від 03.07.2024;

- копія квитанції № 19ВЕ-Р535-8КЕМ-ХВ6Е від 04.07.2024 про сплату 4400 грн.

Відповідно до вказаних документів, позивач уклав з Адвокатом Доорошенко С.М. № 17/24/ДОАС від 04.07.2024 року про надання кваліфікованої правничої допомоги адвоката, а саме: вивчення та юридичної оцінки наданих Клієнтом документів; консультації по всім правовим питанням у зв`язку із порушенням прав Клієнта; проведення аналізу судової практики по аналогічним справам; складення і підписання позовної заяви, опрацювання і завірення необхідних додатків до неї та їх подання від імені Клієнта; складення у разі необхідності інших процесуальних документів та їх подання;безпосередньої або дистанційної участі в якості представника в судових засіданнях; ознайомлення з матеріалами судової справи, отримання судових рішень та їх можливого оскарження (участі у апеляційному, касаційному провадженні).

Сторони обумовили розмір гонорару Адвоката і порядок його сплати у фіксованій сумі 4400 грн., що авансується Клієнтом протягом 3-х банківських днів з дня укладення цього Договору - для опрацювання Адвокатом матеріалів позовної заяви перед її поданням. На підтвердження факту отримання оплати Адвокат видає Клієнту квитанцію до прибуткового ордеру (або розписку) - у разі оплати готівковими коштами.

Враховуючи викладене, часткове задоволення позовних вимог та відсутність заперечень відповідача, спираючись на досліджені докази, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, суд вважає, що у даному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат позивача на професійну правничу допомогу буде саме сума у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративного позову - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні 01.07.2024 з військової служби за станом здоров`я одноразової грошової допомоги в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 28 календарних місяців служби з 27.02.2022 по 01.07.2024; одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби; одноразової грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, з урахуванням 2,5 календарних дня; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням 01.07.2024 з військової служби за станом здоров`я: одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 28 календарних місяців служби з 27.02.2022 по 01.07.2024; одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби; одноразову грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки; грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, з урахуванням 2,5 календарних дня; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) частину витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 11.12.2024, з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко