Decision № 123726281, 12.12.2024, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 рокуСправа №160/21817/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

12 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який під час розрахунку сум компенсації на виконання рішення суду від 11.11.2022 у справі №160/13498/22 не врахував кожен місяць існування заборгованості у сумі 96941,71 грн, а також заборгованості у сумі 104979,88 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення суду від 11.11.2022 у справі №160/13498/22 здійснити розрахунок та виплату сум компенсації з урахуванням кожного місяця існування заборгованості у сумі 96941,71 грн, а також заборгованості у сумі 104979,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 в адміністративній справі №804/204/5754/17 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було зобов?язано перерахувати пенсію та виплатити різницю (борг) між сумами належної пенсії і фактично виплаченої пенсії, починаючи з 01.01.2016. На виконання рішення суду у справі №804/204/5754/17 відповідач сплатив заборгованість у сумі 96941,71 грн лише у листопаді 2022 року. Таким чином, з урахуванням вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159, сума компенсації за невчасну виплату доходів (тобто за невчасну виплату 96941,71 грн) за рішенням суду у справі №804/204/5754/17 становить 57250,88 грн, а не 44255,49. Крім того, за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 у адміністративній справі №160/7318/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було зобов?язано перерахувати позивачеві пенсію та виплатити різницю між сумами належної пенсії і фактично виплаченої пенсії, починаючи з 08.07.2019. Станом на серпень 2024 року заборгованість за рішенням суду у справі №160/7318/20 у сумі 104979,88 грн мені відповідачем не виплачено, у зв?язку з чим до моменту її повної виплати (до визначення місяця року, у якому буде здійсненна така виплата) взагалі неможливо остаточно вирахувати суму компенсації, проте відповідач безальтернативно повідомив виконавчу службу про те, що у виконавчому провадженні №72833242 повинен виплатити лише 46596,94 грн компенсації за невчасну виплату доходу (боргу у сумі 104979,88, який навіть ще не сплатив).

У зв`язку із чим позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, що зумовило звернення до суду.

Ухвалою від 28 серпня 2024 року суд відкрив провадження у адміністративній справі та справу № 160/21817/24 та призначив до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 13 листопада 2024 року суд витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області додаткові докази по справі.

22.11.2024 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не визнає позовні вимоги в повному обсязі з таких підстав. Відповідач зазначає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 по справі № 160/13498/22, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховано компенсацію на рішення суду від 06.06.2019 у справі № 804/204/5754/17 в розмірі 44255,49 грн та на рішення суду від 24.09.2020 у справі № 160/7318/20 в розмірі 46596,94 грн. Відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" пенсія виплачується уповноваженими на це державними органами за рахунок коштів Державного бюджету України. З огляду на положення ст. 72, 73 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, їх використання на цілі, не передбачені Законом №1058-IV, забороняється. Відповідно до частини 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов?язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно з пунктом 20 та 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов?язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Доплата заборгованості буде здійснена при надходженні відповідного фінансування.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 року у адміністративній справі № 804/204/5754/17, яке набрало законної сили, позовну заяву позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково та серед іншого:

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати з 01.01.2016 року позивачеві пенсію у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року в розмірі 90 відсотків місячного заробітку на підставі інформації, наданої прокуратурою Дніпропетровської області від 14.03.2017 року № 18-140вих17, та виплатити різницю між сумами належної пенсії і фактично виплаченої пенсії, починаючи з 01.01.2016 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати з 01.11.2018 позивачеві пенсію у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 в розмірі 90 відсотків місячного заробітку на підставі інформації, наданої прокуратурою Дніпропетровської області від 21.11.2018 року № 18-781вих18, та виплатити різницю між сумами належної пенсії і фактично виплаченої пенсії, починаючи з 01.11.2018 року.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року у адміністративній справі № 160/7318/20, яке набрало законної сили, позовну заяву позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково та серед іншого:

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати позивачеві з 08.07.2019 року пенсію у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року в розмірі 90 відсотків місячного заробітку на підставі інформації, наданої прокуратурою Дніпропетровської області від 21.11.2018 року № 18-781вих18 та виплатити різницю між сумами належної пенсії і фактично виплаченої пенсії, починаючи з 08.07.2019 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 в адміністративній справі №160/13498/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків її виплати на виконання рішень судів у справах №804/204/5754/17 та №160/7318/20 на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати».

Зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати на виконання рішення судів у справах № 804/204/5754/17 та № 160/7318/20 на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Вказане рішення суду від 11.11.2022 у справі №160/13498/22 набрало законної сили, 11.09.2023 видано виконавчий лист №160/13498/22.

За заявою позивача від 18.09.2023 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Мін?юсту прийнято до виконання виконавчий лист №160/13498/22, виданий Дніпропетровським окружним адміністративним судом 11.09.2023, у зв?язку з чим 20.09.2023 відкрито виконавче провадження №72833242.

Відповідно до розрахунку, що міститься в матеріалах пенсійної справи, сума доплати, що підлягає виплаті позивачу за період становить 96941,71 грн та 104979,88 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати компенсації, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, доводам відповідача, викладеним в відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Частиною першою статті 47 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Закону №1058-VI нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Частиною другою статті 46 Закону №1058-VI нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Отже, право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю особи, якій вона призначена, оскільки з заробітної плати такої особи протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні пенсійного віку та набуття необхідного стажу.

При вирішенні спору суд виходить із того, що згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту вказаних нормативних приписів слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

За правилами ст. ст. 2, 3 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Наведені вище норми встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; вказують на визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.

Статтею 4 Закону передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 згаданого Порядку №159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Приписи п. 4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведену правову позицію сформулював Верховний Суд України у постановах від 19.12.2011 року у справі №6-58цс11, від 11.07.2017 року у справі №21-2003а16), яка у подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 24.01.2019 року у справі №159/1615/17 та від 28.12.2019 року у справі №520/8992/19.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Щодо посилань відповідача на відсутність коштів в бюджеті Пенсійного фонду України, а також те, що пенсія за вказаний період буде виплачена після отримання відповідних бюджетних асигнувань, суд зазначає наступне.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997№ 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Суд звертає увагу на те, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиплата пенсії, яка гарантована Конституцією України, є прямим порушенням статті 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява N 63134/00, п. п. 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Отже, посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу для відмови у виплаті позивачу заборгованості з пенсії, є необґрунтованими, оскільки гарантовані законом виплати неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.

Таким чином, невиплата заборгованості з пенсії за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном, яке є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який під час розрахунку сум компенсації на виконання рішення суду від 11.11.2022 у справі №160/13498/22 не врахував кожен місяць існування заборгованості у сумі 96941,71 грн, а також заборгованості у сумі 104979,88 грн є протиправною, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача на виконання рішення суду від 11.11.2022 у справі №160/13498/22 здійснити розрахунок та виплату сум компенсації з урахуванням кожного місяця існування заборгованості у сумі 96941,71 грн, а також заборгованості у сумі 104979,88 грн, оскільки саме такий спосіб захисту у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту порушеного права.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який під час розрахунку сум компенсації на виконання рішення суду від 11.11.2022 у справі №160/13498/22 не врахував кожен місяць існування заборгованості у сумі 96941,71 грн, а також заборгованості у сумі 104979,88 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення суду від 11.11.2022 у справі №160/13498/22 здійснити розрахунок та виплату сум компенсації з урахуванням кожного місяця існування заборгованості у сумі 96941,71 грн, а також заборгованості у сумі 104979,88 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук