Court ruling № 123717432, 11.12.2024, Druzhkivka City Court of Donetsk Oblast

Справа № 229/8417/24

Провадження № 1-кп/229/1956/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 р. Дружківський міський суд Донецької області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Дружківка в режимі відеоконференції кримінальне провадження відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичів Житомирської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дружківського міського суду Донецької області перебуває вказане кримінальне провадження.

Від прокурора до суду надійшло клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, в якому, зокрема, зазначено про наявність наступних ризиків. Переховування від суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. Незаконний вплив на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погрозою застосування насильства до начальника. Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що обвинувачений розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може вжити заходів самостійно або через інших осіб до знищення документів, що мають значення для кримінального провадження. Вчинення іншого кримінального правопорушення, підтверджується тим, що обвинувачений вчиняючи самовільне залишення місця служби, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати завдання, що потягло за собою перекладення його обов`язків на інших військовослужбовців, збільшення навантаження на них та посилення загрози їхньому життю. Такі дії ОСОБА_4 вже є опосередкованим посяганням на життя та здоров`я інших військовослужбовців та фактичним висловленням байдужості до їх безпеки на користь власного страху. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. Таким чином, те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою із зазначених в ньому підстав.

Обвинувачений в підготовчому судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора, оскільки має намір продовжити військову службу.

Захисник в підготовчому судовому засіданні заперечував проти клопотання, оскільки воно необґрунтоване, вважає, що обвинуваченого необхідно перевести в резервний батальйон без обрання запобіжного заходу.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.11.2024 р. відносно ОСОБА_4 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти тривалістю 54 днів, тобто до 30.12.2024 року включно, з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 242240 гривень.

Згідно з ч.3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст.199 КПК України обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (рішення ЄСПЛ по справі «Ілійков проти Болгарії»).

В розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Вирішуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд враховує стадію судового провадження, воєнний стан, а також те, що ОСОБА_4 , є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, а також те, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а також продовження існування ризиків, які не зменшилися, а саме переховування від суду, свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, у зв`язку із чим, розуміючи тяжкість можливого покарання у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від суду з метою уникнення покарання; незаконний вплив на свідків, які з ними проходять військову службу.

Доходячи до висновку про наявність ризику, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

Інші ризики прокурором не доведені.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Суд не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого, оскільки особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та його застосування недостатнє для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків у цьому кримінальному провадженні, питання особистої поруки вирішується лише за наявності поручителя, чого на час розгляду клопотання не було та відповідних заяв не заявлено. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, зважаючи на воєнний стан, а також те, ще власник житла та повнолітні особи, які в ньому проживають висловили на це згоду, не надано документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно також неможливо застосувати.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що обмеження обвинуваченого права на свободу в даному випадку є виправданим, наявність ризиків, передбачених ст.177 Кримінального процесуального кодексу України, у такому їх ступені, який є підставою для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даній стадії судового провадження та неможливості застосувати більш м`який запобіжний захід, суд вважає доцільним продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Разом з тим, суд вважає, що разом із продовженням строку тримання під вартою, визначити розмір застави у 80 розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб уникнути бажання ухилитися чи іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, тобто зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Застосовуючи щодо обвинуваченого альтернативний запобіжний захід у виді застави, суд також вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, визначені у частині 5 статті 194 КПК України.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 314, 315 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят днів) до 08 лютого 2025 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

Розмір застави визначити у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок за наступними реквізитами: рахунок отримувача UA 828201720355259003000011792, отримувач ТУ ДСА в Донецькій області, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 26288796, Банк отримувача - ДКСУ, м. Київ, Код банку отримувача (МФО) - 820172.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про продовження запобіжного заходу протягом її дії.

Покласти на обвинуваченого у разі внесення застави, наступні обов`язки: прибувати до суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому дислокується військова частина у якій він проходить військову службу, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування зі свідками за даним кримінальним провадженням; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяця з дня внесення застави.

Копію ухвали направити обвинуваченому для відома та ІНФОРМАЦІЯ_2 для виконання в частині продовження строків тримання під вартою.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст оголошено о 14-45 годині 12.12.2024 р.

Суддя: