Court ruling № 123703339, 05.12.2024, Voznesenivskyi District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Ordzhonikidzevskyi District Court of Zaporizhzhia City)

1Справа № 335/8820/24 2/335/3094/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Романько О.О., за участю секретаря судового засідання Корсунової Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжя, в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання представника відповідача адвоката Сандак Ірини Анатоліївни про закриття провадження у справі за позовною заявою Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,-

ВСТАНОВИВ:

Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.11.2021 між Концерном «МТМ» та відповідачем укладено типовий договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 72228491 після того як останній був розміщений 02.10.2021 на офіційному сайті позивача. Згідно укладеного договору об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення № 32 площею 160,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить відповідачу на праві власності.

За період з 01 вересня 2022 року по 29 лютого 2024 року позивач відпустив відповідачу у нежитлове приміщення теплову енергію на загальну суму 207871,77 грн., що підтверджується відповідними розрахунками. За вказаний період відповідачем не було здійснено погашення заборгованості.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 207871,77 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,00 грн.

Ухвалою судді від 02.08.2024 позовну заяву Концерну «МТМ» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи, призначено розгляд справи у судовому засіданні.

22.08.2024 від представника відповідача адвоката Сандак І.А. надійшло клопотання, в якому він зазначив, що ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . В позовній заяві позивачем зазначається про стягнення заборгованості на підставі типового договору № 72228491 від 01.11.2021 та розрахунки надані на підставі цього ж договору.

Також, в клопотанні про закриття провадження у справі, зазначено, що спір необхідно вирішувати в порядку господарського судочинства. ОСОБА_1 в установленому порядку зареєстрована як фізична особа-підприємець та зазначене приміщення використовує для здійснення своєї підприємницької діяльності. Відповідно до договору оренди нежитлових приміщень № 17 від 14.09.2022 відповідач як фізична особа-підприємець передала в строкове платне користування зазначене нежитлове приміщення іншому громадянину, який також має статус ФОП.

03.09.2024 від представника позивача надійшли письмові заперечення щодо клопотання представника відповідача щодо закриття провадження по справі. Зазначили, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Відповідно до правовстановлюючих документів власником приміщення АДРЕСА_2 є фізично особа ОСОБА_1 . Остання є співвласником багатоквартирного будинку за вказаною адресою. З цих підстав, вказують на те, що відповідачем було укладено типовий індивідуальний договір як власником приміщення, яким у даному випадку є фізична особа.

Судові засідання щодо розгляду зазначеної цивільної справи декілька разів відкладалися за клопотаннями представника відповідача.

05.12.2024 представники сторін у судове засідання не з`явилися, про час і місце його проведення були повідомлені належним чином, у своїх заявах просили розгляд питання щодо закриття провадження у справі розглянути за їх відсутності.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлове підвалу літ. А-3 приміщення № 32 загальною площею 160,3 кв.м, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 337079636 від 27.06.2023.

01 листопада 2021 року набрав чинності, укладений між сторонами типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 72228491. Договір укладений на підставіЗакону України від 09 листопада 2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги»шляхом розміщення 02 жовтня 2021 на офіційному веб-сайті позивача індивідуального договору на послугу з постачання теплової енергії.

На офіційному веб-сайті позивача 02 жовтня 2021 року було оприлюднено текст індивідуальних договорів на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, 07 жовтня 2021 року на офіційному веб-сайті Запорізької міської ради була розміщена інформація про зміни в законодавстві та тексти публічних договорів про надання послуг, типові форми яких затверджені постановами Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019рокута№ 1182 від 11 грудня 2019 року.

Відповідно до абз. 1,2 ч. 5ст. 13 Закону № 2189-VIIIy разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Отже законодавством факт укладення вказаного договору пов`язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

У матеріалах справи відсутні докази того, що співвласники багатоквартирного будинку, в якому розміщене нежитлове приміщення відповідача, а так само і відповідач ОСОБА_1 , приймали рішення про вибір моделі договірних відносин або уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Таким чином, між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором № 72228491 від 01 листопада 2021 року, копія якого додана позивачем до справи.

Факт отримання послуг з постачання теплової енергії до житлового будинку в якому знаходиться приміщення відповідача, на думку позивача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, знаходженням нежитлового приміщення ОСОБА_1 у багатоквартирному будинку, розрахунками за надані послуги за договором № 72228491.

Відповідно до розрахунку основного боргу за договором №72228491 та рахунків за надані послуги за договором №722284911 заборгованість відповідача перед позивачем за наданою за вказаною адресою послугою за період з 01 вересня 2022 року до 29 лютого 2024 року склала 207871,77 гривень.

Представником відповідача порушено перед судом питанням у цій справі щодо визначення юрисдикції цього спору за позовом юридичної особи (теплопостачальної компанії) про стягнення вартості поставленої теплової енергії до фізичної особи, яка має статус фізичної особи-підприємця та має у власності нежитлове приміщення.

Вирішуючи поставлене питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 125Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 ЦПК України.

У свою чергу відповідно до статті 4ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справимає значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що винику зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 24ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, на яку, зокрема, посилається скаржник в апеляційній скарзі.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того,виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України(далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За статтею 42 ГК Українипідприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Разом з тим, суд відзначає, що за положеннями статей316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Суд зауважує, що статус нерухомого майна «нежитловий», з урахуванням різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також права власника володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не зобов`язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору.

З урахуванням наведеного, суд констатує помилковість висновку представника відповідача про те, що оскільки зазначене в позові належне відповідачу нерухоме майно має статус нежитлового, то таке майно може використовуватися лише з господарською метою.

Відповідно до положень частини першої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини першої, шостоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до положень частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до положень частини першоїстатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень частини першоїстатті 79 ЦПК Українидостовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до положеньстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза послуги з постачання теплової енергії, та зазначає, що споживачемпослуг є саме фізична особа, як власник нежитлового приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , 30 січня 2013 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_1 нежитлове приміщення використовує для здійснення підприємницької діяльності, передала його в оренду.

Водночас, представником відповідача до суду не надано будь-яких документів на підтвердження того, що ОСОБА_1 використовує вищезазначене нежитлове приміщення в період з 01.09.2022 по 29.02.2024 в господарській діяльності, споживає теплову енергію в господарських цілях. Долучені до клопотання відомості про те, що вона є платником єдиного податку не спростовує таких висновків. Систематичності надання нежитлових приміщень в оренду як виду господарської діяльності відповідача з матеріалів справи не вбачається.

Отже, обставини використання фізичною особою - стороною справи відповідного належного їй майна у власній підприємницькій діяльності не підтверджені матеріалами справи, тому висновки представника відповідача про використання вищезазначеного нежитлового приміщення в господарській діяльності, споживання теплової енергії в господарських цілях не відповідають фактичним обставинам справи та не підтвердженні належними доказами.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня та 19 червня 2019 року у справах № 904/10132/17 та № 904/4713/18містяться висновки про те, що наявність статусу підприємця сама собою не означає, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.У цих постановах також міститься висновок,що обставини використання фізичними особами - сторонами справи відповідного належного їм майна у власній підприємницькій діяльності не підтверджені матеріалами справ та не встановлені судами, тому Велика Палата Верховного Суду погодився з висновками суддів попередніх інстанцій, що за відсутності таких доказів, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Оскільки належних та достовірних доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 як фізичної особою-підприємцем господарської діяльності саме в належному їй нежитловому приміщенні підвалу (літера А-3) приміщення №32 загальною площею 160,3 кв.м., розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 01 вересня 2022 року до29 лютого 2024 року, матеріали справи не містять, томусуд прийшов до висновку, що даний спір за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення за зазначеної вище адресою, яка є його власником та споживачем послуг підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина першастатті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченогост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстав для задоволення клопотання представника відповідача адвоката Сандак І.А. про закриття провадження у справі не вбачається.

Керуючись ст. ст.2, 4, 13,19, 43,255,260,352-354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника відповідача адвоката Сандак Ірини Анатоліївни про закриття провадження у справі за позовною заявою Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Повний текст ухавали суду складено 10.12.2024.

Суддя: О.О. Романько