Decision № 123599991, 09.12.2024, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 рокуСправа №160/24210/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094), яка викладена в листі від 17.07.2024 р. №40902-28150/К-01/8- 0400/24 щодо проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії, з врахуванням періоду роботи з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р. як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094) зарахувати ОСОБА_1 , період роботи з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р. як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні (зарахувавши кожний рік роботи за один рік і шість місяців) та провести перерахунок призначеної пенсії з урахуванням пільгового обчислення трудового стажу, з дня звернення, з 14.06.2024 р.;

- допустити негайне виконання зазначеного рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач стверджує, що має страховий стаж здобутий ним на роботі в районах Крайньої Півночі, що підтверджується записами його трудової книжки та додатковими документами, які надавалися до органів Пенсійного фонду України. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії з врахуванням коефіцієнту кратності страхового стажу набутого в районах Крайньої Півночі, однак відповідач у листі від 17.07.2024 р. №40902-28150/К-01/8- 0400/24 відмовив в перерахунку пенсії позивача. ОСОБА_1 вважає дії пенсійного органу протиправними, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 р. була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 04.10.2024 р. вх. №75256/24.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У вищевказаній ухвалі суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Ухвала суду від 08.10.2024 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 08.10.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

При цьому, копія позовної заяви з додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 06.09.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 5ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України(далі КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Згідно із п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Станом на 24.10.2024 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Відповідно до частини 4статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р.

14.06.2024 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії.

У відповідь на вищезазначене звернення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направило позивачу лист №40902-28150/К-01/8-0400/24 від 17.07.2024 р., в якому зазначено, що Відділом перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання

страхових виплат, соціальних послуг; житлових субсидій та пільг було переглянуто

пенсійну справу заявника та порушень в частині призначення та перерахунків пенсії не виявлено. Страховий стаж ОСОБА_1 зарахований по 31.10.2022 р. та складає 39 років 4 місяців 6 днів, у тому числі робота у районах Крайньої Півночі з 29.04.1984 р. по 30.09.1995 р. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового

стажу 1 % становить 0,39333.

В листі пенсійного органу вказано, що пенсію позивачу обчислено відповідно до статей 27 і 28 Закону №1058, виходячи із заробітної плати за період роботи з 01.09.1984 но 31.08.1989 та за даними, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 01.01.2002 р. по 31.12.2020 р. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становить 1,31383. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2018, 2019, 2020 роки складає 11980,57 грн. (9118,81 грн. х 1,31383).

Стосовно питання зарахування періодів роботи в районах Крайньої Півночі відповідач зазначив, що для зарахування в пільговому обчисленні періодів роботи в районах Крайньої Півночі обов`язковою умовою є підтвердження факту укладання письмових строкових трудових договорів, за умови надання яких страховий стаж заявника буде переглянуто.

Отже, відповідач в листі зазначив про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу в пільговому обчисленні періоду проходження строкової військової служби з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р.

Не погодившись із вищезазначеною позицією ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р.

Згідно із пунктом 1 частини 1статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»,право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»визначено, що відповідно до цьогоЗаконув солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до частини 1статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»,страховий стажперіод (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до частини 4статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»,періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно достатті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення",основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р.(зі змінами) (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області лист №40902-28150/К-01/8-0400/24 від 17.07.2024 р. слідує, що пенсійним органом зараховано до страхового стажу позивача період його роботи у районах Крайньої Півночі з 29.04.1984 р. по 30.09.1995 р., однак не зараховано вказаний період роботи в пільговому обчисленні.

Підставами відмови в проведенні перерахунку пенсії на підставі заяви позивача від 14.06.2024 р. є відсутність підтвердження факту укладення із позивачем відповідних строкових трудових договорів.

Відповідно до п. 5розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування»період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 р.

Обчислення пільгового страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно достатті62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р., трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, пункт 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженогопостановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р., доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01.01.1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. і від 26.09.1967 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначенийпостановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10.11.1967 р.

Відповідно до пункту "д" статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 10.02.1960 р., робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року №1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, а саме зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Згідно з пунктом 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 року №530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Пільги, передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах і місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Відповідно до положень вказаної Інструкції період роботи у зазначених місцевостях зараховувався до загального трудового стажу у наступному порядку: за період з 01.03.1960 рокуодин рік роботи зараховувався за один рік і 6 місяців; за період з 01.08.1945 року до 01.03.1960 року один рік роботи зараховувався за два роки, якщо робітник мав право на пільги у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.1945 року. Пільгове обчислення трудового стажу відповідно до зазначених Указів поширювалось лише на робітників, які уклали письмові трудові договори про роботу на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях, на підставі документів (трудової книжки, довідки), які б стверджували право на пільги.

Аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи у таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. та від 26.09.1967 р., а також постановою Ради Міністрів Союзу РСР №148 від 10.02.1960 р.

При цьому, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Тобто, наявність трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документу за її вибором.

Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права містяться у постановах Верховного Суду від 07.06.2018 р. у справі №173/637/17, від 03.07.2018 р. у справі №302/662/17-а, від 25.09.2018 р. у справі №554/1723/17, від 31.07.2019 р. у справі №287/15/17-а та від 21.08.2019 р. у справі №750/1717/16-а.

Відповідно до частини 5статті 242 КАС України,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як стверджує позивач, стаж його роботи в районі Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, підтверджується записами в трудовій книжці та архівними довідками.

Посилання пенсійного органу на те, що обов`язковою умовою надання пільг при обчисленні стажу роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі один рік роботи за один рік 6 місяців, є наявність письмового трудового договору про роботу у вказаній місцевості є помилковим, оскільки з огляду на приписи п.5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону №32-V від 26.07.2006 р.) пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, перед баченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Тобто, наявність письмового трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документу за її вибором. Цим же пунктом передбачено тимчасово, до ухвалення відповідного закону, період роботи до 01.01.1991р. в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген, зараховувати до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що було чинним до 01.01.1991 р.

Виходячи із змісту КЗоТ РСФСФ 1971 р., чинного на час прийняття позивача на роботу з 29.04.1984 р., трудовим договором є угода між позивачем, працівником і підприємством по якій він зобов`язувався виконувати роботу по певній спеціальності, кваліфікації або посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а підприємство зобов`язується виплачувати позивачу, тобто працівнику заробітну плату і 4 забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 15 КЗоТ РСФСФ).

Форма трудового договору визначена ст. 18 КЗоТ РСФСФ, якою передбачено, що такий договір може бути укладений в усній або письмовій формі. При цьому, прийом на роботу оформляється наказом (розпорядженням) адміністрації підприємства (ч. 2 ст.18 КЗоТ РСФСФ).

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору, незалежно від того, чи був прийом на роботу належним чином оформлений (ч. З ст.18 КЗоТ РСФСФ).

Строк трудового договору визначено ст. 17 КЗоТ РСФСФ, згідно якої трудові договори укладаються: 1) на невизначений строк; 2) на визначений строк не більше трьох років; 3) на час виконання певної роботи.

Відповідно до ст. 30 КЗоТ РСФСФ дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк, якщо по закінченню трудового договору (п.п. 2 та 3 ст.17) трудові відносини фактично продовжуються і жодна із сторін не вимагала їх припинення.

За приписами ст. 39 КЗоТ РСФСФ трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Позивач стверджує, що всі укладені ним трудові договори оформлювались наказами, що відображені записах трудової книжки, й зазначив, що він фактично працював на постійній основі (без застосування режиму роботи відрядно-вахтовим методом) в районах Крайньої Півночі, і на нього поширюються пільги, передбачені ст. ст. 14 Указу від 10.02.1960 року, а також додаткові пільги, передбачені ст.5, зокрема, зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Протилежного відповідачем не доведено.

Згідно із приписами частини 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсіїз першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає протиправною відмову відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії позивача із зарахуванням періоду його роботи з 29.04.1984 р. по 30.09.1995 р.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Так, ОСОБА_1 у прохальній частині позовних вимог просить суд, зокрема, визнати протиправними відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094), яка викладена в листі від 17.07.2024 р. №40902-28150/К-01/8- 0400/24 щодо проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії, з врахуванням періоду роботи з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р. як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі.

У відповідь на звернення позивача відповідач направив позивачу лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.07.2024 р. №40902-28150/К-01/8-0400/24, в якому в т.ч. зазначив про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу в пільговому обчисленні періоду проходження строкової військової служби з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р.

Суд зазначає, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.07.2024 р. №40902-28150/К-01/8-0400/24 є відповіддю, наданою державним органом відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", та не містить в собі ознак ані нормативного акта, ані акта індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

При цьому, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії, з врахуванням періоду роботи з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р. як трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі.

Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).

При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №30985/96).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. по справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. по справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. по справі №2а-204/12, від 18.06.2020 р. по справі №802/1827/17-а).

Таким чином, з метою повного захисту прав позивача суд вважає достатніми підстави зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094) зарахувати ОСОБА_1 , період роботи з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р. як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні (зарахувавши кожний рік роботи за один рік і шість місяців) та провести перерахунок призначеної пенсії з урахуванням пільгового обчислення трудового стажу, з дня звернення, з 14.06.2024 р.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності вчинених дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача допустити до негайного виконання рішення суду суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що відповідно до пункту 1 частини 1статті 371 КАС Українинегайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших платежів, а не щодо їх перерахунку.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції №46626534 від 06.09.2024 р.

Оскільки позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: 605,60 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії, з врахуванням періоду роботи з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р. як трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094) зарахувати ОСОБА_1 , період роботи з 29.04.1984 р. по 05.08.1995 р. як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні (зарахувавши кожний рік роботи за один рік і шість місяців) та провести перерахунок призначеної пенсії з урахуванням пільгового обчислення трудового стажу, з дня звернення, з 14.06.2024 р.

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2024 р.

Суддя О.М. Неклеса