Decision № 123491754, 21.11.2024, Khadzhybeyskyi District Court of Odesa City (until 25.04.2025 - Malynovskyi District Court of Odesa City)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/7030/24

Пр. №2/521/4184/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Сегеди О.М.,

при секретарі Замниборщ А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,

встановив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що 11 березня 2024 року о 23 годині 00 хвилин в м. Одесі, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Середня напроти буд. №10А, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , чим порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 12.1, 13.1 ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

В наслідок зіткнення автомобіль «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить їй на праві власності отримав механічні пошкодження, а їй, як власнику автомобіля спричинено матеріальних збитків та моральної шкоди.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні ДТП, та був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.

Позивачка зазначила, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була забезпечена у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова Група «Оберіг» (далі - ТДВ «СГ «Оберіг»).

Ліміт відповідальності ТДВ «СГ «Оберіг» відповідно до укладеного договору (полісу №217223724) обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду заподіяну майну, становить 160000,00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку колісного транспортного засобу автомобіля «Nissan Qashqai» державний номерний знак НОМЕР_2 №0572-03-24 від 01 квітня 2024 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки автомобіля «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 477889,95 грн.

Вказувала, що ТДВ «СГ «Оберіг» здійснило їй виплату страхового відшкодування в розмірі 156500,00 грн., однак залишається несплаченою різниця між розміром завданої матеріальної шкоди та страховим відшкодуванням, що становить 321390,00 грн.

Крім того, відповідач зобов1язаний сплатити їй суму франшизи в розмірі 3500,00 грн.

Стверджувала, що діями відповідача крім матеріальної шкоди їй заподіяна і моральна шкода, яку вона оцінює в 20000,00 грн.

Відповідач в добровільному порядку відмовляється відшкодувати їй заподіяну матеріальну та моральну шкоду.

Посилаючись на те, що діями відповідача, їй була завдана матеріальна та моральна шкода, яку відповідач відмовляється добровільно відшкодувати, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 321390,00 грн., суму франшизи в розмірі 3500,00 грн., моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн. та судовий збір в розмірі 5901,00 грн.

Ухвалою суду від 03 травня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче провадження (а.с. 62).

Ухвалою суду від 03 травня 2024 року за заявою позивачки було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 57-58, 70).

Ухвалою суду від 21 травня 2024 року заява ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову була залишена без задоволення (а.с. 87).

Ухвалою суду від 05 червня 2024 року скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 136-137, 148).

Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року по справі було закрите підготовче провадження та призначений судовий розгляд (а.с. 183).

Ухвалою суду від 25 вересня 2024 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ «СГ «Оберіг» було закрите (а.с. 190, 194).

Представник позивача, діючий на підставі ордеру від 01 травня 2024 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений відповідно до ст. 128 ЦПК України, надав через канцелярію суду заяву про підтримання зменшених позовних вимог та просив суд їх задовольнити, та розглянути справу за його відсутністю, не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення (а.с. 46, 189).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений відповідно до ст. 128 ЦПК України (а.с. 127, 188).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відомості про розгляд справ (залишення позову без руху, повернення позовної заяви, дані про відкриття провадження та дати призначення справи до розгляду) публікуються на офіційному веб-сайті Малиновського районного суду м. Одеси у відповідності до Рішення ради суддів загальних судів № 12 від 28 лютого 2013 року «Про організацію роботи з інформаційного наповнення і функціонування офіційних веб-сайтів загальних судів на офіційному веб-порталі судової влади України» та відправлено до ЄДРСР.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку ст. 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом третім главою 82 книги п`ятої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Згідно зі ст.ст. 1166, 1167 ЦК України діє презумпція вини завдавача шкоди, тому не позивачка має доводити вину, а відповідач має довести відсутність своєї вини.

Судом встановлено, що 11 березня 2024 року о 23 годині 00 хвилин в м. Одесі, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Середня напроти буд. №10А, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , чим порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 12.1, 13.1 ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Причиною зіткненнятранспортних засобівстало порушенняводієм ОСОБА_2 п.п. 2.3 (б),12.1,13.1 ПДР України.

Вина ОСОБА_2 підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 року, відповідно до якої останній був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. (а.с. 7).

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Встановлено, що автомобіль марки «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від (а.с. 30).

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу автомобіля марки «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 №0572-03-24 від 01 квітня 2024 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки автомобіля «Nissan Qashqai» державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 477889,95 грн. (а.с. 9-29).

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , належить відповідачу ОСОБА_2 .

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №575972 від 03 травня 2024 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 54).

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-217223724. Ліміт відповідальності становить 160000,00 грн. (а.с. 100-106).

ТДВ «СГ «Оберіг» є юридичною особою та діє на підставі Статуту, що підтверджується відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №575996 від 03 травня 2024 року (а.с. 55).

З матеріалівсправи вбачається,що зазаявою ОСОБА_1 , ТДВ «СГ «Оберіг» виплатило позивачцістрахове відшкодуванняза мінусомфраншизи врозмірі 156500,00грн.,що підтверджуєтьсязаявою представникапозивачки (а.с. 190).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст.ст. 15,16ЦК України кожнаособа маєправо назахист свогоцивільного правау разійого порушення,невизнання абооспорювання.Кожна особамає правозвернутися досуду зазахистом свогонемайнового абомайнового правата інтересу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Тобто, зазначеною нормою закону встановлено відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка стала наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини в цьому його володільця. На володільця не може бути покладено обов`язок з відшкодування такої шкоди, лише якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, саме відповідач повинен довести, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Статтею 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за № 4 від 01 березня 2014року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01 липня 2004 року (далі - Закон №1961-IV) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно ст. 5 Закону №1961-IV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Пунктом 12.1. статті 12 Закону №1961-IV передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно ст. 9 Закону №1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За змістом ст. ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону №1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що "Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/І5-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі ст. 29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону №1961-IV - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 із змінами (далі Методика) - вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Пунктом 2.4. Методики зазначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Згідно з роз`ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

З матеріалівсправи вбачаєтьсяі позивачкоюне заперечується,що узв`язку зтим,що цивільно-правовавідповідальність відповідачабула забезпечена ТДВ «СГ «Оберіг», то за заявою позивачки ОСОБА_1 , ТДВ «СГ «Оберіг» виплатило останній в рахунок відшкодування матеріальної шкоди страхове відшкодування в розмірі 156500,00 грн.

Таким чином, оскільки сума матеріальної шкоди, яка була спричинена позивачці складає 477889,95 грн., то відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачці різницю між розміром завданої матеріальної шкоди та страховим відшкодуванням, що становить 324890,95 грн. (477889,95 грн. - 156500,00 грн.).

Відповідно дост.1194ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, системний аналіз ст. 22, абзацу третього п. 3 ч. 1 ст. 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

За таких обставин, на користь позивачки слід стягнути з відповідача суму матеріальної шкоди в розмірі 324890,95 грн.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, то суд прийшов до висновку про їх задоволення у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що дорожньо-транспортна пригода це подія, яка виражається у зіткненні двох транспортних засобів під час здійснення ними руху по дорозі загального користування, що призвело до механічного пошкодження даних транспортних засобів.

Сама по собі дорожньо-транспортна пригода є стресовою і небезпечною подією, що полягає у факті настання дорожньо-транспортної пригоди та її наслідках.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в Україні, у тому числі ч.2 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпцію моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди (узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 лютого 2021 у справі № 761/24143/19).

Виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що відшкодуванню позивачці підлягає моральна шкода, завдана в результаті ДТП, у розмірі 20000,00 грн.

Зазначений розмір відшкодування є не більш, ніж достатнім для розумного задоволення позовних вимог позивачки щодо відшкодування моральної шкоди і не призводить до її збагачення.

За таких обставин, позивачка правомірно звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача, оскільки з вини останнього сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивачці було спричинена матеріальна та моральна шкода.

Судом невстановлено підставдля звільненнявідповідача відвідповідальності зазавдану нимшкоду.

Відповідачем не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень.

Своїм правом бути присутнім у судових засіданнях відповідач також розпорядився на свій розсуд.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що 29 квітня 2024 року між позивачкою та адвокатом Лебедін Ю.І укладено договір про надання правничої допомоги від 29 квітня 2024 року та в позовній заяві зазначено орієнтований розрахунок витрат на правничу допомогу, який становить 20000,00 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, законодавець пов`язує можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із здійсненням даних витрат стороною у справі.

Верховний Суд у своїй Постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовий збір у справі складає 5905,00 грн., які сплачені позивачкою у повному обсязі при зверненні до суду (а.с. 156, 157).

Оскільки позовні вимоги задоволенні у повному обсязі, то судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 22, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,паспорт громадянинаУкраїни серії НОМЕР_4 ,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_3 ,на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_5 ,зареєстрованою заадресою,с. Нижні Торгаї, Нижньосірогозький р-н, Херсонська обл. (тимчасово окуповане російськими військами ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса для листування: АДРЕСА_4 ) завдану матеріальну шкоду та франшизу в розмірі 324890 (триста двадцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто ) гривень 95 копійок

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,паспорт громадянинаУкраїни серії НОМЕР_4 ,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_3 ,на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_5 ,зареєстрованою заадресою,с. Нижні Торгаї,Нижньосірогозький р-н,Херсонська обл.(тимчасовоокуповане російськимивійськами ІНФОРМАЦІЯ_2 ,адреса длялистування: АДРЕСА_4 )моральну шкоду в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,паспорт громадянинаУкраїни серії НОМЕР_4 ,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_3 ,на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_5 ,зареєстрованою заадресою,с. Нижні Торгаї,Нижньосірогозький р-н,Херсонська обл.(тимчасовоокуповане російськимивійськами ІНФОРМАЦІЯ_2 ,адреса длялистування: АДРЕСА_4 )судовий збір в розмірі 5905 ( п`ять тисяч дев`ятсот п`ять) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 02 грудня 2024 року.

Суддя: О.М. Сегеда