Decision № 122844652, 06.11.2024, Cherkasy District Administrative Court

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року справа № 580/9772/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 23 вересня 2024 року № 232650003726, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 10 вересня 2024 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, зарахувавши до трудового та страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи швеєю 4 розряду у Малому підприємстві "Ромашка" з 30 квітня 1993 до 18 липня 1995 року.

В обґрунтування позовних вимог представниця позивачки зазначила, що трудова книжка позивачки містить записи про роботу у Малому підприємстві "Ромашка" з 30 квітня 1993 до 18 липня 1995 року, а тому незарахування цього періоду до страхового стажу є протиправним.

Крім того, представниця вказала, що згідно зі свідоцтвом про народження від 09.10.1964 на ім`я позивачки її дошлюбне прізвище зазначене " ОСОБА_2 ". Згідно зі свідоцтвом про шлюб від 20.05.1984 прізвище позивачки зазначено " ОСОБА_2 ". На першому аркуші трудової книжки позивачки її дошлюбне прізвище вказано " ОСОБА_3 ". Далі запис закреслено вказано чинне прізвище позивачки " ОСОБА_4 ". На розвороті аркушу здійснено запис про те, що прізвище змінено на " ОСОБА_4 " на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_1 . Тобто, по перше відповідальна посадова особа підприємства, здійснюючи запис про зміну прізвища, переконалась, що трудова книжка належить саме позивачці. По друге, позивачка на даний час не ідентифікується як особа за прізвищем " ОСОБА_2 ". Її нинішнє прізвище " ОСОБА_4 ", що збігається з паспортом громадянина України та іншими документами, а також вказане у трудовій книжці позивачки.

Представниця позивачки зазначила, що спірний період роботи позивачки взагалі не стосувався дошлюбного прізвища останньої, оскільки на той час вона перебувала в шлюбі, а архівною довідкою від 17.09.2024 підтверджено, що на роботу в Шполянському райпобуткомбінаті (яким здійснено перші записи у трудовій книжці позивачки) прийнята на роботу " ОСОБА_5 , згідно з наказом № 50 від 22.07.1983.

Ухвалою від 07.10.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24.10.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши що страховий стаж позивачки є не достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону 1058. До страхового стажу не зараховано записи трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки дошлюбне прізвище позивачки не відповідає прізвищу, зазначеному у свідоцтві про шлюб. Стаж зараховано відповідно до уточнюючих довідок. Період роботи з 30.04.1993 по 18.07.1995 не зараховано, оскільки у виписці з протоколу від 20.03.1995 відсутня інформація про дату звільнення позивачки. Крім того зазначила, що питання призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.

Щодо витрат на правничу допомогу зазначила, що справа, що розглядається, є незначної складності, а тому час, який має бути вказаний у калькуляції розрахунку має відповідає складності спору, у зв`язку із чим вважає, що вимоги представниці позивачки щодо стягнення витрат на правову допомогу не можуть бути задоволені.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою від 17.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням від 23 вересня 2024 року № 232650003726 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, зазначивши що до уваги не взято записи трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки дошлюбне прізвище позивачки не відповідає прізвищу, зазначеному у свідоцтві про шлюб. Період роботи з 30.04.1993 по 18.07.1995 не зараховано, оскільки у виписці з протоколу від 20.03.1995 відсутня інформація про дату звільнення позивачки.

Рішення Головного управління, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачка вважає протиправним, а тому звернулась в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.

Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до розділу XV, Закон № 1058 набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Таким чином, до 01.01.2004 страховий стаж особи, згідно положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Порядку № 637, підтверджується відомостями трудової книжки, архівних довідок, тощо, а з 01.01.2004 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

За даними трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 (згідно записів №№ 10-11) суд встановив, що з 30 квітня 1993 року позивачка прийнята на роботу швеєю 4 розряду у Мале підприємство "Ромашка" та 18 липня 1995 року звільнена у зв`язку із ліквідацією підприємства.

Вказані записи скріплено підписами посадових осіб роботодавця та його печаткою.

Суд встановив, що вказаний період роботи позивачки відповідач не зарахував з підстав того, що дошлюбне прізвище позивачки не відповідає прізвищу, зазначеному у свідоцтві про шлюб.

Надавши оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає таке.

Суд встановив, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 09.10.1964 дошлюбне прізвище позивачки - " ОСОБА_2 ". Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 20.05.1984 дошлюбне прізвище позивачки - " ОСОБА_2 ", після укладення шлюбу - ОСОБА_4 . На першому аркуші трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 її дошлюбне прізвище вказано " ОСОБА_3 ". На підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_1 запис закреслено, вказано чинне прізвище - " ОСОБА_4 ".

Аналіз встановлених обставин вказує на те, що відповідальна посадова особа роботодавця, здійснюючи запис про зміну прізвища, переконалась, що трудова книжка належить саме позивачці. Крім того, архівною довідкою Шполянскої міської ради від 17.09.2024 № 607/12-07 (а.с. 22) підтверджується, що на роботу в Шполянському райпобуткомбінаті (яким здійснено перші записи у трудовій книжці позивачки) прийнята на роботу " ОСОБА_5 , згідно з наказом № 50 від 22.07.1983.

Аналіз встановлених обставин вказує на те, що під час видачі трудової книжки посадовою особою Шполянського райпобуткомбінату допущено помилку у прізвищі позивачки.

Суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, згідно п.п. 2.3, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (чинної у період роботи позивачки у спірний період), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У випадку виявлення неправильних чи неточних записів відомостей про роботу виправлення здійснюються адміністрацією підприємства, де був внесений відповідний запис.

Аналіз вказаних положень вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачка не може бути позбавлена права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем.

Слід зазначити, що станом на час виникнення спірних правовідносин, так і станом на спірний період роботи прізвище позивачки - " ОСОБА_4 ", що збігається з паспортом громадянина України та трудовою книжкою позивачки. За вказаних обставин, період роботи з 30 квітня 1993 до 18 липня 1995 року має бути зарахований до страхового стажу позивачки згідно записів трудової книжки позивачки у повному обсязі.

Суд врахував, що обсяг страхового стажу позивачки, що підтверджується відповідачем, складає 29 років 9 місяців 4 дні.

Разом з тим, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів та висновків суду у цьому рішенні підтверджується наявність у позивачки страхового стажу у більшому обсязі за необхідний (31 рік відповідно до ст. 26 Закону № 1058).

При цьому достатнім є і вік позивачки, встановлений ст. 26 Закону № 1058 (60 років) станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії, що також підтверджується пенсійним органом.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про протиправність спірного рішення та, як наслідок, про необхідність його скасування.

Враховуючі визначені ст. 26 Закону № 1058-IV підстави та умови призначення пенсії за віком, а також наявність у позивачки усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком - вік та стаж, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у цьому випадку не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду.

Суд врахував, що згідно до п. 4.2 Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.10 Порядку 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, у спірних правовідносинах, прийняття рішення про призначення пенсії має здійснюватись структурним підрозділом органу пенсійного фонду, на який за принципом екстериторіальності розподілено заяву пенсіонера. При цьому виплату пенсії має здійснювати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, за місцем проживання позивачки.

На необхідності вчинення дій зобов`язального характеру територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності також наголосив Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у цьому випадку належить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (як орган, який прийняв протиправне рішення) прийняти рішення про призначення позивачці пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 30 квітня 1993 до 18 липня 1995 року.

Щодо дати з якої позивачка набула право на призначення пенсії, суд врахував таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Суд встановив, що 60 років позивачка досягла 09.09.2024, із заявою про призначення пенсії за віком позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду 17.09.2024, у зв`язку із чим, відповідно до вказаних вище приписів ч. 1 ст. 45 Закону № 1058, суд доходить висновку, що позивачка має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - 10.09.2024.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат з правничої допомоги, суд враховує таке.

У позовній заяві представниця позивачки просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 6-7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд врахував, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу представниця позивачки подала суду договір про надання правової допомоги від 26.09.2024 № 26/09/2024, додаткову угоду відповідно до якої гонорар складає 8000 грн, Акт прийому-передачі наданих послуг від 02.10.2024, детальний опис робіт, та платіжну інструкцію № @2PL521912 від 26.09.2024 на суму 8000,00 грн.

Оцінюючи співмірність заявленого адвокатом розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт, а також їх обґрунтованість та пропорційність, у сукупності із наданням оцінки критеріям складності справи та виконаних адвокатом робіт, а також часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, суд зазначає, що предмет цього спору відноситься до справ незначної складності, та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт з огляду на наявність практики національних судів зі спірних правовідносин, у зв`язку із чим, виходячи із критеріїв співмірності, обґрунтованості та пропорційності, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для відшкодування на користь позивачки частини заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 4000 грн, які належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню, то судові витрати зі сплати судового збору, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 23 вересня 2024 року № 232650003726 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняти рішення про призначення з 10.09.2024 ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 30.04.1993 по 18.07.1995.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 06.11.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК