Decision № 122469151, 16.10.2024, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2024 Справа № 914/1682/24

Суддя Господарського суду Львівської області З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання Б.І. Мельник, розглянувши матеріали справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, Львівська область

до відповідача Фізичної особи-підприємця Спаса Ростислава Ігоровича, м. Львів, Львівська область

про стягнення 56136,88 грн неустойки за договором оренди нерухомого майна.

за участю представників сторін:

від позивача: Савко Н.В.; Іванів Н.О.;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача Фізичної особи-підприємця Спаса Ростислава Ігоровича про стягнення 56136,88 грн неустойки за договором оренди нерухомого майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024, справу №914/1682/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

03.07.2024 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№17332/24).

Ухвалою від 05.07.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.

У межах наданого судом строку від позивача через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання (вх.№18085/24 від 15.07.2024), в якому зазначено запитувані відомості.

Ухвалою суду від 19.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.08.024.

Ухвалою від 07.08.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 07.08.2024, суд відклав підготовче засідання на 11.09.2024.

Ухвалою від 11.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 11.09.2024, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.10.2024.

У судове засідання 16.10.2024 з`явилися представники позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерували. У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити такі.

У судове засідання 16.10.2024 відповідач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Відзив на позовну заяву, заяви, клопотання від відповідача до суду не надходили.

У судовому засіданні 16.10.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 16.10.2024 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що 03.04.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є позивач, (орендодавцем) та фізичною особою-підприємців Спасом Ростиславом Ігоровичем (орендарем) укладено договір оренди нерухомого державного майна №40.

Позивач повідомив, що на підставі ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України ним 12.08.2022 на адресу відповідача було скеровано заяву про відмову від договору оренди від 03.04.2017 №40. Також позивач зазначив, що така заява була отримана відповідачем 15.09.2022 року.

У подальшому, позивач покликається на те, що 25.01.2023 між балансоутримувачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі (повернення з оренди) індивідуального нерухомого майна, що належить до державної власності до договору №40 від 03.04.20217 року.

Окрім того, позивач повідомив, що 02.03.2023 року Господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі №914/3336/22, яким позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях задоволено та стягнуто з фізичної особи-підприємця Спаса Ростислава Ігоровича 39959,00 грн заборгованості.

Оскільки відповідач не виконував обов`язок щодо повернення майна згідно з п. 10.11. договору, позивач здійснив нарахування неустойки за період з 20.9.2022 по 25.01.2023 року в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України, що становить 56136,88 грн.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 19.07.2024 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвала від 19.07.2024 була надіслана відповідачу в його електронний кабінет 19.07.2024 о 16:15 год.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі №914/1682/24 19.07.2024 року.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

03.04.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Спасом Ростиславом Ігоровичем (надалі - орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомого державного майна №40 (надалі - договір).

Згідно п. 1 наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 №232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Львові, реорганізувавши шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

Відповідно до п. 2 вказаного вище наказу, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

Згідно з п. 1.1., 1.2. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №242-246, загальною площею 72,8 кв.м., що знаходяться на 5-му поверсі будівлі за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 61, реєстраційний номер 07989865.1, (далі - майно), та перебуває на балансі Філії «Львівський проектний інститут» ДП МОУ «Центральний проектний інститут» (далі - балансоутримувач). Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.10.2016 року і становить за незалежною оцінкою 1080800,0 грн без ПДВ. Майно передається в оренду з метою розміщення комп`ютерного клубу.

Пунктами 3.1.-3.3.договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами), (далі - Методика), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2016 року 9006,67 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - лютий 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди жовтень 2016 року на індекси інфляції за листопад, грудень місяці 2016 року, січень, лютий місяці 2017 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць.

У разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до повернення майна за актом приймання-передання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.11. договору).

Відповідно до п. 5.9. договору, орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендного майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору (п. 8.2. договору).

Заявою за вих.№11-03-02836 від 12.08.2022 повідомлено відповідача про відмову від договору оренди та необхідність повернення орендованого майна. Зазначена заява отримана відповідачем 15.09.2022 року, про що у матеріалах справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №7900828314064.

Пунктом 10.7. договору сторони передбачили, що такий припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду4 банкрутства орендаря; у разі смерті орендаря.

Згідно п. 10.9. договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим користувачу з моменту підписання орендарем та користувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10. договору).

Відповідно до п. 10.11. договору, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення.

25.01.2023 року між орендарем та балансоутримувачем підписано акт прийому-передачі індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності до договору №40 від 03.04.2017 року.

Згідно з вище наведеним актом, орендар передав, а балансоутримувач прийняв з орендного користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно, що належить до державної власності - нежитлове вбудоване приміщення №№242-246 загальною площею 72,8 кв.м., яке знаходиться на п`ятому поверсі семиповерхового корпусу за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 61, що перебуває на балансі Філії «Львівський проектний інститут» ДП МОУ «ЦПІ».

Відповідно до п.п. 2, 4 цього акту, приймання-передача приміщення проводиться 25.01.2023. Акт набуває чинності з моменту підписання.

02.03.2023 Господарський суд Львівської області виніс рішення у справі №914/3336/22, відповідно до якого задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Фізичної особи-підприємця Спаса Ростислава Ігоровича про стягнення 31796,80 грн заборгованості по орендній платі, 3923,94 грн пені, 4238,26 грн штрафу.

Оскільки орендоване майно орендарем не повернено своєчасно, позивач нарахував неустойку в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України за період з 20.09.2022 по 25.01.2023 у розмірі 56136,88 грн.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір оренди нерухомого державного майна №40 від 03.04.2017, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

02.03.2023 Господарський суд Львівської області виніс рішення у справі №914/3336/22, відповідно до якого задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до фізичної особи-підприємця Спаса Ростислава Ігоровича про стягнення 31796,80 грн заборгованості по орендній платі, 3923,94 грн пені, 4238,26 грн штрафу.

Згадане вище судове рішення не оскаржено та набрало законної сили 23.03.2023.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (п. 47 постанови Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №761/29966/16-ц).

Як встановлено судом спірне майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 61, повернуто згідно з актом прийому-передачі індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності до договору №40 від 03.04.2017 - 25.01.2023 року.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 56136,88 грн неустойки за період з 20.09.2022 по 25.01.2023 суд повідомляє наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Отже, договір найму (оренди) є підставою для виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як встановлено судом, позивач скерував на адресу відповідача заяву від 12.08.2022 про відмову від договору і така заява була отримана відповідачем 15.09.2022 року.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України, договір №40 від 03.04.2017 року є розірваним з 15.09.2022 року.

Враховуючи умови договору, викладені у пункті 10.9. такого, відповідач повинен був протягом трьох робочих днів повернути балансоутримувачу майно.

З огляду на вище наведене, суд дійшов висновку про те, що після спливу строку дії договору найму (оренди) невиконання чи неналежне виконання обов`язку щодо повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Неустойка, за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами спору, відповідач свого обов`язку щодо своєчасного повернення орендованого майна не виконав. Повернення майна відбулося 25.01.2023 року.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до зазначеної норми, однією із основних умов застосування положень ст. 785 Цивільного кодексу України як щодо зобов`язання повернути майно, так і щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Перевіривши поданий розрахунок, підстави та правильність нарахування суми неустойки, судом встановлено, що вимога про стягнення з відповідача 56136,88 неустойки за період з 20.09.2022 по 25.01.2023 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до повного задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №960 від 13.06.2024 року.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача підлягає до стягнення 3028,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця Спаса Ростислава Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, Львівська область, місто Львів, вулиця Коперника, будинок 4; ідентифікаційний код 42899921) 56136,88 грн неустойки та 3028,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2024.

СуддяГоменюк З.П.