Decision № 122004233, 01.10.2024, Ternopil District Administrative Court

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5127/24

01 жовтня 2024 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті, у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову №067299 від 30.07.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.07.2024 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за наслідком виявленого порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» згідно Акту проведення перевірки АР №042902 від 17.05.2024, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених статтею 48 цього Закону.

Позивач вважає таку постанову протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки на його переконання, він не є автомобільним перевізником, а отже не допускав порушень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, справу про порушення було розглянуто поза межами встановленого двомісячного строку, що також свідчить про порушення вимог пункту 25 Порядку №1567.

Ухвалою суду від 22.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) суддею одноособово.

02.09.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок та направлення на перевірку проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) на а/д Н-18 км 311 Івано-Франківська область. При проведенні 17.05.2024 рейдової перевірки (перевірки на дорозі), перевірено транспортний засіб марки Volkswagen н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 . Згідно наданого свідоцтва реєстрації транспортного засобу його власником є ТОВ «Автокредит Плюс», однак зі слів водія перевізником виступав ОСОБА_1 , що зафіксовано в акті перевірки.

До перевірки посадовим особам відповідача було надано договір замовлення, відповідно до якого на момент перевірки здійснювалося перевезення вантажу (меблі), що також підтвердив водій під час проведення перевірки. Однак, хоч перевіреним транспортним засобом і здійснювались вантажні перевезення, однак товарно-транспортної накладної на вантаж для проведення перевірки надано не було, також у водія була відсутня індивідуальна контрольна книжка. За наведених обставин було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР042902 від 17.05.2024, в якому зафіксовано порушення вимог абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону, зокрема: товарно-транспортної накладної на вантаж та індивідуальної контрольної книжки водія.

Відповідач зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж, позаяк автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати. Відповідач зазначає, що суть порушення, виявленого його посадовими особами, зводить до ненадання ТТН, складання і наявність якої є обов`язковим для здійснення вантажних перевезень, та у якій і зазначається особа автомобільного перевізника. Оскільки при перевірці ТТН надано не було, то посадовими особами відповідача було встановлено особу автомобільного перевізника з пояснень водія перевіреного транспортного засобу, який є на переконання відповідача, є уповноважений суб`єкт під час перевірки та який стверджував, що перевезення вантажу (меблів) здійснюється для ОСОБА_1 .

Відповідач також вказує, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач - ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізична особа підприємець, видом діяльності якого за кодом КВЕД є в тому числі « 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому» та « 49.41 Вантажний автомобільний транспорт», що відповідає поясненнями водія. Також, відповідачем було зроблено запит до власника транспортного засобу відповідно наданого свідоцтва реєстрації - ТОВ «Автокредит Плюс», яке у свою чергу повідомило, що транспортний засіб Volkswagen н.з. НОМЕР_1 , на підставі договору фінансового лізингу, переданий у користування ОСОБА_1 та надано докази що підтверджують зазначене.

Позивач та його представник особисто брали участь у розгляді справи по акту рейдової перевірки №АР042902 від 17.05.2024, та брали час на ознайомленні із усіма матеріалами справи, в тому числі і з листом власника перевіреного транспортного засобу, у якому він вказав про передачу у лізинг позивачу такого автомобіля. Будь-яких доказів у спростування доводів відповідача ані позивач, ані його представник не представив, а відтак було винесено оскаржену постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00грн (арк. справи 18-45).

17.09.2024 позивачем до суду подано відповідь на відзив у якій вказує, що акт рейдової перевірки складено 17.05.2024, а отже крайній строк розгляду матеріалів минув 17.07.2024, в той час як фактично такий розгляд відбувся 30.07.2024, тобто з грубим на думку позивача порушенням встановленого строку. Також позивач вказує на недоліки акту рейдової перевірки в якому міститься покликання на норми Закону України «Про автомобільний транспорт», які не регулюють спірних правовідносин та стосуються пасажирських перевезень, в той час як перевіреним автомобілем здійснювались вантажні перевезення. Також позивач наголошує, що вказаний акт рейдової перевірки не містить «інформації про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 виступав автомобільним перевізником» (арк. справи 46-47).

Суд ухвалою відмовив у задоволенні клопотання позивача про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з матеріалів справи 17.05.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області, здійснено перевірку транспортного засобу марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 , власник Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», під керуванням водія ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 (арк. справи 25 зворот 26)

Рейдова перевірка здійснювалась на підставі щотижневого графіку у період з 13.05.2024 по 19.05.2024 (арк. справи 24) та направлення №000363 від 10.05.2024 на а/д Н-18 км 311 Івано-Франківська область (арк. справи 24 зворот).

Під час проведення заходів державного нагляду (контролю) водій ОСОБА_3 надав для перевірки документи, а саме: своє посвідчення водія, свідоцтво СТМ № НОМЕР_4 про реєстрацію транспортного засобу марки Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1 та Договір-замовлення №ОМ 902/21 від 09.02.2024 відповідно до умов якого позивач ФОП ОСОБА_1 (виконавець) зобов`язується виготовити та змонтувати меблі для фізичної особи-замовника (арк. справи 27).

Водієм було надано пояснення згідно яких перевізником вказаного перевезення є позивач - ОСОБА_1 , що зафіксовано у акті перевірки.

За наслідками перевірки встановлено, що вказаним транспортним засобом здійснювалися вантажні перевезення, однак товарно-транспортної накладної на вантаж для проведення перевірки надано не було, також у водія відсутня індивідуальна контрольна книжка, що є порушенням вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, відповідальність за вказане правопорушення передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 вказаного закону.

В акті графа «Пояснення водія про причини порушення» водій зазначив «Не згідний».

З матеріалів справи слідує, що на підставі відомостей із ЄДРПОУ відповідачем встановлено, що позивач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з видами економічної діяльності « 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому» та « 49.41 Вантажний автомобільний транспорт».

Листом від 30.05.2024 №46886/37/24-24 позивача повідомлено про призначення розгляду справи за актом рейдової перевірки №042902 від 17.05.2024 на 02.07.2024 (арк. справи 28 зворот).

17.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про ознайомлення із матеріалами рейдової перевірки згідно акту №042902 та відео фіксацію перевірки (арк. справи 28).

Позивач прибув 02.07.2024 на розгляд справи, однак він був перенесений на 09.07.2024, про що його було повідомлено та вчинено відповідну відмітку на повідомленні про нову дату розгляду. Станом на 09.07.2024 дата розгляду справи також була перенесена на 30.07.2024. При цьому, з матеріалів справи слідує, що 29.07.2024 відповідач звернувся із запитом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», яке згідно з свідоцтвом про реєстрацію т/з НОМЕР_2 вказано власником перевіреного автомобіля у якому просив надати інформацію про те чи є вказане товариство власником транспортного засобу марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , якщо ні, то кому він був проданий чи переданий в оренду (арк. справи 30 зворот).

29.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» надало відповідь на запит із додатками, у якій повідомило, що є лізинговою компанією, яка надає транспортні засоби у фінансовий лізинг на умовах, визначених публічним договором, розміщеним на офіційному сайті товариства. Повідомило, що 08.10.2014 товариство за актом приймання-передачі на підставі договору фінансового лізингу АРТЕ000000000176167 Bdl_id- 100015470 від 2024-01-05 передано у платне користування та володіння транспортний засіб VOLKSWAGEN LT 46 '2006г. НОМЕР_1 vin- НОМЕР_5 у лізинг громадянину ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який із вказаної дати та до сьогоднішньої дати користується вказаним автомобілем (арк. справи 31-32).

Розгляд справи про порушення виявленого під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) згідно акту № АР 042902 від 17.05.2024 відбувся 30.07.2024, на якому був присутній позивач та його представник та яких було ознайомлено із усіма матеріалами, що сторонами не спростовується.

Позивачем доказів у спростування зафіксованого порушення відповідачу не представлено, відтак, 30.07.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Тернопільській області прийнято постанову №067299, якою за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, відповідальність за яке передбачено абз. 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00грн (арк. справи 34 зворот). Вказаному постанову позивачем отримано 07.08.2024, про що ним зазначено у позовній заяві.

Із скаргою на таку постанову до Державної служби України з безпеки на транспорті позивач не звертався.

Позивача вважає, що підстави для притягнення його до такого виду відповідальності відсутні, з огляду на що звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами та спірному рішенню, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567).

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997.

Відповідно до глави 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до частини другої статті 49 №2344-ІІІ водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ передбачена відповідальність автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відтак за відсутності документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону №2344-ІІІ (в даному випадку - товарно-транспортної накладної), до осіб, які здійснюють перевезення вантажів, застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 17000 гривень).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства про автомобільний транспорт, слід дійти висновку про те, що товарно-транспортна накладна є обов`язковим документом, який має бути у водія при здійсненні ним перевезень вантажів.

З матеріалів справи слідує, що при рейдовій перевірці транспортного засобу марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 , зафіксовано здійснення перевезення вантажу (меблів) згідно Договору-замовлення №ОМ 902/21 від 09.02.2024 відповідно до умов якого позивач ФОП ОСОБА_1 (виконавець) зобов`язується виготовити та змонтувати меблі для фізичної особи-замовника. Вказаний транспортний засіб належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», яке у свою чергу є лізинговою компанією, що надає транспортні засоби у фінансовий лізинг та з 08.10.2014, за актом приймання-передачі на підставі договору фінансового лізингу АРТЕ000000000176167 Bdl_id- 100015470 від 2024-01-05 транспортний засіб VOLKSWAGEN LT 46 '2006г. НОМЕР_1 vin- НОМЕР_5 , - передало позивачу у платне користування та володіння у лізинг, яким він продовжує користуватись.

В ході рейдової перевірки водієм ОСОБА_2 надав пояснення згідно яких перевізником вказаного перевезення є позивач - ОСОБА_1 , що зафіксовано у акті перевірки.

При перевірці встановлено порушення позивачем як автомобільним перевізником вимоги законодавства про автомобільний транспорт, а саме здійснено внутрішнє перевезення вантажу без товарно-транспортної накладної.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07.06.2010 (далі Положення №340).

Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Згідно з визначенням, яке міститься у Положенні № 340, тахограф - це контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.

Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №200/7080/23, від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 та від 19 серпня 2019 року у справі № 823/5035/15.

Судом встановлено, що всупереч вимогам пункту 6.3. Положення №340 під час перевірки транспортного засобу у водія була відсутня оформлена індивідуальна контрольна книжка, що не спростовано позивачем, відтак, в спірних правовідносинах перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування відповідно до вимог Положення № 340.

Слід зазначити, що позивач не заперечує того, що на момент проведення рейдової перевірки у водія не було зазначених у акті перевірки документів, позаяк позовні вимоги обґрунтовано лише тим, що в цьому випадку позивач не є автомобільним перевізником в розумінні приписів Закону № 2344-III, а відповідачем, у свою чергу, не дотримано встановленого пунктом 25 Порядку №1567 двомісячного строку розгляду матеріалів рейдової перевірки.

Обставини того, що позивач є автомобільним перевізником у спірних правовідносинах повністю підтверджено наданими відповідачем доказами, зокрема, актом приймання-передачі позивачу транспортного засобу VOLKSWAGEN LT 46 '2006г. НОМЕР_1 vin- НОМЕР_5 у платне користування та володіння на підставі договору фінансового лізингу АРТЕ000000000176167 Bdl_id-100015470 від 05.01.2024, яким він надалі продовжує користуватись (згідно письмових пояснень власника вказаного транспортного засобу), а також наданий водієм товаросупровідний документ на вантаж (меблі), зокрема, договір-замовлення №ОМ 902/21 від 09.02.2024.

Щодо обґрунтувань позовних вимог порушенням вимог пункту 25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006, а саме: розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт поза межами встановленого двомісячного строку, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що частиною першою статті 250 Господарського кодексу України визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Так, зі змісту статті 250 Господарського кодексу України висновується, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання за порушення зазначеними суб`єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження.

Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб`єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Другий обмежувальний строк, встановлений у вказаній статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб`єктом господарювання правопорушення під час здійснення господарської діяльності, суб`єкт владних повноважень, ухвалюючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

У даній справі, акт проведення перевірки складено 17 травня 2024 року, а оскаржену постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнято 30 липня 2024 року.

Наведене свідчить, що територіальний орган Укртрансбезпеки, фактично порушивши строк розгляду справи, передбаченого пунктом 25 Порядку №1567, застосував до позивача адміністративно-господарські санкції в межах строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України.

Вказані строки мають принципово різне значення, адже пункт 25 Порядку №1567 стосується строку розгляду суб`єктом владних повноважень справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а статтею 250 Господарського кодексу України визначено строк притягнення до відповідальності за таке порушення, який вираховується з дня його виявлення.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач застосував адміністративно-господарський штраф в межах шестимісячного строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України, що свідчить про правомірність прийняття спірної постанови.

Правовий висновок про застосування норм статті 250 Господарського кодексу України у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації Укртрансбезпекою повноважень, під час застосування статті 60 Закону № 2344-III, тобто застосування до автомобільних перевізників адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, викладено Верховним Судом у постанові від 16.08.2023 у справі 160/12371/22.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог повністю.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлене, суд вважає, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №067299 від 30.07.2024 відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак підстави для її скасування відсутні, а тому суд доходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №067299 від 30 липня 2024 року, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

відповідач: - Відділ державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Тролейбусна, 12, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46027, код ЄДРПОУ: 39816845).

Головуючий суддяМірінович У.А.