Decision № 120951001, 12.08.2024, Mykolaiv District Administrative Court

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2024 р. № 400/4994/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , , АДРЕСА_1

до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту Позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.01.2023 року включно;

- зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.01.2023 року включно у сумі 299 205 гривень 97 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з військової частини НОМЕР_1 , позивачеві не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Рішеннями Миколаївського окружного адміністративного суду пор справам 400/1669/21 та 400/4103/23 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення. Фактичним днем перерахунку індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду 400/4103/23 є 30.04.2024 року. З урахуванням сталої практики судів та висновків Верховного Суду Позивач просить суд зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому 299205,97 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

08.08..2024 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає. Рішення суду виконала в/ч НОМЕР_1 своєчасно. Позивачеві виплачено за рішенням суду 400/1669/21 - 42746,70 грн 21.03.2023 року, а за рішенням суду 400/4103/23 - 118249,32 грн 30.04.2024 року. Відповідач наголошує, що військова частина не є самостійним розпорядником бюджетних коштів та діє виключно за наказами та директивами фінансового департаменту Міністерства оборони України. Відповідач вважає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження "Порядку обчислення середньої заробітної плати" не поширюються. Механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби спеціальним законодавством передбачений, цей механізм має свої відмінності, а тому доводи Позивача про неврегульованість спеціальним законом вказаного питання є безпідставними. Окрім того, представник відповідача наголошує, що Позивач звернувся до суду за захистом порушеного права (нарахування індексації) вперше через 5 місяців після звільнення, а вдруге через 30 місяців після звільнення, в таких діях Позивача відповідач вбачає певну мету затягування часу на звернення до суду задля того, щоб в майбутньому якнайбільше стягнути з військової частини середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини Відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України. Відповідач категорично не погоджується з доводами Позивача про обчислення середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Середній заробіток не тотожний середньому грошовому забезпеченню. В Україні фактично триває війна. Отже, при розгляді даної адміністративної справи необхідно враховувати, що усі фінансові ресурси Міністерства оборони України спрямовані на першочергове фінансування потреб діяльності підрозділів Збройних Сил України в ході виконання завдань за призначенням. Нагальною потребою є необхідність у збереженні фінансових ресурсів виділених Урядом України для матеріально-технічною та фінансового забезпечення діяльності підрозділів Збройних Сил України. Військова частина НОМЕР_1 входить до складу Збройних Сил України, що переведені у вищі ступені бойової готовності та на воєнний стан. Задоволення необґрунтованих позовних вимог Позивача призведе до значних переплат одному військовослужбовцю позбавляючи можливості отримати грошове забезпечення діючим військовослужбовцям, які саме зараз боронять Батьківщину. Вказані кошти могли бути направлені на переозброєння Збройних Сил України та забезпечення армії в умовах воєнного стану, допомоги постраждалому населенню. Відповідач просить врахувати доводи Відповідача щодо принципів розумності, справедливості та співмірності, правових висновків Верховного Суду України та ЄСПЛ щодо зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у даній категорії судових справ.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідив матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.04.2017 р. по 02.10.2020 року.

Наказом Командира Військової частин НОМЕР_1 від 02.10.2020 року Позивача виключено зі списків в/ч НОМЕР_1 .

При звільненні позивачеві виплачено 12270,52 грн , шо підтверджується відомістю, яка містить в матеріалах справи.

Індексацію грошового забезпечення за період служби з 01.04.2017 року по 02.10.2020 року Позивачу при звільненні виплачено не було.

18.03.2021 р. позивач подав позов до суду про визнання протиправними дій військової частини та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2017 року по 28.02.2018 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року по справі № 400/1669/21 позов задоволено частково.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 р. рішення суду першої інстанції змінено в частині та «зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосування місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року», в решті рішення МОАС залишене без змін.

На виконання рішення суду № 400/1669/21 від 31.01.2022 року на картковий рахунок позивача 22.03.2023 надійшли кошти в сумі 42746,70 грн.

Вдруге 16.04.2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій військової частини та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 02.10.2020 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року по справі № 400/4103/23 позов задоволено частково.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023 р. рішення суду першої інстанції залишене без змін.

На виконання рішення суду № 400/4103/23 від 26.09.2023 року на картковий рахунок позивача 30.04.2023 надійшли кошти в сумі 118249,32 грн.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.04.2024 року Відповідач здійснив з Позивачем повний розрахунок при звільненні (02.10.2020 року дата звільнення).

Сума недоотриманої частки грошового забезпечення, яку не доплатив Відповідач позивачеві при звільненні, становить 160996,02 грн. (42746,70 грн +118249,32 грн.).

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1-2 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон №2352-ІХ та нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 при звільненні станом на 02.10.2020 року (дата виключення зі списків військової частини) індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2017 року по 02.10.2020 року.

22.03.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/1669/21 позивачу виплачено 42746,70 грн.

30.04.2024 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/4103/23 позивачу виплачено 118249,32 грн.

Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 03.10.2020 року (наступний день після звільнення) по 30.04.2024 року (день фактичної виплати індексації ГЗ на виконання рішення суду №400/4103/23).

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід та відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі варто умовно поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпП України і після цього.

Період з 03.10.2020 року до 18.07.2022р. (654 дні) (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022р. по 30.04.2024 року регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22, від 30.11.2023р. у справі №380/19103/22, від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

У межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 03.10.2020 року по 30.04.2024 року) необхідно розрахувати наступним чином:

"Порядок обчислення середньої заробітної плати", затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 377,93 грн/день (11526,85 грн. (серпень2020 року) + 11526,85 грн. (вересень2020 року) / 61 день.

Проти такого розрахунку середньоденного заробітку не заперечує й Відповідач, оскільки сам надав до суду відповідний розрахунок.

Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 03.10.2020 року по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), суд виходить з наступного:

Вказаний вище період складає 654 календарні дні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення в сумі 12270,52 грн.

З урахуванням недоотриманої суми індексації грошового забезпечення у розмірі 160996,02 грн, суд вважає, що на день звільнення ОСОБА_1 мало бути виплачено 173266,54 грн. (12270,52 грн. + (118249,32 + 42746,70) (індексація ГЗ, виплачена за рішеннями суду)).

Відсоткове співвідношення недоотриманої суми ГЗ до загальної суми виплати ГЗ при звільненні розраховується наступним чином: (160996,02/173266,54*100% = 92,92%).

Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

654 календарні дні х 377,93 грн (середньоденний заробіток) = 247166,22 грн. х 92,92% = 229666,85 грн., що становить 92,92% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.

Разом з тим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19, щодо інших критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, судом також враховано: розмір простроченої заборгованості; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум у судовому порядку (справа №400/4103/23).

В даному випадку, на думку суду, про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатись у момент свого виключення зі списків особового складу військової частини, а саме: 02.10.2020 року.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що до суду з адміністративним позовом за захистом свого порушено права на індексацію грошового забезпечення (за період з 01.04.2017 року по 28.02.2018 року) Позивач вперше звернувся 18.03.2021 року (справа №400/1669/21), тобто через 5 місяців після звільнення, а вдруге з позовом про нарахування індексації грошового забезпечення (за період з 01.01.2018 по 02.10.2020 року) позивач звернувся до суду 16.04.2023 року, тобто через 30 місяців та 16 днів з дня звільнення (02.10.2020 року).

Між тим, приписами ч.1 ст.233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) було визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В даному випадку, законодавцем встановлено загальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропуск якого, на переконання колегії суддів, може бути врахований у якості понижуючого коефіцієнту при нарахуванні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В свою чергу, за відповідний період, що становить більш ніж 30 місяців, які позивач зволікав зі зверненням до суду у справі №400/4103/23 до повного вирішення спірного питання стосовно невиплачених сум при звільненні, вищевказаний тримісячний строк сплинув в 10 разів, тому суд вважає за можливе застосувати понижуючий коефіцієнт « 10».

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 03.10.2020р. по 18.07.2022р. складає: 22966,68грн. (229666,85 грн./10).

Що стосується періоду з 19.07.2022р. по 30.04.2024 року, який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 з 19.07.2022р. по 30.04.2024 року становить 184 календарні дні (6 місяців).

Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 29.04.2024 року становить 6953,91 грн (377,93 грн (середньоденний заробіток на час звільнення) * 184 календарні дні /10 (понижуючий коефіцієнт).

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 02.10.2020 року по 30.04.2024 року становить: 29920,59 грн. (22966,68 грн. + 6953,91грн).

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.01.2023 року включно; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.01.2023 року включно у сумі 299 205 гривень 97 копійок- задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку 30.04.2024 року.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 02.10.2020 р. по 30.04.2024 р. у сумі 29920,59 грн (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять грн 59 коп.).

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 12.08.2024 р.

Суддя Н.В. Лісовська