Decision № 120715744, 25.07.2024, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2024м. ХарківСправа № 922/861/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АГРОТАЙМ», м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі", с.Артемівка, Харківська обл про стягнення 1 667 135,11 грн за участю предстаників:

не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК АГРОТАЙМ» (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 18 березня 2024 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТЕМІВСЬКІ ЗОРІ» (надалі - Відповідача) загальної суми заборгованості у розмірі 1 667 135,11 грн (де: 1 185 911,70 грн заборгованості за товар по Договору купівлі-продажу товару № ТК-00030/2023 від 30.03.2023; 237 182,34 грн штрафу; 193 672,55 грн - пеня; 18 011,58 грн - 3% річних; 32 356,94 грн - інфляційних втрат), суму судового збору у розмірі 25 007,03 грн; а також 100 000,00 грн. - витрат на правову допомогу, надану адвокатом в суді першої інстанції.

25 березня 2024 року постановлено ухвалу про прийняття позовної заяву до розгляду, відкриття провадження у справі №922/861/24, де вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 11 квітня 2024 року о 11:22.

Ухвалою від 16.05.2024 судом було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "24" червня 2024 р. та відкладено підготовче засідання на 13.06.2024 о 11:00.

Ухвалою від 20.06.2024 суд закрив підготовче провадження по справі та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04 липня 2024 року о 11:45. Ухвалою від 04.07.2024 суд повідомив учасників справи, що клопотання (вх. №16907 від 01.07.2024) було задоволено, а судове засідання у справі відбудеться 25 липня 2024 року о(б) 11:15 год.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як зазначає Позивач та не спростовує Відповідач, 30 березня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК АГРОТАЙМ» (далі ТОВ «ТК АГРОТАЙМ», Продавець, Позивач) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТЕМІВСЬКІ ЗОРІ» Договір купівлі-продажу товару № ТК-00030/2023 (далі - Договір № ТК-00030/2023, Договір купівлі-продажу товару, договір), предметом якого є товар, який належить Продавцю на момент укладання Договору або буде набутий Продавцем у майбутньому (п.1.2. договору). Відповідно до п. 2.1. Договору № ТК-00030/2023 асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід`ємною частиною та/або накладних документів на відпуск товару. Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід`ємною частиною (п. 2.2. Договору купівлі-продажу товару). За п. 2.3. згаданого договору загальна сума даного договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані у період дії даного договору. Ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у додатках до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару в гривнях (п. 2.4. Договору № ТК-00030/2023).

Згідно з п. 2.5. указаного договору якість товару, який поставляється Продавцем відповідає якості, яка обумовлюється Сторонами та може на вимогу Покупця бути підтверджена відповідними сертифікатами.

Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п. 2.6. договору)

Умови передачі товару визначені в розділі 3 Договору № ТК-00030/2023. Приймання товару по кількості і якості проводиться Покупцем в момент його передачі Продавцем (п. 4.1. договору). Пунктом 4.3. Договору купівлі-продажу товару передбачено, що у разі виявлення Покупцем можливих недоліків, він має скласти відповідний Акт та негайно повідомити про це Продавця. Акт складається з обов`язковою присутністю представника Продавця.

Право власності на товар, а також ризики випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до Покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчить про прийом Покупцем товару (п. 4.7. договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору купівлі-продажу товару Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід`ємною частиною цього договору із врахуванням положень п. 2.4. та розділу 5 даного договору.

Оплата згідно договору здійснюється Покупцем на умовах передоплати 50% вартості товару, згідно цін, вказаних у відповідних рахунках. Залишок в розмір 50% сплачується до 15 вересня 2023 року. Постачальник зобов`язується протягом 5 календарних днів після надходження переоплати Покупця поставити товар (підп. 5.4.2. п. 5.4. Договору № ТК-00030/2023).

Згідно умов Договору, а саме розділом 6 Сторони передбачили обов`язки. За прострочення виконання зобов`язання Покупець зобов`язаний сплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (п. 8.3. договору).

Згідно з п. 8.5. Договору купівлі-продажу товару Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь Продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома Сторонами. Термін дії даного договору до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами зобов`язань по Договору (п. 12.1. договору).

30 березня 2023 року Позивач склав та виставив Відповідачу рахунок на оплату

№93 від 30.03.2023 за наступний товар: 1) Добрива гранульовані Duofertil 30 NP MPPA Duo (600 kg) BB у кількості 44,4 тони на загальну суму, у тому числі ПДВ 2 345 829,60 грн.; 2) Добрива гранульовані Physiostart (25 kg) у кількості 8 тони на загальну суму, у тому числі ПДВ 1 725 992,00 грн.; 3) Пневматичний пристрій PS 200 M1 MG, з електричною здвоєною повітродувкою в кількості 1 од., вартістю, у т.ч. ПДВ 1,80 грн.

Позивач зазначає, що 31 березня 2023 року ТОВ «АРТЕМІВСЬКІ ЗОРІ» сплатило ТОВ «ТК АГРОТАЙМ» в безготівковій формі передплату в розмірі 50% партії товару в сумі 2 035 911,70 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 85 від 31.03.2023 з відміткою банку.

06 квітня 2023 року Сторони склали, підписали і скріпили печатками дві Видаткові накладні № 22 і № 23 від 06.04.2023, згідно з якими здійснено приймання-передачу товару, а саме: 1) Добрива гранульовані Duofertil 30 NP MPPA Duo (600 kg) BB у кількості 44,4 тон вартістю, у тому числі ПДВ 2 345 829,60 грн.; 2) Добрива гранульовані Physiostart (25 kg) у кількості 8 тон вартістю, у тому числі ПДВ 1 725 992,00 грн. на загальну суму з урахуванням ПДВ 4 071 821,60 грн.; 3) Пневматичний пристрій PS 200 M1 MG, з електричною здвоєною повітродувкою в кількості 1 од., вартістю, у т.ч. ПДВ 1,80 грн., без жодних зауважень та заперечень.

Як зазначає Позивач, з боку ТОВ «АРТЕМІВСЬКІ ЗОРІ» у період з березня по грудень 2023 року включно, частково здійснено оплату за поставлений ТОВ «ТК АГРОТАЙМ» товар в сумі 2 885 911,70 грн., а отже з підстав лише часткової оплати у Відповідача утворилася заборгованість за товар у розмірі 1 185 911,70 грн., при цьому на момент звернення до суду дана сума не сплачена.

Умовами Договору № ТК-00030/2023 встановлено, що оплата здійснюється Покупцем на умовах передоплати 50% вартості товару, згідно цін, вказаних у відповідних рахунках. Залишок в розмір 50% сплачується до 15 вересня 2023 року. (підп. 5.4.2. п. 5.4. Договору).

Проте з боку Відповідача заборгованість за придбаний у Позивача товару по Договору № ТК-00030/2023 від 30.03.2023 в сумі 1 185 911,70 грн., не сплачено, внаслідок чого строк прострочення оплати складає 182 дні. Таким чином, за прострочення виконання зобов`язання зі сплати вартості поставленого товару ТОВ «АРТЕМІВСЬКІ ЗОРІ», станом на 18 березня 2024 року повинно сплатити: штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, що складає 237 182,34 грн.; пеню в розмірі 193 672 грн. 55 коп. Позивачем здійснено розрахунок (1 185 911,70 грн. [борг за поставлений товар] * подвійна облікова ставка НБУ [розмір пені] / 365 [кількість днів року] * 182 [кількість днів прострочення виконання робіт]).

На підставі вищенаведеного Позивач просить стягнути з Відповідача борг за поставлений товар по Договору купівлі-продажу товару № ТК-00030/2023 від 30.03.2023 в сумі 1 185 911 грн. 70 коп.; штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару в сумі 237 182 грн. 34 коп.; пеня - 193 672 грн. 55 коп.; 3% річних - 18 011 грн. 58 коп.; інфляційні втрати 32 356 грн. 94 коп.

Досліджуючи матеріали справи та надані Відповідачем клопотання, судом встановлено, що з боку останнього позовні вимоги не оспорюються та не спростовується. Відповідач у своїх клопотаннях просить суд лише зменшити суму штрафних санкцій та розстрочити виконання судового рішення терміном на 6 місяці.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 526 та 525 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання умов Договору купівлі-продажу товару № ТК-00030/2023 від 30.03.2023 Позивач свої зобов`язання з поставки Відповідачу товар виконав у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи те, що Відповідач зобов`язання щодо оплати не виконав, на час розгляду справи Відповідачем не надано доказів відповідної оплати або обґрунтованих заперечень щодо вимог Позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

У поданому клопотанні на позовну заяву Відповідач просить суд, крім іншого, розстрочити виконання судового рішення на 6 місяців.

Розглянувши клопотання про розстрочення виконання рішення суду, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Умовою для надання розстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.

Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для розстрочення виконання рішення згідно зі статтею 331 ГПК України Відповідач посилається на скрутне (тяжке) фінансове становище, яке склалося незалежно від волевиявлення самого Відповідача. Так, основним видом господарської діяльності ТОВ «Артемівські зорі» є Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11). Посівні площі Відповідача також розташовані на території Печенізької селищної територіальної громади.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затв. наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 р. № 309 населений пункт - село Артемівка Печенізької селищної територіальної громади перебував в тимчасовій окупації Російською Федерацією з 24.02.2022 року по 11.09.2022 року.

Починаючи з 11.09.2022 р. Печенізька селищна територіальна громада в цілому віднесена до територій можливих бойових дій. Таке підтверджується листом Печенізької селищної військової адміністрації №75 від 18.01.2023 р.

Питання про розстрочення/відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі №908/1884/19.

Суд зазначає, що викладені Відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища не є винятковими, не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов`язання.

Суд зауважує, що всі підприємства, установи та організації України під час збройної агресії Російської Федерації проти України знаходяться в однаковому становищі, тому Позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.

При цьому Відповідачем не обґрунтована вимога про надання відстрочення виконання рішення суду, не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, яким саме чином він буде здійснювати погашення заборгованість.

Оцінивши у сукупності надані докази, зіставляючи майнові інтереси обох сторін, беручи до уваги факт того, що інфляційні процеси в державі також негативно впливають на майнові інтереси позивача у справі, суд не вбачає виключних підстав для надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення суду.

Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки є правом, а не обов`язком суду. Посилання Відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб`єкту господарювання.

За змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові, у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За прострочення виконання зобов`язання Покупець зобов`язаний сплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (п. 8.3. договору).

Згідно з п. 8.5. Договору купівлі-продажу товару Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь Продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджується факт прострочення Відповідачем виконання своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу товару № ТК-00030/2023 від 30.03.2024.

Вказані обставини Відповідачем не спростовуються.

Разом з тим, зазначене надає Позивачу право на нарахування штрафних санкцій за допущені порушення умов Договору.

Як вже зазначалося, Позивачем в зв`язку з викладеними обставинами нараховане Відповідачу 237 182 грн. 34 коп. штрафу; 193 672 грн. 55 коп. - пені.

Перевіривши відповідний розрахунок суд констатує його обґрунтованість та арифметичну вірність.

Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 (та аналогічному висновку наведеній у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19) судовою колегією викладено правову позицію стосовно того, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках слід звернутись до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Вирішуючи питання стосовно зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках cуд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Суд також враховує відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів понесення Позивачем будь-яких збитків в результаті прострочення Відповідачем виконання своїх зобов`язань за договором. З боку Позивача викладене свою незгоду, у наданому запереченні проти клопотання щодо зменшення штрафних санкцій, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність з боку Відповідача позиції викладеній у клопотанні.

При цьому, як зазначає Відповідач, факт збройної агресії проти Україні, де село Артемівка Печенізької селищної територіальної громади перебувало в тимчасовій окупації Російською Федерацією з 24.02.2022 року по 11.09.2022 року та на сьогоднішній день Печенізька селищна територіальна громада в цілому віднесена до територій можливих бойових дій.

Ці обставини впливають на Відповідача тим, що господарська діяльність ТОВ «Артемівські зорі» є Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), де не тільки юридичне але й фактичне місцезнаходження Відповідача є: Харківська обл., Печенізький р-н, село Артемівка, ВУЛИЦЯ 40 РОКІВ ПЕРЕМОГИ, буд. 6., де разом з тим знаходяться посівні площі Відповідача.

На підтвердження скрутного матеріального стану Відповідач надав до суду фінансової звітності, господарська діяльність Відповідача у 2022, 2023 р.р. які були неприбутковими, а витрати підприємства значно перевищили чистий дохід від реалізації продукції.

Враховуючи викладене, а також з метою забезпечення балансу інтересів сторін у справі, суд вважає наявними підстави для зменшення штрафних санкцій, які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача на 50%

За таких обставин, за наслідками розгляду справи з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 96 836,28 грн. пені та 118591,17 грн. штрафу.

В задоволенні іншої частини позову про стягнення штрафних санкцій слід відмовити з підстав викладених вище.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТЕМІВСЬКІ ЗОРІ» (ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ 32536414, адреса: 62821, Харківська область, Печенізький район, с. Артемівка, вул. 40 років Перемоги, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АГРОТАЙМ» (ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ 44706308, адреса: 49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Курсантська, буд.26) загальної суми заборгованості у розмірі 1 451 707,67 грн (де: 1 185 911,70 грн заборгованості за товар по Договору купівлі-продажу товару № ТК-00030/2023 від 30.03.2023; 118 591,17 грн штрафу; 96836,28 грн - пеня; 18 011,58 грн - 3% річних; 32 356,94 грн - інфляційних втрат), а також суму судового збору у розмірі 21775,62 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В іншій частині позовних вимог щодо нарахованих 118 591,17 грн штрафу та 96836,27 грн пені - відмовити.

Повне рішення складено "29" липня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін