Decision № 120182213, 03.07.2024, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року № 320/15883/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СНН АГЕНСТВО"

доГоловного управління ДПС у м.Києві

провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 463/26-15-04-16-12 від 25.03.2024 р. (вихідний реєстраційний номер 28164/6/26-15-04-16-08 від 26.03.2024 р.) «Про виключення з реєстру платників єдиного податку ТОВ «СНН АГЕНСТВО», зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві поновити з 01.01.2024 р. реєстрацію позивача в реєстрі платників єдиного податку в якості платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) та визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» за перший квартал 2024 року від 22.04.2024 року, а податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» за перший квартал 2024 року від 22.04.2024 року такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби, а саме 22.04.2024 р.

Позов мотивовано протиправністю винесення контролюючим органом рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку з огляду на його безпідставність та істотні порушення процедури. Також, позивач вважає, що відмова у прийнятті податкової звітності платника єдиного податку є незаконною в зв`язку із протиправністю вказаного рішення, що є підставою для визнання цієї звітності такою, що подана у день її фактичного отримання відповідачем, що є належним та ефективним способом захисту.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачам подати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що спірне рішення прийнято на підставі довідки (акту) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12, яка (який) в свою чергу прийнято на підставі акту камеральної перевірки позивача від 07.03.2024 №19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913, яким встановлено перевищення позивачем граничного обсягу доходу платника єдиного податку, оскільки позивач застосовував з 23.05.2023 до 31.07.2023 особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозділу 8 розділу XX ПК України. Відповідачем наголошено, що заперечення на акт камеральної перевірки було правомірно залишено без розгляду, оскільки подано позивачем із порушенням законодавчо встановлених строків, а також, що позивач має заборгованість по єдиному податку з юридичних осіб, з огляду на що оскаржуване рішення є обґрунтованими та не підлягає скасуванню.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому він наполягає на тому, що такий документ, як довідка (акт) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12 взагалі не передбачений чинним законодавством, а отже винесений відповідачем не в порядку, не у спосіб та поза межами компетенції. При цьому, з тексту спірного рішення не вбачається, що воно винесено на підставі вказаного акту (довідки) та/або зазначеного вище акту камеральної перевірки, результати якої до того ж є неузгоджені, отже відсутній жоден зв`язок між вказаними документами та рішенням про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку. Незважаючи на таке, позивач зауважує, що рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку може бути винесено лише за наслідками документальної, а не камеральної перевірки, результати якої мають бути узгоджені на момент прийняття такого рішення, а також, що заперечення на акт камеральної перевірки подано вчасно, оскільки було в межах строку подано до установи поштового зв`язку, вказані порушення процедури прийняття рішення відповідача є істотними та кожне окремо створює самостійну підставу для визнання його протиправним. Також, позивач наголошує, що він не застосовував в 2023 році особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозділу 8 розділу XX ПК України, а доказів протилежного відповідач не надав. При цьому, позивач звернув увагу, що спірне рішення не містить багатьох обставин справи (календарного року, в якому відбулось перевищення граничного обсягу доходу, розміру такого граничного обсягу доходу у конкретному календарному році, суми перевищення такого граничного обсягу доходів) та воно не містить правової норми, якою встановлено граничний обсяг доходу платника єдиного податку третьої групи, яку було на думку відповідача порушено позивачем, внаслідок чого його не можна вважати мотивованим та обґрунтованим. Крім того, позивач зазначає, що в нього відсутній податковий борг, як станом на 29.04.2024, так і станом на момент винесення рішення відповідача, яке є предметом оскарження, що вбачається з документів, доданих до відзиву, отже представник відповідача свідомо вводить суд в оману щодо дійсних обставин справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як стверджує відповідач у відзиві, спірне рішення винесено на підставі довідки (акту) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12 «Про результати перевірки щодо перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу», яка (який) в свою чергу винесена на підставі акту від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913 «Про результати камеральної перевірки податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за 2023 рік Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» податковий номер 44964913». При цьому, судом встановлено, що спірне рішення не містить посилання на вказані довідку (акт) та акт камеральної перевірки.

Вказаним актом камеральної перевірки встановлено заниження суми податкового зобов`язання з єдиного податку з юридичних осіб на 76 529,86 грн. та вказано про притягнення до відповідальності за таке порушення на підставі пункту 123.1 статті 123 невідомого нормативного акту. Акт перевірки отриманий позивачем 11.03.2024.

Не погодившись із висновками акту перевірки, в порядку п. 86.7 ст. 86 ПК України позивачем 22.03.2024 засобами поштового зв`язку було подано контролюючому органу заперечення на вказаний акт перевірки, яке ним отримано 28.03.2024. Вказане заперечення листом від 02.04.2024 № 5226/І/26-15-04-10-08 було залишено відповідачем без розгляду через пропущення на його думку строку його подання.

До моменту прийняття рішення з питання розгляду вказаного заперечення позивача на акт камеральної перевірки та до моменту винесення податкового повідомлення-рішення за наслідками перевірки, відповідачем прийнято рішення № 463/26-15-04-16-12 від 25.03.2024, яким Товариство з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» було виключено з реєстру платників єдиного податку з 01.01.2024. Вказане рішення обґрунтовано порушенням позивачем абзацу третього пункту 299.10 статті 299 та абзацу третього підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, а саме перевищенням протягом календарного року встановленого обсягу доходу.

Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.04.2024 № 268620410 про збільшення податкового зобов`язання із єдиного податку в сумі 76 529,86 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 19 132,47 грн.

Позивачем подано скаргу до ДПС України на вказане податкове повідомлення-рішення в порядку ст. 56 ПК України. Згідно наданого представником відповідача витягу з інформаційно-комунікаційної системи ДПС, в зв`язку із надходженням вказаної скарги, 29.04.2024 відповідачем було знято донараховані вищевказаним податковим повідомленням-рішенням суми з податкового боргу. Рішенням ДПС України від 13.05.2024 № 13872/6/99-00-06-03-01-06 продовжено розгляд скарги до 21.06.2024 включно.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 2, 6 статті 72 Закону України Про адміністративну процедуру від 17.02.2022 р. № 2073-IX, у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються:

1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи);

2) фактичні обставини справи;

3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи;

4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу;

5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України визначено юридичних осіб, які можуть бути платником єдиного податку третьої групи, а саме юридичні особи-суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (в 2023 році 7 818 900).

Пунктом 91.4.3 підрозділу 8 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу.

Відповідно до підпункту 9.2 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України, тимчасово, з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, але не пізніше ніж до 1 серпня 2023 року, положення розділу XIV цього Кодексу застосовуються з урахуванням таких особливостей: платниками єдиного податку третьої групи можуть бути фізичні особи - підприємці та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми. До таких осіб не застосовується обмеження щодо обсягу доходу та кількості осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах.

Абзацом третім пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Згідно абзацу 3 підпункту 298.2.3 пункту 298 Податкового кодексу України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи (крім платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е-резидентів), - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

За змістом абзацу першого пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Пунктом 56.15 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що скарга, подана із дотриманням строків, визначених абзацом першим пункту 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Відповідно до абзацу першого підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Абзацом другим підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України додатково визначено обставини, які можуть бути предметом камеральної перевірки, серед яких відсутні такі обставини, як «відповідність доходів платника єдиного податку граничному розміру».

Згідно норм пунктів 86.2, 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Суд встановив, що в рішенні, яке є предметом спору, чітко не вказано податковий період (календарний рік), в якому відповідачем встановлено перевищення позивачем обсягу його доходу, а також не вказано, який конкретно обсяг доходу був перевищений і на яку суму. Єдині фактичні обставини, які містяться в рішенні це зазначення суми доходу позивача згідно його податкової декларації платника єдиного податку третьої групи за 2023 рік, що здійснено без будь-якої прив`язки до інших фактичних обставин та правових підстав винесення вказаного рішення. При цьому, вказаний дохід позивача в розмірі 4 136 897,27 грн. не перевищує ані граничного обсягу доходу платника єдиного податку, встановленого підпунктом 3) пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України (який складає 7 818 900 грн.), ані такого граничного обсягу доходу, вказаного відповідачем у відзиві (в розмірі 6 515 750,00 грн.), який він вважає застосовним до спірних правовідносин. Будь-яких інших фактичних обставин справи спірне рішення не містить.

Зі змісту спірного рішення не вбачається, що воно прийнято на підставі довідки (акту) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12 та/або на підставі акту камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913, результати якого до того ж не є узгоджені.

Суд зауважує, що обставини, встановлені довідкою (актом) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12 та/або актом камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913, не мають жодного підтвердженого зв`язку із спірним рішенням, оскільки таких обставин не вбачається із змісту цього рішення. Посилання відповідача на довідку (акт) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12 як на підставу прийняття рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку суд також не враховує, оскільки текст рішення не містить такого посилання.

Крім того, суд погоджується із позивачем щодо надання правової оцінки довідці (акту) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12, яка є документом, прийнятим за відсутності на те правових підстав та повноважень, не в порядку та не у спосіб, передбачених чинним законодавством. Вказаний документ не є актом перевірки в розумінні Податкового кодексу України, отже він не має жодної юридичної сили, відповідно не може бути належною підставою для прийняття будь-якого рішення, зокрема рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку. При цьому, відповідач у відзиві наполягає, що рішення, яке є предметом оскарження, винесено саме на підставі довідки (акту) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12, а не на підставі акту камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913.

Відтак, суд доходить до висновку, що рішення відповідача про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку є безпідставним, оскільки всупереч пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України порушення норм податкового законодавства, встановлені спірним рішенням, виявлені не під час проведення перевірки, а саме рішення прийнято не на підставі акту перевірки, результати якого є узгоджені на момент його прийняття. При цьому, зі змісту рішення не вбачаються основні фактичні обставини справи, на підставі яких можна встановити суть вчиненого позивачем правопорушення, а саме календарний рік, в якому було допущено перевищення позивачем обсягу його доходу, а відтак неможливо встановити й обсяг цього граничного доходу у відповідному році та суму перевищення такого доходу позивачем.

Суд також зауважує, що за змістом підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральна перевірка за своїм цільовим призначенням та сутністю не передбачає здійснення аналізу достовірності та відповідності законодавству сформованих платником податків показників податкової звітності, оскільки такі обставини не охоплюються предметом камеральної перевірки. Отже, рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку може бути прийнято лише за наслідками документальної перевірки такого платника податку.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування предмету камеральної та документальної перевірки викладена Верховним Судом у постановах від 09.08.2022 по справі № 640/23486/21, від 21.05.2021 по справі № 640/14338/19, від 15.05.2018 у справі №804/6286/17, від 01.10.2018 у справі №821/1648/17, від 24.06.2020 у справі №640/18801/18, від 27.07.2020 у справі №824/843/16-а, від 24.05.2019 по справі №821/1275/16, від 25.01.2024 по справі № 807/1019/16 тощо. Крім того, Верховним Судом зокрема у постановах від 03.12.2020 у справі № 200/9334/19-а, від 26.02.2019 у справі № 805/1396/17-а, від 19.04.2019 у справі № 822/2037/18, від 05.03.2019 у справі №818/606/17, від 10.11.2021 року по справі № 340/3300/19 викладено аналогічну правову позицію у тотожних правовідносинах щодо неможливості винесення рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку на підставі акту камеральної перевірки, яке втім може бути прийнято виключно на підставі акту документальної перевірки, результати якого є узгоджені.

Суд звертає увагу на той факт, що пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України передбачено право платника податків подати заперечення на акт перевірки, в якому він може викласти доводи та мотиви своєї незгоди із висновками такого акту. У разі, якщо платник податків скористався таким правом у встановлений строк, контролюючий орган зобов`язаний розглянути вказане заперечення та врахувати його під час винесення рішення.

Судом встановлено, що позивачем подано до контролюючого органу засобами поштового зв`язку заперечення на акт камеральної перевірки, проте таке заперечення залишено відповідачем без розгляду, оскільки на його думку позивач пропустив строк для його подання. Так, сторони не заперечують, що позивачем отримано акт камеральної перевірки 11.03.2024, отже встановлений пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України граничний строк для подання заперечень на вказаний акт є 25.03.2024 (десять робочих днів). Позивачем було відправлено відповідачу заперечення на акт перевірки засобами поштового зв`язку 22.03.2024, яке отримано відповідачем 26.03.2024. Відтак, відповідач вважає строк подання заперечення пропущеним, оскільки ним отримано поштову кореспонденцію наступного дня після спливу такого строку.

Однак суд не погоджується із вказаною позицією відповідача, оскільки як слушно зазначив позивач, Податковим кодексом України прямо не встановлено момент, в який заперечення на акт перевірки вважається поданим платником податків у разі направлення такого заперечення засобами поштового зв`язку. Натомість, такий момент встановлений загальною нормою, викладеною в частині 4 статті 33 Закону України Про адміністративну процедуру від 17.02.2022 р. № 2073-IX, згідно якої, строк не вважається пропущеним, якщо необхідні для розгляду справи документи були відправлені поштою чи передані іншими засобами телекомунікаційного зв`язку до його закінчення. Крім того, суд вважає за можливе використати аналогію закону, застосувавши до спірних правовідносин, норму Податкового кодексу України, яка регулює подібні за змістом правовідносини, а саме пункт 56.16 статті 56 Податкового кодексу України, якою встановлено, що в разі надсилання скарги поштою днем подання скарги вважається дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника податків поштового відправлення із скаргою.

Також суд звертає увагу на пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, згідно якого у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Можливість застосування аналогії закону в податкових правовідносинах із посиланням на пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України та основні засади податкового права, які проголошені у статті 4 Податкового кодексу України підтверджена також Верховним Судом, який в постанові від 14.03.2018 р. по справі №820/1867/17 вирішив за можливе застосувати до спірних правовідносин, які чітко не врегульовані Податковим кодексом України, норму цього Кодексу, яка регулює подібні правовідносини.

З огляду на зазначене, суд доходить до висновку, що оскільки Податковим кодексом України чітко не врегульовано питання моменту подання платником податків заперечення на акт перевірки у разі його надсилання засобами поштового зв`язку (в тому числі не вказано, що таким моментом є саме момент отримання контролюючим органом такого поштового відправлення), а згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на принцип правомірності рішень платника податків, встановлений пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України та із врахуванням прямої норми частини 4 статті 33 Закону України Про адміністративну процедуру та норми пункту 56.16 статті 56 Податкового кодексу України, яка регулює подібні за змістом правовідносини, суд вважає, що моментом подання заперечення на акт перевірки є саме дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника податків поштового відправлення із таким запереченням, а не фактична дата отримання такого поштового відправлення контролюючим органом.

Відтак, оскільки позивач подав заперечення на акт камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913 у строк, передбачений законом, відповідач був зобов`язаний розглянути таке заперечення та врахувати його під час винесення рішення. Оскільки відповідач не розглянув вказане заперечення, він позбавив позивача права подати свої аргументи проти висновків акту перевірки та приймати участь в їх розгляді.

Верховний Суд у постанові від 24.02.2022 р. по справі № 560/8920/20 звернув увагу на те, що неврахування контролюючим органом при прийнятті рішення своєчасно поданих заперечень на акт перевірки є підставою для його скасування. В постанові від 17.11.2021 р. по справі № 140/5955/20 Верховний Суд зауважив, що обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягають першочерговому дослідженню.

Аналогічні правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 р. по справі №826/3576/15, від 15.01.2019 по справі №826/3576/15, від 28.09.2020 по справі № 520/2305/19, від 15.01.2019 у справі №826/3576/15, від 28.09.2020 у справі №520/2305/19, від 15.01.2021 у справі 824/563/19-а тощо.

Відтак, суд приходить до висновку про істотне порушення відповідачем процедури проведення перевірки та прийняття спірного рішення, оскільки предмет проведеної перевірки та встановлені за її результатами порушення норм податкового законодавства не відповідають камеральній перевірці, а також оскільки відповідач порушив право позивача на розгляд заперечення на акт такої перевірки та право на врахування такого заперечення під час прийняття спірного рішення, що утворює самостійні підстави для скасування рішення, яке є предметом спору.

Одночасно суд звертає увагу на той факт, що статтею 56 Податкового кодексу України передбачена процедура узгодження прийнятого за результатами перевірки податкового повідомлення рішення, яка передбачає можливість притягнення платника податків до відповідальності лише після підтвердження висновків акту перевірки за результатами адміністративного та/або судового оскарження. До моменту закінчення процедури такого оскарження, результати акту перевірки вважаються неузгодженими, а платник податків не може бути притягнутий до відповідальності. За такого обставини, встановлені актом перевірки, не можуть вважатись достовірними до моменту їх підтвердження ДПС України та/або судом за результатами процедури оскарження.

Рішення відповідача про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку прийнято до моменту прийняття за наслідками акту камеральної перевірки податкового повідомлення-рішення. В подальшому, позивач звернувся до ДПС України із скаргою на вказане податкове повідомлення-рішення, розгляд якої був продовжений до 21.06.2024. Отже, рішення, яке є предметом оскарження, винесено до моменту узгодження результатів акту камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913, в зв`язку з чим висновки такого акту камеральної перевірки є спірними, а акт перевірки не може бути належним доказом порушень податкового законодавства з боку позивача.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що актом перевірки констатовано лише факт заниження позивачем суми єдиного податку, проте в цьому акті відсутній чіткий висновок про завищення позивачем граничного обсягу доходу платника єдиного податку та/або про порушення позивачем абзацу третього пункту 299.10 статті 299 та/або абзацу третього підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України. Отже, навіть за умови узгодження результатів акту камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913, його висновки не доводять правомірність спірного рішення відповідача, оскільки до предмета доказування у справі, що розглядається, не входить установлення правомірності заниження позивачем його показників з єдиного податку.

Принагідно, суд ще раз звертає увагу на відсутність будь-яких доказів, які б пов`язували обставини, встановлені актом камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913, із обставинами, за яких було прийнято спірне рішення.

Окрім того, факт оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками акту камеральної перевірки позивача, свідчить про відсутність у останнього податкового боргу, що спростовує протилежне твердження представника відповідача. До того ж, жоден доказ, який міститься у матеріалах справи, а також аргументи та доводи представника відповідача, викладені ним у відзиві, не підтверджують винесення спірного рішення на підставі наявності у позивача податкового боргу. Відсутні у матеріалах справи також і докази наявності такого податкового боргу у позивача станом на дату винесення спірного рішення про виключення його з реєстру платників єдиного податку. Отже, обставина наявності у позивача податкового боргу станом на 29.04.2024, на яку посилається представник відповідача у відзиві, не має жодного значення для вирішення справи та до того ж є неправдивою, оскільки спростовується документами, наданими самим же представником відповідача, що сприймається як спроба введення суду в оману.

Щодо аргументів відповідача про завищення позивачем граничного обсягу доходу внаслідок застосування останнім з 23.05.2023 до 31.07.2023 особливостей оподаткування, які встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Як вже неодноразово звертав увагу суд, зі змісту спірного рішення не вбачається, що воно прийнято внаслідок перевищення позивачем граничного обсягу доходу платника єдиного податку саме в 2023 році, як не вбачається будь-якого зв`язку вказаного рішення із актом камеральної перевірки від 07.03.2024 № 19874/Ж5/26-15-04-10-03/44964913 (висновки якого до того ж є неузгоджені) та/або із довідкою (актом) від 25.03.2024 №463/26-15-04-16-12, (яка (який) взагалі є документом, компетенція та порядок прийняття якого не передбачені чинним законодавством). Відсутні у спірному рішенні посилання на будь-які норми підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України, а також на факти застосування позивачем вказаних норм у будь-якому періоді, отже суд критично сприймає посилання відповідача на застосування позивачем з 23.05.2023 до 31.07.2023 особливостей оподаткування, які встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України як на підставу винесення спірного рішення.

Суд також зазначає, що застосування позивачем з 23.05.2023 до 31.07.2023 особливостей оподаткування, які встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України є лише припущенням представника відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази застосування позивачем таких особливостей оподаткування в будь-якому періоді.

Так, за змістом підпункту 9.2 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України, вказані особливості оподаткування полягають у тимчасовому (до 01.08.2023) не застосуванні до платників єдиного податку обмеження щодо обсягу доходу та кількості осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах. Тобто, вказані особливості оподаткування введено в дію з метою полегшити положення платників єдиного податку під час воєнного стану, з метою чого було законодавчо дозволено таким платникам перевищувати зокрема граничний обсяг доходу, не втрачаючи при цьому статус платника єдиного податку.

Отже, застосування особливостей оподаткування, які встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України, полягає саме у дозволеному перевищенні платником єдиного податку граничного обсягу доходу в період до 01.08.2024. У разі ж відсутності факту перевищення такого граничного обсягу доходу в такому періоді відсутні будь-які підстави вважати, що платник єдиного податку застосував такі особливості оподаткування та тим більше відсутні підстави застосовувати до такого платника податків в 2023 році зменшений розмір граничного обсягу доходу.

Застосування ж в 2023 році такого зменшеного розміру граничного обсягу доходу до платника єдиного податку, який не скористався особливостями оподаткування, які встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України та не перевищив встановлений підпунктом 3) пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України граничний обсяг доходу в 2023 році в розмірі 7 818 900 грн. протирічить як вищевказаним нормам, так і визначеним статтею 4 Податкового кодексу України загальним принципам податкового законодавства України, таким як рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, презумпція правомірності рішень платника податку, соціальна справедливість.

На підставі наданих позивачем податкових декларацій з єдиного податку третьої групи за травень-липень 2023 р., три квартали 2023 р. та за 2023 рік судом встановлено, що позивач не перевищив з 01.01.2023 до 31.07.2023 граничний обсяг доходу платника єдиного податку третьої групи в 2023 році, оскільки обсяг його доходу за цей період склав 0 (нуль) гривень.

Жодних доказів на спростування цього факту відповідачем не надано, як і не надано будь-яких зрозумілих пояснень щодо підстав, за яких він вважає, що позивач застосовував з 23.05.2023 до 31.07.2023 особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України.

За такого, суд доходить до висновку, що позивач не перевищував до 31.07.2023 (як і в цілому в 2023 році) граничного обсягу доходу, встановленого на 2023 рік в розмірі 7 818900 грн., отже він не застосовував в цьому періоді особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України, тому відсутні жодні правові підстави для зменшення позивачу такого граничного обсягу доходу після 31.07.2023.

Суд також зауважує, що згідно пояснень представника відповідача, наданих у відзиві, останній, без посилань на будь-які норми права, вважає, що для позивача розмір граничного обсягу доходу за 2023 рік складає 6 515 750,00 грн. Проте, спірним рішенням встановлено, що сума доходу позивача за 2023 рік склала 4 136 897,27 грн., яка є меншою за розмір граничного обсягу доходу за 2023 рік, який сам же відповідач вважає застосовним у спірних правовідносинах. Отже, навіть за даними відповідача, позивач не перевищив граничний обсяг доходу за 2023 рік.

Відтак, оскільки за підсумками 2023 року обсяг доходу позивача не перевищив граничного обсягу доходу платника єдиного податку третьої групи, встановленого на 2023 рік відповідно до підпункту 3) пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, висновок про перевищення позивачем такого обсягу доходу є безпідставним, незаконним та таким, що протирічить обставинам справи, а рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Верховний Суд у постанові від 02.07.2019 у справі №140/2160/18 звернув увагу на те, що невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. Окрім того, у постанові від 04.02.2021 р. по справі № 818/1159/17 Верховний Суд зауважив, що, загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Отже, на переконання суду, відповідачем не дотримано законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості спірного рішення, що в сукупності із встановленими судом фактами істотних процедурних порушень порядку його прийняття є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово виснував (зокрема у рішенні у справі "Афанасьєв проти України"), що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці. Під поняттям «ефективний засіб» Європейський суд з прав людини розуміє такий правовий механізм, який запобігає порушенню або припиняє порушення, а так само встановлює механізму відновлення, поновлення порушеного права (справа «Дорани проти Ірландії»). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, пунктом 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, пунктом 25, ECHR 2002-II).

Застосовуючи таку судову практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16 вказав, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції.

Вирішуючи спір в частині похідних позовних вимог, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За такого, оскільки обставин, які б унеможливлювали реєстрацію позивача в якості платника єдиного податку третьої групи не встановлено, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде поновлення реєстрації позивача в реєстрі платників єдиного податку в якості платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) з дати його виключення з такого реєстру згідно скасованого рішення, тобто з 01.01.2024 року.

Судом також встановлено, що позивач на виконання свого обов`язку, визначеного підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, 22.04.2024 подав нарочно до ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за перший квартал 2024 року від 22.04.2024 року. Проте, згідно листа відповідача від 23.04.2024 № 42060/6/26-15-04-10-08, Відповідачем не прийнято вказану податкову звітність із посиланням на відсутність у Позивача статусу платника єдиного податку третьої групи.

Оскільки судом встановлено, що рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку є протиправним та воно судом скасовано, відсутні правові підстави для відмови у прийнятті вказаної звітності позивача, отже така відмова є неправомірною.

Пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Відтак, ще одним належним та ефективним способом захисту позивача є визнання протиправним неприйняття вказаної податкової декларації для реєстрації. В свою чергу, визнання незаконним такого рішення означає, що таке рішення податкового органу не створило жодних правових наслідків для позивача, а податкова звітність є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 49.13 статті 49 Податкового кодексу України. У такому разі обов`язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновлені

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд зокрема постанові від 18.05.2021 р. по справі № 820/12047/15.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім іншого, позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн.

На підтвердження стягнення вказаних витрат позивачем подано: договір про надання правової допомоги, додаткова угода до договору про надання правової допомоги, акт наданих послуг, розрахунок вартості правової допомоги.

Під час вирішення питання про розподіл вказаних судових витрат суд звернув увагу, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 р. по справі № 922/1964/21 здійснювався аналіз визначення гонорару адвоката у фіксованому розмірі, за результатами якого Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Аналогічна правова позиція була раніше висловлена Верховним Судом зокрема у постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19.

Суд також врахував численну та наполегливу позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 21.01.2021 по справі № 280/2635/20, , згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Дослідивши вказані докази та враховуючи, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, який за умовами договору між адвокатом та позивачем має бути сплачений в майбутньому, суд вважає вказані витрати співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову і значенням справи для сторони, а також такими, що відповідають критеріям реальності і розумності та дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважує, що «метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Оскільки судом встановлено численні зухвалі порушення норм чинного законодавства з боку відповідача під час прийняття ним рішення, яке є предметом спору, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який присуджено до стягнення, має сприяти подальшому поновленню порушених прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Керуючись статтями Керуючись статтями 132 - 134, 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 463/26-15-04-16-12 від 25.03.2024 р. (вихідний реєстраційний номер 28164/6/26-15-04-16-08 від 26.03.2024 р.) «Про виключення з реєстру платників єдиного податку Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО».

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві поновити з 01.01.2024 р. реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» в реєстрі платників єдиного податку в якості платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи).

4. Визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління ДПС у місті Києві щодо відмови у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» за перший квартал 2024 року від 22.04.2024 року, а податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» за перший квартал 2024 року від 22.04.2024 року такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби, а саме 22.04.2024 р.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СНН АГЕНСТВО» (вул. Редутна, 10, офіс 2, місто Київ, 01015, код ЄДРПОУ 41107685) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн. 00 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.