Decision № 119968753, 25.06.2024, Cherkasy District Administrative Court

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року справа № 580/4778/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 05.04.2024 № 971250137192 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 02.04.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 02.04.2024.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач отримував пенсію за віком відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення. Після досягнення 60-річного віку позивач подав заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати при обчисленні пенсії за 2021-2023 роки, однак відповідач-2 відмовив у призначенні такої пенсії.

Ухвалою від 15.05.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.05.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Головне управління є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду, а тому не є належним відповідачем у даній справі. Публічно-правовий спір між Головним управлінням та позивачем відсутній.

04.06.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивачу з 23.01.2011 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, тобто із застосуванням пільги, яка полягала у зниженні пенсійного віку, проте вид пенсії, що йому призначена - це пенсія за віком, яка призначається, перераховується та виплачується відповідно до Закону № 1058, який набрав чинності з 01.01.2004. Зазначила, що позивач помилково вважає, що пенсія за віком на пільгових умовах йому призначена згідно із Законом № 1788, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії. Водночас, подана позивачем заява 02.04.2024 до територіального органу Пенсійного Фонду України стосувалась призначення того ж виду пенсії (пенсії за віком), що йому призначена у 2011 році, а тому такий самий вид пенсії не міг бути призначений повторно на підставі положень Закону № 1058 у зв`язку з досягненням ним загального пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058 та, відповідно, не може бути застосований при обчисленні пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три останні роки.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що з 23.01.2011 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, призначену відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (згідно протоколу призначення пенсії від 23.03.2011, а.с. 57 зворотній бік).

02.04.2024 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії, у якій просив перевести на пенсію за віком із застосуванням середньої зарплати за 2021-2023 роки.

Рішенням від 05.04.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії, оскільки позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону за Списком № 2 з 23.01.2011.

Рішення відповідача-2 щодо відмови в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки позивач вважає протиправною, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються, зокрема, Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону 1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що ч. 3 статті 45 Закону № 1058-IV установлює порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.

Застосована правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 577/2576/17), Верховного Суду у постанові від 31 липня 2019 року (справа № 720/208/17) та постанові від 18 серпня 2020 року (справа № 263/6611/17).

У випадку переведення на інший вид пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Як вище встановив суд, з 23.01.2011 позивачу призначена пенсія за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (згідно протоколу призначення пенсії від 23.03.2011, а.с. 57 зворотній бік). Позивач продовжує отримувати той самий вид пенсії з моменту її призначення. Враховуючи вищевикладене, показник середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії визначається на день призначення пенсії та не змінюється під час перерахунку пенсії. Оскільки у спірних правовідносинах відсутня обставина призначення іншого виду пенсії за іншим законом, суд доходить висновку про відсутність обставин, що зумовлюють необхідність врахування під час перерахунку пенсії позивача показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки.

Посилання представника позивача на ряд постанов Верховного Суду суд вважає необґрунтованими, оскільки їх висновки сформульовані за інших фактичних обставин справи, відтак вони не є релевантними до спірних правовідносин.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких слід відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач-1 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538);

3) відповідач-2 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 25.06.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК