Decision № 11968646, 26.10.2010, Commercial Court of Mykolaiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2010 р. Справа № 15/128/10

м. Миколаїв

За позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1;

до відповідача: Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, 54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 22440076;

про: визнання договору оренди недійсним.

Суддя Ржепецький В.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 довіреність від 18.05.2009р.

Від відповідача: Дьоміна І.В. довіреність № 986/07.01-10 від 21.07.2010р.

В судове засідання, призначене на 26.10.2010р. представники сторін зявились. Позивач позов підтримав. Представник відповідача просив в його задоволенні відмовити.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтоване тим, що позовну заяву підписано представником позивачки на підставі довіреності, не засвідченої нотаріально.

Зазначене клопотання судом відхилено з огляду на те, що наявна в справі довіреність особи, яка підписала позовну заяву, відповідає вимогам ч. 3 ст. 28 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

Встановив:

Позивачка 21.07.2010р. звернулась в господарський суд Миколаївської області з позовом до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради про визнання недійсним договору оренди.

Позов обгрунтовано положеннями ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, 761 ЦК України, та обставинами, повязаними із тим, що відповідач, на думку позивачки, не є власником наданого в оренду приміщення.

Відповідачами позов не визнано з посиланням на його необгрунтованість. Крім того, відповідачем заявлено про пропуск позивачкою строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

26.12.2005р. між ФОП ОСОБА_1 та Фондом комунальної власності міської ради укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивачка, як на підставу доводів свого позову, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовий аналіз зазначених норм дозволяє стверджувати, що підставою для визнання правочину недійсним в рамках ч. 1 ст. 203 ЦК України, є невідповідність змісту умов (пунктів) правочину чинному законодавству, тобто логічного смислу його положень, виявленому на підставі їхнього тлумачення, але зазначена норма жодним чином не повязує факт недійсності правочину з обставинами, повязаними з тим, правомірно чи неправомірно та чи інша особа виступає його стороною.

Таким чином, в контексті доводів позовної заяви, посилання позивачки на зазначену норму Закону обґрунтованими визнані бути не можуть.

Разом з тим, слід зазначити, що права та законні інтереси особи, порушені неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади можуть бути захищені, зокрема, в порядку, визначеному ст.ст. 16, 1166, 1173-1175 ЦК України, а також Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.ст 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як витікає з матеріалів справи, оспорюваний договір укладено між сторонами у справі 26.12.2005р.

При цьому, укладаючи даний договір з особою, правонаступником якої є відповідач у справі, позивачка мала пересвідчитись у наявності в зазначеної особи достатніх повноважень для того, щоб виступати стороною в даному правочині.

Таким чином, дата укладення договору оренди є датою, коли позивачка могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи наведене, позивачка пропустила строк позовної давності в даному спорі.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, з матеріалів справи вбачається, що Позивач пропустив строк позовної давності позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 29.10.2010р.

Суддя