Decision № 119239705, 23.05.2024, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 рокуСправа №160/7001/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасувати рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.02.2024 р. №045550023811, щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-ІV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 31.07.1992 по 18.01.1993, з 19.01.1993 по 17.10.1995, з 13.12.1995 по 03.07.1996, з 09.04.1997 по 07.04.2002, з 01.05.2002 по 31.08.2004 на посаді «водій тролейбуса» та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 19.02.2024.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 19.02.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно п. 8 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 27.02.2024р. №045550023811 про відмову в призначені пенсії за віком, згідно з п.8 ч.2. ст. 114 Закону №1058-IV. У вказаному рішенні зазначено, що до пільгового стажу не зараховано: період роботи, згідно з трудовою книжкою від 27.09.1986 р. серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи згідно додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637.

Враховуючи означене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.02.2024 р. №045550023811, щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-ІV протиправним, позивач звернувся до суду за захистом прав та законних інтересів.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзивів на позов та докази на його обґрунтування, а також встановлено строк відповідачам для надання належним чином завіреної копії пенсійної справи позивача.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було подано до суду відзив на позовну заяву, в тексті якого останній просить суд відмовити у задоволенні пред`явлених позовних вимог, із зазначенням, що за спірні періоди роботи позивачем не надані уточнюючі довідки, які б підтверджували особливий характер роботи у відповідності до вимог пункту 8 частини 2 ст. 114 Закону № 1058-IV. Трудова книжка позивача НОМЕР_1 від 27.09.1986 р. не містить відомості, які б підтверджували пільговий характер роботи позивача.

Станом на дату прийняття рішення, відповідач 2 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не скористався правом щодо надання відзиву на позовну заяву. Суд розглягає справу на підставі наявних доказів.

Відтак, позиція відповідача-2 щодо пред`явлених позовних вимог суду невідома.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

19.02.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно п. 8 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

За принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 27.02.2024р. №045550023811 про відмову в призначені пенсії за віком, згідно з п.8 ч.2. ст. 114 Закону № 1058-IV.

У вказаному рішенні Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зазначило, що до пільгового стажу не зараховано: - період роботи згідно з трудовою книжкою від 27.09.1986 р. серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи згідно додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637.

В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 від 27.09.1986 р. серії НОМЕР_1 , відповідно до змісту якої, позивач працював на посаді «водій тролейбуса» в наступні періоди, а саме: з 31.07.1992 по 18.01.1993 працював учнем водія тролейбуса у підприємстві «Днепрогорелектротранс» Тролейбусне депо №2; з 19.01.1993 по 17.10.1995 працював водієм тролейбуса 3 класу у підприємстві «Днепрогорелектротранс» Тролейбусне депо №2; з 13.12.1995 по 03.07.1996 працював водієм тролейбуса 2 класу у підприємстві «Днепрогорелектротранс» Тролейбусне депо №2; з 09.04.1997 по 07.04.2002 працював водієм пасажирського тролейбуса 2 класу у Депо №2 «Дніпроміськелектротранс»; - з 01.05.2002 по 31.07.2003 працював водієм тролейбуса за трудовим договором від 01.05.2002 у ПП ОСОБА_2 ; з 01.08.2003 по 31.12.2003 працював водієм тролейбуса за трудовим договором від 01.08.2003 у ПП ОСОБА_2 ; з 01.01.2004 по 31.08.2004 працював водієм тролейбуса за трудовим договором від 01.01.2004 у ПП ОСОБА_2 ; з 01.09.2004 по 22.05.2006 - працював водієм тролейбуса 2 класу у Депо №2 Міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт».

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно достатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно частини 1статті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

У відповідності до п. 23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв`язку з отриманням певної інформації від відповідних органів влади.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 р. № 1058- IV (далі Закон № 1058-IV). Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг. Пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників передбачена статті 114 Закону № 1058-IV. Згідно пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Зазначене кореспондується із Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Отже, основним документом, який підтверджує наявність у позивача трудового стажу, є його трудова книжка

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право па пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи: розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п. 1 Порядку №637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Водночас, пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Системний аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, зокрема щодо зайнятих посад, характеру виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявності трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 р. по справі №668/3386/15-а.

Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 10 листопада 2006 року №18-1 (далі - Порядок №18-1).

Суд зазначає, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 27.09.1986 р., він працював з 31.07.1992 р. по 18.01.1993 р. учнем водія тролейбуса у підприємстві «Днепрогорелектротранс» Тролейбусне депо №2; з 19.01.1993 р. по 17.10.1995 р. водієм тролейбуса 3 класу у підприємстві «Днепрогорелектротранс» Тролейбусне депо №2; з 13.12.1995 р. по 03.07.1996 р. водієм тролейбуса 2 класу у підприємстві «Днепрогорелектротранс» тролейбусне депо №2; з 09.04.1997 р. по 07.04.2002 р. водієм пасажирського тролейбуса 2 класу у Депо №2 «Дніпроміськелектротранс»; з 01.05.2002 р. по 31.07.2003 р. працював водієм тролейбуса за трудовим договором від 01.05.2002 у ПП ОСОБА_2 ; з 01.08.2003 р. по 31.12.2003 р. працював водієм тролейбуса за трудовим договором від 01.08.2003 у ПП ОСОБА_2 ; з 01.01.2004 р. по 31.08.2004 р. працював водієм тролейбуса за трудовим договором від 01.01.2004 р. у ПП ОСОБА_2 ; з 01.09.2004 р. по 22.05.2006 р. - працював водієм тролейбуса 2 класу у Депо №2 Міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт».

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 27.09.1986 р. заповнена без помилок і недоліків, записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.

Відтак, встановивши та підтвердивши матеріалами справи протиправний характер оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області винесеного без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначеного рішення; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, що мають наслідком порушення прав та законних інтересів позивача в публічно-правових відносинах з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - суб`єкта владних повноважень, а також встановивши, що в даному випадку мають місце саме дії відповідача-2, як активна форма поведінки останнього, спрямовані шляхом винесення оскаржуваного рішення та порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд приходить до висновку, що належним та допустимим засобом щодо поновлення порушеного права буде визнання протиправним та скасування рішення від 27.02.2024 р. за №045550023811, щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-ІV.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 31.07.1992 р. по 18.01.1993 р., з 19.01.1993 р. по 17.10.1995 р., з 13.12.1995 р. по 03.07.1996 р., з 09.04.1997 р. по 07.04.2002 р., з 01.05.2002 р. по 31.08.2004 р. на посаді «водій тролейбуса» та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 19.02.2024 р., суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Водночас, суд зазначає, що за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача від 19.02.2024 року було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Тобто, розгляд заяви позивача 19.02.2024 року та прийняття відповідного рішення здійснювалось саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювалось лише направлення на адресу позивача оскаржуваного рішення від 27.02.2024 р. №045550023811.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи суд прийшов до висновку щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.02.2024 р. №045550023811, з метою захисту прав позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 31.07.1992 р. по 18.01.1993 р., з 19.01.1993 р. по 17.10.1995 р., з 13.12.1995 р. по 03.07.1996 р., з 09.04.1997 р. по 07.04.2002 р., з 01.05.2002 р. по 31.08.2004 р. на посаді «водій тролейбуса» та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.02.2024 р. про призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 19.02.2024 р. та прийняти обгрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як передбачено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 2 ч. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області підлягає сума 484,48 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 8743-5318-7806-7028 від 15.03.2024 р., яка міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасувати рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.02.2024 р. №045550023811, щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-ІV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 31.07.1992 по 18.01.1993, з 19.01.1993 по 17.10.1995, з 13.12.1995 по 03.07.1996, з 09.04.1997 по 07.04.2002, з 01.05.2002 по 31.08.2004 на посаді «водій тролейбуса».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.02.2024 р. про призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, м.Хмельницький, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривень, 48 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька