Decision № 119019686, 09.05.2024, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2024 року м. Київ320/38332/23

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Жука Р.В., суддів Білоноженко М.А., Парненко В.С., за участю секретаря Ющенка Д.А. та представників:

позивача: не прибув;

відповідача: ОСОБА_1 ;

третьої особи: не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Кабінету Міністрів України

третя особа Міністерство соціальної політики України

про визнання протиправною та нечинною постанову від 21.07.2023 №754 в частині, -

У С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань, якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань в частині визначення грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 1000,00 грн.;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні , в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Позивач вказує, що оскаржуваною постановою відповідачем (далі - відповідач, КМУ) протиправно зменшено йому, як учаснику бойових дій, розмір щорічної одноразової виплати, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 10464,00 грн. до 1000,00 грн. Позивач наполягає, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оскаржувану постанову, діяв всупереч нормам Конституції України та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", звужуючи при цьому обсяг прав, свобод та можливостей позивача як учасника бойових дій щодо ефективного використання права власності на разову щорічну грошову допомогу.

Також позивач покликається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім зазначеного позивач вказує на те, що Верховний Суд у рішенні від 29.09.2020 у справі №440/2722/20 дійшов висновку про те, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що позивачу, як учасник бойових дій, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" нараховано та виплачено 1000,00 грн. грошової допомоги до Дня Незалежності у 2023 році відповідно до чинного законодавства України. Відповідач посилається на те, що у 2023 році виплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України має здійснюватися у розмірах, визначених в Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Порядку «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754.

Відповідач зауважує, що зазначений Порядок, затверджено у відповідності до абзацу третього підпункту 2 пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відповідно до якого в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Покликається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.12.2022 у справі №580/2869/22.

Разом з тим КМУ застосовує також положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3) (надалі - Указ) та продовжений останній послідуючими Указами, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» вказує, що приписами частини другої статті 64 Конституції України визначено, що в умовах воєнного стану або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24-28, 29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.

Приписами ст.46 Конституції України регулюються правовідносини щодо соціального захист громадян, яка не передбачена ч.2 ст. 64 Конституції України, тобто, в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України, а тому, виконання вимог соціального захисту, що передбачені ст.46 Конституції України, можуть бути обмежені, що прямо передбачено нормою ст.64 Конституції України, з метою забезпечення Держави здійснювати обороноспроможність та захист суверенітету.

Відповідач наполягає, що діяв в межах своєї компетенції та своїх повноважень, не порушує права, свободи та інтереси спірними пунктами Постанови №754, просить суд відмовити в задоволенні позову.

Третьою особою Міністерством соціальної політики України (далі Мінсоцполітики) подано до суду пояснення по справі.

У своїх письмових поясненнях Мінсоцполітики вказує, що до суду може бути оскаржений певний акт суб`єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки. Також вказує на те, що згідно рішення Конституційного Суду від 09.02.1999 року у справі №1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності. Тому у контексті наведеного зауважує, що з моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» оскаржувані у цій справі положення спірної постанови Уряду України - втратили чинність.

Мінсоцполітики вважає, що позивачем не підтверджено належними доказами своєї правової позиції, не наведено достатніх обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог, КМУ не порушував прав позивача та діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, просить відмовити в задоволенні позову.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2023 відкрито провадження у справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.

14.12.2023 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2023 залучено до участі у справі Міністерство соціальної політики України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

22.02.2024 року третьою особою до суду подано письмові пояснення щодо позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2024 у задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження в адміністративній справі №320/38332/23 - відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

У судове засідання 09.05.2024 прибув представник відповідача, позивач та представник третьої особи не прибули, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_2 , є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.06.1996, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

15.04.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі Закон №2983-ІХ), яким статтю 13 Закону № 3551 -XII доповнено частиною в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Законом № 2983-ІХ текст частини п`ятої статті 12 Закону № 3551-ХІ1 викладено в новій редакції, відповідно до якої щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

21.07.2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №754 Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань, якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань та встановив, що до 24 серпня 2023 року, учасникам бойових дій грошова допомога виплачується в розмірі 1000 грн.

ОСОБА_2 вважає, що визначаючи розмір разової грошової допомоги у 2023 році, в частині учасників бойових дій на рівні 1000 грн., Кабінет Міністрів України звузив його права та охоронювані законом інтереси, що і стало підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом оскарження у цій справі є постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань, якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань в частині визначення грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 1000,00 грн. Позивач вважає, що зазначеною постановою відповідач звужуючи при цьому обсяг прав, свобод та можливостей позивача як учасника бойових дій щодо ефективного використання права власності на разову щорічну грошову допомогу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови "в інтересах законності" не мають на меті захист порушених суб`єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Нормативно-правовимй акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб`єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.

Іншими словами, нормативно-правовий акт - це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права.

У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

Дія закону (нормативно-правового акта) чи окремої його норми права - це обов`язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб`єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб`єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому значенні цього слова), які наділені певними характеристиками.

Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що Кабінетом Міністрів України 21.07.2023 прийнято постанову №754 Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань, якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань в частині визначення грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 1000,00 грн.

Поряд з цим судом встановлено, що на час ухвалення судового рішення у даній справі з офіційного сайту Верховної Ради України вбачається, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність, дію постанови припинено з 01.01.2024 на підставі пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».

У рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп надано роз`яснення стосовно порядку набрання чинності нормативно-правовими актами та зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».

Отже, одна норма може спричиняти недійсність іншої; в цьому випадку «недійсна» норма втрачає чинність остаточно, вона залишається нечинною навіть після втрати чинності норми, яка її «витіснила».

Крім того, чинне законодавство України не передбачає випадків поняття «відновлення» в силі нормативних актів Уряду, які у встановленому порядку втратили чинність.

Відтак, як станом на час ухвалення рішення судом постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754, в тому числі і оскаржувана частин є нечинними.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин першої-третьої вищевказаної статті, її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Тобто суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.

Підсумовуючи вищенаведені суд зауважує, що до суду може бути оскаржений певний акт суб`єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.

Відповідний правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 01.02.2023 року у справі №640/18067/18.

При цьому, приписами частини другої статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Зважаючи на такі приписи законодавства, нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, положення процесуального законодавства містять імперативне положення, яким по суті визначено повноваження суду при розгляді справи про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акту та яке передбачає, що відповідний нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним відповідним рішенням суду лише з моменту набрання ним законної сили.

З огляду на вищевказане імперативне положення Кодексу адміністративного судочинства України суд не наділений повноваженням визнання нормативно-правового акту нечинним з моменту його прийняття, зокрема, й з огляду на те, що останнє може порушувати принцип правової визначеності.

Аналогійний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі № №640/6699/20.

При цьому Верховний Суд наголошує, що юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Водночас судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 року №754 вже втратила чинність на підставі іншої постанови відповідача від 27.12.2023 № 1396.

З урахуванням викладеного на переконання суду у даних правовідносинах відсутній предмет спору, що унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 826/24498/15, від 23.03.2023 року у справі № №640/6699/20.

Також суд вирішуючи спір враховує правову позицію Верховного Суду сформульовану у подібних правовідносинах про те, що оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторному визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є нечиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №640/10978/19, у постанові від 01.021.2023 у справі №640/18067/18, у постанові відм20.06.2023 року у справі №640/2412/20.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Отже, визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які в свою чергу визнані ним такими, що втратили чинність.

Так у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 по справі № 1-7/99 визначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах 22 квітня 2019 року у справі №820/601/17, від 02 жовтня 2019 року у справі №804/215/18 та від 23 жовтня 2019 року у справі №П/811/112/17.

Зокрема, Верховний Суд наголосив, що відповідно до положень пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06 вересня 2005 року, - визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування.

Як зазначає Верховний Суд у своїх постановах від 14.02.2019 у справі № 826/5493/16 (адміністративне провадження № К/9901/14109/18), від 18.07.2019 у справі № 826/16725/17 (адміністративне провадження № К/9901/66655/18) оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про процесуальну неможливість скасування оскаржуваного постанови в частині, оскільки даний нормативний документ втратив свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивач спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.

Крім того суд наголошує, що право на доступ до суду закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України".

При цьому судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частин першої - третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та практику Верховного Суду, за результатами з`ясування обставин у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

VІ. Судові витрати.

Відповідно до ст. 139 КАС України у разі відмови в задоволенні позовних вимог відмовлено, сплачений судовий збір відшкодуванню не підлягає.

В судовому засіданні 09.05.2024 проголошено вступну та резолютивну частину, повний текст рішення суду складено 13.05.2024.

Керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - суддя Р.В. Жук

Судді:М.А. Білоноженко

В.С. Парненко