Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/1084/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
09.01.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу судді, з якого відраховується процент довічного грошового утримання від суддівської винагороди наступних періодів роботи:
- 1 місяць 26 днів стажу роботи на посаді судді;
- половину строку навчання за денною формою навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.1985 року по 25.06.1990 рік 2 роки 4 місяців 28 днів;
- період роботи на посадах в органах прокуратури з 02.11.1990 року по 12.02.1998 року тривалістю 7 років 3 місяців 3 днів, який складається з періоду роботи на посадах стажиста помічника прокурора, помічника, старшого помічника прокурора в органах прокуратури, а саме:
- 6 місяців 3 дні на посаді стажиста помічника прокурора Криворізького району Дніпропетровської області; - 9 місяців 7 днів на посаді помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 05.05.1991 року по 11.02.1992 року;
- 9 місяців 12 днів на посаді старшого помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 12.02.1992 року по 23.11.1992 року;
- 10 місяців 25 днів періоду роботи на посаді помічник прокурора Жовтневого району м. Одеси Прокуратури Одеської області з 02.12.1992 року по 26.10.1993 року;
- 4 роки 3 місяці 17 днів періоду роботи на посаді старшого помічника прокурора Жовтневого району м.Одеси Прокуратури Одеської області з 27.10.1993 року по 12.02.1998 року;
- період роботи адвокатом адвокатського об`єднання «Одеська обласна колегія адвокатів» з 20.02.1998 року по 31.07.2002 року тривалістю 4 роки 3 місяців 16 днів, вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді господарського суду.
2) зобов`язати ГУПФУ в Одеській області зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці:
- 1 місяць 26 дні до стажу роботи на посаді судді;
- половину строку навчання за денною формою навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.1985 року по 25.06.1990 рік 2 роки 4 місяців 28 днів;
- період роботи на посадах в органах прокуратури з 02.11.1990 року по 12.02.1998 року тривалістю 7 років 3 місяців 3 днів, який складається з періоду роботи на посадах стажиста помічника прокурора, помічника, старшого помічника прокурора в органах прокуратури, а саме:
- 6 місяців 3 дні на посаді стажиста помічника прокурора Криворізького району Дніпропетровської області;
9 місяців 7 днів на посаді помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 05.05.1991 року по 11.02.1992 року;
- 9 місяців 12 днів на посаді старшого помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 12.02.1992 року по 23.11.1992 року;
- 10 місяців 25 днів періоду роботи на посаді помічника прокурора Жовтневого району м.Одеси Прокуратури Одеської області з 02.12.1992 року по 26.10.1993 року;
- 4 роки 3 місяці 17 днів періоду роботи на посаді старшого помічника прокурора Жовтневого району м. Одеси Прокуратури Одеської області 3 27.10.1993 року по 12.02.1998 року; період роботи адвокатом адвокатського об`єднання «Одеська обласна колегія адвокатів» з 20.02.1998 року по 31.07.2002 року тривалістю 4 роки 3 місяців 16 днів, вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді господарського суду;
3) зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 21.12.2023 р. перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 80% від розміру суддівської винагороди з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Вищої ради правосуддя №1379/0/15-23 від 21.122023 року позивача було звільнено з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. 21.12.2023 року наказом №73-ос/с позивача відраховано зі штату Одеського апеляційного адміністративного суду. 26.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася до органу пенсійного забезпечення стосовно призначення та виплати їй довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням від 03.01.2024 року №155250026165 заяву ОСОБА_1 було задоволено та починаючи з 26.12.2023 року призначено позивачу виплату довічного утримання виходячи із стажу роботи на посаді судді 21 рік 4 місяці 21 день, відсоток розрахунку утримання від заробітку 52%.
Однак, як вважає позивач, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області допущено протиправну бездіяльність щодо не зарахування до спеціального стажу, з якого обраховується розмір довічного утримання судді - 1 місяць 26 днів стажу роботи на посаді судді; половину строку навчання за денною формою навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.1985 року по 25.06.1990 рік 2 роки 4 місяців 28 днів; період роботи на посадах в органах прокуратури з 02.11.1990 року по 12.02.1998 року тривалістю 7 років 3 місяців 3 днів, який складається з періоду роботи на посадах стажиста помічника прокурора, помічника, старшого помічника прокурора в органах прокуратури, а саме: 6 місяців 3 дні на посаді стажиста помічника прокурора Криворізького району Дніпропетровської області; - 9 місяців 7 днів на посаді помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 05.05.1991 року по 11.02.1992 року; 9 місяців 12 днів на посаді старшого помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 12.02.1992 року по 23.11.1992 року; 10 місяців 25 днів періоду роботи на посаді помічник прокурора Жовтневого району м. Одеси Прокуратури Одеської області з 02.12.1992 року по 26.10.1993 року; 4 роки 3 місяці 17 днів періоду роботи на посаді старшого помічника прокурора Жовтневого району м.Одеси Прокуратури Одеської області з 27.10.1993 року по 12.02.1998 року; період роботи адвокатом адвокатського об`єднання «Одеська обласна колегія адвокатів» з 20.02.1998 року по 31.07.2002 року тривалістю 4 роки 3 місяців 16 днів, вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді господарського суду.
Позивач вважає, що її загальний стаж на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання становить 35 років 6 місяців та 4 дні, у зв`язку із чим пенсійний орган повинен здійснити перерахунок та виплату довічного утримання судді з 21.12.2023 року у розмірі 80 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та виплатити заборгованість на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою суду від 15.01.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі.
22.01.2024 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
29.01.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому зазначено, що відповідач не погоджується з вимогами, викладеними у позовній заяві.
У відзиві вказано, що страховий стаж позивача на посаді судді складає 21 рік 04 місяці 21 день. Отже, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача відповідно до чинних норм законодавства складає 52% суддівської винагороди. Таким чином, на думку відповідача, відсутні законні підстави для здійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80%.
Станом на дату вирішення справи інших заяв на адресу суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 6 червня 2002 року № 513/2002 призначена строком на п`ять років на посаду судді господарського суду Одеської області.
Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2007 року № 1115-V ОСОБА_1 обрана на посаду судді місцевого господарського суду Одеської області безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2638-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді Одеського апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2020 року № 3500/0/15-20 ОСОБА_1 відряджена до П`ятого апеляційного адміністративного суду для здійснення правосуддя на один рік із 31 грудня 2020 року.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 9 вересня 2021 року № 1951/0/15-21 продовжено строк відрядження ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду для здійснення правосуддя на один рік з 1 січня 2022 року.
Рішенням Голови Верховного Суду від 14 листопада 2022 року № 518/0/149-22 продовжено на один рік строк відрядження ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду для здійснення правосуддя з 1 січня 2023 року.
23 листопада 2023 року до Вищої ради правосуддя надійшли заява ОСОБА_1 від 23 листопада 2023 року та матеріали про звільнення з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України
Рішенням Вищої ради правосуддя №1379/0/15-23 від 21.12.2023 позивач була звільнена з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду відповідно до п. 4 частини 6 ст. 126 Конституції України у зв`язку з подачею заяви про відставку і набула статус судді у відставці.
Так, у даному рішенні, зокрема, вказано, що за результатами вивчення доданих до заяви документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, а саме: актів про призначення, обрання на посаду судді, довідки про роботу на посаді судді, копій паспорта, трудової книжки, диплома, додатка до нього, встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню:
стаж роботи на посаді судді 21 рік 6 місяців 15 днів;
стаж роботи на посадах в органах прокуратури 6 років 8 місяців 28 днів;
половина строку навчання в юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 27 днів;
стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки.
Отже, вказано у рішенні Вищої ради правосуддя 1379/0/15-23 від 21.12.2023 року загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 10 днів.
26 грудня 2023 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення довічного утримання судді у відставці, до якої позивач надала трудову книжку та довідку, які підтверджують спеціальний стаж, який дає позивачеві право на відставку та отримання щомісячного довічного утримання судді у відставці 35 років 6 місяців 4 дні, а саме:
- 4 роки 9 місяців 28 днів - строк навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.1985 року по 25.06.1990;
- 6 місяців 3 дні на посаді стажиста помічника прокурора Криворізького району Дніпропетровської області з 02.11.1990 року по 04.05.1991року;
- 9 місяців 7 днів на посаді помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 05.05.1991 року по 11.02.1992 року;
- 9 місяців 12 днів на посаді старшого помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 12.02.1992 року по 23.11.1992 року;
- 10 місяців 25 днів періоду роботи на посаді помічник прокурора Жовтневого району м. Одеси Прокуратури Одеської області з 02.12.1992 року по 26.10.1993 року;
- 4 роки 3 місяці 17 днів періоду роботи на посаді старшого помічника прокурора Жовтневого району м.Одеси Прокуратури Одеської області з 27.10.1993 року по 12.02.1998 року;
- 4 роки 5 місяців 12 днів - період роботи адвокатом адвокатського об`єднання «Одеська обласна колегія адвокатів» з 20.02.1998 року по 31.07.2002 року;
- 8 років 4 місяці на посаді судді Господарського суду Одеської області з 01.08.2002 року по 30.11.2010 року;
- 13 років 21 день на посаді судді Одеського апеляційного адміністративного суду з 01.12.2010 р. по 21.12.2023 р.
Згідно з рішенням №155250026165 від 03.01.2024 позивачу призначено виплату утримання судді у відставці довічно, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 р.
З розпорядженням про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 03.01.2024 судом встановлено, що відповідач визначено загальний процент розрахованого довічного грошового утримання у розмірі 52 % від суддівської винагороди, яку отримував позивач при звільненні.
Згідно розрахунку до спеціального стажу роботи судді для призначення довічного грошового утримання судом встановлено, що пенсійним органом було зараховано лише період роботи позивача на посаді судді з 01.08.2002 р. по 21.12.2023р., а саме: 21 рік 4 місяці 21 день.
Вважаючи протиправною бездіяльність ГУПФУ в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу судді, з якого відраховується процент довічного грошового утримання від суддівської винагороди наступних періодів роботи: 1 місяць 26 днів стажу роботи на посаді судді; половину строку навчання за денною формою навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.1985 року по 25.06.1990 рік 2 роки 4 місяців 28 днів; період роботи на посадах в органах прокуратури з 02.11.1990 року по 12.02.1998 року тривалістю 7 років 3 місяців 3 днів, який складається з періоду роботи на посадах стажиста помічника прокурора, помічника, старшого помічника прокурора в органах прокуратури, а саме: 6 місяців 3 дні на посаді стажиста помічника прокурора Криворізького району Дніпропетровської області; - 9 місяців 7 днів на посаді помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 05.05.1991 року по 11.02.1992 року; 9 місяців 12 днів на посаді старшого помічника прокурора Саксоганського району м.Кривого Рога Прокуратури Дніпропетровської області з 12.02.1992 року по 23.11.1992 року; 10 місяців 25 днів періоду роботи на посаді помічник прокурора Жовтневого району м. Одеси Прокуратури Одеської області з 02.12.1992 року по 26.10.1993 року; 4 роки 3 місяці 17 днів періоду роботи на посаді старшого помічника прокурора Жовтневого району м.Одеси Прокуратури Одеської області з 27.10.1993 року по 12.02.1998 року; період роботи адвокатом адвокатського об`єднання «Одеська обласна колегія адвокатів» з 20.02.1998 року по 31.07.2002 року тривалістю 4 роки 3 місяців 16 днів, вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді господарського суду, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, щодо яких виник між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України.
У п. 4 ч. 5 ст. 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право на справедливий суд визначає Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VІІІ), який набрав чинності 30 вересня 2016 року.
Так, відповідно до ч.1 ст.116 Закону №1402-VІІІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Статтею 142 Закону України № 1402 визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч. 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.
Згідно з абз. 4 п. 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень України «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Вказане підтверджується також положеннями Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VLU, яким були внесені зміни в Закон України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)» і у рішенні Вищої ради правосуддя від 16.11.2021 про звільнення у зв`язку з виходом у відставку міститься посилання також на абз.4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя», що дає підстави для врахування при обчисленні позивачу стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці порядку визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день призначення (обрання) позивача на посаду судді.
При цьому, згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17.
Відповідно до пункту 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років.
За приписами ст.ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, то незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3- рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2. абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів. їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинили вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг переділеного законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13.03.2015 № 20.
Отже, неправомірним є позбавлення судді, набутого статусу (статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності.
Як вже встановлено судом, рішенням Вищої ради правосуддя 1379/0/15-23 від 21.12.2023 позивач була звільнена з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду відповідно до п. 4 частини 6 ст. 126 Конституції України у зв`язку з подачею заяви про відставку і набула статус судді у відставці.
Так, у даному рішенні, зокрема, вказано, що за результатами вивчення доданих до заяви документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, а саме: актів про призначення, обрання на посаду судді, довідки про роботу на посаді судді, копій паспорта, трудової книжки, диплома, додатка до нього, встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню:
стаж роботи на посаді судді 21 рік 6 місяців 15 днів;
стаж роботи на посадах в органах прокуратури 6 років 8 місяців 28 днів;
половина строку навчання в юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 27 днів;
стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки.
Отже, вказано у рішенні Вищої ради правосуддя 1379/0/15-23 від 21.12.2023 року загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 10 днів.
На момент виходу позивача у відставку Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (з наступними змінами і доповненнями) є чинним.
Як вже вказано судом, абзацом 4 п. 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Пунктом 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (редакція до 29.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Статтею 56 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі Закон № 1789-XII) визначено, що під поняттям «прокурор» слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 листопада 2018 року у справі № 9901/602/18 зазначила, що період роботи судді на посадах стажиста та помічника-стажиста прокуратури не охоплюються поняттям «прокурор», визначення якого міститься у статті 56 Закону № 1789-XII, а тому відсутні правові підстави для зарахування до стажу роботи на посаді судді такого періоду роботи (таких посад).
Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 з 5 травня 1991 року по 23 листопада 1992 року, з 2 грудня 1992 року по 12 лютого 1998 року обіймала посади помічника прокурора, старшого помічника прокурора Саксаганського району міста Кривого Рогу прокуратури Дніпропетровської області, помічника прокурора, старшого помічника прокурора Жовтневого району міста Одеси прокуратури Одеської області.
Таким чином, виходячи із зазначеної норми Закону № 1789-XII та абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню 6 років 8 місяців 28 днів.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв`язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Саме такий правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-XII, яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суддею міг бути громадянин України, який має стаж роботи у галузі права не менш як три роки.
При цьому розглядаючи дану справу суд не приймає до уваги покликання позивача на приписи Закону України «Про Господарські суди України», оскільки станом на дату призначення ОСОБА_1 Указом Президента України від 6 червня 2002 року № 513/2002 строком на п`ять років на посаду судді господарського суду Одеської області, він втратив чинність.
Згідно із записами у трудовій книжці після здобуття юридичної освіти ОСОБА_1 у період із 2 листопада 1990 року по 4 травня 1991 року обіймала посаду стажиста помічника прокурора Криворізького району прокуратури Дніпропетровської області, з 20 лютого 1998 року по 5 червня 2002 року обіймала посаду члена адвокатського об`єднання «Одеська обласна колегія адвокатів». Зазначені періоди роботи підлягають зарахуванню як стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, відповідно, мала стаж роботи в галузі права 3 роки.
Таким чином законодавством, яке діяло на момент призначення позивача на посаду судді, передбачалось право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Як наслідок врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа мас право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважав, то рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Щомісячне грошове утримання судді у відставці, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 22.12.2010 №23- рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Отже, не включення до стажу роботи на посаді судді на підставі частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ - стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, стажу роботи на посадах прокурорів та натомість врахування відповідачем лише стажу роботи на посаді судді 21 рік та визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання у 52% є протиправною бездіяльністю та порушує право ОСОБА_1 на отримання довічного грошового утримання у визначеному законодавством розмірі.
Розглядаючи дану справу суд враховує, що згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17.
Так, рішенням Вищої ради правосуддя №1379/0/15-23 від 21.12.2023 року визначено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 10 днів.
Між тим, матеріали справи не місять доказів оскарження рішення Вищої ради правосуддя №1379/0/15-23 від 21.12.2023 року.
З урахуванням того, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, зважаючи на те, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 10 днів, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 має бути визначено у розмірі 76% від розміру суддівської винагороди (50%+ (13*2%).
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення).
Втручання суду в повноваження суб`єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Водночас, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.
Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу судді, з якого відраховується процент довічного грошового утримання від суддівської винагороди - стаж роботи на посадах в органах прокуратури 6 років 8 місяців 28 днів; половину строку навчання в юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 27 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки;
- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати судді у відставці ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи судді, який дає право на відставку та з якого відраховується процент довічного грошового утримання від суддівської винагороди стаж роботи на посадах в органах прокуратури 6 років 8 місяців 28 днів; половину строку навчання в юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 27 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки.
- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в Одеській області здійснити з 26.12.2023 р. перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 76% від розміру суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинства.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини
Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини , сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
В прохальній частині позову позивач просить суд встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи те, що предметом розгляду даної справи є перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання, а не стягнення заборгованості по ньому, суд вважає, що підстави для негайного виконання даного рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295, 382, 371 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу судді, з якого відраховується процент довічного грошового утримання від суддівської винагороди - стаж роботи на посадах в органах прокуратури 6 років 8 місяців 28 днів; половину строку навчання в юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 27 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати судді у відставці ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи судді, який дає право на відставку та з якого відраховується процент довічного грошового утримання від суддівської винагороди стаж роботи на посадах в органах прокуратури 6 років 8 місяців 28 днів; половину строку навчання в юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 27 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в Одеській області здійснити з 26.12.2023 р. перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 76% від розміру суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання даного рішення у 30-денний строк з моменту набрання ним законної сили.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя С.М. Корой
The court decision No. 117479224, Odesa District Administrative Court was adopted on 05.03.2024. The procedural form is Administrative, and the decision form is Decision. On this page, you will find useful information about this court decision. We provide convenient and quick access to current court decisions so that you can keep up to date with the most recent court precedents. Our database contains the full range of information you need, allowing you to find necessary information easily.
This decision relates to case No. 420/1084/24. Companies, which are mentioned in the text of this judgment: