Court ruling № 117301821, 28.02.2024, Halytskyi District Court of Lviv City

Справа № 461/10676/23

Провадження № 1-кс/461/1152/24

УХВАЛА

про арешт майна

28.02.2024 року місто Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , володільця майна ОСОБА_4 , її захисника адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого вОВС 2-гослідчого відділуУправління СБУкраїни уЛьвівській області ОСОБА_3 про арешт майна,

встановив:

Слідчим відділом УСБ України у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023140000000290 від 20.09.2023 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.111 КК України та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 436 КК України.

Слідчий в ОВС 2-го слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором, звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на речі тапредмети вилучені в ході проведення обшуку 21.02.2024 за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

-ноутбук марки HP, Model 15-eu0009ua, s/n № 8CG150FXCB з фізичними пошкодженням корпусу, клавіатури та потертостями, який належить ОСОБА_4 ;

-мобільний телефон марки SAMSUNG Galaxy A72 з сім-картою мобільного оператору Київстар з номером мобільного телефону НОМЕР_1 та з ІМЕІ: № НОМЕР_2 , ІМЕІ: НОМЕР_3 , моделі SM -A725F/DS, з серійним номером НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_4 ;

-ноутбук сірого кольору із зеленою наліпкою на корпусі, та написами ProBook 4730S разом із зарядним пристроєм, який належить ОСОБА_4 ;

-сім-карта невідомого мобільного оператору біло-зеленого кольору з написом: НОМЕР_5 , яка належить ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи клопотання, слідчий вказує, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що громадянка України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем свого фактичного проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , із використанням особистої комп`ютерної техніки надає інтерв`ю на інформаційних ресурсах в мережі Інтернет («UKRAINA.RU», «Канал «ДНК», «PolitWera», «На самом деле с ОСОБА_6 » та ін.) та приймає участь у обговоренні соціально-політичних питань, відеозаписи яких розміщуються на сторінці відеохостингу «YouTube», у т.ч. у спосіб прямої трансляції, які перебувають у вільному доступі для необмеженої аудиторії, у яких поширює інформацію деструктивного характеру, чим умисно вчиняє шкоду національній безпеці України у інформаційній сфері.

З системного аналізу наявних в органу досудового розслідування відеоматеріалів, а також висновку судово-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, встановлено, що ОСОБА_4 принижує національну честь та гідність українців, розпалює ворожнечу та нетерпимість, зокрема, в російському/проросійському середовищі до громадян України.

Також встановлено, що ОСОБА_4 здійснює домовленості щодо проведення вказаних інформаційних заходів шляхом обміну повідомленнями у мобільних додатках «Telegram», «Viber», «WhatsApp», які встановлені на особистій комп`ютерній техніці та особистих мобільних терміналах ІМЕІ № НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , з номерами НОМЕР_8 та НОМЕР_1 , а також інших мобільних пристроях, які використовуються ОСОБА_4

21 лютого 2024 року слідчими слідчого відділу УСБУ у Львівській області, на підставі ухвали слідчого судді, проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення даного обшуку було вилучено речі та предмети з приводу яких подане клопотання.

Так, виявлені на наведених у клопотанні носіях інформації дані можуть бути доказами у кримінальному провадженні, а з цими носіями необхідно провести комп`ютерно-технічну експертизу, через великий її об`єм. Ноутбук марки HP Model 15-eu0009ua містить системи логічного захисту, який ОСОБА_4 відмовилась надавати, а для його подолання необхідні спеціальні знання.

У свою чергу, у мобільному телефоні виявлено контакти з особами, які є представниками проросійських медіаструктур, а також дані інших осіб з номерами мобільних телефонів російських операторів. Для проведення об`єктивного досудового розслідування з даними пристроями також необхідно провести відповідну комп`ютерно-технічну експертизу.

Крім того, провести відповідне експертне дослідження необхідно з ноутбуком сірого кольору з написами ProBook 4730S разом із зарядним пристроєм, сім-картою невідомого оператору мобільного зв`язку з написом: НОМЕР_5 , яку ОСОБА_4 могла використовувати коли безпосередньо перебувала в рф.

21 лютого 2024 року ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме у вчиненні державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом надання допомоги іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України

Санкція ч. 1 ст. 111 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Відповідно до ст. 12 КК України, інкриміноване кримінальне правопорушення, є особливо тяжким злочином.

Оскільки вищевказані предмети, речі та документи визнано речовими доказами, накладення на них арешту являється обґрунтованим та запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, у тому числі пошкодженню, знищенню або втраті цього майна чи його змісту. Арешт майна є необхідним також задля забезпечення дослідження обставин, які підлягають встановленню у кримінальному провадженні.

Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав з мотивів наведених у ньому та просив врахувати, що основною метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів.

Володілець майна та її представник, кожен окремо, у судовому засіданні клопотання заперечили з мотивів необґрунтованості. Вказали, що підозра у кримінальному провадженні є необґрунтованою, органом досудового розслідування та прокурором допущено низку процесуальних порушень, а також проігноровано вимоги закону, які визначають засади адвокатської діяльності.

З цього приводу ОСОБА_4 подала письмові заперечення, які просила врахувати при ухваленні рішення.

Дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, заслухавши доводи учасників процесу, приходжу до висновку, що таке підлягає задоволенню, з огляду на нижченаведене.

У відповідності до ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів кримінального провадження є арешт майна.

Частиною 1ст.170 КПК України,передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно вимогст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 цього Кодексу.

Виходячи з положень ч.10ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Статтями 7 та 16КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідност. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Клопотання слідчого про арешт майна відповідає вимогам встановленим ст.170, 171 КПК України.

З матеріалів клопотання вбачається, що 21 лютого 2024 року, слідчими слідчого відділу УСБУ у Львівській області, на підставі ухвали слідчого судді, проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення даного обшуку було вилучено речі та предмети з приводу яких подане клопотання.

21 лютого 2024 року постановою слідчого в ОВС СВ УСБУ у Львівській області ОСОБА_3 предмети вилучені 21.02.2024 під час обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки безпосередньо мають відношення до розслідуваного кримінального правопорушення та могли зберегти на собі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

21 лютого 2024 року в ході здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме у вчиненні державної зради, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Відповідно до ч.2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Отже, майно з приводу якого подане клопотання, відповідає критеріям визначеним у ст. 170 КПК України щодо визначення мети арешту.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

Аналіз положень КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про накладення арешту положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. Розглядаючи подане клопотання та наводячи мотиви ухвалення даного судового рішення, в тому числі в контексті змісту та обсягу доказів, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який у своїх рішеннях зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З досліджених слідчим суддею матеріалів клопотання вбачаються достатні підстави вважати, що наведені у клопотанні речі, предмети та документи, можуть бути використані як доказ фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто відповідають критеріям визначеним ст. 98 КПК України. Зокрема, арешт майна є необхідним задля забезпечення дослідження обставин, які підлягають встановленню у кримінальному провадженні, а також запобігання негативних наслідків для об`єктивності розслідування, у тому числі запобігання пошкодження, знищення або втрати майна.

Процесуальна дія про яку просить автор клопотання здійснюється згідно із законом (законність), є необхідною у демократичному суспільстві (пропорційність), тобто переслідує легітимну мету.

Оцінюючи доводи володільця майна та її представника про те, що ухвала про проведення обшуку та клопотання про арешт майна подано з порушення правил підслідності і підсудності, враховую наступне.

Згідно ч. 2 ст.234 КПК України, обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини;

2) у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

З матеріалів клопотання, зокрема витягу з ЄРДР та процесуальних рішень у кримінальному провадженні, встановлено, що орган досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчий відділ УСБУ у Львівській області. Даний орган знаходиться на території на яку поширюється юрисдикція Галицького районного суду міста Львова.

Отже, наведені доводи володільця майна є безпідставними.

Кримінальне провадження безпосередньо пов`язане із фактами передачі та транслювання інформації, яке могло бути здійснено засобами мобільного зв`язку та цифровими пристроями, а отже доводи слідчого про необхідність дослідження речей та предметів, які могли бути використані під час вчинення злочину є цілком обґрунтованими. Варто відзначити, що у разі відсутності даних причетності ОСОБА_4 до вчинення злочинів у відповідних доказах, орган досудового розслідування також виконає функцію покладену на нього ч. 2 ст. 9 КПК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Втручання у право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. У даному випадку встановлено, що виконати завдання кримінального провадження у інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Таке втручання у власність є вимушеним та виправданим заходом, який застосовується тимчасово для досягнення певного результату проведення об`єктивного досудового розслідування і дослідження доказів. Наведене втручання у володіння майном характеризується відповідними критеріями правомірності, зокрема, законності, суспільного інтересу та справедливого балансу між інтересами володільця та досудового розслідування.

Також, існують високі ризики приховування чи пошкодження майна, втрати та знищення його змісту, а інформацію стосовно спілкування фігурантів провадження через месенджери та електронну пошту на даному етапі розслідування неможливо скопіювати. Крім того, існує достатньо підстав вважати, що наявна у вилучених під час обшуку предметах та речах інформація містить відомості, які мають значення для кримінального провадження, а тому такий захід забезпечення кримінального провадження є розумним та співмірним.

Отже, наведене свідчить про наявність підстав для дослідження відповідних доказів, а також доцільність накладення арешту на них.

Оцінюючи доводи володільця щодо необґрунтованості підозри, враховую, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку, що здійснюється на наступній стадії процесу. Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи.

Не можна не відзначити, що зміст підозри протягом досудового розслідування може змінюватись, а орган досудового розслідування задля забезпечення дотримання таємниці його проведення повинен вжити дієвих заходів щодо його ефективності. Наведене вказує на те, що сторони кримінального провадження можуть бути обмежені у доступі до інформації та доказів, якими володіє слідство.

Стосовно доводів володільця про порушення положень законодавства про адвокатську діяльність, а також незаконності проведення обшуку, слід відзначити наступне.

В ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку, серед іншого, було прямо наведене наступне.

«В силу вимог частини третьої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у відносинах з адвокатами зобов`язані дотримуватися вимогКонституції Українита законів України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, практики Європейського суду з прав людини.

Обшук житла чи іншого володіння особи є втручанням у її право на повагу до свого житла, передбачене частиною першої статті 8 Конвенції. Відповідно до пункту 2 зазначеної статті таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли воно здійснюється згідно із законом (законність), є необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (легітимна мета).

Проведення обшуку у помешканні адвоката чи іншому його володінні має бути предметом дуже чіткого і точного правового регулювання. Отже, рішення слідчого судді, яке надає дозвіл на проведення такої дії має містити достатню інформацію щодо мети обшуку та його обсягу, бути розумно обмеженим та враховувати особливості інформації, захищеної професійною таємницею.

Такі критерії можуть бути дотримані лише у випадку належного обґрунтування відповідного клопотання, адже саме ініціатор клопотання володіє у достатньому обсязі зазначеною інформацією.

Важливість адвокатської таємниці підкреслюється у контексті статті 6 Конвенції.

Функції, які виконують адвокати у захисті прав людини, є причиною того, чому обшуки у належних їм приміщеннях мають бути предметом особливо суворого контролю. Недотримання відповідних процесуальних гарантій під час проведення обшуку і вилучення речей у помешканні адвоката чи іншому його володінні зумовлює порушення статті 8 Конвенції. Важливою гарантією дотримання адвокатської таємниці є те, що захист конфіденційних документів адвоката, згідно із положеннями чинного КПК України, здійснюється слідчим суддею.

Крім того, в контексті забезпечення гарантій адвокатської діяльності, вважаю за необхідне звернути увагу виконавців ухвали на те, що у даному випадку одне з ключових питань полягає у тому, як розрізнити та відокремити конфіденційні матеріали від матеріалів, на які не поширюється конфіденційність. Хоча питання розділення привілейованих і непривілейованих матеріалів, безсумнівно, є важливим у контексті паперових носіїв інформації, воно стає ще більш актуальним у ситуації, коли привілейований вміст є частиною більших пакетів даних, що зберігаються в цифровому вигляді. У такій ситуації, може виявитися складним швидко розрізнити, які саме електронні файли охоплюються правом на професійну конфіденційність, а які ні. Питання про те, як здійснити достатньо цілеспрямований відбір, однаково актуальне за обставин, коли згідно з національним законодавством чи практикою таке відсіювання не проводиться на місці обшуку, а замість цього конфіскується повністю та/або робиться дзеркальна копія їх змісту. У зв`язку з цим створення дзеркальної копії інформації з носія можна розглядати як процесуальну гарантію проти будь-яких можливих маніпуляцій із вмістом цих носіїв даних (рішення ЄСПЛ від 16.11.2021 CASE OFSARGAVA v. ESTONIA). »

Наведене свідчить, що при наданні дозволу на проведення обшуку слідчий суддя наводив доводи і мотиви та звертав увагу виконавців ухвали про обшук на дотримання вимог закону щодо дотримання прав спеціального суб`єкта адвоката.

Не можна не відзначити, що власник майна фактично включила до своїх заперечень доводи слідчого судді наведені у зазначеній ухвалі.

У свою чергу, можливе недотримання процедури проведення обшуку повинно оцінюватись судом під час розгляду обвинувального акту, в контексті допустимості відповідних доказів. Водночас, очевидних порушень чинного процесуального законодавства, які перешкоджають застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження, в ході розгляду клопотання не встановлено.

Разом з тим, реагуючи на доводи володільця щодо вилучення у неї певної інформації, слідчий суддя рекомендує органу досудового розслідування дослідити це питання за участю сторони захисту (наприклад оглянувши певний носій) та надати можливість отримати доступ до відповідної інформації, якщо така буде виявлена. Це зможе забезпечити дотримання розумного балансу між інтересами слідства та володільця.

Таким чином,дослідження тазбереження майна,з приводуякого поданоклопотання,має важливезначення длякримінального провадженнята відповідає критеріям,визначеним уст.170КПК України,оскільки прямостосується предметудоказування увказаному кримінальномупровадженні.Також,слідчим належнимчином обґрунтовано,що уразі незастосування такогозаходу забезпеченнякримінального провадження,як арештмайна, існує ймовірність того, що у подальшому важливі дані необхідні для проведення об`єктивного досудового розслідування можуть бути втрачені.

Приймаючи до уваги вищевказане, зокрема доведення слідчим обставин, визначених ст.ст. 170, 171 КПК України, враховуючи правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для учасників провадження та третіх осіб, приходжу до висновку, що наявні належні правові підстави для задоволення клопотання, оскільки накладення арешту на майно, яке визнано речовим доказом, забезпечить його збереження та є необхідним для розкриття кримінального правопорушення.

Керуючись ст.ст.131, 132, 170,172, 173, 222 КПК України,

постановив:

Клопотання задовольнити.

Накласти арешт із позбавленням права на відчуження,розпорядження такористування майном вилученим в ході проведення обшуку 21.02.2024 за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

-ноутбук марки HP, Model 15-eu0009ua, s/n № 8CG150FXCB з фізичними пошкодженнями корпусу, клавіатури та потертостями, який належить ОСОБА_4 ;

-мобільний телефон марки SAMSUNG Galaxy A72 з сім-картою мобільного оператору Київстар з номером мобільного телефону НОМЕР_1 та з ІМЕІ: № НОМЕР_2 , ІМЕІ: НОМЕР_3 , моделі SM -A725F/DS, з серійним номером НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_4 ;

-ноутбук сірого кольору із зеленою наліпкою на корпусі та написами ProBook 4730S, разом із зарядним пристроєм, який належить ОСОБА_4 ;

-сім-карту невідомого мобільного оператору біло-зеленого кольору з написом: НОМЕР_5 , яка належить ОСОБА_4 .

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1