Decision № 116706296, 01.02.2024, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2024 року 320/5575/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі також позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі також відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004893304;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004883304;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004873304;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004853304;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004863304;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2020 року №Ф-0004913304;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідних органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.04.2020 №0004903304.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, про за складено відповідний Акт перевірки, за висновками якого встановлені порушення податкового законодавства України, а саме: встановлено заниження позивачем ПДФО, ПДВ, ЄСВ та військового збору, а також встановлено порушення ведення позивачем Книги обліку доходів і витрат фізичної особи підприємця.

Позивач із висновками Акт перевірки не погоджується, вважає їх необґрунтованими з підстав підтвердження задекларованих валових доходу та витрат належними доказами.

Так, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що основним видом його діяльності є оптова торгівля верстатами (код КВЕД 46.62); у своїй власності як ФОП має два транспортних засоби: SКODAOКТAVIAA5 та SКODAOКТAVIAA7, які використовуються у господарській діяльності для транспортування придбаних ТМЦ від продавців та покупців.

Разом з тим, відповідачем у Акті перевірки стверджується про завищення платником податків задекларованого показника валових витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу (документально підтверджених) на загальну суму 2 178 664, 09 грн. за рахунок віднесення до їх складу вартості придбаних ТМЦ, що не підтверджені первинними документами, пов`язаними з господарською діяльністю підприємця (верстати, преси, станки, легковий автомобіль, автошини, запчастини та виконані роботи), а також за рахунок придбання ТМЦ, які фактично буди оплачені протягом 2016 -2018 років, але не реалізовані в періоді, охопленому перевіркою та такі, що не рахуються в залишках ТМЦ станом на 01.01.2017 року, 01.01.2018 року, 31.12.2018 року, з огляду на що, на переконання контролюючого органу, не пов`язані з отриманням доходу.

Позивач вважає вказані висновки відповідача необґрунтованими припущеннями, недоведеними жодними доказами, а обставини використання позивачем прибивних ТМЦ у власній господарській діяльності, а саме для підтримки в належному експлуатаційному стані власних автотранспортів, за допомогою яких він отримує дохід, верстати і механізми товару платника в належному технологічному стані, не спростованими.

Так, позивач зауважує, що всі види ремонту автомобіля включаються до складу витрат а списання ПММ здійснюється виходячи з даних про пробіг автомобіля, визначених на підставі подорожного листа та норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті.

Отже, на переконання позивача, висновок про заниження платником податків ПДФО у зв`язку з віднесенням до складу витрат, пов`язаних із визначенням об`єкта оподаткування, вартості вищезгаданих ТМЦ при наявності первинних документів та причинно-наслідкового зв`язку між придбаним ТМЦ та їх використанням у власній господарській діяльності, є необґрунтованим, а податкове повідомлення рішення №0004873304 підлягає скасуванню.

З цих підстав як наслідок позивач вважає неправомірними: податкове повідомлення рішення №0004903304 та вимогу №Ф-0004913304, оскільки ЄСВ розраховано за ставкою 22 відсотки на підставі бухгалтерських документів та податкових декларацій з розрахунку ПДФО за результатами підприємницької діяльності з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року.

Крім того, позивач звертає увагу на протиправність податкового повідомлення рішення №0004853304 щодо ПДВ. Так, в Акті перевірки визначено, що позивачем занижено ПДВ в сумі 437955, 65 грн. у зв`язку з включенням ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту з ПДВ протягом 2016-2018 років товарів/послуг на 2 189 778, 23 грн., що використані в операціях, що не є господарською діяльністю позивача внаслідок встановлених порушень законодавства в частині ПДФО.

Разом з тим, позивач зауважує, що має усі підтверджуючі документи бухгалтерського обліку, наявність яких стала підставою для формування податкового кредиту.

Зокрема, оскільки податкове повідомлення рішення №0004853304, яке стосується порушення позивачем законодавства в частині нарахування та сплат військового збору з підстав твердження контролюючого органу щодо заниження позивачем ПДФО, таке рішення податкового органу також, на переконання позивача, є протиправним.

Також позивач повністю заперечує щодо порушення порядку ведення Книги обліку доходів і витрат фізичної особи підприємця на загальній системі оподаткування, оскільки відповідачем у Акті перевірки не вказано, які саме конкретні протиправні дії/бездіяльність вчинені платником податків, зокрема, фіксації факту відсутності обліку ФОП ОСОБА_1 описова частина Акта перевірки не містить.

В свою чергу, позивач вважає, що веде Книгу обліку доходів і витрат фізичної особи підприємця на загальній системі оподаткування в повній відповідності до законодавства позаяк податкове повідомлення-рішення №0004893304 протиправне.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у Акті перевірки.

Додатково, відповідач просить суд звернути увагу на те, що відповідно до пояснень від 31.01.2020 року, наданих ФОП ОСОБА_1 під час документальної планової виїзної перевірки, останнім не надано жодної інформації щодо власного чи орендованого майна (складських приміщень), де б зберігалися залишки ТМЦ, а також у поясненнях зазначено, що транспорті засоби в підприємницькій діяльності не використовував.

Крім того, з огляду на специфіку господарської діяльності позивача, а саме торгівлю верстатами, які, за своїми властивостями, мають великі габарити, висновується про неможливість їх перевезення легковими автомобілями марки SКODA OCТAVIA A5 та SКODA OCТAVIA A7.

Отже, відображені позивачем у Додатку 2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016, 2017 та 2018 роки з даними про суми валових витрат свідчать про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат на загальну суму 2351364,09 грн., в тому числі за 2016 рік в сумі 409089, 94 грн., за 2017 рік в сумі 1016128, 26 грн., за 2018 рік в сумі 926145, 89 грн.

Зокрема, відповідачем зауважено, що під час перевірки позивачем не надано контролюючому органу первинної фінансово-бухгалтерської документації, доказів володіння достатніми трудовими, фінансовими, матеріальними ресурсами, виробничими, складськими, офісними приміщеннями.

Враховуючи зазначене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 02.09.2020 року суд ухвалив про завершення розгляду справи у письмовому провадженні.

Щодо процесуального правонаступництва відповідача у справі.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі також - Постанова № 893), ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, зокрема, Головне управління ДПС у Київській області.

Пунктом 2 Постанови № 893 визначено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Постанови № 893, права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

30.09.2020 року Державною податковою службою України прийнято наказ № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі Наказ № 529), яким утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, а Департаменту правової роботи наказано подати державному реєстратору документи для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідної інформації про утворення територіальних органів Державної податкової служби як її відокремлених підрозділів. Зокрема, утворено як відокремлений підрозділ Державної податкової служби Головне управління ДПС у Київській області.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 року № 755, з 01.01.2021 року розпочато здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з Наказом № 529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови № 893.

Згідно з наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 року № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС», затверджено положення, зокрема про Головне управління ДПС у Київській області, відповідно до якого Головне управління ДПС у Київській області утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, забезпечує реалізацію повноважень Державної податкової служби на території Київської області і є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у Київській області (відокремлений підрозділ ДПС України, код ЄДРПОУ 44096797) є правонаступником Головного управління ДПС у Київській області (юридична особа, код ЄДРПОУ 43141377).

Отже, суд вважає за необхідне замінити відповідача Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44096797).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) здійснює економічну діяльність за видами: код КВЕД 46.15 Діяльність посередників у торгівлі меблями, господарськими товарами, залізними та іншими металевими виробами; код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 46.62 Оптова торгівля верстатами (основний); код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового значення.

На підставі пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України (далі також ПК України), пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та відповідно до затвердженого ДФС України плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на 2020 рік та направлень на перевірку від 31.01.2020 року №313 №314 проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи за період діяльності з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року (далі також - перевірка), про результати якої складено Акт від 20.02.2020 року №174/10-36-33-04/ НОМЕР_1 (далі також Акт перевірки).

Згідно з висновками Акта перевірки, ФОП ОСОБА_1 порушено вимоги:

- підпунктів 8, 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи- підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2013 року №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.10.2013 року за №1686/24218 та підпункту а пункту 177.10 статті 177 ПК України в частині невірного відображення суми витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу за 2016, 2017, 2018 роки;

- пункту 63.3 статті 63 ПК України в частині не повідомлення ФОП ОСОБА_1 за період, що перевірявся, про об`єкти, пов`язані з оподаткуванням (рухоме та нерухоме майно) та дії щодо їх придбання (відчуження, перереєстрації);

- пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження суми чистого доходу за період з01.01.2016 року по 31.12.018 року на загальну суму 2178664, 09 грн. без ПДВ, в тому числі за 2016 рік в сумі 409089,94 грн. без ПДв, за 2017 рік у сумі 1016128, 26 грн. без ПДВ, за 2018 рік у сумі 753445, 89 грн бзезПДв, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 392159, 54 грн., в тому числі: за 2016 рік в сумі 73636, 19 грн., за 2017 рік в сумі 182903,09 грн., за 2018 рік в сумі 135620,26 грн.

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на суму 318523, 35 грн., в тому числі: за 2017 рік в сумі 182903, 09 грн., за 2018 рік в сумі 135620, 26 грн., чим порушено пункт 167.1 статті 167, пункт 177.2 статті 177 ПК України;

- пункту 2 частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року на загальну суму 2178664,09 грн. без ПДВ, в тому числі за 2016 рік 409089, 94 грн. без ПДВ, за 2017 рік в сумі 1016128,26 грн. без ПДВ, за 2018 рік в сумі 753445, 89 грн. без ПДВ (з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в сумі 1483519,94 грн., в тому числі за 2016 рік в сумі 397750,94 грн. без ПДВ, за 2017 рік у сумі 460350,00 грн. без ПДВ, за 2018 рік в сумі 625464,00 грн. без ПДВ), що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок в сумі 326374,38 грн. в тому числі за 2016 рік в сумі 87495,30 грн., за 2017 рік в сумі 101277, 00 грн. та за 2018 рік в сумі 137602,08 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198 ПК України в частині заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 437955,65 грн., в тому числі за 2016 рік в сумі 98891,17 грн., за 2017 рік в сумі 124709,51 грн. та за 2018 рік в сумі 214354, 97 грн.

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 занижено податок на додану вартість що підлягає сплаті до бюджету в сумі 339064, 48 грн., в тому числі за 2017 рік в сумі 124709, 51 грн., за 2018 рік в сумі 214354, 97 грн.;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності 01.01.2016 року по 31.12.2018 року на загальну суму 2178664,09 грн. без ПДВ, в тому числі за 2016 рік в сумі 409089, 94 грн. без ПДВ, за 2017 рік в сумі 1016128,26 грн. без ПДВ, за 2018 рік в сумі 753445,89 грн. без ПДВ, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 32679,96 грн., в тому числі за 2016 рік в сумі 6136,35 грн., за 2017 рік в сумі 15241, 93 грн. та за 2018 рік в сумі 11301,68 грн.

Отже, контролюючим органом за результатами перевірки встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 суми чистого доходу на загальну суму 1769574, 15 грн. без ПДВ, в тому числі за 2017 рік в сумі 1016128, 26 грн. без ПДВ, за 2018 рік в сумі 753445,89 грн. без ПДВ, що призвело до заниження військового збору від підприємницької діяльності на суму 26543, 61 грн., в тому числі за2017 рік в сумі 15241, 93 грн та за 2018 рік в сумі 11301,68 грн..

02.04.2020 року ФОП ОСОБА_1 подано Заперечення на Акт перевірки.

На підставіАкта перевірки та висновку на заперечення від 15.04.2020 року №81/10-36-33-04/2640200038, 22.04.2020 року ГУ ДПС у Київській області прийняті податкові повідомлення рішення:

- №0004893304 на суму штрафних (фінансовими) санкцій 510 грн.;

- №0004883304 на суму штрафних (фінансовими) санкцій 170, 00 грн.;

- №0004873304 із визначенням зобов`язанням з ПДФО в сумі 437011, 68 грн., в тому числі за основним платежем 349 609, 35 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 87 402, 33 грн.;

- №0004853304 із визначенням зобов`язання з ПДВ в сумі 423 830, 60 грн., тому числі за основним платежем 339 064,48 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 84 766,12 грн.;

- №0004863304 за зобов`язаннями з військового збору в сумі 36 417, 63 грн., в тому числі за основним платежем 29 134, 11 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7 283, 52 грн.;

- податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004913304 на суму донарахованої недоїмки з ЄСВ 326 374, 38 грн. та рішення №0004903304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідних органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Вважаючи рішення контролюючого органу, прийняті на підставі Акта перевірки, протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (далі також ПК України), яким, зокрема, встановлено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку (на доходи фізичних осіб) є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

В свою чергу, згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 167.1. статті 167 ПК Україниставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Статтею 177 ПК України врегульовано порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Оскільки згідно з матеріалами справи позивач в перевіряємий відповідачем період (01.01.2016 31.12.2018 роки) перебував на загальній системі оподаткування, стаття 177 ПК України є застосовною до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2. статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3. суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Законом України від 21.12.2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», який набрав чинності з 1 січня 2017 року, пункт 177.4 статті 177 ПК України доповнено, зокрема, підпунктами 177.4.5-177.4.6, згідно з якими не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати (підпункт 177.4.5).

Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів. Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості). Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі (підпункт 177.4.6).

Отже, основними засобами подвійного призначення в розумінні наведених норм є: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

Суд враховує, що податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають ідентифікуватись ті чи інші господарські операції. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 року за №1686/24218 (далі - Порядок №481), передбачено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Відповідно до пункту 6 означеного Порядку №481 у графі 9 Книги обліку доходів і витрат зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності (графи 6, 7, 8). Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Порядку №481 у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2020 року у справі № 440/3973/18 презюмував, що відповідно до положень пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України право підприємця на включення витрат до витрат звітного періоду виникає, коли вони відповідають таким вимогам: документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами; пов`язані із господарською діяльністю підприємця; безпосередньо пов`язані з отриманням доходів; мають бути фактично сплачені; товари мають бути поставлені, а послуги - отримані.

У постанові від 21.05.2020 року у справі № 824/257/18-а Верховний Суд зазначав, що положення статті 177 ПК України вказують на те, що об`єктом оподаткування ПДФО є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарською діяльністю. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Під терміном «господарська діяльність» розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, основним критерієм визначення діяльності господарською у розумінні цієї норми є зв`язок з виробництвом чи операціями, спрямованими на отримання доходу.

Про те, що прямі матеріальні витрати (пов`язані з отриманим доходом) можуть бути обліковані фізичною особою-підприємцем виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг зазначав Верховний Суд і в постановах від 02.07.2020 року у справах № 809/381/17, № 560/389/19, від 15.04.2021 року у справі № 803/1766/16.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

За змістом наведених норм, платник податку зобов`язаний самостійно нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі №807/1556/17.

Крім того, згідно з вимогами Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 року №859, у графі 5 Додатка Ф4 у складі витрат зазначається вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, тоді як у графі 7 - інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг. Слід зазначити, що форма додатка Ф4 передбачає, що при зазначенні як відповідних сум доходу, так і витрат має бути вказаний відповідний вид економічної діяльності, за здійснення якого одержано дохід. Така вимога кореспондує з положеннями статті 177 ПК України, яка вказує на те, що до складу витрат у звітному періоді включаються лише документально підтверджені витрати, пов`язані з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарської діяльності.

Згідно з Актом перевірки висновується, що ГУ ДПС у Київській області пов`язує порушення позивачем норм ПК України в частини пункту 177.4 статті 177 ПК України з тим, що придбані, але не реалізовані позивачем ТМЦ відсутні у залишках станом на 01.01.2017 року, 31.12.2017 року та 31.12.2018 року, тобто, товар не використаний в оподатковуваних операціях. При цьому, ФОП ОСОБА_1 не нарахував податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, не визнав суму умовного продажу, не склав і не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні на загальну суму ПДВ 437955,65 грн.

Тобто, висновок відповідача ґрунтується на тому, що позивач підтвердив первинними документами факт придбання ТМЦ, однак, не підтвердив факту їх безпосередньої реалізації у звітному періоді як передумови для включення таких витрат до бази оподаткування ПДФО, а враховуючи, що такі ТМЦ відсутні у залишках, ГУ ДПС у Київській області вважає, що вибуття таких ТМЦ відбулося в операціях, не пов`язаних із господарською діяльністю платника податків, що відповідно, свідчить про відсутність у позивача права на їх включення до складу витрат підприємця та наявність обов`язку скласти і зареєструвати податкові накладні, тим самим зменшити податковий кредит, сформований за рахунок сум ПДВ, сплачених у вартості цього товару.

Позивач наполягає на тому, що до перевірки надані усі первинні документи, які підтверджують понесення витрат на придбання ТМЦ, пов`язаність витрат із господарською діяльністю та безпідставності висновків ГУ ДПС про відсутність їх у залишках.

Проаналізувавши позицію сторін, суд звертає увагу, що у цій справі ГУ ДПС у Київській області не заперечує факт понесення позивачем витрат в сумі 2178664, 09 грн. без ПДВв тому числі: за 2016 рік в сумі 409089, 94 грн. без ПДВ, за 2017 рік в сумі 1016128, 26 грн. без ПДВ, за 2018 рік в сумі 753445,89 грн. без ПДВ на придбання ТМЦ, однак, заперечує можливість їх включення до складу витрат при визначенні бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб відповідного періоду, оскільки, як встановив контролюючий орган, позивач не отримав доходу від їх реалізації у відповідному звітному періоді.

Так, з Акта перевірки судом встановлено, та що не заперечується позивачем, згідно з колонкою 5 Додатку 5 до Декларації про мйано і доходи за 2016, 2017, 2018 роки ФОП ОСОБА_1 до складу вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції включено суму витрат на загальну суму 1725552, 49 грн., а саме : за 2016 рік на суму 409089, 94 грн. (номенклатура товару: Автомобіль SKODAOKTAVIAA7, сума оплати без ПДВ 489427, 50 грн.); за 2017 рік на суму 563016,66 грн. (номенклатура товару: ножиці гільотинні, сума оплати без ПДВ 20000, 00 грн., станок вертикальний фрезерний, сума оплати без ПДВ 10000,00 грн., прес однокривошпичний, сума оплати без ПДВ 20000, 00 грн., прес з усиленням, сума оплати без ПДВ 9000,00 грн., прес з усиленням, сума оплати без ПДВ 13000, 00 грн., прес, сума оплати без ПДВ 361500, 00 грн., верстат, сума оплати без ПДВ 58683, 33 грн., гильотина Н487 верстат, сума оплати без ПДВ 70833, 33 грн.); за 2018 рік на суму 753445, 89 грн. (номенклатура товару та сума оплати без ПДВ: стійка 31100, 00 грн., стіл 11000, 00 грн., механізм реверсу довбуна 6000, 00 грн., коробка родіальних передач 5200, 00 грн., коробка кругових передач 5200, 00 грн., електропривід з електрошафою 4000,00 грн., верстат товарно-гвинторізний 9583, 33 грн., машина листогнуча 80000 грн., вузол машини для лиття моделі 30000, 00 грн., верстат токарний 137500, 00 грн., верстат горизонтально фрезерний 75000, 00 грн. та 25000, 00 грн., верстат токарно гвинторізний 43333,33 грн. та 37916,67 грн., зубофрезерний верстат 7500, 00 грн., верстат горизонтально розточний 11000,00 грн., вальці литогиб 2638,89 грн., напівавтомат різьбошліцефрезерувальний 29166, 67 грн. та 29166, 67 грн., прес 8300, 00 грн., кривошипи 43333, 33 грн., машина листогнуюча 95833, 33 грн., різьбонакатний станом б/у 58333, 33 грн. та 62500, 00 грн.).

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що позивачем долучено первинну бухгалтерську документацію, якою підтверджується саме придбання вказаних ТМЦ (вх. суду від 25.08.2020 року №27963/20), що також визнається відповідачем у Акті перевірки.

Разом з тим, згідно з наданими суду відповідачем доказами, а саме матеріалами, які отримані та використані контролюючим органом під час проведення перевірки, ГУ ДПС у Київській області звернулося до позивача із запитом від 30.01.2020 року №3701/ФОП/10-36-33-04 про надання інформації та підтверджуючих документів, зокрема: документи, що підтверджують наявність у власності чи іншому праві користування транспортних засобів, які використовуються у підприємницькій діяльності, товарно-транспортні накладні, акти списання пального; інформацію щодо транспортування та перевезення товарів (товарно-транспортні накладні, договори перевезення, акти виконаних робіт по отриманню (наданню) послуг по перевезенню); договори про виконання робіт (надання послуг), договори купівлі продажу та ін., акти виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, розрахункові документи, акти списання ТМЦ, акти списання матеріалів на виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів; наявність залишків ТМЦ в розрізі номенклатури товарів, в кількості та загальній сумі придбання без урахування націнки станом на 01.01.2016 року, 01.01.2017 року, 01.01.2018 року та 31.12.2018 року.

Так, у відповідь на вказаний запит ФОП ОСОБА_1 складено Заяву від 31.01.2020 року, в якій повідомлено контролюючий орган, що залишки товарів станом на 01.01.2017, 01.01.2018 року та 31.12.2018 року - відсутні. Транспортні засоби в підприємницькій діяльності не використовуються, оскільки придбаний товар реалізовується з місця зберігання у постачальника за рахунок та транспорту покупців.

Під час судового провадження ні у судових засіданнях, ні у процесуальних письмових заявах по суті спору, позивачем не заперечується факт подання Заяви від 31.01.2020 року контролюючому органу такого змісту, не спростовуються повідомлені у цьому Запиті обставини, в той час, як у позовній заяві та відповіді на відзив зазначено про використання автомобілів, як марки SКODA OКТAVIA A5, наявність на праві власності якої з 30.11.2012 року встановлено відповідачем у Описовій частині Акта перевірки, так і марки SКODA OКТAVIA A7, придбаної позивачем у перевіряємому періоді 03.11.2016 року, який позивачем включено до складу вартості придбаних ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції.

Крім того, позивачем не надано ні відповідачу під час перевірки, ні суду доказів використання позивачем у своїй господарській діяльності автомобілю марки SКODA OКТAVIA A7 у перевіряємому періоді, а саме, у матеріалах справи відсутні документи накшталт наказу ФОП ОСОБА_1 про використанняпро використання автомобіля у своїй господарській (підприємницькій) діяльності, та/або якщо автомобіль використовувався, наприклад, для доставки товарів покупцям, то таке перевезення мало б бути оформлено товарно-транспортною накладною за формою, наведеною в додатку 7 до Правил, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 року № 363, в якій обов`язково зазначається, який саме вантаж перевозиться, а також час прибуття автомобіля під навантаження і розвантаження (п. 8.25, 11.1, 11.8 Правил № 363). Зокрема, ні суду ні відповідачу під час перевірки позивачем не надано платіжних доручень, фіскальних касових чеків або прибуткових касових ордерів на оплату ПММ.

Серед вказаного, якщо техобслуговування або ремонт авто здійснювалися своїми силами (наприклад, сам підприємець або його працівник замінює пошкоджену деталь, міняє мастило), то у цьому випадку затрати на придбання мастила або деталі також будуть витратами підприємця, проте мають бути підтвердженими відповідними платіжними документами, яких позивачем не надано ні суду, ні відповідачу під час перевірки, в той час, як останні запропновано позивачу надати на Запит ГУ ДПС у Київській області від 30.01.2020 року.

Зокрема, з дослідженого судом наданого позивачем переліку документів бухгалтерського обліку, відсутні підстави для висновку, що придбані ТМЦ у 2017 та 2018 роках, перелік яких зазначено у Акті перевірки, дійсно має причинно-наслідковий зв`язок як з обслуговуванням автотранспорту, який, за твердженням позивача, використовується останнім у господарській діяльності, так і з подальшою реалізацією понесених витрат на їх придбання.

Таким чином, судом в межах наявних у матеріалах справи доказів не встановлено зв`язок зазначених витрат із господарською діяльністю позивача, з огляду на що, не встановлено правомірності заявлення позивачем витрат на загальну суму 1725552, 49 грн. як такі, що відповідають складу вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції.

Отже, суд погоджується з висновками контролюючого органу про безпідставність включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальну суму 1725552, 49 грн. та порушення останнім вимог пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Разом з тим, судом встановлено, що до розрахунку суми завищення витрат, згідно з Актом перевірки, контролюючим органом враховано включені позивачем до колонки 5 додатку 5 Декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік сум витрат 453111, 60 грн. на придбання ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції, що не підтверджені первинними документами, пов`язаними із господарською діяльністю підприємця.

В той же час, перелік ТМЦ на загальну суму 453 111, 60 грн. в Акті перевірки відсутній, що унеможливлює здійснення судом перевірки правильності висновків податкового органу в цій частині витрат.

Крім того, не можуть бути взяті до уваги судом викладені у відзиві на позовну заяву посилання представника відповідача на відсутність видаткових накладних на придбання таких ТМЦ за 2017 рік в сумі 453 111, 60 грн., оскільки з відзиву також не убачаються посилання на конкретні ТМЦ, придбані позивачем у 2017 році в межах вказаної задекларованої суми, а також викладені у відзиві обставини в цій частині суперечать встановленому у Акті перевірки, що висновується з того, що відповідачем у відзиві резюмується включення позивачем витрат за 2016-2018 роки на загальну суму 625811, 60 грн., а саме: за 2017 рік в сумі 453111, 60 грн., за 2018 рік в сумі 172700, 00 грн., в той час як у Акті перевірки зазначено та вирахувано суму заниження позивачем витрат з урахуванням лише загальної суми 453 111, 60 грн., задекларованої у 2017 році.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати правильним та доведеним належними та допустимими доказами висновок контролюючого органу про заниження позивачем чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року на суму 2178664, 09 грн. без ПДВ, в тому числі за 2016 рік у сумі 409089, 94 грн. без ПДВ, за 2017 рік у сумі 1016128,26 грн. без ПДВ, за 2018 рік у сумі 753445, 89 без ПДВ, через відсутність підтвердження у Акті перевірки та доказах, наданих сторонами, такого заниження позивачем у сумі 453111, 60 грн за 2017 рік.

Зокрема, відсутні обґрунтовані підстави вважати допущеними порушення позивачем підпунктів 8, 9 пункту 6 Порядку №481 та підпункту а пункту 177.10 статті 177 ПК України в частині невірного відображення суми витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу за 2016, 2017, 2018 роки, в частині відображення позивачем витрат за 2017 рік.

Крім цього, суд зауважує, що згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Підпункту «а`пункту 177.10 статті 177 ПК України, порушення якого встановлено відповідачем у Акті перевірки, Податковий кодекс України не містить.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у пункті 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Так, аналіз допущених порушень законодавства та особливість проведення розрахунків податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб не дало можливості суду самостійно ідентифікувати (виокремити, назвати) таку частину оскарженого рішення, яка стосується визначення податкового зобов`язання.

Таким чином, з огляду на недоведеність контролюючим органом в повному обсязі правильності розрахунку суми заниження позивачем чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року на суму 2178664, 09 грн. без ПДВ, у суду наявні правові підстави для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 22.04.2020 року №0004873304 із визначенням зобов`язанням з ПДФО в сумі 437011, 68 грн., в тому числі за основним платежем 349 609, 35 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 87 402, 33 грн.

Вирішуючи питання скасування вказаного податкового повідомлення рішення, суд керується правовою позицією Верховного Суду, викладеної постанові від 28.03.2023 року у справі №260/433/19, згідно з якою, встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов`язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2020 року №0004873304 в повному обсязі.

Визначаючись щодо протиправності податкових повідомлень рішень №0004893304 та №0004883304, суд, з урахуванням вищевикладеного, зазначає наступне.

Так, податковим органом на підставі висновків Акта перевірки винесено податкове повідомлення рішення від 22.04.2020 року №0004893304 на суму штрафних (фінансовими) санкцій 510 грн., керуючись підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пунктом 121.1 статті 121 ПК України.

Згідно з пунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 121.1. статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Отже, для застосування вказаної фінансової санкції до платника контролюючим органом має бути встановлено факт незабезпечення зберігання документів, які стосуються предмета перевірки, або засвідчено факт ненадання платником контролюючому органу на відповідний запит таких документів.

Відповідно до пункту 85.2. статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.4. статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пунктом 85.6. статті 85 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Водночас, згідно з Актом перевірки відсутні докази складання відповідного акта про ненадання позивачем запитуваних відповідачем документів, або відмови від їх надання.

Крім того, з Акту перевірки висновується, що позивачем документація, наявна у останнього за періоди, що перевірялися, надавалася контролюючому органу, посилання на яку відповідачем здійснено у Акті перевірки.

В свою чергу, твердження контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, щодо ненадання позивачем первинних документів по ТМЦ, віднесених платником до витрат, що реалізовані або використані у виробництві продукції, в контексті спірних правовідносин не можуть вважатися відповідними поняттю «незабезпечення платником податків зберігання первинних документів», вживаного у пункті 121.1. статті 121 ПК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність та скасування податкового повідомлення рішення від 22.04.2020 року №0004893304 на суму штрафних (фінансовими) санкцій 510 грн.

Дослідивши зміст податкового повідомлення рішення від 22.04.2020 року №0004883304 на суму штрафних (фінансовими) санкцій 170, 00 грн., судом встановлено посилання відповідача на пункт 121.1 статті 121 ПК України, яким передбачено штрафні санкції у сумі 510 грн. та 1020 грн., у разі повторного порушення вчиненого платником протягом року.

В свою чергу, застосування санкції у розмірі 170 грн. передбачено пунктом 120.1. статті 120 ПК України, згідно з яким, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Таким чином, оскільки розмір санкції, визначеної спірним податковим повідомленням-рішенням, не відповідає нормативному положенню ПК України, застосованому відповідачем, таке рішення суб`єкта владних повноважень не може вважатися вмотивованим та відповідним законодавству України, позаяк протиправне та підлягає скасуванню.

Крім того, суд зауважує, що за висновком Акта перевірки п.2.1 розділу 2) контролюючим органом встановлено, що податкові декларації про майновий стан і доходи за 2016-2018 роки ФОП ОСОБА_1 подані своєчасно з послідуючою реєстрацією у ІТС «Податковий блок», з огляду на що, з матеріалів перевірки не є зрозумілим, за яке саме порушення контролюючим органом винесено вказане податкове повідомлення - рішення.

Щодо податкового повідомлення рішення від 22.04.2020 року №0004863304, яким збільшено військовий збір, що сплачений фізичною особою за результатами річного декларування, на суму за податковим зобов`язанням 29134, 11 грн., за штрафними санкціями 7 283, 52 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з пунктами 1.1. 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Оскільки за висновками контролюючого органу заниження військового збору від здійснення підприємницькою діяльності на суму 32679, 96 грн., в тому числі за 2016 рік в сумі 6136, 35 грн., за 2017 рік в сумі 15241, 93 грн., за 2018 рік в сумі 11301, 68 грн., відбулося з підстав заниження позивачем чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року на суму 2178664, 09 грн. без ПДВ, в тому числі: за 2016 рік в сумі 409089, 94 грн. без ПДВ, за 2017 рік в сумі 1016128, 26 грн. без ПДВ, за 2018 рік в сумі 753445,89 грн. без ПДВ, обґрунтованість розрахунку якого податковим органом не доведена в частині визначення суми за 2017 рік, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 22.04.2020 року №0004863304, як похідної позовної вимоги від задоволеної про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 22.04.2020 року №0004873304, яким визначено зобов`язання з ПДФО.

В свою чергу, податковим органом саме з підстав розрахованої ним суми заниження ПДФО прийнято податкове повідомлення рішення від 22.04.2020 року №0004853304, яким збільшено зобов`язання з ПДВ на суму 339064,48 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 84766,12 грн., що також підлягає скасуванню як протиправне внаслідок його похідного характеру від порушень, визнаних судом недоведеними контролюючим органом.

Щодо нарахування контролюючим органом зобов`язання з ЄСВ, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі також Закону №2464 в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є:фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується:для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзацами 1, 2 частини п`ятої статті 8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Частиною четвертою статті 25 Закону №2464 передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску;

З матеріалів справи судом встановлено, що податковим органом за результатами проведеної перевірки позивача на підставі Акта перевірки від 20.02.2020 року винесено:

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідних органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.04.2020 №0004903304 у сумі 92901, 63 грн.;

-вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2020 року №Ф-0004913304 на суму 326374,38 грн.

Вказані рішення ґрунтуються на висновках контролюючого органу про заниження позивачем чистого оподаткованого доходу ід здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року на суму 2178664, 09 грн. без ПДВ, в тому числі: за 2016 рік в сумі 409089, 94 грн. без ПДВ, за 2017 рік в сумі 1016128, 26 грн. без ПДВ, за 2018 рік в сумі 753445,89 грн. без ПДВ, обґрунтованість розрахунку якого податковим органом не доведена в частині визначення суми за 2017 рік.

Враховуючи викладене, судом не може бути визнана законність розрахованої контролюючим органом суми ЄСВ, а саме штрафних санкцій та недоїмки, відображених в оскаржуваних рішенні та вимозі, з огляду на що, останні підлягають скасуванню з огляду на їх протиправність.

Враховуючи не доведення відповідачем правильності розрахунків ПДФО, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи міститься платіжне доручення від 03.07.2020 року №353 на суму 11 000, 00 грн., що підтверджують сплату позивачем судового збору.

З огляду на задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, суд дійшов висновку про стягнення сплаченої суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 6, 9, 52, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративного позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004893304.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004883304.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004873304.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004853304.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2020 року №0004863304.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2020 року №Ф-0004913304.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідних органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.04.2020 №0004903304.

Стягнути на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 11000,00 грн. (одинадцять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44096797)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.