Decision № 116705379, 31.01.2024, Volyn District Administrative Court

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року ЛуцькСправа № 140/652/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області (далі ТУ ССО у Волинській області), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі ТУ ДСА України в Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (далі Постанова №168), за період з 01.04.2022 по теперішній час, та зобов`язання здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, за період з 01.04.2022 по теперішній час.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 з 01.04.2022 проходить службу в ТУ ССО у Волинській області за контрактом.

За період з 01.04.2022 позивачу не було нараховано та не виплачену додаткову винагороду відповідно до Постанови №168.

Вважаючи бездіяльність та відмову ТУ ССО у Волинській області №34.06-1 від 02.01.2023 щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди згідно із Постановою №168 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.15).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 10.02.2023 №209/05-09 (а.с.18-19) відповідач ТУ ДСА України в Волинській області позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що вказаний відповідач здійснює функції розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ТУ ДСА України в Волинській області та місцевих загальних судів Волинської області, між позивачем та управлінням відсутні будь-які правовідносини.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 09.02.2023 №34.06-120 (а.с.27-30) відповідач ТУ ССО у Волинській області позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що у затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони (далі ССО) на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь ССО видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити зазначену виплату. ТУ ССО у Волинській області не мало правових підстав, обумовлених існуючими зобов`язаннями, для видачі наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30000грн щомісячно.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

24.02.2023 суд постановив ухвалу про зупинення провадження у цій справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального Управління Служби судової охорони у Закарпатській області, за участю третьої особи - Служби судової охорони - про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії (а.с.45-46).

Ухвалою суду від 01.11.2023 провадження у цій справі було поновлено (а.с.52).

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) цю справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.04.2022 проходить службу за контрактом в ТУ ССО у Волинській області на посаді командира 4 відділення 5 взводу охорони 2 підрозділу, що підтверджується витягом з наказу начальника ТУ ССО у Волинській області від 01.04.2022 №103 о/с (а. с. 7).

10.12.2022 позивач звернувся із рапортом до начальника ТУ ССО у Волинській області щодо здійснення нарахування та виплати коштів відповідно до Постанови №168 (а.с.8).

Листом від 02.01.2023 №34.06-1 ТУ ССО у Волинській області повідомило позивача, що існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс ССО та відповідача не дозволяє здійснити зазначену виплату, та виплата додаткової винагороди буде здійснена після отримання додаткових кошторисних призначень (а.с. 9).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 №289 затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі Порядок № 384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8, 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 Постанови №168 Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 Постанови №168 зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793внесені, зокрема, такі зміни до Постанови № 168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі Порядок № 396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

Отже, з 24.02.2022 Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції Постанови №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до Постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп та від 05.04.2001 №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 №2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28.09.2004, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене, вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції.

Відтак, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони»ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само, пунктом 21Постанови №168 (у редакції постанови від 07.07.2022 № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим, визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком № 384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, відмова ТУ ССО у Волинській області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08.11.2005). Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023) у зразковій справі №260/3564/22, у якому також зазначені ознаки типових справ: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022 (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Ця справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22.

За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС Українивідповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли між позивачем та ТУ ССО у Волинській області, яке в силу вимог пункту 10 Порядку № 384 виплачує позивачу грошове забезпечення за місцем проходження ним служби. Отже, ТУ ССО у Волинській області є належним відповідачем за пред`явленим позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

Водночас, суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (далі Постанова №43), яка набрала чинності 21.01.2023, до Постанови №168 внесені зміни в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 грн. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови №168, виключені співробітники Служби судової охорони.

Таким чином, з 21.01.2023 співробітникам Служби судової охорони не передбачено виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, а отже, позивач має право на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, в розмірі 30000,00грн щомісячно, з 01.04.2022 (з дня прийняття на службу до ССО відповідно до наказу начальника ТУ ССО у Волинській області від 01.04.2022 №103 о/с) по 20.01.2023.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам ТУ ССО у Волинській області на вказане право позивача не впливає, а відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати вказаної додаткової винагороди, у зв`язку із чим, на підставі наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, взаємопов`язані позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправною бездіяльності ТУ ССО у Волинській області щодо не нарахування та невиплати позивачу з 01.04.2022 по 20.01.2023 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану додаткову винагороду в розмірі 30000грн на місяць, з 01.04.2022 по 20.01.2023 та про відмову у задоволенні позовних вимог до ТУ ДСА в Волинській області з огляду на те, що між позивачем та вказаним управлінням безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би цей суб`єкт владних повноважень порушив права позивача.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року по 20 січня 2023 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Волинській області (45605, Волинська область, Луцький район, с.Боратин, вул.Центральна, 2А, ідентифікаційний код 43258822) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі 30000 грн на місяць, з 01 квітня 2022 року по 20 січня 2023 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Валюх