Decision № 116575715, 04.07.2023, Podilskyi District Court of Kyiv City

Справа № 758/3204/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2023 року місто Київ

Подільський районний суд м. Києва у скдаді головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним договору дарування без застосування наслідків недійсності, зобов`язання повернути правовстановлюючі документи

У С Т А Н О В И В:

До Подільського районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_5 (надалі за текстом - ОСОБА_5 ) з позовом до ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач 1), Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори (надалі за текстом - відповідач 2), про визнання недійсним договору дарування без застосування наслідків недійсності, зобов`язання повернути правовстановлюючі документи.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначила, що договір дарування квартири за адресою АДРЕСА_1 (надалі за текстом - спірна квартира), укладений 13.01.2006 між нею та відповідачем 1 (надалі за текстом - оспорюваний договір), було вчинено під впливом помилки. Щодо обставин укладення оспорюваного договору пояснила, що у 2000 році перенесла інфаркт, який став причиною різкого погіршення стану її здоров`я, в тому числі, зору та слуху. У зв`язку з цим, ОСОБА_5 запропонувала відповідачу 1, яка є її онукою, надавати їй фінансову допомогу, утримувати та доглядати за нею та її чоловіком, ОСОБА_6 (надалі за текстом - ОСОБА_6 ), з подальшою перспективою отримання відповідачем квартири у власність.

За твердженням ОСОБА_5 , на час укладення оспорюваного договору вона перебувала у похилому віці, внаслідок перенесеного інфаркту потребувала постійного догляду та сторонньої допомоги, а тому, вважала, що 13.01.2006 нею було укладено з відповідачем 1 договір довічного утримання. Під час нотаріального посвідчення оспорюваного договору ОСОБА_5 з його змістом не ознайомилася, підписала оспорюваний договір не читаючи його, оскільки не розуміла українську мову, а зміст правочину російською мовою їй роз`яснено не було. Спірна квартира була її єдиним житлом і після укладення оспорюваного договору ОСОБА_5 залишалася зареєстрованою та проживала в ній.

У зв`язку з тим, що відповідач 1 не дотрималася домовленостей щодо утримання ОСОБА_5 та догляду за нею, останній доводилося звертатися до сусідів та сторонніх осіб за необхідною допомогою. З цих підстав, ОСОБА_5 вирішила розірвати оспорюваний договір. Про те, що 13.01.2006 нею було укладено договір дарування, а не довічного утримання, позивачка дізналася 31.01.2019 від нотаріуса, коли звернулася до відповідача 2 з метою отримання копії оспорюваного договору для його подальшого розірвання через невиконання домовленостей відповідачем 1.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_5 мала намір укласти з відповідачем 1 договір довічного утримання, а не дарування, остання вважає оспорюваний договір укладеним нею під впливом помилки. З цих підстав звернулась до суду з даним позовом, просила визнати оспорюваний договір недійсним без застосування наслідків недійсності та зобов`язати відповідача 2 повернути правовстановлюючі документи на спірну квартиру.

Разом з позовною заявою ОСОБА_5 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, заборони відповідачу 1 укладати усі види угод та вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірної квартири, заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо спірної квартири, до набрання судовим рішенням по справі законної сили. Ухвалою суду від 06.05.2019 частково задоволено заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

07.08.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач 1 заперечила проти позовних вимог, зазначила, що у сторін був намір укласти саме договір дарування, а не довічного утримання. Відповідач прийняла в дар квартиру, отримала ключі та правовстановлюючі документи на неї. Зазначила, що проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі після укладення договору не є свідченням помилки при підписанні договору та її наміру укласти договір довічного утримання, оскільки договір було укладено не зі сторонньою людиною, а з її онукою. Відповідач не заперечувала проти проживання бабусі у спірній квартирі, що є звичайним явищем для родинних відносин. Відсутність у особи іншого житла, окрім подарованого, не свідчить про порушення закону, оскільки власник може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Стороннього догляду та матеріальної допомоги на час укладення спірного правочину позивач не потребувала, перебувала у гарному фізичному стані, самостійно себе утримувала, доказів того, що ОСОБА_5 під час укладення оспорюваного договору не могла повноцінно сприймати інформацію та усвідомлювати значення своїх дій через незадовільний стан здоров`я, не було надано. З цих підстав, відповідач 1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.11.2019 до суду від представника відповідача 1 надійшла заява про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25.11.2019 судом отримано заяву ОСОБА_1 про залучення його, як правонаступника ОСОБА_5 до участі у справі у якості позивача.

Ухвалою суду від 25.11.2019 провадження у справі закрито у зв`язку зі смертю позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.02.2020 Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 25.11.2019 про закриття провадження скасовано, справу повернуто для продовження розгляду.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу від 16.03.2020 цивільну справу передано для розгляду судді Подільського районного суду м. Києва Гребенюку В.В.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19.03.2020 справу було прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

05.08.2020 від представника відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження у цивільній справі 758/3204/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 361/746/20 за позовом відповідача 1 до ОСОБА_1 , про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Ухвалою суду від 05.08.2020 було залучено ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) як позивача у даній цивільній справі, провадження у справі було зупинено до розгляду Броварським міськрайонним судом Київської області цивільної справи № 361/746/20 за позовом відповідача 1 до позивача, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

10.03.2023 судом отримано заяву представника відповідача 1 про поновлення провадження у справі у зв`язку із набранням законної сили Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі № 361/746/20 за позовом відповідача 1 до позивача, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Ухвалою суду від 13.03.2023 провадження у справі було поновлено.

В судовому засіданні 12.04.2023 представником позивача та представником відповідача 1 були заявлені клопотання про виклик та допит свідків. Протокольною ухвалою суду від 12.04.2023 клопотання представників позивача та відповідача 1 про виклик та допит свідків було задоволено, ухвалено викликати в судове засідання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

В судовому засіданні 07.06.2023 була допитана свідок ОСОБА_10 , яка повідомила, що ОСОБА_5 українську не розуміла і не розмовляла, просила розмовляти з нею російською.

Допитана в судовому засіданні 07.06.2023 свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_5 українську не розуміла і не розмовляла, просила розмовляти з нею російською.

Допитана в судовому засіданні 07.06.2023 свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона була сусідкою ОСОБА_5 та їй було відомо, що остання подарувала спірну квартиру відповідачу 1. Про зазначені обставини ОСОБА_5 їй повідомила сама, коли представники комунального підприємства приходили з метою перевірки лічильників. Зазначила, що ОСОБА_5 стороннього догляду не потребувала, самостійно задовольняла свої побутові потреби. Зазначила, що не сприймала ОСОБА_5 як таку, що взагалі не розуміє українську мову, оскільки вона дивилась українськи серіали, працівники ЖЕКу говорили до неї українською.

Допитаний в судовому засіданні 07.06.2023 свідок ОСОБА_8 повідомив, що ОСОБА_5 була бабусею відповідача 1, яка є його дружиною, до початку 2019 року з ОСОБА_5 були гарні стосунки. Пояснив, що він завжди розмовляв українською мовою та ОСОБА_5 при спілкуванні з ним не мала незручностей.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та її представник просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім доводів, зазначених у відзиві на позовну заяву, посилалися на те, що вже після укладення договору дарування сторони усно домовилися про встановлення сервітуту на користування ОСОБА_5 та її чоловіком ОСОБА_6 подарованою квартирою. Питання щодо утримання ОСОБА_5 не обговорювалося, оскільки остання була фізично здорова, активно, самостійно себе утримувала, займалася побутовими справами та догляду взагалі не потребувала. При цьому, після укладення договору дарування правовстановлюючі документи на квартиру, ключі та квитанції на сплату житлово-комунальних послуг знаходилися саме у відповідача 1, що було відомо та не заперечувалося ОСОБА_5 . Після вчинення правочину вони разом поїхали до Київського міського бюро технічної інвентаризації та зареєстрували квартиру за обдарованою. Під час укладення оспорюваного правочину нотаріус роз`яснював дарувальниці зміст та наслідки укладеного правочину, при цьому, ОСОБА_5 запевняла, що мала волевиявлення саме щодо укладення договору дарування.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Вислухавши доводи сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

13.01.2006 між ОСОБА_5 та відповідачем 1 було укладено договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Жук М.П. за реєстраційним №2-77. За умовами п. 1 зазначеного Договору дарування ОСОБА_5 подарувала, а відповідач 1 прийняла в дар спірну квартиру. Згідно з п.6 Договору дарування, зміст ст.ст. 6, 9 ЖК України, ст.ст. 230-234 ЦК України сторонам роз`яснено. Відповідно до п.8 Договору дарування, сторони погодили, що згідно ст.ст. 334, 722 ЦК України право власності обдарованої на дарунок виникає з моменту його прийняття та державної реєстрації. Згідно з реєстраційним написом КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації» на зворотній частині оспорюваного Договору дарування від 13.01.2006 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , було зареєстроване за ОСОБА_12 19 січня 2006 року за № 875 (т. 2, а.с. 19).

Судом встановлено, що прізвище відповідача 1 після укладення шлюбу 29.01.2010 змінилося на « ОСОБА_13 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 29.01.2010 Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 46 (т. 1, а.с.72).

Спірна квартира належала ОСОБА_5 на підставі Договору дарування, посвідченого 3-ю Київською державною нотаріальною конторою 19.10.1999 року за реєстром №3-2386, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за №875 від 18.11.1999 (т. 2, а.с. 18).

Відповідно до довідки № 7070, виданої ОСОБА_6 Комунальним підприємством «Виноградар» за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_6 з 09.06.1983 та ОСОБА_5 з 11.08.1998 (а.с. 19).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання №2714985 від 25.02.2019, сформованої ЦНАП Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 11.08.1998 по теперішній час (т. 1, а.с.20)

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання №2714986 від 25.02.2019, сформованої ЦНАП Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 09.06.1983 по теперішній час (а.с.21).

Позивачем долучено до позовної заяви Консультативний висновок від 31.01.2017 №1636/17, виданий Інститутом отоларингології (т. 1, а.с. 28).

Також, до позовної заяви долучено рахунки на оплату комунальних послуг, які надавались за адресою спірної квартири (т. 1, а.с. 25-27).

Між відповідачем 1 та КП «Виноградар» було укладено Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та експлуатаційного обслуговування від 17.12.2008 за адресою спірної квартири (т. 2, а.с. 1-4).

25.05.2012 між ПАТ «Київгаз» та відповідачем 1 було укладено Договір № 399120025-7 про надання населенню послуг з газопостачання за адресою спірної квартири (т. 2., а.с. 5).

Судом також встановлено, що відповідачем 1 оплачувались рахунки за спожиті житлово - комунальні послуги за зазначеною вище адресою, про що свідчать квитанції (т. 2, а.с. 6-14), а також здійснювала поліпшення в подарованій квартирі, що підтверджується Договором №3-08/15 від 03.08.2015 про надання послуг з виготовлення металопластикових конструкцій та їх монтаж (т. 2, а.с. 15).

З урахуванням ст.ст. 78,79 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України, судом не досліджувалися надані представником позивача протокол опитування адвокатом особи за її згодою з відеофіксацією від 26 квітня 2019 року та відеозапис. Пунктом сьомим частини першої статті двадцятої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено право захисника опитувати осіб за їх згодою, проте, норми ЦПК України не регламентують порядок опитування осіб представником та форму фіксації таких дій, що ускладнює оцінку судом допустимості та належності таких доказів.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1ст. 718 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст. 722 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 722 ЦК України, прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до п.19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 28.03.2018 №61-13652св18, від 03.05.2018 №61-745св17 та від 07.06.2018 №61-2785св18, від 19.01.2021 № 61-12804св20.

Судом не встановлено жодних підстав та обставин вважати, що оспорюваний договір дарування вчинений з умовою, тобто, встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, оскільки таких умов не передбачено договором, в тексті оспорюваного відсутні посилання на домовленість сторін про право постійного проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі.

Оспорюваний договір не містить застережень чи вказівок про фінансові зобов`язальні умови для його сторін, а тому відсутні підстави вважати, що такий договір є оплатним і суперечить вимогам статті 717 ЦК України.

Зі змісту позовних вимог і пояснень, наданих в судовому засіданні, вбачається, що сторони договору домовились про безоплатне користування ОСОБА_5 спірною квартирою в цілому.

З огляду на це, обставина, що позивач після укладення спірного договору продовжувала проживати у вказаній квартирі, не свідчить про недійсність відповідного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов`язана з відсутністю волі дарувальника, чи помилки щодо природи спірного правочину.

Сам факт відсутності у позивача іншого житла не може свідчити про наявність помилки у розумінні суті правочину на момент його укладення. Суд звертає увагу на те, що відповідач є онукою ОСОБА_5 , проживала та проживає окремо від неї, а матеріали справи не містять відомостей, що вона має намір відчужити чи іншим чином розпорядитись подарованою квартирою, будь-яка інформація про бажання відповідача 1 виселити ОСОБА_5 та її чоловіка зі спірної квартири відсутня.

Також позивачем не надано жодних доказів, що станом на 2006 рік стан здоров`я ОСОБА_5 не давав їй можливості усвідомлювати свої дії.

Крім того, лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі (без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору) не можуть бути достатніми підставами для визнання договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правоздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач в силу положення ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, що ним не виконано і у даній справі було його процесуальним обов`язком.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження будь-якої домовленості з відповідачем про утримання ОСОБА_5 , а також доказів на підтвердження помилки з її боку щодо природи договору дарування.

Отже, на момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_5 не мала тяжких захворювань, які б свідчили про не усвідомлення дарувальником своїх дій, її вік дозволяв їй розуміти наслідки вчиненого правочину. Первісний позивач мала намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. Остання діяла без примусу, вільно, розуміла, що укладає саме договір дарування, безоплатно передає квартиру своїй онуці

Оспорюваний договір дарування за формою і змістом відповідає вимогам щодо таких правочинів, його укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом, який встановив особи, перевірив їх дієздатність і наявність волевиявлення дарувальника.

Доказів наявності помилки щодо правової природи вчиненого правочину на момент його укладення суду не надано, а зміна рішення або ставлення до його наслідків після укладання договору не має наслідком визнання правочину недійсним.

Разом з тим, суд враховує, що після укладення договору дарування квартири відповідач 1 прийняла її в дар, зареєструвала право власності у встановленому законом порядку.

Після укладення оспорюваного договору відповідач 1 та ОСОБА_5 разом направлись до Київського міського бюро технічної інвентаризації для проведення реєстрації спірної квартири, правовстановлюючі документи та ключі від спірної квартири знаходилися у відповідача 1, що було відомо та не заперечувалося ОСОБА_5 . При цьому, з наданих доказів та пояснень вбачається, що протягом 13 років ОСОБА_5 не висловлювала думки про помилку щодо природи оспорюваного правочину.

Також суд критично оцінює твердження представника позивача про те, що ОСОБА_5 не володіла українською мовою, що позбавило її можливості сприйняти зміст укладеного нею правочину, з огляду на наступне.

ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Биховка, Воронізької області СРСР, проте, з 1990 року проживала у місті Київ та була громадянкою України, про що свідчать її паспортні дані. Згідно показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , ОСОБА_5 і спілкувалася у побуті російською мовою, проте, її чоловік ОСОБА_6 розмовляв виключно українською мовою і мовного бар`єру між ними не виникало.

Крім того, помилка ОСОБА_5 щодо природи укладеного нею правочину спростовується тим фактом, що вона сама виступала в якості обдарованої, коли приймала в дар спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування, укладеного українською мовою 19.10.1999 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контри Бібік С.В., реєстраційний номер 3-2386.

Суд зазначає, що свідома відмова особи від ознайомлення зі змістом договору при його підписанні через відсутність перекладу тексту договору, не є доказом того, що особа не володіє українською мовою. Навпаки, подібна поведінка особи може свідчити про недбалість особи та нехтування можливими наслідками та байдуже ставлення до власних прав та інтересів.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає,що позивачем не надано доказів, що оскаржуваний договір дарування вчинявся під впливом помилки та що ОСОБА_5 неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, тобто сторона позивача не довела обставин, на які посилалась як на підставу позовних вимог, а тому суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Позовна вимога в частині зобов`язання Чотирадцятої Київської державної нотаріальної контори повернути правовстановлюючі документи також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги щодо визнання договору дарування недійсним. Оцінивши аргументи, наведені представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку про недоведеність стороною позивача тієї обставини, що укладення оспорюваного договору дарування спірної квартири відбулося під впливом помилки.

За приписами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним договору дарування без застосування наслідків недійсності, зобов`язання повернути правовстановлюючі документи - відмовити;

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 17 липня 2023 року о 15 годині 10 хвилин в залі судових засідань Подільського районного суду м. Києва;

Надати строк до 10 липня 2023 року для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат;

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора (місцезнаходження: 04108, м. Київ, пр-т Правди, буд. 33, код ЄДРПОУ 39023114);

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Гребенюк