Decision № 116547607, 17.01.2024, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2024 рокусправа № 380/17171/23

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий-суддяКедик М.В.,

секретар судового засіданняМоляща Т.В.,

за участю:

представник позивача не прибув,

представники відповідач не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, у якому згідно з заявою від 11.09.2023 просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у нерозгляді декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства, подану замість документа про припинення громадянства російської федерації;

-зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 подану ним декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Ухвалою судді від 27.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою від 14.08.2023 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.

Ухвалою від 20.10.2023 суд перейшов із спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 380/17171/23 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 13.11.2024 суд задовольнив заяву представника позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою, постановленою в підготовчому засіданні 22.11.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 з дитячих років проживає в Україні, тут він отримав загальну середню та вищу освіти, тут створив сім`ю. В Україні позивач працює, займається підприємницькою діяльністю, сплачує податки. Саме в Україні позивач організував своє життя, має друзів, сім`ю та плани на подальший розвиток себе та підприємництва й економіки в Україні.

ОСОБА_1 09.06.2023 подав відповідачеві супровідний лист, в якому він виклав обставини та просив прийняти у нього декларацію про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України. Разом із супровідним листом було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства (згідно зразка, затвердженого Наказом МВС України 16.08.2012 № 715, форма 45), копію відповіді посольства рф в Україні від 8 квітня 2022 року, копію відповіді мзс рф від 21.04.2022 , від 18.04.2023, підтвердження листування з генеральним посольством рф у Львові електронною поштою. Однак позивач отримав відповідь, відповідно до якої декларацію про відмову від іноземного громадянства було залишено без розгляду. Вказує, що відповідачем було проігноровано той факт, що позивач з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення громадянства російської федерації внаслідок припинення функціонування консульств рф в Україні, що перешкоджає реалізації права особи на вихід із громадянства рф та отримання громадянства України. Також наголошуємо, що процедура виходу з громадянства рф шляхом подання відповідної заяви до посольства рф в третій країні також є недоступною для осіб, які мають дозвіл на проживання лише на території України.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, подала до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача від 17.01.2024 (вх. № 3933).

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 28.08.2023 (вх. № 65718), у якому зазначає, що з матеріалів справи №4650-000009822/125 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ "Про громадянство України" ОСОБА_1 слідує, що позивачем до заяви про оформлення набуття громадянства, відповідно до підпункту в) пункту 24 Порядку було додано зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Вказує, що незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), в розумінні пункту 1 статті 1 Закону № 2235-ІП, є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Повідомляє, що з моменту набуття громадянства України за територіальним походженням від 27.09.2021 позивач звернувся до консульства російської федерації про намір вийти із громадянства російської федерації лише 04.04.2022 та 12.04.2022 як він сам зазначає в позовній заяві. При цьому звернення до консульства подані шляхом надсилання електронною поштою. Однак, згідно наданих відповідей подання заяв про вихід з громадянства російської федерації здійснюється в ході особистого звернення до територіальних органів чи консульських установ з відповідними документами. Чинним законодавством України (прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1941-ІХ) не передбачено прийняття декларації про відмову від громадянства за наведених позивачем обставин, а розрив України дипломатичних відносин з Російською Федерацією не впливає на суть правовідносин між сторонами. Вважає, що подання декларації із зазначенням наведеної позивачем причини є необгрунтованим заходом. Оскільки уповноважені органи російської федерації не прийняли клопотання про припинення громадянства, не відмовляли позивачу у припиненні громадянства і ще не збіг строк двох років з дня подання відповідного клопотання. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без участі представника від 17.01.2024 (вх. № 3857ел).

Представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву від 28.08.2023 (вх. № 65428), у якому вказує факт нездійснення російською федерацією процедури припинення іноземного громадянства для осіб, які постійно проживають на території України підтверджується матеріалами справ, зокрема, відповідями міністерства закордонних справ російської федерації. З відповідей мзс рф вбачається, що ОСОБА_1 вправі звернутися з питанням виходу з громадянства рф виключно по місцю проживання - в Україні після відновлення діяльності російських загранустанов або в російську загранустанову в третій країні, при наявності документу, що підтверджує дозвіл на проживання на території цієї країни. Як правило, таким документом є дозвіл на проживання в іноземній державі як дозвіл місцевої влади на постійне проживання, не пов`язаний з наданням тимчасового притулку або здійсненням трудової чи навчальної діяльності. Оскільки позивач має право на проживання лише в Україні, можливість подати документи в представництво рф в третій країні він не має, тобто альтернативних способів подачі документів на вихід для нього не існує. Таким чином саме міністерство закордонних справ офіційно підтверджує факт нездійснення процедури припинення громадянства рф особами, які проживають в Україні, наголошуючи, що така можливість виникне лише після відновлення діяльності російських загранустанов на території України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, документований паспортом російської федерації № НОМЕР_1 , виданим 08.07.2014.

ОСОБА_1 02.07.2016 видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 13.01.2021 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою № 4650-000009822/125 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України".

Відповідно до зобов`язання 4650-000000745 від 13.07.2021 ОСОБА_1 зобов`язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф.

Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняло рішення від 27.08.2021 про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України".

ОСОБА_1 подав до ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області супровідний лист та Декларацію про відмову від іноземного громадянства, у якій вказує, «що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, відмовляюсь від іноземного громадянства (підданства) російської федерації у зв`язку з тим, що існують незалежні від мене причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме: процедура оформлення припинення громадянства (підданства російської федерації) для осіб, які постійно проживають на території України, не здійснюється.

У зв`язку з викладеним вище я зобов`язуюся повернути паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина (підданого) російської федерації і не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян (підданих) цієї держави.

Мені, ОСОБА_1 , повідомлено, що в разі невиконання мною цього зобов`язання я втрачу громадянство України на підставі етапі 19 Закону України «Про громадянство України» або його буде скасовано на підставі статті 21 цього Закону.»

Листом від 30.06.2023 до ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області повідомило, що саме на особу покладається обов`язок припинити іноземне громадянство та подати пакет про припинення іноземного громадянства виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України.

Листом від 11.07.2023 до ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області повідомило, що лише за наявності причин відповідно до абзацу 16 ст. 1 Закону України «Про громадянство України», особа яка набула громадянство України може подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. Водночас наразі ДМС розглядає питання щодо внесення змін до Закону в0020астині пролонгації виконання зобов`язання припинити іноземне громадянство громадянина ми російської федерації, які набули громадянство України. Враховуючи зазначене залишено без розгляду надіслану декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства, подану замість документа про припинення громадянства російської федерації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України Про громадянство України від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Положенням статті 6 Закону № 2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону № 2235-III, іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2235-III, зобов`язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно з частиною 8 статті 8 Закону № 2235-III, особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Частиною 1 статті 1 Закону № 2235-III передбачено, що декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2235-III, іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 9 Закону № 2235-III, однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Відповідно до частина 1 статті 1 Закону № 2235-III незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Вказаний Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Відповідно до статті 19 федерального закону Про громадянство російської федерації (далі - закон), вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього федерального закону.

Статтею 32 вказаного закону встановлено, що, заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичного представництва або консульської установи російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.

Відповідно до статті 35 закону, розгляд заяви стосовно громадянства російської федерації, поданої особою, зазначеною в пункті б частини 1 статті 32 Закону, та прийняття рішення про прийняття до громадянства російської федерації чи про вихід з громадянства російської федерації в спрощеному порядку здійснюється в строк до шести місяців з дня подання заяви і всіх необхідних документів, оформлених належним чином.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 27.09.2021, ОСОБА_1 набув громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України Про громадянство України, що підтверджується довідкою № 4650-000002003 від 27.09.2021.

Позивач 22.10.2021 документований тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_3

У зв`язку із набуттям громадянства України позивач подав зобов`язання про припинення громадянства російської федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф.

На виконання зазначеного зобов`язання позивач 07.04.2022 подав до міністерства закордонних справ російської федерації звернення про вихід із громадянства рф у спрощеному порядку.

Листом від 21.04.2022 міністерство закордонних справ російської федерації повідомило, що згідно з частиною першою статті 32 згаданого федерального закону заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - до дипломатичного представництва або консульської установи російської федерації. У зв`язку з цим з заявою з питання виходу з російського громадянства Ви маєте звернутися до російської закордонної установи за місцем проживання в Україні після відновлення їх діяльності.

Позивач 12.04.2023 звернувся листом до генерального консульства росії у м. Львові, у якому просив проконсультувати, яким чином ОСОБА_1 може відмовитись від громадянства рф і отримати довідку про вихід з громадянства рф.

Міністерство закордонних справ російської федерації повідомило, що на даний час діяльність російських закордонних установ в Україні призупинена.

Відповідач наполягає, що даний перелік незалежних від особи причин є вичерпним, а тому правові підстави для прийняття від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими, адже є загальновідомим фактом повномасштабне воєнне вторгнення російської федерації на територію України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).

До сьогодні дія воєнного стану продовжена згідно з відповідними Указами Президента України.

У зв`язку зі збройною агресією та масованим вторгненням збройних сил рф в Україну 24 лютого 2022 року були офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією.

Це означає, що посольства та консульства рф в Україні припинили свою діяльність.

Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами.

З огляду на обставини справи суд дійшов висновку про те, що позивач мав право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки він позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у прийнятті від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

З огляду на висновок суду про протиправність дій відповідача щодо відмови в прийнятті у позивачки декларації про відмову від іноземного громадянства суд повинен вирішити питання про обрання належного та ефективного способу захисту її порушеного права.

При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 КАС України та зазначає таке.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі № 826/11251/18.

У справі немає доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.

При цьому суд наголошує, що відповідачем подана декларація по суті не була розглянута.

Відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.

Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації.

Враховуючи встановлення обставин нездійснення відповідачем належного розгляду поданих позивачем документів, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 09.06.2023 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням висновків суду.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн суд враховує таке.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм висновується, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Суд встановив, що 04.07.2023 між адвокатом Тарасенко Дар`єю Юріївною (адвокат) та Гладуном А.М. (клієнт) укладений договір про надання правової допомоги адвокатом № 04/07/23-2 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1. цього договору сторони домовились, що правова допомога на виконання цього договору надається за ціною, визначеною у додатках до цього договору. Допустимим є погодження розміру гонорару в усній формі - в такому випадку розмір гонорару зазначається в рахунку на оплату, а клієнт оплатою цього рахунку свідчить про свою згоду із таким розміром гонорару.

Згідно з додатком № 1 до договору № 04/07/23-3 про надання правової допомоги адвокатом від 04.07.2023 сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції становить 10 000 грн.

Згідно з описом наданих послуг від 14.07.2023 адвокатом надані клієнту послуги:

Складання позовної заяви, втому числі:

- аналіз наявних у Позивача документів 2 год;

- аналіз законодавства з відповідних питань 1 год;

- аналіз судової практики з відповідних питань 1,5 год;

- написання безпосередньо тексту позовної заяви 2 год;

- складання пакету документів до суду 1 год.

Згідно з рахунку-фактури від 14.07.2023 № 11/07/23 ОСОБА_1 споатив прслуги адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично.

Разом з тим, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача у відзиві вказує, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірний із складністю справи. Також підготовка даного позову не вимагала великого обсягу дослідження юридичної практики та інтелектуальних зусиль чи будь-якої іншої претензійно-позовної. Під час визначення суми відшкодування позивачем не врахований критерій реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності га необхідності), а також критерій розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставин справи.

На переконання суду, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 10 000,00 гривень є досить завищеними.

Так, надані адвокатом послуги, що пов`язані із - аналізом наявних у позивача документів, аналізом законодавства з відповідних питань, аналізом судової практики з відповідних питань, написанням безпосередньо тексту позовної заяви, складання пакету документів до суду, є подібними за своїм змістом та охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю роботи, пов`язаної із наданням таких послуг.

Отже, більшість послуг, що надані на виконання умов згаданого договору, були пов`язані із підготовкою до складання позовної заяви, а тому деталізація таких (поділ на окремі частини) не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.

Суд виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості учасників та відсутності інших учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, дійшов висновку про те, що розмір вартості наданих послуг є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а тому, вимоги про відшкодування 10 000,00 грн як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.

З огляду на викладене, зважаючи на заявлені представником відповідача заперечення, суд дійшов висновку, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 2000, 00 грн.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007, ЄДРПОУ 37831493) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у прийнятті від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 09.06.2023 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1073,60 грн судових витрат.

6. Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 (Дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 24.01.2024.

Суддя Кедик М.В.