Decision № 116294836, 15.01.2024, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року місто Київ №320/4677/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києвіпровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення з 1 квітня 2019 року відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 86 % до 70 % сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 1 квітня 2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. №2262-XII, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86 % сум грошового забезпечення, на підставі довідки про грошове забезпечення від 17 серпня 2021 р. №7656, виданої Київським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження з 1 квітня 2019 року максимального розміру належної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві з 1 квітня 2019 року перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, обчислену виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення на підставі довідки про грошове забезпечення від 17 серпня 2021 р. №7656, виданої Київським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимог Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб протиправно зменшив розмір його пенсії з 86% до 70% від основного розміру грошового забезпечення; крім того, відповідачем протиправно обмежено позивачу з 1 квітня 2019 року максимального розміру належної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; також, позивач вважає, що відповідач має і в подальшому перераховувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, обчислену виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення на підставі довідки про грошове забезпечення від 17 серпня 2021 р. №7656.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 за №949/0/15-23 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №320/4677/23 передано 02.11.2023 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Білоноженко М.А.

Ухвалою від 07.11.2023 прийнято адміністративну справу до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що позивачу було здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018 у розмірі 70% від основного розміру грошового забезпечення, оскільки станом на час здійснення такого перерахунку діяла норма, згідно якої, пенсії призначаються згідно Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб в розмірі саме 70% від основного розміру грошового забезпечення, тому відповідач вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, яка була обчислена у розмірі 86% грошового забезпечення.

Відповідачем з 01.01.2018 здійснено перерахунок пенсії позивача із зменшенням відсоткового розміру його пенсії з 86% до 70% від основного розміру грошового забезпечення, а також здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 із зменшенням відсоткового розміру його пенсії з 86% до 70% від основного розміру грошового забезпечення на підставі довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про розмір грошового забезпечення від 17.08.2021 №7656.

Представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою, в якій просив здійснити йому перерахунок пенсії у розмірі саме 86% від основного розміру грошового забезпечення.

Листом від 20.12.2022 відповідач відмовив позивачу здійснити перерахунок його пенсії у розмірі 86% від основного розміру грошового забезпечення, оскільки станом на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії діяла норма, згідно якої, пенсії призначаються згідно Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб в розмірі саме 70% від основного розміру грошового забезпечення.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі Закон №2262-ХІІ) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення.

Матеріалами справи встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, яка була обчислена у розмірі 86% грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-17), який набрав чинності з 01.10.2011, та п. 23 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 01.05.2014, до ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ було внесено зміни та цифри « 90» замінено цифрами « 80» та цифри « 80» замінено цифрами « 70» відповідно.

Тобто, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії (з 90% до 70% сум грошового забезпечення) відбулася вже після призначення позивачу пенсії.

Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, зміна максимального розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення, що відбулася відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку.

Внесені Законами №3668-17 та №1166-VII зміни до ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.

Так, в постанові від 19.06.2018 у справі №583/2264/17 Верховний Суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії відсотковий розмір грошового забезпечення, з якої призначається пенсія, визначається з урахування вислуги років, при цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії (у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду).

Аналогічний правовий висновок також міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №240/5401/18.

Суд додатково зазначає, що ч. 3 ст. 11 Закону №2262-ХІІ встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, як Законом №2262-ХІІ так і Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено зменшення основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.

З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку, що відповідачем при проведенні позивачу перерахунку пенсії, протиправно зменшено розмір пенсії з 86% на 70% грошового забезпечення.

Щодо обмеження відповідачем з 1 квітня 2019 року максимального розміру належної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а також вимоги позивача щодо подальшого перерахування та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, обчислену виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення на підставі довідки про грошове забезпечення від 17 серпня 2021 р. №7656, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Отже, частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Крім того, передбачені статтею 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб обмеження пенсій максимальним розміром, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, введені в дію Законом України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 №3668-VI (далі також - Закон №3668-VI), який набрав чинності в даній частині з 01.10.2011.

В той же час, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Отже, положення пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії підлягають застосуванню до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року.

Із матеріалів справи судом встановлено, що пенсія позивачу призначена до набрання чинності Законом №3668-VI.

Отже, на позивача дія Закону №3668-VІ не поширюється, тому пенсія йому має бути перерахована без обмеження максимальним розміром.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України [перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено, шляхом внесення змін до законодавства.

Крім того, обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 та від 11.07.2022 у справі №620/613/21.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.

Проте, згідно з вимогами ст.ст. 2, 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Виходячи зі змісту ст. 3 КАС України судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача виплачувати позивачу пенсію довічно, суд зазначає, що така вимога спрямована на майбутнє, натомість судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права, відповідне порушення повинно мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє. До завдань адміністративного судочинства належить не просто констатування існування певного права у особи, яка звернулася в суд, а саме захист такого права, порушення якого вже настало. Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а частина даної вимоги спрямована на майбутнє, шляхом зобов`язання відповідача вчиняти дії у здійсненні яких відповідачем відмовлено не було. Крім того, суд не може врахувати та встановити обставини, які можуть будуть в майбутньому (зміна законодавства тощо).

Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги суд вважає частково обґрунтованими, в зв`язку із чим адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору (а.с. 18), у зв`язку з чим, судові витрати не розподіляються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення з 1 квітня 2019 року відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 86 % до 70 % сум грошового забезпечення.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 1 квітня 2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. №2262-XII, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86 % сум грошового забезпечення, на підставі довідки про грошове забезпечення від 17 серпня 2021 р. №7656, виданої Київським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження ОСОБА_1 з 1 квітня 2019 року максимального розміру належної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність;

5. Зобов`язати Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично виплачених сум.

6. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Білоноженко М.А.