Decision № 116262918, 22.12.2023, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 рокуСправа №160/25455/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді заяви про перегляд рішення ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих.№656 від 18.07.2023 ріку, непризначені перегляду та скасуванню рішення/постанови військово-лікарської комісії при ВЧ НОМЕР_1 за вих.№656 від 18.07.2023 ріку щодо визнання його придатним до військової служби за станом здоров`я;

- стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 100 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної йому протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка полягає у не розгляді його заяви про перегляд рішення ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.05.2023 ріку, непризначені перегляду та скасуванню рішення/постанови військово-лікарської комісії при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.07.2023 ріку щодо визнання його придатним до військової служби за станом здоров`я;

- зобов`язати відповідача розглянути його заяву від 21.07.2023 року про перегляд рішення ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих.№656 від 18.05.2023 року;

- зобов`язати відповідача призначити проведення перегляду та переглянути рішення/постанову військово-лікарської комісії при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.07.2023 ріку, щодо визнання його придатним до військової служби за станом здоров`я;

- зобов`язати відповідача провести детальний медичний огляд (дослідження) стану його здоров`я усіма медичними спеціалістами/лікарями ЦВЛК, за результатами якого, прийняти нове, остаточне рішення з урахуванням дійсного стану його здоров`я, відповідно до вимог розкладу хвороб визначених наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року за №402;

- зобов`язати відповідача скасувати рішення ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих.№656 від 18.07.2023 ріку щодо визнання його придатним до військової служби за станом здоров`я;

- зобов`язати відповідача зазначити у рішенні перелік посад, частин (підрозділів), рід військ Збройних Сил України, інших військових формувань, до служби в яких придатний чи непридатний він, вказавши які види служби та роботи протипоказані йому з урахуванням військової спеціальності, займаної посади, віку;

- зобов`язати відповідача надати письмові роз`яснення щодо формулювання постанови ЦВЛК прийнятої відносно нього.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що рішенням військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_1 від 18.07.2023 року № 656 позивача було визнано придатним до військової служби на підставі ст.ст.23-г, 61-в, 64-в графи ІІ Розкладу хвороб. Позивач вважаючи себе непридатним до військової служби за станом здоров`я, 21.07.2023 року через свого представника звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, із заявою про перегляд рішення ВЛК ВЧ НОМЕР_1 від 18.07.2023 року за вих.№ 656. Зазначена заява відповідно до трекінгу перевірки статусу поштового відправлення, була отримана відповідачем 31.07.2023 року, однак не була розглянута у встановленому законом порядку, та позивачу не надано письмової відповіді про її розгляд. Позивач вважає вищезазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що підлягає зобов`язанню до вчинення певних дій, та відшкодування моральної шкоди заподіяної вказаною бездіяльністю. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у десятиденний строк надати до суду докази нарахування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. або уточнити зміст позовних вимог в цій частині.

Ухвалою суду від 30.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, після усунення недоліків позивачем своєї позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду, 10.11.2023 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що Військово-лікарською комісією ВЧ НОМЕР_1 прийнято постанову про придатність до військової служби ОСОБА_1 , яку оформила довідкою ВЛК від 18.07.2023 року № 656. Представник позивача 21.07.2023 року звернувся із заявою про оскарження довідки ВЛК ВЧ НОМЕР_1 від 18.07.2023 р. № 656 до ЦВЛК Збройних Сил України. Листом від 18.10.2023 року № 598/11281 було розглянуто заяву та повідомлено, що за встановленим солдату ОСОБА_1 діагнозом постанову ВЛК ВЧ НОМЕР_1 про ступінь придатності до військової служби згідно із довідкою ВЛК від 18.07.2023 р. № 656 прийнято вірно. Згідно із наданих копій медичний документів, захворювань, які відповідно до вимог Положення зумовлюють непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку позивача, не вбачається. На підставі наведеного, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_1 від 18.07.2023 року №656 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби, на підставі статей 23-г, 61-в, 64-в графи ІІ Розкладу хвороб.

Позивач 21.07.2023 року, через свого представника, звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України із заявою про перегляд довідки Військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_1 № 656 від 18.07.2023 року. У вказаній заяві просив: провести детальний медичний огляд (дослідження) стану здоров`я ОСОБА_1 , за результатами якого, прийняти нове, остаточне рішення з урахуванням дійсного стану здоров`я та встановлених раніше діагнозів згідно із наданих до даної заяви медичних документів, відповідно до вимог розкладу хвороб визначених наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року за №402; скасувати висновок/рішення (довідку) ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.07.2023 року відносно ОСОБА_1 ; на час перегляду, вважати постанову/довідку ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.07.2023 року, відносно ОСОБА_1 - недійсною; у разі визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час, в довільній формі зазначити перелік посад, частин (підрозділів), рід військ ЗС України, інших військових формувань, до служби в яких придатний заявник, вказати які види служби та роботи протипоказані ОСОБА_1 (з урахуванням військової спеціальності, займаної посади, віку); надати письмові роз`яснення щодо формулювання постанови ВЛК, ЦВЛК прийнятої відносно заявника.

Вказана заява була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку та отримана останнім 31.07.2023 року. Зважаючи на неотримання відповіді на заяву від 21.07.2023 року позивач звернувся до суду з позовом.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачене Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Як встановлено ч.3 ст.1 Закону №2232 військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Згідно із п.1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I - II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів (п.1.2 розділу І Положення № 402).

Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Пунктом 2.4.5 розділу І Положення №402 визначено, що ВЛК регіону має право: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.

У разі незгоди з рішенням ВЛК регіону таке рішення може бути оскаржено до ЦВЛК.

Згідно із п.2.3 розділу І Положення № 402 на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.

Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.

В даному випадку позивач користуючись своїм правом, оскаржив висновок військово-лікарської комісії до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України. В свою чергу підставою позову стала бездіяльність відповідача, яка полягала у не розгляді заяви про перегляд довідки Військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_1 № 656 від 18.07.2023 року.

Відповідач у відзиві не заперечує фату отримання вказаної заяви від позивача, та зазначає з цього приводу, що 18.10.2023 року було надано відповідь на подану заяву, яку надіслано засобами поштового зв`язку на адресу представника позивача вказаній у заяві. На підтвердження вказаних обставин додатком до відзиву на позову заяву відповідач надав лист від 18.10.2023 року № 598/11281 адресований адвокату Андрію Смушкову на адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статі 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із частинами першою та третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Статтею 18 Закону № 393/96-ВР визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги, одним із яких є право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Статтею 19 Закону № 393/96-ВР визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Приписами статті 20 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналізуючи норми Закону № 393/96-ВР, зокрема положення статті 15, можна зробити висновок, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.

З огляду на зміст указаного зобов`язання, орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку.

Суд зазначає, що в спірних правовідносинах обов`язок повідомлення громадянина про наслідки розгляду його звернення/клопотання має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) такої відповіді на адресу заявника (заявнику).

В свою чергу доказів направлення вказаної відповіді від 18.10.2023 року №598/11281 матеріли справи не містять.

Так, відповідно до пункту 1 глави 7 розділу ІІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року за № 1000/5, вихідні документи надсилаються адресатам з використанням засобів поштового зв`язку, електрозв`язку, а також доставляються кур`єрською, фельд`єгерською службами.

Опрацювання документів для відправлення поштовим зв`язком здійснюється службою діловодства установи відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03 2009 року № 270.

У постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 802/211/16-а, від 06 вересня 2019 року у справі № 128/4752/15-а, від 25 червня 2020 року у справі №802/1442/15-а, від 26 лютого 2021 року у справі № 520/421/20 викладено правову позицію, відповідно до якої належними і допустимими доказами відправлення відповіді є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття, опис вкладення у цінний лист, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання у разі вручення заявнику особисто.

Проте слід зазначити, що ні Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, ні Правилами надання послуг поштового зв`язку не встановлено право/обов`язок розпорядника інформації надсилати відповідь на звернення/клопотання простою кореспонденцією.

Вимогою статті 15 Закону № 393/96-ВР є повідомлення громадян про наслідки розгляду їх заяв (клопотань), доведення змісту відповіді до заявника.

Так, у своїй заяві представник позивач, крім поштової адреси, також вказав номер телефону, адресу електронної пошти, як контактні дані за допомогою, яких з ним можна зв`язатися.

Проте, відповідач не скористався ним як альтернативним засобом доведення змісту відповіді до заявника та повідомлення про результати розгляду заяви.

Викладені обставини свідчать про відсутність будь-яких належних доказів надання або направлення позивачу відповіді на заяву від 21.07.2023 року .

Разом з тим, як вже зазначалось вище, відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву відповідь на заяву позивача від 18.10.2023 року № 598/11281, отже заява представника позивача була розглянута, проте не доведено до відома.

На підставі викладеного належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не повідомлення позивача про наслідки розгляду його заяви та зобов`язати відповідача довести до відома результати розгляду заяви позивача від 21.07.2023 року.

Суд в рамках цієї справи не надає оцінки змісту листа відповідача від 18.10.2023 року №598/11281, оскільки підставою цього позову є протиправна бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви представника позивача від 21.07.2023 року.

Враховуючи, що при судовому розгляді цієї справи встановлена наявність відповіді відповідача подану на заяву, яка на час звернення позивача з позовом не доведена до його відома, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача розглянути позивача заяву від 21.07.2023 року, про зобов`язання відповідача призначити проведення перегляду та переглянути рішення/постанову військово-лікарської комісії при ВЧ НОМЕР_1 , про зобов`язання відповідача провести детальний медичний огляд (дослідження) стану його здоров`я усіма медичними спеціалістами/лікарями ЦВЛК, за результатами якого, прийняти нове, остаточне рішення, про зобов`язання відповідача скасувати рішення ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.07.2023 ріку щодо визнання позивача придатним до військової служби за станом здоров`я, про зобов`язання відповідача зазначити у рішенні перелік посад, частин (підрозділів), рід військ Збройних Сил України, інших військових формувань, до служби в яких придатний чи непридатний він, вказавши які види служби та роботи протипоказані позивачу з урахуванням військової спеціальності, займаної посади, віку та про зобов`язання відповідача надати письмові роз`яснення щодо формулювання постанови ЦВЛК прийнятої відносно нього.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 100 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної йому протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка полягає у не розгляді його заяви про перегляд рішення ВЛК при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.05.2023 ріку, непризначені перегляду та скасуванню рішення/постанови військово-лікарської комісії при ВЧ НОМЕР_1 за вих. №656 від 18.07.2023 ріку щодо визнання позивача придатним до військової служби за станом здоров`я, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 ЦК України).

Частиною третьою названої статті обумовлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу позивач вказує, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача йому спричинено життєві незручності, психічне напруження та розчарування, які полягають у тривалому психічному напруженні, нервозність, глибокому та тривалому відчутті приниження та несправедливості, що свідчить про заподіяння йому моральної шкоди, а тому така протиправна бездіяльність відповідача підлягає відшкодуванню у розмірі 100 000 грн.

Суд враховуючи всі доводи, які наведені у позовній заяві, та беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав суб`єктом владних повноважень, зазначає, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи не достатньо для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, та із позовної заяви не вбачається, чому саме позивач обрахував розмір моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., а не в іншому розмірі.

З огляду на обставини справи, аргументи і доводи учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, позовна заява підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо не повідомлення ОСОБА_1 про наслідки розгляду заяви від 21.07.2023 року.

Зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України довести до відома ОСОБА_1 про результати розгляду заяви від 21.07.2023 року.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма