Decision № 116237181, 11.01.2024, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/31113/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу пільги у вигляді невидачі акту про встановлення факту здійснення догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є його матір`ю і є особою пенсійного віку з інвалідністю другої групи безстроково для її супроводження у разі виїзду за межі України; зобов`язати відповідача надати позивачу таку пільгу у формі акту про встановлення такого факту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач з 2012 р. постійно здійснює догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є інвалідом ІІ групи. В жовтні 2023 р. позивач звернувся до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою про надання пільги у вигляді видачі акту встановлення факту здійснення вказаного догляду для супроводження у разі виїзду за межі України. Однак відповіді не отримав, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Ухвалою судді від 20.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

06.12.2023 до суду від Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що 10.10.2023 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла заява ОСОБА_1 , зареєстрована за № Ч-1558, стосовно надання йому відповідно до вимог пункту 21 Правил перетини державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, акту встановлення факту здійснення за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є його матір`ю, а також є особою з інвалідністю ІІ групи, та додані до заяви документи. В заяві була зазначена адреса для листування з заявником: АДРЕСА_1 . В ході розгляду заяви та доданих до неї документів з метою підтвердження або спростування факту здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за його матір`ю ОСОБА_2 16.10.2023 членами Пересипської районної Комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду був здійснений вихід за місцем проживання заявника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . За результатом виходу за місцем проживання заявника складено Акт обстеження житлово-побутових умов та Висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг. Оскільки за результатом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 члени комісії поставили під сумнів висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І та ІІ групи, виданий КНП «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради від 05.04.2022 № 139, в якому зазначено, що він дійсний до 05.10.2022, було проведено комплексне визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальної послуги постійного догляду. Відповідно до висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, складеного членом Пересипської районної Комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду, заступником медичного директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18» Одеської міської ради ОСОБА_3 , ОСОБА_2 станом на 16.10.2023 не потребує надання соціальних послуг з догляду, а відповідно до показників, за якими здійснюється комплексне визначення ступеню індивідуальних потреб особи, яка потребує соціальних послуг, оцінка можливості виконання елементарних та складних дій ОСОБА_2 становить 95 балів (сума балів для визнання особи такою, що потребує надання соціальних послуг з догляду, має становити від 0 до 54 балів). Розгляд зазначених вище документів та заяви ОСОБА_1 відбувся 16.10.2023 на засіданні Пересипської районної Комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду, за результатом чого шляхом відкритого голосування (одноголосно) члени Комісії прийняли рішення про непідтвердження факту здійснення ОСОБА_1 догляду за ОСОБА_2 та відсутність підстав складання акту встановлення факту здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за ОСОБА_2 . Звертає увагу, що позивач при звернені до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради надав копію витягу з реєстру територіальної громади №2023/006808492 від 28.08.2023 в якій зазначено, що з 30.07.2010 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , цей факт також підтверджується копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 Серія: НОМЕР_1 , який міститься в додатках до позовної заяви. В той же час в додатках до позовної заяви міститься копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 Серія: НОМЕР_2 в якому зазначено місце реєстрації: АДРЕСА_2 , дата реєстрації: 12.10.2018. Отже, позивачем не надано жодних доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, участі у витратах та утримання житла інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, крім того вважаємо, що позивач фактично не проживає з матір`ю оскільки адреса їх реєстрації різна. Відсутні докази, що його мати ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а тому підстави для надання акту встановлення факту здійснення догляду відсутні.

18.12.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач вважає, що копія витягу з реєстру Одеської територіальної громади від 23 листопада 2023 року № 2023/00962585 про реєстрацію місця проживання матері позивача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 як особи з інвалідністю другої групи безстроково внаслідок психічного розладу, потребуючої постійного стороннього догляду разом з доданою до позовної заяви від 09 листопада 2023 року копією акту сусідів від 22 лютого 2023 року, посвідченою органом самоорганізації населення - комітету мікрорайону «Слобідський» спростовують доводи відповідача.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 10.10.2023 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла заява ОСОБА_1 , зареєстрована за № Ч-1558, стосовно надання йому відповідно до вимог пункту 21 Правил перетини державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, акту встановлення факту здійснення за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є його матір`ю, а також є особою з інвалідністю ІІ групи, та додані до заяви документи.

В ході розгляду заяви та доданих до неї документів з метою підтвердження або спростування факту здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за його матір`ю ОСОБА_2 16.10.2023 членами Пересипської районної Комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду був здійснений вихід за місцем проживання заявника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатом виходу за місцем проживання заявника складено Акт обстеження житлово-побутових умов та Висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 16.10.2023, у двокімнатній квартирі, що розташована на третьому поверсі п`ятиповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживає мати позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є інвалідом II групи. Також за цією адресою проживають її син - ОСОБА_1 , дружина сина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_5 .

Позивач допомагає матері у побуті та веденні домашнього господарства. ОСОБА_2 , відповідно до довідки від 20.10.1998 серія 2-18 ОА № 012207, має статус інваліда ІІ групи. Інвалідність встановлена безстроково.

Оскільки за результатом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 члени комісії поставили під сумнів висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І та ІІ групи, виданий КНП «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради від 05.04.2022 № 139, в якому зазначено, що він дійсний до 05.10.2022, було проведено комплексне визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальної послуги постійного догляду.

Відповідно до висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, складеного членом Пересипської районної Комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду, заступником медичного директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18» Одеської міської ради ОСОБА_3 , ОСОБА_2 станом на 16.10.2023 не потребує надання соціальних послуг з догляду, а відповідно до показників, за якими здійснюється комплексне визначення ступеню індивідуальних потреб особи, яка потребує соціальних послуг, оцінка можливості виконання елементарних та складних дій ОСОБА_2 становить 95 балів (сума балів для визнання особи такою, що потребує надання соціальних послуг з догляду, має становити від 0 до 54 балів).

Розгляд зазначених вище документів та заяви ОСОБА_1 відбувся 16.10.2023 на засіданні Пересипської районної Комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду, за результатом чого шляхом відкритого голосування (одноголосно) члени Комісії прийняли рішення про непідтвердження факту здійснення ОСОБА_1 догляду за ОСОБА_2 та відсутність підстав складання акту встановлення факту здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за ОСОБА_2

19.10.2023 листом за № Ч-1558 Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено письмову відповідь на його заяву від 10.10.2023.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до статей 52, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, з метою забезпечення реалізації громадянами права перетинати державний кордон під час дії в Україні надзвичайного або воєнного стану, 24.11.2022 Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 289 «Про складання протягом дії надзвичайного або воєнного стану в Україні актів встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду», згідно з яким районні адміністрації Одеської міської ради визначено уповноваженими виконавчими органами Одеської міської ради щодо прийняття заяв та видачі актів встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду, у відповідному адміністративному районі міста Одеси; створено районні комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду; районним адміністраціям доручено терміново затвердити персональний склад районних комісій; затверджено положення про комісії та зразок акта встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду.

Згідно рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 315 від 21.09.2023 було внесені зміни до зазначеного вище рішення, а саме слова «Суворовська» замінити на слова «Пересипська» у відповідних відмінках.

Персональний склад Пересипської районної комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду затверджено розпорядженням Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 02.10.2023 № 495р.

Відповідно до Положення про районні комісії зі встановлення фактів здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду» комісії реалізують свої повноваження у період дії на території України надзвичайного або воєнного стану.

Комісії у своїй діяльності керуються Конституцією України, Сімейним і Цивільним кодексами України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про соціальні послуги», іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, розпорядженнями міського голови та цим Положенням.

Основним завданням Комісій є розгляд заяв про складання актів встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду, та складання актів встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду.

Основною формою роботи Комісії є засідання, у тому числі виїзне. Документально-організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи Комісії здійснюється відповідною районною адміністрацією Одеської міської ради.

Акт складається Комісією за адресою задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) особи з інвалідністю І чи ІІ групи або особи, яка потребує постійного догляду, не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви та документів, передбачених пунктом 11 цього Положення. Акт підписується усіма членами Комісії та скріплюється печаткою відповідної районної адміністрації Одеської міської ради.

Особи, які звертаються для складання Акта, подають такі документи:

- заяву особи з інвалідністю І чи ІІ групи, особи, яка потребує постійного догляду, або особи, яка здійснює постійний догляд;

- копії паспортів громадянина України особи з інвалідністю І чи ІІ групи або особи, яка потребує постійного догляду, та особи, яка здійснює постійний догляд;

- копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (у разі наявності у заявників відповідного статусу);

- копії документів, що підтверджують родинні стосунки (у разі їх наявності);

- довідки про зареєстроване / задеклароване місце проживання (перебування) особи з інвалідністю І чи ІІ групи або особи, яка потребує постійного догляду, та особи, яка здійснює постійний догляд, або інші документи, що підтверджують реєстрацію / декларацію місця проживання (перебування);

- копію документа, що підтверджує інвалідність (у разі наявності відповідного статусу);

- копію висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу у постійному сторонньому догляді за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров`я України (у разі наявності такого висновку);

- інші документи, що підтверджують факт здійснення догляду за особами з інвалідністю I чи II групи та особами, які потребують постійного догляду (у разі наявності).

Акт складається у двох примірниках, один з яких надсилається районною адміністрацією Одеської міської ради заявнику або видається особисто за його бажанням.

У випадках, якщо заявником не подані документи, передбачені пунктом 11 цього Положення, встановлення недостовірних відомостей, поданих заявником, у тому числі встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка цього потребує, іншою особою, або не встановлення факту здійснення догляду на постійній основі, Акт Комісією не складається, про що письмово повідомляється заявнику листом відповідної районної адміністрації Одеської міської ради.Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - це дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/ сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постійний догляд це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Доглядачем офіційно може вважатися лише та особа, яка отримує компенсацію за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі.

Пунктом 6 ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 «Про деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» уповноважений орган здійснює комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, за показниками, за якими здійснюється комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, що є додатком до цієї постанови. Комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, здійснюється фахівцями уповноваженого органу разом із представниками закладу охорони здоров`я, надавачів соціальних послуг із залученням особи, яка потребує надання соціальних послуг, та/або її законного представника. За результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, уповноваженим органом готується висновок за формою згідно з додатком.

Особа потребує надання соціальних послуг, якщо за результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, їй установлено IV чи V групу рухової активності.

Відповідно до ст. 27 постанови Кабінету міністрів від 3 грудня 2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи» зазначається, що підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

З обставин справи, згідно висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, на якому проставлений один підпис та ПІБ лікаря ОСОБА_3 , матір позивача - ОСОБА_2 не потребує надання соціальних послуг, так як сума балів становить « 95», а отже особа не відноситься до IV чи V груп рухової активності.

Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» від 23 вересня 2020 р. № 859, комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, здійснюється фахівцями уповноваженого органу разом із представниками закладу охорони здоров`я, надавачів соціальних послуг із залученням особи, яка потребує надання соціальних послуг, та/або її законного представника.

Отже висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, складено однією особою, а не фахівцями уповноваженого органу разом із представниками закладу охорони здоров`я, надавачів соціальних послуг із залученням особи, яка потребує надання соціальних послуг, та/або її законного представника.

При цьому даний висновок, на переконання відповідача, спростовує висновок лікарської комісії спеціалізованої установи НКП «Міський психіатричний диспансер» ОМР, який складено комісією у складі голови та двох членів.

В цьому аспекті відповідач наполягає, що довідка МСЕК від 20.10.1998 серія 2-18 ОА № 012207 підтверджує наявність у ОСОБА_2 другої групи інвалідності за загальним захворюванням безстроково, однак сама по собі не підтверджує той факт, що вона потребує постійного стороннього догляду.

Однак при зверненні позивачем також надано висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 756 від 30.05.2023 КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР, ОСОБА_2 , 1951 р.н., особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок психічного розладу, встановленої 20.10.1998 безстроково, проживає разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

За рівнем обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування; обмеження здатності до самостійного пересування; обмеження здатності до орієнтації; обмеження здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку, хвора ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Висновок дійсний до 30.05.2024.

Водночас, відхилений відповідачем висновок складено у відповідності до наказу МОЗ України від 31.07.2013 № 667, який в свою чергу прийнято з метою виконання статті 5 Закону України «Про психіатричну допомогу», пункту 7 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року № 1192.

При цьому, висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, складено у відповідності до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою КМУ від 23.09.2020 № 859, встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги відповідно до переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність, надання такій дитині соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1161

Проте суд не вбачає такі сумніви та неврахування висновку спеціалізованої медичної установи достатньо ваговими, щоб повністю нівелювати висновок спеціалізованої медичної установи НКП «Міський психіатричний диспансер» ОМР під час розгляду порушеного позивачем питання.

При цьому відповідачем жодним чином не обґрунтовано, на чому взагалі засновані сумніви членів комісії відносно висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І та ІІ групи, виданий КНП «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради від 05.04.2022 № 139.

Так, у висновку, якому відповідачем надано перевагу, зазначено лише одну особу комісії, а не як визначено законодавством «фахівцями уповноваженого органу разом із представниками закладу охорони здоров`я, надавачів соціальних послуг із залученням особи, яка потребує надання соціальних послуг, та/або її законного представника», тому суд ставить під сумнів повноту, всебічність та обґрунтованість висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг.

Також суд враховує, що вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційними повноваженнями відповідних комісій та вимагає наявності медичної освіти та спеціальних знань, в той час як адміністративний суд, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Водночас, надання правової дискреції органам влади у виді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення Європейського суду з прав людини від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України» та від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. United Kindom)).

Така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: "…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким".

В свою чергу, в рішенні у формі протоколу № 24 до засідання Комісії Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про складання протягом дії надзвичайного або воєнного стану в Україні актів встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи та особами, які потребують постійного догляду від 16.10.2023, зазначено, що підставою для його прийняття є те, що факт здійснення саме заявником постійного догляду не підтверджений, тому на даний час підстави для надання акту встановлення факту здійснення догляду відсутні.

У відзиві відповідач пояснює це тим, що з 30.07.2010 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . В той же час в додатках до позовної заяви міститься копія паспорта громадянки України ОСОБА_2 Серія: НОМЕР_2 , в якому зазначено місце реєстрації: АДРЕСА_2 , дата реєстрації: 12.10.2018.

Тобто відповідач вважає, що позивач фактично не проживає з матір`ю, оскільки адреси їх реєстрацій різні.

Пізніше до суду надано витяг з реєстру територіальної громади № 2023/009625855 від 23.11.2023, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22.11.2023 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки реєстрація місця проживання відбулася 22.11.2023, то очевидно не могла бути врахована відповідачем.

Водночас, місце реєстрації не обов`язково може збігатися із місцем проживання (перебування).

Так, згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Водночас, згідно акту мешканців будинку АДРЕСА_3 від 22.02.2023, сусіди підтвердили, що син ОСОБА_1 проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 , за якою здійснює догляд та побутове обслуговування з 2012 р.

При цьому, згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 16.10.2023, у двокімнатній квартирі, що розташована на третьому поверсі п`ятиповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживає мати позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є інвалідом II групи. Також за цією адресою проживають її син - ОСОБА_1 , дружина сина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_5 . Позивач допомагає матері у побуті та веденні домашнього господарства.

Тобто факт проживання сина разом із матір`ю фактично встановлено виходом за їх мешканням, проте відповідач посилаючись виключно на їх різні реєстрації місць проживання, стверджує протилежне.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов`язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Позивач звернувся до суду із вимогою що бездіяльності відповідача, однак судом встановлено, що за результатами розгляду звернення позивача прийнято відповідне рішення. Водночас, суд вважає таке рішення недостатньо обґрунтованим та прийнятим з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), розсудливо та добросовісно за викладених вище підстав.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог із обранням належного способу захисту порушеного права у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача, врахувавши висновки суду.

Судові витрати розподілити відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, згідно з якою при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Отже, з урахуванням часткового задоволення позову, на користь позивача підлягає стягненню 50% сплаченого ним судового збору.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради (проспект Добровольського, 106, м. Одеса, 65025; ЄДРПОУ 26303235) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення у формі протоколу № 24 до засідання Комісії Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про складання протягом дії надзвичайного або воєнного стану в Україні актів встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи та особами, які потребують постійного догляду від 16.10.2023.

Зобов`язати Пересипську районну адміністрацію Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.10.2023, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк