Decision № 116202739, 10.01.2024, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.01.2024Справа № 910/16417/23за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна"

про стягнення 112 941,44 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки №ТТР-Д-614 від 18.09.2018, яка складається із 104 696,25 грн - суми попередньої оплати, 523,48 грн - інфляційних втрат, 516,31 грн - 3% річних та 7 205,40 грн - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження сторін.

Поштове відправлення з ухвалою про відкриття провадження, яке направлялося на адресу місцезнаходження відповідача, повернулося на адресу суду, у графі причин повернення зазначено: "за закінченням терміну зберігання".

Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глуско-Карт Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" було укладено договір поставки №ТТР-Д-614, відповідно до умов якого постачальник протягом строку дії цього договору зобов`язується здійснювати постачання палива та/або надавати послуги покупцю на умовах EXW за місцезнаходженням АЗС, а покупець зобов`язується приймати такі паливо та/або послуги та оплачувати їх на умовах цього договору. Умови поставки палива та/або надання послуг визначаються сторонами у договорі та відповідних додатках до нього. При визначенні базисних умов постачання палива та/або надання послуг сторони керуються Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів (ІНКОТЕРМС) в редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам даного договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, передачі/отримання палива та/або надання/отримання послуг здійснюється виключено з використанням смарт-карток.

Згідно п. 2.3 договору, з метою визначення (уточнення) розмірів виконаних зобов`язань за договором сторони зобов`язані оформлювати видаткові накладні або акти приймання - передачі палива та/або послуг за звітний період. Фактична кількість, асортимент і ціна поставленого покупцю палива та/або отриманих послуг визначається виходячи з даних, що міститься в електронних базах даних про використання відповідної смарт-картки, а саме в програмному апаратному комплексі Petrol / або інших базах постачальника та фіксується в інформаційних чеках наданих відповідною АЗС. У разі виникнення спірних моментів щодо положень відповідної видаткової накладної або акту приймання - передачі палива та/або послуг, сторони визнають і погоджуються з даними, що фіксуються вищезазначеним програмним забезпеченням, автентичність даних, яких гарантується компанією виробником зазначеного програмного забезпечення та/або даними, що міститься у інформаційних чеках наданих відповідною АЗС.

У відповідності до п. 5.2 договору, паливо вважається поставленим, а послуги наданими з моменту фактичного отримання палива/послуг та оформлення інформаційного чеку (або іншого документу, що підтверджує отримання палива/послуг). Перехід права власності на паливо та ризику випадкової загибелі (псування) палива відбувається в момент фактичного отримання палива/послуг та оформлення чеку.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що ціна на паливо/послуги, що постачається, відповідає роздрібній ціні на АЗС на день отримання палива. Роздрібна ціна на паливо/послуги на АЗС щодня фіксується в POS-терміналі, встановленому на АЗС та відображається в інформаційному чеку. Ціна на паливо/послуги, що постачається покупцю за межами митної території України відповідає: на території Росії, Польщі: роздрібна ціна палива/послуг на АЗС на день отримання палива/послуг переведена в гривню України за курсом обслуговуючого банку постачальника, збільшена на коефіцієнт 1.15; на території Казахстану, Білорусії: роздрібна ціна палива/послуг на АЗС на день отримання палива/послуг переведена в рублі Російської Федерації за курсом ЦБ РФ, надалі переведена в гривню України за курсом обслуговуючого банку постачальника, збільшена на коефіцієнт 1.15. При цьому постачальник залишає за собою право в односторонньому порядку змінювати розмір коефіцієнтів в зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку нафтопродуктів, зменшення об`єму купівлі палива покупцем та з інших підстав, повідомивши покупця за 2 банківські дні до моменту внесення таких змін.

Відповідно до п. 6.1 договору, відпуск (передача) палива/послуг здійснюється відповідно до чинних цін на АЗС на момент здійснення операції по відпуску (передачі) палива/послуг та погоджується сторонами у порядку, визначеному розділі 5 цього договору.

Покупець зобов`язаний здійснювати попередню оплату палива/послуг. Сума та строки внесення попередньої оплати визначається покупцем самостійно виходячи з його потреб у паливі/послугах з урахуванням того, що паливо/послуги можна отримати лише на суму передплати, що перевищує сигнальний поріг. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору (п. 6.2 договору).

У відповідності до п. 7.1, 7.2 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та засвідчення печатками сторін та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків - до повного виконання. Строк дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік у разі, якщо жодна із сторін не направила повідомлення про припинення дії договору за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору.

На виконання умов договору, у період з жовтня 2018 року по квітень 2022 року позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар у загальному розмірі 8 350 000,00 грн. Відповідач, у свою чергу, здійснив відпуск палива на загальну суму 8 245 303,75 грн.

26.07.2023 позивач направив відповідачу вимогу про повернення попередньої оплати №299/НК-07 від 26.07.2023, у якій вимагав протягом 7 днів повернути попередню оплату у розмірі 104 696,25 грн. Відповіді на вказану вимогу відповідач не надав, кошти попередньої оплати не повернув.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач не поставив товар обумовлений договором та не повернув суму невикористаної попередньої оплати, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення частини невикористаних коштів, 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи із змісту наведених норм, покупець має право на односторонню відмову від досягнутих домовленостей, зокрема, у випадку здійснення покупцем оплати та не передання продавцем (постачальником) товару після її отримання, у такому випадку покупець має право на повернення оплати, водночас, з моменту відмови покупця від поставки товару та вимоги повернути оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від отримання товару та припинення зобов`язань сторін, в тому числі припинення обов`язку постачальником поставити погоджений товар.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату у загальному розмірі 8 350 000,00 грн, згідно платіжних інструкцій: №86371 від 30.10.2018; №87084 від 08.11.2018; №88194 від 29.11.2018; №89198 від 18.12.2018; №89850 від 27.12.2018; №1527 від 31.01.2019; №2635 від 19.02.2019; №4386 від 21.03.2019; №5711 від 09.04.2019; №6704 від 25.04.2019; №7335 від 07.05.2019; №8176 від 24.05.2019; №8505 від 30.05.2019; №8989 від 06.06.2019; №9675 від 13.06.2019; №10121 від 21.06.2020; №10513 від 27.06.2019; №11673 від 11.07.2019; №12046 від 18.07.2019; №12429 від 25.07.2019; №13086 від 07.08.2019; №13484 від 08.08.2019; №14281 від 23.08.2019; №14490 від 29.08.2019; №14871 від 05.09.2019; №15413 від 10.09.2019; №16244 від 25.09.2019; №17871 від 11.10.2019; №17875 від 11.10.2019; №17740 від 17.10.2019; №18567 від 31.10.2019; №19101 від 08.11.2019; №19909 від 21.11.2019; №21659 від 17.12.2019; №20530 від 03.12.2019; №22354 від 27.12.2019; №23067 від 09.01.2020; №24306 від 30.01.2020; №25828 від 20.02.2020; №26253 від 28.02.2020; №27946 від 24.03.2020; №29374 від 16.04.2020; №30646 від 08.05.2020; №31860 від 28.05.2020; №33326 від 23.06.2020; №34214 від 09.07.2020; №35453 від 30.07.2020; №36967 від 20.08.2020; №38121 від 08.09.2020; №39229 від 24.09.2020; №40469 від 13.10.2020; №41385 від 29.10.2020; №43046 від 24.11.2020; №44550 від 17.12.2020; №74 від 05.01.2021; №1301 від 28.01.2021; №3822 від 11.03.2021; №5304 від 08.04.2021; №5700 від 16.04.2021; №6212 від 27.04.2021; №6397 від 06.05.2021; №7159 від 17.05.2021; №7672 від 25.05.2021; №8174 від 03.06.2021; №8593 від 08.06.2021; №9179 від 17.06.2021; №9523 від 25.06.2021; №9928 від 06.07.2021; №10594 від 13.07.2021; №11000 від 20.07.2021; №11331 від 27.07.2021; №11888 від 05.08.2021; №12408 від 12.08.2021; №12661 від 19.08.2021; №12997 від 26.08.2021; №13626 від 07.09.2021; №14281 від 16.09.2021; №14821 від 28.09.2021; №15659 від 12.10.2021; №16499 від 28.10.2021; № 17427 від 11.11.2021; № 19552 від 21.12.2021; №21 від 04.01.2022; №1510 від 03.02.2022; №2597 від 22.02.2022; №3478 від 05.04.2022, що підтверджується виписками по рахунку та копія платіжних інструкцій.

У свою чергу, відповідач здійснив постачання палива та послуг на загальну суму 8 245 303,75 грн, що підтверджується прибутковими накладними: №ПН-0002306 від 30.11.2018; №ПН-0002514 від 31.12.2018; №ПН-0000203 від 31.01.2019; №ПН-0000460 від 28.02.2019; №ПН-0000832 від 31.03.2019; №ПН-0001067 від 30.04.2019; №ПН-0001312 від 31.05.2019; №ПН-0001621 від 30.06.2019; №ПН-0001906 від 31.07.2019; №ПН-0002301 від 31.08.2019; №ПН-0002520 від 30.09.2019; №ПН-0002673 від 31.10.2019; №ПН-0002853 від 30.11.2019; №ПН-0003056 від 31.12.2019; №ПН-0000217 від 31.01.2020; №ПН-0000394 від 29.02.2020; №ПН-0000684 від 31.03.2020; №ПН-0000846 від 30.04.2020; №ПН-0001151 від 31.05.2020; №ПН-0001419 від 30.06.2020; №ПН-0001697 від 31.07.2020; №ПН-0001976 від 31.08.2020; №ПН-0002192 від 30.09.2020; №ПН-0002486 від 31.10.2020; №ПН-0002810 від 30.11.2020; №ПН-0003015 від 31.12.2020; №ПН-0000191 від 31.01.2021; №ПН-0000406 від 28.02.2021; №ПН-0000618 від 31.03.2021; №ПН-0000749 від 30.04.2021; №ПН-0001014 від 31.05.2021; №ПН-0001216 від 30.06.2021; №ПН-0001432 від 31.07.2021; №ПН-0001635 від 31.08.2021; №ПН-0001886 від 30.09.2021; №ПН-0002071 від 31.10.2021; №ПН-0002349 від 30.11.2021; №ПН-0002565 від 31.12.2021; №ПН-0000225 від 31.01.2022; №ПН-0000353 від 28.02.2022; №ПН-0000385 від 31.03.2022; №ПН-0000418 від 30.04.2022.

Належних та достатніх доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження поставки товару на суму попередньої оплати у розмірі 104 696,25 грн, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

26.07.2023 позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення попередньої оплати, у якій просив протягом 7 днів повернути попередню оплату у розмірі 104 696,25 грн. Указана вимога направлена цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Як вбачається із сайту Укрпошта, поштове відправлення №5405205551148 із вимогою повернулося на адресу відправника 11.08.2023; у графі причини повернення зазначено: за закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до п. 13.10 договору, усі повідомлення, запити, вимоги та/або інші документи, пов`язані із виконанням даного договору, надіслані сторонами одна одній, вважатимуться отриманими адресатом, якщо вони були відправлені рекомендованою кореспонденцією або за допомогою кур`єрського зв`язку на вказану в цьому договорі адресу або іншу адресу, про яку відправник був попередньо письмово повідомлений і якщо з моменту відправлення минуло 15 календарних днів. Сторони зобов`язані вживати необхідних та достатніх заходів для своєчасного отримання повідомлень одна одної та не вчиняти дій, які можуть призвести до затягування, утруднення чи неможливості їх отримання. Ризик настання негативних наслідків у зв`язку із неотриманням письмового повідомлення, що зумовлені зміною адресатом адреси, про що відправник не був своєчасно і належно повідомлений чи невжиттям адресатом відповідних дій та/або заходів, необхідних для отримання повідомлення, несе адресат.

Таким чином, відповідач є таким, що отримав вимогу 10.08.2023.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять, доказів повернення попередньої оплати відповідачем не надано.

За таких обставин, з огляду на волевиявлення позивача щодо повернення суми оплати за непоставлений товар, яке одночасно є односторонньою відмовою покупця від поставки товару через невиконання постачальником обов`язку з поставки обумовленого сторонами товару, зобов`язання відповідача щодо поставки товару припиняються та виникає обов`язок щодо повернення позивачу грошових коштів за непоставлений товар.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не подано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем неналежно виконано зобов`язання за укладеним договором в частині поставки товару на суму 104 696,25 грн. За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задоволення позовних вимог в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 104 696,25 грн.

Окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення за період з 18.08.2023 по 16.10.2023 включно 3% річних у розмірі 516,31 грн та інфляційні втрати у розмірі 523,48 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що наданий розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства, є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 18.08.2023 по 16.10.2023 включно у розмірі 7 205,40 грн.

В обґрунтування вимог про стягнення пені позивач посилається на ч. 6 ст. 231 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання господарських зобов`язань".

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Стаття 231 ГК України регулює випадки та розмір штрафних санкцій, встановлених ГК України щодо окремих видів зобов`язань. Тобто, визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина 2 ст. 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

У свою чергу частина 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Положення частини 6 статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №12-117гс19.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо грошового зобов`язання та сторонами у спірному договорі не погоджено такого виду відповідальності замовника як пеня за прострочення повернення попередньої оплати. Разом з тим, пункт 8.3 договору на переконання суду не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки матеріали справи не містять доказів дострокового розірвання договору та підписання сторонами акту звірки.

Утім, норми на які позивач посилаються як на підставу для стягнення пені не встановлюють конкретний розмір та порядок нарахування пені, а відтак не можуть бути підставою для покладення на відповідача зобов`язань по сплаті пені.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 11, код ЄДРПОУ - 32489155) на корись Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" (54052, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, буд. 23, код ЄДРПОУ - 22439446) 104 696 (сто чотири тисячі шістсот дев`яносто шість) грн 25 коп. - суми попередньої оплати, 523 (п`ятсот двадцять три) грн 48 коп. - інфляційних втрат, 516 (п`ятсот шістнадцять) грн 31 коп. - 3% річних та 2 512 (дві тисячі п`ятсот дванадцять) грн 77 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна