Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 січня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/18057/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про:
- визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії від 18.08.2023 № 163950025027;
- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком з 11.08.2023.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Позивачу ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
11.08.2023 ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначеня пенсії за віком.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Чернівецькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.08.2023
За результатами вищезазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України в Чернівецькій області прийнято рішення від 18.08.2023 №163950025027 про відмову в перерахунку пенсії, у зв`язку з відсутністю правових підстав.
Підставою для такого рішення зазначено, що вік заявниці - 64 роки, страховий стаж становить 37 років 11 місяців 17 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.12.2017 по 20.06.20149, з 27.08.2019 по 01.010.2019, з 02.10.2019 по 16.04.2021, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Прийнято ішення у призначенні пенсії за віком відмовити, у зв`язку із відсутністю документів щодо припинення виплати пенсії в АР Крим.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача , позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пунктом 14-4 Розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначено, що громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення РФ, мають право на отримання виплат згідно з цим законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що даний акт регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації, визначений Порядком виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 234 (далі - Постанова № 234).
Відповідно до вимог п. 3 Постанови № 234 визначено, що особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
Пунктом 4 Постанови № 234 встановлено, що територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Як убачається з п. 5 Постанови № 234, порядок звернення осіб за призначенням (перерахунком), поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсії на інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики.
Отже, відповідно до наведених вище норм для отримання пенсії громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, необхідно щоб особа одночасно відповідала наступним трьом критеріям: 1) не отримала громадянство Російської Федерації, тобто паспорт громадянина України; 2) докази припинення отримання пенсії в органах пенсійного фонду на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя; 3) подала територіальному органові Пенсійного фонду України заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із доданням необхідних документів.
Судом встановлено, що у 2019 році позивачка повернулася на постійне місце проживання на підконтрольну територію України та зареєструвалася за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Призначення позивачці пенсії за вислугу років підтверджується копією пенсійного посвідчення серії ААЗ від 30.10.2013 року, яке було видано Пенсійним фондом України та яке надано до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року тимчасово припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначеним до РФ та Білорусі, а тому позивачка з об`єктивних та незалежних від неї причин не мала можливості отримати відповідну довідку про припинення виплати пенсії в органах пенсійного фонду на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У 2021 році, згідно з Законом 1618-IX, зазначена стаття зазнала змін, а саме: було виключено вимогу про те, що жителі тимчасово окупованої території можуть отримувати пенсію тільки у випадку, якщо доведуть, що не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів РФ.
З вищенаведеного вбачається, що позивач відповідає критеріям наведених вище, які надають можливість здійснювати виплату пенсії позивачу відповідно до законодавства України.
Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Суд зазначає, що згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
На підставі частини першої статті 17 Закону №1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Суд вважає, що відсутність у позивача можливості надати паперову пенсійну справу та довідку про припинення виплати пенсії в АР Крим не позбавляє позивача права на отримання пенсії, а тому посилання відповідача на ці обставини судом відхиляються.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:
пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно ч.4 ст.1 Закону № 1788-XII у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за такими договорами (угодами).
Поряд з цим, за змістом ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019р. у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020р. у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020р. у справі № 345/9/17.
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві, зареєстрованому на території рф після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Згідно з ст.2 федерального закону рф № 173-фз від 17.12.2001р. «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду російської федерації, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
З вищезазначеного слідує, що законодавством України, так і законодавством рф, передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Окрім цього, підстави зазначені пенсійним органом у спірному рішенні щодо неможливість зарахування вищевказаного стажу у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, є безпідставними з огляду на наступне.
Так, на час здійснення позивачем трудової діяльності у спірні періоди діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладена в тому числі між Україною та Російською Федерацією (в подальшому - Угода), відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
За приписами ч. 2 ст. 13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що за особами, яким в період дії міжнародного договору була призначена пенсія з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійну виплату.
Враховуючи, що позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони Російської Федерації пенсійне право ОСОБА_2 як громадянина держави-учасника Угоди, що виникло у відповідності до положень даної Угоди, не втратило своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасника, а тому підстави для не врахування до страхового стажу періоду роботи з 20.12.2017 по 20.06.20149, з 27.08.2019 по 01.010.2019, з 02.10.2019 по 16.04.2021, відсутні.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, навчання та архівними установами.
Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу або звільнення виконуються акуратно. У разі виявлення неправильного або неточного запису виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис, про що окремо зазначається у трудовій книжці.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Отже, з огляду на викладене, враховуючи, що факт роботи позивача підтверджується записами в трудовій книжці, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно не врахував при обчисленні страхового стажу періоду роботи з 20.12.2017 по 20.06.20149, з 27.08.2019 по 01.010.2019, з 02.10.2019 по 16.04.2021.
Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 18.08.2023 № 163950025027 прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законодавством України, та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, тобто необґрунтовано, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог зобов`язального характеру, то суд зазначає, що такі підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, оскільки саме до функцій пенсійного орану відноситься розрахунок стажу та призначення пенсії.
Суд враховує, що завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Так, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У спірних відносинах відповідач ГУ ПФУ в Чернівецькій області не реалізував своїх повноважень, оскільки належним чином не розглянув та не надав повної оцінки поданим позивачем документам.
Надання оцінки обставинам, які не були предметом розгляду пенсійними органами, виходить за межі повноважень адміністративного суду і не узгоджується з критеріями перевірки дій, рішень та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які закріплені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1073,6 грн.
Таким чином, при частковому задоволенні позову суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, буд. 1, м. Чернівці, Чернівецька область,58002, код ЄДРПОУ 40329345) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 18.08.2023 №163950025027 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.08.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва
The court decision No. 116181736, Poltava District Administrative Court was adopted on 09.01.2024. The procedural form is Administrative, and the decision form is Decision. On this page, you will find essential data about this court decision. We provide convenient and quick access to actual court decisions so that you can keep up to date with the most recent court precedents. Our database contains the full range of information you need, allowing you to find useful data easily.
This decision relates to case No. 440/18057/23. Firms, which are mentioned in the text of this judgment: