Court ruling № 116142417, 08.01.2024, Leninskyi District Court of Dnipropetrovsk City

08.01.2024 Єдиний унікальний номер 205/14308/23

Провадження № 2-з/205/67/24

У Х В А Л А

про забезпечення позову

08 січня 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кривозуб О.С.,

розглянувши заяву першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває вищевказана позовна заява.

03 січня 2024 року першим заступником керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області Хеменушком К.П. подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1423955500:04:000:1581 площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, та підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на користь держави в особі Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, а також заборони ОСОБА_2 розпоряджатись вищевказаною земельною ділянкою, змінювати її цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання цієї земельної ділянки.

Фактично вказана заява була передана судді канцелярією суду 08 січня 2024 року у зв`язку з перебуванням у відпустці.

В обґрунтування заяви посилався на те, що Маріупольською окружною прокуратурою за результатами вивчення питання законності надання земельних ділянок державної власності на території Мангушської територіальної громади Маріупольського району Донецької області виявлено факт порушення вимог ЗК України при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області протягом 2019 року у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Встановлено, що наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 18 квітня 2019 року №1579-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га, за кадастровим номером 1423955500:04:000:1581. На підставі вказаного наказу 23 квітня 2019 року державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Донецької області Калініною М.С. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності №31343931). Зазначає, що всупереч вимогам ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Донецької області із клопотанням про відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства не повідомила, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства нею вже використано, що призвело до вибуття з державної власності вищевказаної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. Також посилається, що Головним управлінням Держгеокадастру у Донецької області на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 18 квітня 2019 року №1579-СГ не перевірено факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення. Посилається також на те, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 15 травня 2019 року уклала договір дарування вищевказаної земельної ділянки з ОСОБА_2 , та приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Чичековим С.Ф. право власності ОСОБА_1 припинено, а право власності ОСОБА_2 зареєстровано, тому земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України - Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області. Зазначає, що у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 на цей час має реальну можливість вільно розпоряджатись спірною земельною ділянкою, що у свою чергу обумовлює високу вірогідність здійснення повторного їх відчуження, зміни їх конфігурації (об`єднання, поділу) тощо, з метою запобігання вчинення дій, які можуть утруднити або зробити неможливим його виконання, а саме витребування на користь держави, та для забезпечення належного захисту законних прав і охоронюваних інтересів держави, виникає необхідність у накладені арешту на спірну земельну ділянку, а зазначений вид забезпечення не перешкоджатиме ОСОБА_2 і надалі фактично володіти, користуватись спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали заяви та додані до неї матеріали, суд дійшов такого висновку.

Частинами 1,2статті 149ЦПК Українивстановлено,що судза заявоюучасника справимає правовжити передбаченихстаттею 150цього Кодексузаходів забезпеченняпозову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з положенями п. 6 ч. 1, ч. 3 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до змісту роз`яснень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, а п. 4 вказаної постанови, передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Також відповідно до пункту 20 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК України), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК України (судовий секвестр).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Як зазначено заявником, предметом позову є витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1423955500:04:000:1581 на користь держави.

Разом з тим, враховуючи вищезазначений предмет спору і співмірність заявленого виду забезпечення позову з позовними вимогами, суд вважає, що вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову щодо накладення арешту на вищевказану земельну ділянку не є співмірними із заявленими позовними вимогами, направлені на суттєве обмеження прав відповідача, оскільки арешт є крайнім заходом забезпечення позову, який полягає у проведенні опису майна, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника, та позивач у заяві про забезпечення позову не обґрунтував підстави застосування саме такого заходу забезпечення позову у вказаній цивільній справі, не зазначив обставини, які свідчать про те, що неприйняття саме зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд, з урахуванням предмету позову, а також того, що відчуження вищезазначеної земельної ділянки у разі задоволення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження земельної ділянки, з врахуванням співмірності та адекватності заходу забезпечення позову, балансу інтересів сторін, а також заборони розпорядження земельною ділянкою, зміни її цільового призначення, здійснення перетворення, поділу, та об`єднання.

Таким чином, оскільки забезпечення позову у виді накладення арешту є занадто суворим і у разі його вжиття буде порушувати права власника земельної ділянки, заборони відчуження та розпорядження буде цілком достатньо для запобігання наступного відчуження земельної ділянки, і такий вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення з огляду на зміст заявлених вимог.

Враховуючи вищевикладене, заява першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 151, 153, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_2 ,1967року народження,ІПН НОМЕР_1 ,та будь-якиміншим особам,у томучислі суб`єктамдержавної реєстраціїправ (державнимреєстраторам,приватним тадержавним нотаріусам)вчиняти будь-якідії,пов`язаніз державноюреєстрацією речовихправ щодоземельної ділянкиплощею 2,0000га (кадастровий номер 1423955500:04:000:1581), яка розташована на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, а також заборонити ОСОБА_2 розпоряджатись вищевказаною земельною ділянкою, змінювати її цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання цієї земельної ділянки.

В іншій частині вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Застосувати вказаний захід забезпечення позову до набрання законної сили рішення суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було поставлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Т.П. Терещенко

.