Decision № 116134048, 05.01.2024, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/23025/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 20.08.2022 по 05.07.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити ОСОБА_1 :

за період з 20.08.2022 року по 31.12.2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 5560,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 1440,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 01.01.2023 року по 05.07.2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 6010,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 1560,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу в період з 20.08.2022 року по 31.12.2022 року 5560,00 грн. на місяць, з 01.01.2023 року по 05.07.2023 року 6010,00 грн. на місяць, та розміру окладу за військове звання з 20.08.2022 року по 31.12.2022 року 1440,00 грн. на місяць, з 01.01.2023 року по 05.07.2023 року 1560,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти;

належну з урахуванням проведених раніше виплат грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток у зв`язку зі звільненням з військової служби, нараховану із грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу 6010,00 грн. та розміру окладу за військове звання 1560,00 грн., визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

належну з урахуванням проведених раніше виплат одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 15 закону № 2011-ХІІ у зв`язку зі звільненням з військової служби, нараховану із грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу 6010,00 грн. та розміру окладу за військове звання 1560,00 грн., визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Ухвалою суду від 08.09.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач позовній заяві зазначає, що позивач з 20.08.2022 року проходив військову службу у 10 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, наказом начальника від 05.07.2023 року № 156-ОС звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 05.07.2023 року.

Позивач у позові вказує, що під час проходження служби відповідач невірно виплачував позивачу грошове забезпечення в період з 20.08.2022 року по день звільнення, а також не здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні. Позивач звернувся до мене за правовою допомогою для з`ясування повноти виплачених йому за час проходження військової служби сум, оскільки за час проходження військової служби відповідач не інформував про нараховані суми а також не надав розрахунок виплачених при звільнені сум.

Більше того, зазначає позивач, відповідач не повідомляв позивачу про розмір прожиткового мінімуму взятого для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання. В липні 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації про виплачені позивачу суми грошового забезпечення та розрахунку при звільненні та, у разі невірного розрахунку таких сум, із проханням здійснити перерахунок та доплату належного позивачу за 2022 - 2023 роки грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, проте у відповідь листом від 25.07.2023 року № 11/2170-23-Bx-40 (копія додається) отримав відмову в доплату позивачу грошового забезпечення відповідач не здійснив.

Позивач вважає дії відповідача щодо встановлення посадового окладу та окладу за військове звання в розмірах, що є меншими ніж розміри, встановлені законодавством, протиправними.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, починаючи з 01.03.2018, з урахуванням змін від 24.02.2018, по сьогоднішній день є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Відповідач, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року зазначає, що починаючи з березня 2018 року і по теперішній час розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями діючих військовослужбовців, розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. Тобто, навіть після внесення вищевказаних змін до постанови КМУ 704, не було встановлено іншого порядку обрахунку розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, окрім як визначення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у 10 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) з 20.08.2022 року.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України №156-ОС від 05.07.2023 року звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 , офіцера 2 вогневої групи 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (з місцем дислокації н.п. Одеса), за статтею 26 частиною 4 пункту 2 підпункту «п» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу, з 05.07.2023.

В наказі також зазначено, що позивач грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік отримав та наказано: виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, за кожний повний прослужений місяць із розрахунку 1/12 терміном 23 календарних дні; виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік, за кожний повний прослужений місяць із розрахунку 1/12 терміном 7 календарних днів; виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2022 - 2023 роки із розрахунку 28 календарних днів; відповідно Постанови КМУ від 17.09.2014 року №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 14 повних календарних місяців служби.

Відповідно до архівних відомостей та особистих карток на грошове забезпечення позивача в період з жовтня 2022 року по липень 2023 року посадовий оклад та оклад за військовим званням був незмінним та складали 3950,00 грн та 1020,00 грн відповідно.

Як стверджує позивач у позовній заяві, розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу у період з 20.08.2022 по 05.07.2023 визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2018 року (1762 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1, 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704.

Отже, у період проходження військової служби нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, а також суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток у зв`язку зі звільненням з військової служби, одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 закону № 2011-ХІІ у зв`язку зі звільненням з військової служби здійснювалась у розмірі який обраховувався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року (1762 грн).

Такі обставини відповідачем не заперечуються та повністю визнаються, а отже, у відповідності до положень ч.1 ст. 78 КАС України, не підлягає доказуванню той факт, що відповідач нараховував та виплачував грошове забезпечення позивачу у зазначений період саме виходячи з саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Зокрема, ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За правилом ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.

30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом постанова КМУ 704).

Згідно з п.10 постанови КМУ 704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018р.

Пунктом 4 постанови КМУ було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою КМУ від 27.12.2017 №1052 до п.10 Постанови КМУ 704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.

Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ 704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007 №1294.

Постановою КМУ від 21.02.2018 №103 до п.10 Постанови КМУ 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.

При цьому, п.4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018 №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Пункт 4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018 №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018 №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.

З 29.01.2020 була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Водночас із цим, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Звідси слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

З 01.10.2020 набула чинності постанова КМУ від 28.10.2020 №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.

Статтею 7 Закон України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2270,00 грн.

Статтею 7 Закон України від 21.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2481,00 грн.

Статтею 7 Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2684,00 грн.

З викладеного слідує, що доводи позивача щодо протиправності обчислення грошового забезпечення позивача в період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року без використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є обґрунтованими.

Також суд вказує, що позивач має право на перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період 20.08.2022 року по 05.07.2023 року, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.

Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.

За приписами ст. 245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17 та від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18

Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Суд вважає, що розрахунок грошового забезпечення є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення.

За таких підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом

- визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням та нездійсненні обчислення грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року включно, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року та Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 сум грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби, виходячи з грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року та Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум.

Решта доводів та заперечень відповідача у відзиві на позов висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням та нездійсненні обчислення грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року включно, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року та Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 сум грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 20.08.2022 року по 05.07.2023 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби, виходячи з грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року та Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ 23311346, адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя П.П. Марин