Decision № 116108607, 12.12.2023, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2023Справа № 910/147/22

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко - Легких Г. П.,

за участю секретаря - Конон В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/147/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі» (вул. Селянська 48А, Рожище, Волинська область, 45100)

До Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. ЄЖИ ГЕДРОЙЦЯ 5, Київ 150, 03150)

про стягнення 2 808 243, 34 грн

За участі представників сторін:

Від позивача: Замлинський С. С. - адвокат, ордер серії АС №1032005 від 22.12.2021;

Від відповідача: Лапій А. В. - адвокат, ордер серії АА №1039298 від 27.07.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Цунамі» (надалі - ТОВ «Цунамі») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення 2 808 243,34 грн в порядку статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі N 910/147/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" задоволено повністю.

Не погодившись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2022, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з відповідною касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2023 касаційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Так, у постанові від 16.03.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав

- оскаржувані судові рішення не містять встановлення судами попередніх інстанцій складу цивільного правопорушення, а саме в частині розміру шкоди в контексті включення/не включення понесених позивачем витрат у розмірі 1 404 121,67 грн за надання послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням та вивантаженням", до загальної вартості реалізованого Товариством товару третім особам, тобто, збільшення вартості власних послуг та/або вартості продукції, яка ним реалізовувалась (п. 8. 35).

- під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону (п. 9.5).

28.03.2023 справа надійшла до Господарського суду міста Києва. За результатами автоматизованого розподілу судової справи, проведеного 28.03.2023, справа передана судді Пукшин Л. Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у складі судді Пукшин Л. Г. від 30.03.2023 задоволено самовідвід судді Пукшин Л. Г., справу №910/147/22 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи, проведеного 30.03.2023, справа передана судді Бондаренко-Легких Г. П.

04.04.2023 суд ухвалою прийняв справу до свого провадження та призначив у справі підготовче судове засідання на 02.05.2023. Також даною ухвалою суд запропонував учасникам справи подати письмові пояснення щодо суті спору з урахуванням висновків Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду викладених в постанові від 16.03.2023 у справі №910/147/22.

05.04.2023 до суду від позивача надійшла заява про участь у справі в режимі відеоконференції.

01.05.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

02.05.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, а також клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні 02.05.2023 суд протокольними ухвалами на місці ухвалив клопотання відповідача про витребування доказів задовольнити частково, в іншій частині відмовити та оголосити перерву в підготовчому судовому засіданні до 06.06.2023.

22.05.2023 до суду від позивача надійшла заява про участь у справі в режимі відеоконференції.

02.06.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення з долученими доказами, що витренувались протокольною ухвалою суду від 02.05.2023.

У судовому засіданні 06.06.2023 суд на місці ухвалив продовжити відповідачу строк для подачі заперечень на відповідь на відзив з урахуванням нових доказів до 20.06.2023 та оголосити перерву в підготовчому судовому засіданні до 27.06.2023.

21.06.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення з урахуванням наданих позивачем доказів.

26.06.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 27.06.2023 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та розпочати розгляд справи по суті, оголосити перерву в судовому засіданні по суті до 01.08.2023.

10.07.2023 до суду від позивача надійшла заява про участь у справі в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 01.08.2023 суд, заслухавши вступне слово представника позивача, на місці ухвалив зобов`язати позивача надати розрахунок збитків (шкоди), а відповідача зобов`язати надати розрахунок тарифів перевезення або застосування тарифу «малодіяльна станція» та оголосити перерву в судовому засідання по суті до 26.09.2023.

28.08.2023 до суду від позивача надійшла заява про участь у справі в режимі відеоконференції.

25.09.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, якими позивач виконав вимоги протокольної ухвали суду від 01.08.2023.

26.09.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, якими відповідач виконав вимоги протокольної ухвали суду від 01.08.2023.

У судовому засіданні 26.09.2023 суд, заслухавши вступне слово відповідача, на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні по суті до 24.10.2023.

Ухвалою-викликом від 13.10.2023 суд повідомив сторін про зняття з розгляду справи №910/147/22, розгляд якої призначений на 24.10.2023 та про призначення нової дати розгляду справи на 07.11.2023.

У судовому засіданні 07.11.2023 суд на місці ухвалив зобов`язати позивача надати пояснення щодо встановлених тарифів, а саме їх розшифрування у відповідності до збірника тарифів та оголосити перерву в судовому засіданні по суті на 12.12.2023.

04.12.2023 до суду від позивача надійшла заява про участь у справі в режимі відеоконференції.

11.12.2023 до суду від позивача на виконання вимог протокольної ухвали від 07.11.2023 надійшли додаткові пояснення.

У судове засідання 12.12.2023 прибули представники сторін. Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши виступи у судових дебатах представників сторін, що підтримали власні твердження та заперечення, які викладені у заявах по суті спору -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що стали підставою спору.

08.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) та ТОВ «Цунамі» (замовник) укладено Договір про надання послуг №07853/ЛЗ-2018 (надалі - «Договір»), пунктом 1.1 якого визначено, що предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування вагоном перевізника не є орендною платою.

За змістом п. 1.2 Договору перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною.

Пунктом 2.1.6 Договору визначено, що замовник зобов`язаний оплачувати перевізнику послуги, пов`язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Як вбачається з п. 2.3.3 Договору на виконання умов договору, для проведення розрахунків і обліку сплачених сум відповідачем для позивача відкрито особовий рахунок з наданням коду платника №5730340, присвоєно замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача 1192.

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» ПАТ «Укразалізниця».

Відповідно до п. 4.5 Договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг; додаткових послуг за вільними тарифами та інше.

Щодобово, протягом періоду виконання договору, перевізник надає замовнику в електронному вигляді переліки перевізних документів на електронну адресу, а у разі відсутності електронного зв`язку - у паперовому вигляді (п. 4.6 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з:

- плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;

- компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього договору;

- плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.

Водночас, п. 8 Протоколу №Ц-64/101 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 18.12.2018 затверджено та введено в дію Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій АТ «Укрзалізниця», згідно п. 1.2 якого малодіяльна вантажна станція - станція, у якої середньодобове загальне навантаження вагонів нижче аналогічного середнього показника усіх вантажних станцій підприємства в цілому по AT «Укрзалізниця» та становить менше 10% від нього.

Згідно з п. 4.3 вказаного Порядку сформований перелік малодіяльних станцій надається Департаменту комерційної роботи та регіональним філіям для проведення додаткового аналізу, розрахунку фінансового результату та для підписання додаткових угод до договорів про надання послуг на послугу «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням».

Також п. 7.3 Протоколу № Ц-64/101 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 18.12.2018 вирішено затвердити текст та умови додаткової угоди до договору про надання послуг, згідно якої суб`єкт господарювання зобов`язується компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею і забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою, встановленою у Додатку 1 до Договору.

04.03.2019 між АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Цунамі» була укладено додаткова угода №1/Лз до Договору, якою доповнено розділ 2 Договору новим підпунктом 2.1.20 у такій редакції: « 2.1.20. Компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у Додатку 1 до цього Договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій: Рожище - 18 км».

Також вказаною додатковою угодою доповнено додаток 1 до цього договору пунктом 13 в такій редакції: «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням; одиниця виміру - 1 вагон/ 1 км; ціна за одиницю після коригування - 170,38 грн. без ПДВ».

Позивач зазначає, що у період з 28.02.2019 по 08.04.2020 з особового рахунку позивача було списано відповідачем грошові кошти у розмірі 1404121, 67 грн в якості передплати за додатково надані послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням та вивантаженням" саме яке компенсація витрат відповідача, пов`язаних з подачею й забиранням вагонів під навантаження або вивантаження на малодіяльну станцію.

Позивач зазначає, що рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 №470-р у справі №130-26.13/102-19 визнано, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків; визнано дії Акціонерного товариства «Українська залізниця», які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням» та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг AT «Укрзалізниця»), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення; за порушення, зазначене в п. 2 цього рішення, на Акціонерне товариство «Укрзалізниця» накладено штраф у розмірі 18 282 400 гривень.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», позивач стверджує, що відповідач зобов`язаний відшкодувати заподіяну позивачеві порушенням законодавства про захист економічної конкуренції шкоду за стягнення витрат відповідача за послуги на малодіяльній станції у подвійному розмірі, а саме 2 808 243,24 грн.

2. Предмет позову.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення збитків (матеріальної шкоди) у розмірі 2 808 243, 24 грн на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

(1) АМК України визнав дії АТ «Укрзалізниця», які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги «Подача й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» та встановленні її вартості, порушенням конкурентного законодавства - зловживанням монопольним становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України;

(2) правомірність рішення АМК України встановлена рішеннями судів у господарській справі №910/15766/20, і не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини;

(3) дії відповідача призвели до ущемлення інтересів позивача, яке у період з 28.02.2019 по 08.04.2020 отримало через станцію Рожище регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (малодіяльна станція) 189 вагонів і змушена була на вимогу відповідача сплатити додаткові кошти за додаткову послугу «Подача й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» у сумі 1 404 121, 67 грн, попри те, що позивач незгоден з укладеною додатковою угодою №1/ЛЗ від 04.03.2019. Означена обставина відображена у пп. 164 п. 7 рішення АМК;

(4) у період з 28.02.2019 по 08.04.2020 за фактично одну послугу - приймання/відправлення вантажів, що відбулась за незмінним маршрутом (відстань не змінилась) з позивача було додатково стягнуто грошові кошти;

(5) таким чином, у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, позивачу було завдано збитки у вигляді витрат, пов`язаних з переплатою у період з 28.02.2019 по 08.04.2020 коштів у сумі 1 404 121, 67 грн з ПДВ, за необґрунтовано встановлену відповідачем-монополістом послугу малодіяльної станції;

(6) надаючи додаткові пояснення щодо суті спору з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 16.03.2023, позивач зазначив:

- у даній справі договір про надання послуг №07853/ЛЗ-218 від 08.02.2018 та додаткову угоду №1-Л/з було укладено безпосередньо між позивачем та відповідачем (без посередників- третіх осіб). Товар, що перевозився за договором перевезення, придбаний безпосередньо позивачем у лісгоспів для власної господарської діяльності (не для продажу третім особам) і є власністю позивача;

- таким чином, у розумінні статей 224 та 225 ГК України понесені позивачем витрати, які полягали у безпідставному списанні з особового рахунку позивача 1 404 121, 67 грн плати за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням - є збитками позивача;

4. Заперечення відповідача щодо суті позовних вимог.

(1) позивач шляхом підписання додаткової угоди №1/Лз від 04.03.2019 до Договору без зауважень/заперечень/протоколів розбіжностей погодився із послугами, визначеними в додатковій угоді та вартістю таких послуг. Крім того, на підставі договору та додаткової угоди позивачу надавались послуги на станції Рожище Львівської залізниці та такі послуги прийняті позивачем без зауважень та заперечень, у зв`язку із чим, проведено списання з рахунку позивача зі спеціальним режимом використання вартості послуги, тому, списані грошові кошти за належно надану та прийняту послугу не можуть вважатися ні збитками, ні шкодою;

(2) відповідно до ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» розрахунки за роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. При цьому, перелік видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються за вільними тарифами не є вичерпним. Отже, введення рішенням правління відповідача №Ц-64/101 від 18.12.2018 та наказом №22 від 09.01.2019 додаткової послуги є абсолютним правом вільного ведення відповідачем господарської діяльності;

(3) рішення АМК України не має преюдиційного значення для вирішення спору у даній справі, оскільки не підтверджує факту завдання АТ «Укрзалізниця» шкоди позивачу, а також не встановлює розміру такої шкоди;

(4) з рішення Комітету вбачається, що замовники (в тому числі і позивач) здійснювали компенсування вартості сплаченої додаткової послуги за рахунок збільшення вартості власних послуг та/або вартості продукції. Отже, позивач взагалі не довів факт завдання йому збитку;

(5) у діях АТ «Укрзалізниця» відсутні елементи, необхідні для настання такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди (збитки, вина та протиправна поведінка);

(6) позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом;

(7) надаючи додаткові пояснення щодо суті спору з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.03.2023, відповідач зазначив, що з перевізних документів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що позивач купує деревину у лісових господарств, переробляє та реалізовує її третім особам;

5. Оцінка доказів та висновки суду.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності та/або відсутності підстав для притягнення відповідача до такого виду відповідальності, як стягнення збитків у подвійному розмірі, завданих зловживанням монопольним становищем.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 255 Господарського кодексу України внормовано, що збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону (антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; здійснення учасниками узгоджених дій - суб`єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону; недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону; концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна; обмеження в господарській діяльності суб`єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов`язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію), відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Статтею 255 Господарського кодексу України передбачено можливість застосування такої господарської санкції як відшкодування збитків і у конкурентних відносинах. Жодних спеціальних правил відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем вказаною нормою не встановлено.

Тому, при застосуванні ст. 255 Господарського кодексу слід зважати на загальні положення і норми, що визначають порядок відшкодування збитків у сфері господарювання.

Особливістю застосування вказаного виду господарських санкцій є необхідність встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції (у даному випадку зловживання монопольним становищем).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно пунктів 1 та 2 частини першої статті 7 Закон України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

З урахуванням зазначеного, визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції (встановлення факту вчинення правопорушення на ринку) відноситься до виключної компетенції АМК України. При цьому, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку та/або про наявність чи відсутність ознак зловживання монопольним становищем.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 №470-р у справі №130-26.13/102-19 визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Правильність застосування Антимонопольним комітетом України правових норм при прийнятті зазначеного рішення була перевірена та підтверджена господарським судом (рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15766/20 набрало законної сили 25.05.2021, у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021).

Отже, обставини вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції - зловживання монопольним становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України доведені (встановлені) матеріалами справи № 910/15766/20, а отже даний факт носить преюдиційний характер та не підлягає доведенню в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України. Отже, факт вчинення відповідачем у справі порушення (протиправність поведінки) є доведеним.

Проте, загальні положення і норми, що визначають порядок відшкодування збитків у сфері господарювання визначають таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою завдавача збитків і збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Конкретизуючи у своїх виступах характер понесених збитків, позивач зазначав, що ним понесені витрати які він, як управнена сторона, міг не нести, якби на відповідному ринку існувала значна конкуренція.

При цьому, на переконання суду для правильного вирішення даного спору важливою є та обставина, яка дозволяє суду встановити, чи є витрати, які поніс позивач витратами на оплату спірної послуги з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням, а не витратами на оплату послуг з перевезення згідно умов укладеного Договору.

Як встановлено судом, відповідно до наявних у справі доказів (переліків, що видані розрахунковими підрозділами залізниці, накопичувальних карток), а також як визнається самим відповідачем, у період з 28.02.2019 по 08.04.2020 з особового рахунку позивача були списані грошові кошти у розмірі 1 404 121, 67 грн. При цьому, позивач стверджує, що такі кошти були списані за додаткову послугу «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» за доставку 189 вагонів зі станції Ківерці регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на малодіяльну станцію Рожище регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Позивач наголошує, що саме ця сума в повному обсязі є його збитками (а саме додатковими витратами, що становлять суму безпідставно стягнутих відповідачем коштів за так звані послуги малодіяльної станції) в розумінні ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 224, 225 Господарський кодекс України.

В свою чергу, відповідач наполягає на тому, що такі кошти були списані у відповідності до розділу 3 Договору №07853/ЛЗ-2018 про надання послуг від 08.02.2018 та додаткової угоди №1/Лз від 04.03.2019.

Виконуючи вказівки Верховного суду щодо необхідності встановлення при вирішенні спору завдання шкоди позивачеві та її розміру, суд, дослідивши докази, дійшов висновку, що позивачем не доведено нанесення йому шкоди у визначеному в позові розмірі, яку він просить відшкодувати в подвійному розмірі, з огляду на таке:

За приписами ст. 22 "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди" ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил наведеної вище статті.

Загальне поняття "збитки" складається із двох складових:

По-перше, "реальна шкода" (1) витрати, які особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі; 2) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права;

По-друге, "збитки" (упущена вигода, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене).

Таким чином, аналізуючи назву та зміст наведеної вище статті, шляхом співставлення її частин, можна стверджувати, що збитки є складовою частиною шкоди (майнової), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування майнової шкоди.

Згідно умов укладеного між позивачем та відповідачем Договору №07853/ЛЗ-2018 про надання послуг від 08.02.2018, що є чинним та підлягає обов`язковому виконанню - перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник (тобто відповідач) зобов`язується доставити довірений замовником (тобто позивачем) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною.

З долученої до додаткових пояснень, що надійшли до суду 02.06.2023 копії договору №71/03/18ПВ від 12.03.2018 про надання послуг з організації перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги вбачається, що між позивачем та ТОВ «Аграрно-промислова трансопртно-експедиційна компанія» (ТОВ «АПТЕК») укладено договір транспортного експедирування, який регулює взаємовідносини сторін, що виникають при організації перевезень вантажів в залізничному рухомому складі й пов`язаних з цим послугах у внутрішньому сполученні, і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно наявних в матеріалах справи залізничних накладних (том 2, а.с. 172-284) вбачається, що при здійсненні перевезень вантажу (деревини) за період з 28.02.2019 по 08.04.2020 на малодіяльну станцію, позивач виступав вантажоодержувачем, а не вантажовідправником, при цьому замовниками послуг перевезення виступали вантажовідправники, а саме лісогосопдраства, з якими позивач укладав договори купівлі-продажу деревини.

Копії договорів купівлі-продажу необробленої деревини, що укладені між ТОВ «Цунамі» з лісовими господарствами (ДП «Свеське ЛГ», ДП «Конотопське ЛГ», ДП «Кам`янське ЛГ», ДП «Глухівське ЛГ», ДП «Охтирське ЛГ», ДП «Краснопільське ЛГ», ДП «Середино-Будське ЛГ», ДП «Смілянське ЛГ», ДП «Шорсткинське ЛГ», ДП «Гайсинське ЛГ», ДП «Білокоровицьке ЛГ», ДП «Корсунь-Шевченківське ЛГ», ДП «Лебединське ЛГ», ДП «Сумське ЛГ», ДП «Тростянецьке ЛГ», ДП «Коростенське лісомисливське господарство») у період з 2019-2020 років надані позивачем разом з додатковими поясненнями, що надійшли до суду 02.06.2023 суду на виконання вимог протокольної ухвали від 02.05.2023 (том 4, а.с. 34-250, том 5, а.с.1-112).

Суд звертає увагу на те, що згідно визначених в договорах купівлі-продажу умов поставок, поставка товару здійснюється на умовах франко-склад Продавця FCA (франко-нижній, франко-проміжним, франко-верхній), за якими обов`язок відшкодування витрат за доставку товару покладено на покупця (тобто на позивача).

В пункті 13 окремих залізничних накладних зазначається, що платником є ТОВ «АПТЕК» (тобто експедитор), також в одній залізничній накладній в пункті 13 значиться, що платником є вантажовідправник ДП Тростянецький лісгосп, а в пунктах 34 інших залізничних накладних значиться, що за послуги перевезення було сплачено вантажовідправниками.

Відтак, здійснені позивачем на користь відповідача платежі, щодо яких існує спір, на переконання суду не є витратами позивача за сплату додаткової послуги «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням», а є витратами на оплату послуг з перевезення, що так чи інакше були б понесені позивачем або його експедитором, з огляду на те, що він не заперечує надання йому послуги перевезення, а отже такі витрати не є реальними збитками позивача. Також, ці витрати не можуть бути віднесені й до упущеної вигоди позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20.

В контексті вище встановленого суд звертає увагу, що в даному випадку позивач, обираючи ефективний на його думку спосіб захисту порушених прав, не звертається до суду з метою стягнення безпідставно набутих грошових коштів відповідачем в порядку статті 1212 ЦК України (як таких, що безпідставно стягнуті з вантажоодержувача), а просить стягнути з відповідача грошові кошти, в якості подвійного розміру збитків (завданої матеріальної шкоди) завданих порушенням законодавства у сфері захисту економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення керуючись при цьому статтею 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Згідно частини 2 статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Відправляючи справу №910/147/22 на новий розгляд Верховний Суд у своїй постанові від 16.03.2023 зазначив, що суду першої інстанції необхідно встановити чи було включено позивачем його витрати за послуги Укрзалізниці до загальної вартості реалізованого товариством товару третім особам.

Як вже зазначалось судом вище, в матеріалах справи наявні копії договорів купівлі-продажу необробленої деревини, що укладені між ТОВ «Цунамі» з лісовими господарствами у період з 2019-2020 років. З умов укладених договорів купівлі-продажу вбачається, що товар (необроблена деревена) була придбана позивачем для власної переробки.

Проте, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач здійснює такі види господарської діяльності: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво (основний); а також: 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, 31.02 Виробництво кухонних меблів.

Отже, ТОВ «Цунамі» є суб`єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку та така діяльність пов`язана з переробкою деревини та подальшого виробництво з неї меблевих виробів, що підлягають продажу кінцевим споживачам.

Суд звертає увагу на те, що у судах країн Європейського Союзу склався підхід щодо вирішення аналогічних спорів, зокрема судами країн ЄС застосовується концепція "passing-on defense" (рішення Суду справедливості ЄС у справі N С-451/18 Tibor-Trans vs DAF від 29.07.2019) відповідно до якої, необхідним є дослідження питання зменшення заявниками збитків за рахунок збільшення собівартості реалізованої ними продукції, тоді як суди України не враховують зазначений принцип у аналогічних справах.

Дійсно, в розумінні чинного законодавства України рішення Суду ЄС не є в класичній формі розуміння - джерелами права (на відміну від рішень ЄСПЛ). Натомість, господарський суд, прийшов до висновку, що рішення Суду ЄС (Європейського Суду Справедливості) належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу. Відтак, подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.

Отже, суд приходить до висновку, що у разі, якщо заявник включив до вартості наданих ним послуг чи реалізованих товарів витрати, які він поніс внаслідок порушення суб`єктом господарювання конкурентного законодавства - слід вважати, що в такому разі шкода заявнику не була завдана (та він не є кінцевим споживачем послуги), а вимоги про стягнення з суб`єкта господарювання - порушника конкурентного законодавства шкоди в подвійному розмірі на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підлягають відмові в повному обсязі.

Саме про необхідність встановлення таких обставин і наголошував Верховний Суд в пункті 8.35. постанови від 16.03.2023 у даній справі №910/147/22.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Позивач стверджує, що факт заподіяння монополістом шкоди позивачу у розмірі 1404121,67 грн відображено у рішенні АМКУ від 06.08.2021 №470-р, законність та обґрунтованість якого підтверджена відповідними рішеннями судів.

Проте, суд зазначає, що обставини, встановлені у рішенні Антимонопольного комітету України, щодо розміру з шкоди (збитків), понесених плхивачем не входять до переліку підстав, що звільнюють від доказування в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, обставини, встановлені в рішеннях адміністративних органів (органів виконавчої влади), які в силу наданої їм компетенції розглядають певні категорії справ, а саме щодо факту порушення відповідачем вимог конкурентного законодавства, не мають для суду преюдиціального значення саме щодо встановлення наявності шкоди та її розміру, що є виключною прерогативою судових органів при вирішення спору про стягнення збитків. Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами. Проте обставини, викладені в актах Антимонопольного комітету та його органів, не є такими, що не підлягають доказуванню під час розгляду господарської справи.

Враховуючи викладене вище, обставини встановлені Антимонопольним комітетом України під час розгляду справи № 130-26.13/102-19 у рішенні від 06.08.2020, не мають для суду преюдиціального значення щодо встановлення факту наявності шкоди у позивача.

Відтак, наявність вказаного рішення не звільняє позивача від необхідності доведення, зокрема, факту завдання шкоди, її розміру та наявності в діях відповідача складу правопорушення, передбаченого статтею 1166 ЦК України.

Приймаючи справу до свого провадження, суд в ухвалі від 04.04.2023 пропонував позивачеві надати письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 16.03.2023 у даній справі.

При цьому позивачем не надано суду доказів, що понесені ним витрати на перевезення не були відшкодовані йому третіми особами - покупцями продукції (деревини у формі меблевих виробів) у вартості продукції або іншим чином, які і є кінцевими споживачами, оскільки, позивач не заперечував факт здійснення ним господарської діяльності впродовж 2019 та 2020 року щодо реалізації ним виробленої меблевої продукції, а відтак і отримання прибутку від здійсненої діяльності.

З огляду на вище встановлене, на переконання суду, позивачем не доведено обставин завдання йому шкоди порушенням відповідачем конкурентного законодавства, її розміру та причинно - наслідкового зв`язку між діями відповідача та такими збитками (шкодою) та відповідно не обґрунтовано підстав для стягнення шкоди у відповідному розмірі на його користь.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи принцип вірогідності доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відмова у позові з підстав пропущення строку позовної давності можлива лише у випадку, якщо судом буде встановлено наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки, позовні вимоги позивача не доведені, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд не розглядає заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд критично оцінює наданий відповідачем висновок експертів у галузі права, оскільки, наданий висновок виходить за межі, визначені ч. 1 ст. 108 Господарського процесуального кодексу України, не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Експерти у галузі права, що склали висновок не є спеціалістами у сфері господарського права чи процесу, а спеціалізуються у сфері кримінально - виконавчого права.

Відтак, інші доводи сторін та докази, що надані на їх підтвердження судом досліджені позаяк не покладаються у основу прийнятого судом рішення та не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

6. Розподіл судових витрат.

У п. 10.1. постанови Верховного Суду по справі №910/147/22 від 16.03.2023 зроблено наступні вказівки: «Розподіл судового збору, спаленого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі».

Оскільки за результатами нового розгляду суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, суд, враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви на останнього. Відповідно до п. в ч. 1 статті 315 ГПК України, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (в тому числі і перегляду, яким справу направлено на новий розгляд) здійснюється судом касаційної інстанції.

Відповідач про понесення ним судових витрат суду не заявляв.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі» - відмовити.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.01.2024.

Суддя Г. П. Бондаренко - Легких