Decision № 115648930, 05.12.2023, Prymorskyi District Court of Odesa City

05.12.23

Справа № 522/18711/23

Провадження № 2/522/6735/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.

при секретарі судового засіданняПрусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Держави казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

21 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Держави казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що 25 вересня 2020 року о 15 год. 58 хв. відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю автомобіля TOYOTA YARIS з номерним знаком НОМЕР_1 , який належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності та водієм невстановленого мопеду, який зник з місця ДТП. В результаті ДТП, автомобіль, яким керувала позивач отримав механічні ушкодження. Позивачу було відмовлено у відшкодуванні шкоди Моторним (транспортним) страховим бюро України, враховуючи той факт, що мопед не є транспортним засобом. Позивач двічі зверталась до Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції листами від 04.11.2020 та 28.01.2021 рр. з вимогами щодо надання інформації стосовно особи винуватця ДТП, на що отримувала відповіді, що таку особу встановити не вдалось. Відповідно до звіту № 10-002 фахівця-автотоварознавця про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті пошкодження автомобіля TOYOTA YARIS від 02.11.2020 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП належного позивачу транспортного засобу становить 37 210 грн. За послуги по оцінці вартості матеріального збитку заподіяного в результаті пошкодження автомобіля TOYOTA YARIS позивачем сплачено 1499,85 грн., також позивачем завлено вимоги щодо стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн. Підставами щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди позивачем зазначено статті 1173, 1176 ЦК України та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі № 420/7760/21.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на окрему думку Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., на постанову від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2023 року, матеріали цивільної справи були передані для розгляду по суті судді Свяченій Ю.Б.

Ухвалою суду від 28 вересня 2023 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

10 листопада 2023 року від представника відповідача - Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву у якому він зазначає, що Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції вживались заходи, передбачені чинним законодавством з метою встановлення особи, яка керувала мопедом та залишила місце ДТП у невстановленому напрямку, а також, що в ході проведення розшукових дій відділом розшуку та опрацювання матеріалів ДТП УПП в Одеській області ДПП вживався ряд вищезазначених заходів однак не вдалось встановити анкетні дані особи, яка керувала мопедом, також посилається на статті 76 та 102 ЦПК України, зазначаючи при цьому, що, доказ, наданий Позивачем разом з позовною заявою - Звіт № 10-002 фахівця-автотоварознавця про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті пошкодження автомобіля TOYOTA YARIS від 02.11.2020 року не може бути використано як доказ оскільки виконаний з порушенням норм чинного законодавства України, а саме у ньому не зазначено, що експерт (фахівець) обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (звіт), він підготовлений для подання до суду, а також заперечує щодо розміру моральної шкоди.

На підтвердження своєї правової позиції Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції посилається на постанову Верховного Суду від 16.11.2022 року по праві № 335/2566/18 та постанову Великої палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18.

09 листопада 2023 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем, а також заперечує щодо відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на статті 22, 1176 ЦК України, заперечує щодо відшкодування моральної шкоди, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підтвердження своєї правової позиції Державна казначейська служба України посилається на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21.11.2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 року у справі 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 року у справі № 552/6381/17.

01 грудня 2023 року від позивача надійшов відповідь на відзив Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначено, що відзив Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції не відповідає вимогам процесуального Закону - статті 178 ЦПК України, шо намагання Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції переконати Приморський районний суд м. Одеси, що Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції вживались всі дії щодо розшуку особи правопорушника спростовуються Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі № 420/7760/21, що звіт № 10-002 фахівця-автотоварознавця про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті пошкодження автомобіля TOYOTA YARIS від 02.11.2020 року, складений спеціалістом-оцінювачем Паляниця А.Б., який має право на здійснення такої експертизи, є належним, достатнім та достовірним доказом, посилаючись при цьому на Постанову Верховного Суду від 17.12.2019 року у справі № 210/5206/16-ц, постанову від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц, постанову від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц, зазначаючи, що цей висновок замовлявся не для суду, а для визначення вартості матеріальної шкоди, заподіяного в результаті пошкодження автомобіля TOYOTA YARIS. Цей висновок доданий до позовної заяви як письмовий доказ, просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

В судове засідання 05 грудня 2023 року сторони не з`явилися, про що були подані відповідні заяви про розгляд справи за їх відсутності. Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, відповідачі заперечували проти задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25 вересня 2020 року о 15 год. 58 хв. відбулось (надалі ДТП за участю автомобіля TOYOTA YARIS з номерним знаком НОМЕР_1 , який належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності та водієм невстановленого мопеду, який зник з місця ДТП. В результаті ДТП, автомобіль, яким керувала позивач отримав механічні ушкодження. Враховуючи той факт, що мопед не є транспортним засобом у розумінні пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивачу було відмовлено у відшкодуванні шкоди Моторним (транспортним) страховим бюро України.

04.11.2020 року електронною поштою позивач звернулась із письмовою заявою від 04.11.2020 року до Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з проханням повідомити наступну інформацію:

«Чи встановлено особу водія мопеду-винуватця ДТП, яке сталось 25 вересня 2020 року о 15 год. 58 хв. у м. Одеса, на вулиці Просьолочній, 10А?

Чи скеровано до суду матеріали адміністративної справи відносно водія мопеду-винуватця ДТП за статтями 1224, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення?

Якщо особу водія мопеду-винуватця ДТП встановлено, прошу повідомити мені його дані для можливості звернення до суду для відшкодування шкоди».

19.12.2020 року, поштою, позивач отримала відповідь на свою заяву від Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції за № М-3865/41/13/05/03-20 від 04.11.2020 року, де було зазначено, що «на теперішній час встановити анкетні дані особи, яка керувала мопедом не надалося можливим. Надалі проводяться розшукові дії, вживаються заходи щодо встановлення водія».

01.01.2021 року позивач повторно звернулась електронною поштою з письмовою заявою від 28.01.2021 року до Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з проханням повідомити наступну інформацію:

«Чи вже встановлено особу водія мопеду-винуватця ДТП, яке сталось 25 вересня 2020 року о 15 год. 58 хв. у м. Одеса, на вулиці Просьолочній, 10А?

Чи скеровано до суду матеріали адміністративної справи відносно водія мопеду-винуватця ДТП за статтями 1224, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення?

Якщо особу водія мопеду-винуватця ДТП встановлено, прошу повідомити мені його дані для можливості звернення до суду для відшкодування шкоди».

05.03.2021 року, поштою, позивач отримала відповідь від Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції за № М-356/41/13/05/03-21 від 01.03.2021 року, де було зазначено, що «на теперішній час встановити анкетні дані особи, яка керувала незареєстрованим мопедом та за фото не надалося можливим. Надалі проводяться розшукові дії, вживаються заходи щодо встановлення водія».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (стаття 6 Закону України «Про Національну поліцію»).

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Наказом національної поліції України від 06.11.2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 року № 887) затверджено Положення Про департамент патрульної поліції (надалі Положення).

Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Положення, Департамент патрульної поліції (далі Департамент) є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законодавством України порядку.

Департамент складається із структурних підрозділів апарату Департаменту, його територіальних (відокремлених) підрозділів та інших підрозділів патрульної поліції згідно з штатним розписом Національної поліції (пункт 2 Розділу 1 Положення).

Відповідно до пункту 4 Розділу 1 Положення, Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 за № 1395 затверджено «Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (наділі Інструкція).

Розділом IX цієї Інструкції встановлені особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП.

Відповідно до пункту 8 розділу IX Інструкції «Якщо при ДТП один з його учасників зник з місця пригоди, поліцейський оформляє схему місця ДТП, відбирає пояснення в потерпілого, свідків (у разі їх наявності), встановлює наявність засобів зовнішнього відео-, фотоспостереження та невідкладно повідомляє уповноважену особу підрозділу поліції, відповідальну за розшук осіб, що зникли з місця ДТП. Остання зобов`язана вжити всіх можливих заходів для встановлення винуватців ДТП та обставин її вчинення в найкоротший строк, але не більше двох місяців. Розшук осіб, що зникли з місця ДТП, здійснюється шляхом використання баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, відкритих джерел інформації, надсилання запитів про отримання необхідних фото- та/або відеофіксацій відповідної пригоди, виклику осіб для прибуття до підрозділу або відвідування їх за місцем проживання (перебування), роботи.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі № 420/7760/21 визнано протиправною бездіяльність Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції щодо розшуку особи, яка зникла 25 вересня 2020 року з місця ДТП з автомобілем позивача (Toyota Yaris НОМЕР_1 ).

Зобов`язано Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції вчинити дії для розшуку особи, яка зникла 25 вересня 2020 року з місця ДТП з автомобілем позивача (Toyota Yaris НОМЕР_1 ), перелік та строки вчинення яких зазначено у п. 8 розділу VIII Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі щодо розшуку особи, яка зникла з місця ДТП.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 року у справі № 420/7760/21 виправлено описку в мотивувальній та резолютивній частинах постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, а саме замінено помилково зазначений номер розділу з VIII на ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі щодо розшуку особи, яка зникла з місця ДТП.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі № 420/7760/21 встановлено, що «Управлінням патрульної поліції в Одеській області ДПП у межах спірних правовідносин, після оформлення матеріалів ДТП, жодним чином не виконувався обов`язок по вжиттю всіх можливих заходів для встановлення винуватця ДТП, зокрема, шляхом надсилання запитів про отримання необхідних фото- та/або відеофіксацій відповідної пригоди, виклику осіб для прибуття до підрозділу або відвідування їх за місцем проживання (перебування), роботи… Тому, колегія суддів вважає, що у межах спірних правовідносин Управлінням патрульної поліції в Одеській області ДПП допущено протиправну бездіяльність при виконанні покладених на нього обов`язків».

Стаття 56 Конституції України гарантує право кожному на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Згідно з частинами 1,2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.ч.1-3ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказуванняє обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.95ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст.103ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, у випадку, якщо сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.106ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Отже, висновок експертизи може бути відповідним доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною (зокрема як додаток до позовної заяви), тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися судом виключно як письмовий доказ, що підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці на підставі ст.ст.76,77,95,106 ЦПК України. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, враховуючи характер матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз`яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про призначення проведення судової експертизи на підставіст.103 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі не порушували питання про сумнівність висновку експерта, наданого позивачем, з приводу невірного розрахування суми відновлювального ремонту ТЗ у цій справі.

Враховуючи ціобставини,суд вважає,що наданийпозивачем висновокексперта єналежним письмовимдоказом,який підтверджуєвартість відновлювальногоремонту.Аналогічний висновокз цьогопитання викладенийу постановах ВерховногоСуду від12вересня 2018року усправі №638/16054/16-ц,від 16січня 2019року усправі №227/1524/16-ц,від 17.12.2019 року № 210/5206/16-ц.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, після оформлення матеріалів ДТП 25.09.2020 року, жодним чином не виконувався обов`язок по вжиттю всіх можливих заходів для встановлення винуватця ДТП, відповідно до у п. 8 розділу IX Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі щодо розшуку особи, яка зникла з місця ДТП, зокрема станом на дату розгляду даної справи Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції не встановлено особу водія мопеда, який, є винуватцем ДТП та зник з місця ДТП 25 вересня 2020 року.

Таким чином, доводи Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та відхиляються судом.

Відповідно до ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до статті 170 ЦК України, Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава набуває для себе цивільні права та створює цивільні обов`язки, тобто реалізує свою дієздатність, через свої органи (органи державної влади), що діють в межах їхньої компетенції, встановленої законом про статус цих органів, оскільки поза їх діяльності вона діяти не може.

Згідно ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування, відповідно до закону, шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до підпункту 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до висновків, зроблених в пунктах 43, 44, 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц, З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства.

Таким чином, посилання Державної казначейської служби України на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21.11.2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 року у справі 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 року у справі № 552/6381/17 не є релевантними до даної справи, а посилання на статтю 22 ЦК України є безпідставним, та таким, що спростовується матеріалами справи, з огляду на той факт, що в даній справі підлягає застосуванню спеціальна норма, а саме стаття 1173 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Вина Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції у протиправній бездіяльності при виконанні покладених на нього обов`язків встановлена Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі № 420/7760/21 та не потребує доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

У відповідності до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові пленуму №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проте, поняття «душевне страждання» в цивільному законодавстві не визначено, оскільки моральні страждання проходять у свідомості (психіці) особи. Проте, за звичаєм в суспільстві під моральними стражданнями розуміють різноманітні негативні переживання особи при настанні певних ситуацій (відчуття образи, хвилювання, емоційного неспокою, приниження, обурення, несправедливості, роздратування, пригніченості, розпачу, психологічного дискомфорту тощо).

Суд погоджується з доводами позивача, що йому завдані душевні страждання неправомірними діями відповідачів, які полягали у душевних стражданнях, пов`язані з тим, що позивач лишилась на певний час засобу пересування, була змушена користуватись послугами таксі що спричинило додаткові витрати, та громадським транспортом, що спричиняло моральні страждання, з огляду на епідеміологічну ситуацію в країні, яка була восени 2020 року, а саме гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Окрім того, позивач була змушена витрачати свій вільний час та кошти на захист свого порушеного права в тому числі в суді, що у свою чергу вимагало додаткових зусиль та часу.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з факту доведеності душевних страждань, отриманих позивачем, проте зазначає, що оцінити їх глибину позбавлений можливості, оскільки для цього необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити зазначену обставину неможливо, враховує поведінку відповідачів, та, виходячи з засад розумності і справедливості, вважає, що розмір визначеної позивачем у грошовому виразі моральної шкоди в сумі 50 000 грн. є завищеним та підлягає зменшенню, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача - ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Керуючись ст.ст. 19, 23, 76, 77, 81, 95, 103, 106, 258, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 1163, 1167 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Держави казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 37 210 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) вартість послуг по оцінці вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті пошкодження автомобіля TOYOTA YARIS у розмірі 1499,85 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) в якості компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Свячена Ю.Б.