Decision № 115297913, 15.11.2023, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023м. ХарківСправа № 922/3626/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад", м.Харків про стягнення 2 150 461,44 грн за участю представників:

позивача - Мосін А.В.; Рябінова В.І.

відповідача - Конопатський М.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад» (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 15 серпня 2023 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" (надалі - Відповідач) грошових коштів на загальну суму 2150461 (два мільйони сто п`ятдесят тисяч чотириста шістдесят одна) грн. 44 коп. (де: 1 929 312,00 грн - сума заборгованості за Договором поставки № 2412-21 від 24 грудня 2021 року; 96 465,60 грн - штраф у розмірі 5% від простроченої суми передбачений п. 7.1. Договору; 36 313,35 грн - три проценти річних від простроченої суми; 88 370, 49 грн - інфляційні витрати), а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 32256,95 грн.

Ухвалою від 17 серпня 2023 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/3626/23, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 14 вересня 2023 року о 11:00.

Судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 19 жовтня 2023 року о 11:45, про що постановлено ухвалу від 03.10.2023. Ухвалою 19.10.2023 повідомлено учасників про наступне: - відмовити у задоволенні клопотання (вх. №28531 від 19.10.2023) Відповідача щодо призначення судово-технічної експертизи; - судове засідання у справі відбудеться 09 листопада 2023 року о(б) 11:30 год. Також, проте що судове засідання у справі відбудеться 15 листопада 2023 року о(б) 11:00 год, суд повідомив своєю ухвалою від 09.11.2023.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Надав до суду додаткові докази (вх. №31216), які суд долучає до матеріалів справи.

Представник Відповідача проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 2, 3 статті 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлені судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлені можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, 24 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково- виробнича фірма «Харків-прилад» (Покупець, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харків-прилад» (Постачальник, Позивач) було укладено Договір поставки №2412-21 (далі - Договір). Умовами Договору встановлено, що Постачальник зобов`язався доставити і передати у власність Покупця Товар - Вібраційну випробувальну систему для втомних випробувань TIRA TV56280/LS-340 Німеччина (країна-виробник) (країна-походження (збірки), (countryofregion) - Німеччина, р.в. - 2021) (далі - Обладнання), виконати доставку на адресу 69068, м. Запоріжжя, вул. Іванова, 2, розвантаження, монтаж, пусконалагоджувальні роботи, провести інструктаж операторів по роботі на Обладнанні, передати заявлений повний комплект Обладнання, здати Обладнання за повним переліком приймальних тестів на точність заводу-виготовлювача, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити Обладнання (п.1.1. Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що вартість Обладнання, що постачається, на момент підписання Договору становить 6 431 040 (шість мільйонів чотириста тридцять одна тисяча сорок) грн. у т.ч. ПДВ-20% - 1 071 840 грн. Пунктом 2.2 Договору встановлено, що оплата за Обладнання проводиться в такому порядку:

- 60% - передплата; - 10% - оплата після повідомлення про готовність поставки товару; - 30% - після поставки.

На виконання вищевказаних умов Договору 24 грудня 2021 року Відповідач перерахував на рахунок Позивача у якості передплати за Договором гротові кошти у сумі 3 858 624,00 гри, що становить 60% суми Договору.

Поставка Обладнання здійснюється протягом 180 календарних днів після отримання передплати (п.3.2 Договору).

Позивач у своїх доводах посилається на умови передбачені сторонами, а саме п. 4.9. Договору поставки №2412-21 від 24.12.2021 року, де зазначено, що перехід права власності на Обладнання від Постачальника до Покупця настає в момент його отримання. Вказує, що він як Постачальник здійснив поставку Обладнання у відповідності до умов укладеного Договору, а Відповідач отримав Обладнання та набув право власності на нього, що підтверджено підписаною сторонами видатковою накладною №П-00000039 від 30 грудня 2022 року, та підтверджено самим Відповідачем. Також, Позивач посилається на ті обставини, що 30 грудня 2022 року у Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкову накладну щодо здійснення поставки Обладнання Відповідачу та виконання умов договору.

Так, на думку Позивача, ним виконано обов`язок щодо доставлення та вручення товару Покупцеві Обладнання, що визначене Договором та у відповідності до умов перейшло до Покупця право власності на Обладнання, що підтверджується складенню та підписаною Сторонами видатковою накладною № П-00000039 від 30 грудня 2022 року, а зазначений факт в свою чергу підтверджується Відповідачем у відзиві, тоді як у відповідності до приписів ст. 75 ГПК України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII (зі змінами та доповненнями) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, а такі обставини можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Також, Позивач вважає, що разом з цим Акт здачі-приймання виконаних пусконалагоджувальних робіт від 30 грудня 2022 року (Додаток № 2 до Договору) не містить інформації про здійснення поставки, приймання-передачу Обладнання, а свідчить лише про виконання Продавцем пусконалагоджувальних робіт, проведення інструктажу персоналу, а також що Обладнання відповідає технічний специфікації до договору. Дата підписання зазначеного Акту у відповідності до п. 6.1. Договору визначає дату початку строку загальної гарантії.

Оскільки п. 2.2. Договору № 2412-21, строк виконання зобов`язання визначений вказівкою на подію, а саме поставку Обладнання, то на думку Позивача у Відповідача після поставки виник обов`язок сплатити 30% вартості Обладнання, який наразі не виконаний, тому твердження Відповідача щодо невиконання або неналежного виконання умов Договору з боку Позивача є безпідставні.

Позиція Відповідача щодо позовних вимог викладається нижче.

Відповідач у своєму відзиві посилається, що були зауваження та претензії щодо якості і своєчасності виконаних умов Договору, 06.12.2022 року на електронну адресу Позивача було направлено претензію в порядку досудового врегулювання спору з вимогою передати оплачений товар та повідомити конкретну дату готовності обладнання до відвантаження, однак Позивачем вона була проігнорована. 09.12.2022 року Відповідач направив рекомендованим листом АТ «Укрпошта» нову претензію, із зазначенням на порушення строку поставки Обладнання, запропонував повернути отриману суму попередньої оплати, нараховану пеню та штраф за прострочення поставки товару, що отримана Позивачем 13.12.2022 року, факт підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Надаючи відповідь на претензію Позивач поставив Обладнання, що підтверджується видатковою накладною №П-00000039 від 30.12.2022 р. Таким чином Відповідачем було здійснено оплату 10% вартості Обладнання на суму 643 104,00грн (платіжна інструкцією №1073 від 28.12.2022) у відповідності до п.2.2 Договору. Проте, Відповідач зазначає, що виключно постачання Обладнання не є виконанням умов Договору, так як мали бути проведені ще й розвантаження, монтаж, пусконалагоджувальні роботи, інструктаж операторів по роботі на Обладнанні, а також здача Обладнання за повним переліком приймальних тестів на точність заводу-виготовлювача. Вищезазначене Позивачем виконано не було, що на думку Відповідача є беззаперечним порушенням затверджених сторонами умов Договору поставки.

Листування між Позивачем і Відповідачем (а.с. 43 89) підтверджуються невиконання пусконалагоджувальних робіт згідно умов Договору на який посилається Позивач згідно з Актом здачі-приймання виконаних пусконалагоджувальних робіт від 30 грудня 2022 року, в період часу з 06.12.2022 року по 09.02.2023 року.

Відповідач звертає увагу суду, що 07.02.2023 року від Позивача надійшла вимога підписати окремий договір №ХП-01-009 на пусконалагоджувальні роботи. Відповідачем зазначено, що пусконалагоджувальні роботи не виконані, оскільки між сторонами 07.02.2023 року виникла необхідність в підписанні ще одного договору на пусконалагоджувальні роботи.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд виходить з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України та ч. 2 ст. 712 ЦК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст.ст. 663, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов`язковість договору для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 4.9. Договору, де сторони узгодили, що при передачі Обладнання уповноваженим представникам покупця, Постачальник здійснює також передачу необхідної документації на Обладнання, яка включає в себе:

- видаткову накладну;

- товарно-транспортну накладну;

- декларацію про відповідальність Обладнання вимогам технічних регламентів;

- пакувальний лист;

- копію експортної декларації;

Перехід права власності на Обладнання від Постачальника до Покупця настає в момент його отримання.

Суд зазначає, що Позивачем разом з позовом відповіддю на відзив не надано відповідних доказів (окрім видаткової накладної, а.с. 16), а надав при розгляді справи по суті, лише 15 листопада 2023 року своїм клопотання про приєднання доказів до справи (вх. №31216), тобто у граничний строк розгляду справи по суті.

Так, як зазначалось вище у відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд звертає увагу на встановлені частиною 8 статті 80 цього Кодексу обставини, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд зазначає але не приймає до уваги надані Позивачем докази, оскільки вони були подані в порушення вимог ст. 80 ГПК України, де при цьому не було повідомлено про обґрунтування та поза межами ніж можливого судового засідання. Господарський суд критично ставиться до цієї процесуальної дії Позивача, оскільки у суду виникає надмірний сумнів щодо недотриманості Позивачем змісту ст. 80 цього Кодексу.

Також, суд приймає до уваги те, що докази, які не були подані до суду у встановлений процесуальним законом строк, може прийматись судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Подані Позивачем додаткові докази, фактично на дату винесення рішення не мають жодного фактичного та правового підтвердження їх не існування, чи неможливості подати.

Внаслідок цього та наявності доказів, які надано Позивачем в порушення вимог ст. 80 ГПК України, суд вважає, що позов є таким, що подано передчасно, а з боку Позивача у виниклих правовідносинах мало місце неналежне виконання умов ч.1 та п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України, ч. 1 ст. 74 та ч. 3 ст. 74 ГПК України.

Суд наголошує, що він не має права збирати докази, як встановлено ч. 4 ст. 74 ГПК України, забезпечуючи виконання позицію примусу формальної істини.

Втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda (договори мають виконуватись), тобто договірні відносини повинні забезпечуватись принципом сумлінного виконання зобов`язань між такими учасниками.

Так, обов`язковість договору (принцип «pacta sunt servanda») викладена у Постанові ОП КЦС ВС від 23 січня2019 року в справі № 355/385/17, де ттлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право-обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Як вже зазначалось судом з урахуванням ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77, а також визначене у статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору покладаються пропорційно задоволеним вимогам.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року у справі №922/3626/23 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "28" листопада 2023 р.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

СуддяІ.П. Жигалкін