Decision № 115270932, 16.11.2023, Commercial Court of Odesa Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2276/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Фатєєвої Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонтой" (код ЄДРПОУ 38599548, 49027, м. Дніпро, вул. Акінфієва Івана, буд. 18, офіс 404)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (код ЄДРПОУ 41481333, 73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд. 3-А)

про стягнення 1800227,53 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Адіян Н.М., адвокат

від відповідача: Лакотош Д.В., адвокат

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонтой" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" про стягнення 1800227,53 грн. заборгованості.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки від 01.04.2019 №688 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонтой" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

29.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та поновлення процесуального строку для подання відзиву.

Ухвалою суду від 29.06.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено; продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" строк для подання відзиву на позовну заяву до 10.07.2023; відкладено підготовче засідання на 27.07.2023.

26.07.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву та заява про поновлення процесуального строку на його подання.

Ухвалою суду від 27.07.2023 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" надати докази надсилання позивачу відзиву та всіх доданих до нього документів (опис вкладення з поіменним переліком документів, фіскальний чек, поштову накладну); продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 31.08.2023; відкладено підготовче засідання на 24.08.2023.

11.08.2023 позивачем подано відповідь на відзив.

Ухвалою від 24.08.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" строк на подання відзиву та прийнято відзив до розгляду; з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести підготовче провадження у розумні строки; закрито підготовче провадження у справі №916/2276/23 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 21.09.2023.

21.09.2023 відповідачем подано заперечення.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 21.09.2023, не відбулося, у зв`язку з чим ухвалою від 29.09.2023 судове засідання призначено на 18.10.2023.

В судовому засіданні 18.10.2023 було оголошено перерву до 01.11.2023.

В судовому засіданні 01.11.2023 було оголошено перерву до 16.11.2023.

В судове засідання 16.11.2023 з`явились представники сторін.

Представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку на подання додаткових доказів (копій платіжних доручень) та залучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання доказів заявник зазначив про часткове відновлення доступу до інтернет-банкінгу товариства, що унеможливило подання цих доказів у строк, встановлений ст.80 ГПК України.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд зазначає про наявність підстав для відмови у його задоволенні, з огляду на таке.

Виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, суд зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

За приписами ст.80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд зауважує, що відповідач у встановлений законом строк не повідомляв суд письмово про неможливість подання будь-яких доказів, не звертався до суду у встановленому порядку із заявами про встановлення додаткового строку на подання доказів.

Клопотання про поновлення строку на подання доказів не містить жодних документально підтверджених обґрунтувань підстав пропуску строку на подання доказів.

Додатково суд звертає увагу, що відповідно до ч.9 ст.80 ГПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

З доданих до клопотання про залучення доказів скріншотів електронної пошти неможливо встановити обсяг документів, які були скеровані на адресу позивача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що з урахуванням положень укладеного між сторонами договору строк виконання зобов`язань не настав; вимога щодо стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних є протиправною у зв`язку із наявністю форс-мажорних обставин; відповідач не отримав товарно-транспортні накладні за відповідними поставками, що є підставою для затримки платежу відповідно до п.8.4 договору; відповідач не отримував вимогу позивача про сплату боргу; відповідачем сплачено заборгованість у повному обсязі.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 16.11.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 01.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонтой" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки №688, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар, на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.3.7 договору, у випадку, коли частина товару не була реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

Згідно п.4.2 договору, право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній.

За умовами п.7.3 договору, в редакції Протоколу розбіжностей, покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, за попередній період. Покупець повинен надавати звіт 1 раз на 2 тижні за попередній період.

Згідно п.11.5, даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення договору.

Договір підписано сторонами з Протоколом розбіжностей від 01.04.2019.

За період дії договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3568654,38 грн.

Факт поставки товару підтверджується наявними у справі доказами, а саме - видатковими накладними, підписаними представниками обох сторін накладними (т.1 а.с.17-250, т.2 а.с.1-87).

У зв`язку із частковою сплатою боргу, залишок заборгованості складає 1394480,20 грн.

Позивач зазначає, що в порушення умов п.7.3 договору, з урахуванням Протоколу розбіжностей, звіти про реалізацію товару були надані відповідачем за періоди з 01.01.2022 по 31.01.2022, з 01.02.2022 по 31.05.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022 (т.2 а.с.88-215, т.3 а.с.1-235, т.4 а.с.1-244, т.5 а.с.1-25). Звіти за червень 2022, з вересня 2022 та станом на дату звернення до суду із даним позовом відсутні.

22.11.2022 позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату заборгованості у розмірі 1394480,20 грн. Означена вимога була скерована на електронну пошту відповідача на адреси, з яких надходили замовлення на поставку товару і звіти про реалізований товар.

Однак, відповіді на вказану вимогу позивач не отримав, будь-які заходи, пов`язані з врегулюванням ситуації, що склалась, та погашенням боргу відповідачем здійснені не були.

13.04.2023 позивач повторно звернувся до відповідача із вимогою про сплату заборгованості. Вимога була скерована засобами поштового зв`язку та електронною поштою, проте була залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.

Окрім основного боргу в розмірі 1394480,20 грн., позивач просить стягнути з відповідача 320921,48 грн. пені, 65570,57 грн. інфляційного збільшення та 19255,28 грн. 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

У відповідності зі статтею 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, а відповідач, своєю чергою, зобов`язався прийняти та оплатити вартість отриманого товару в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так умовами п.7.3 договору, в редакції Протоколу розбіжностей, передбачено, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, за попередній період.

Проаналізувавши умови договору, суд констатує, що в даному випадку договором строк (термін) оплати покупцем поставленого товару не встановлений.

Таким чином, застосуванню підлягає ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України і боржник (покупець) повинен виконати обов`язок щодо оплати поставленого товару у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач, 22.11.2022 він звернувся до відповідача із вимогою про сплату заборгованості. При цьому, вказана вимога була направлено на електронну пошту ТОВ "Строй Опт" на адреси, з яких надходили замовлення на поставку товару та звіти про реалізований товар, що підтверджено скріншотами з електронної пошти (т.5 а.с.26-48).

Надаючи оцінку поданим позивачем в якості доказів направлення вимоги про сплату заборгованості скріншотам з електронної пошти, суд зауважує наступне.

Так, в частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що в якості доказів на підтвердження направлення на адресу відповідача 22.11.2022 вимоги про сплату заборгованості позивачем долучено до позовної заяви скріншоти з електронної пошти.

Однак, в контексті спірних правовідносин суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, в якій Судом було визначено в яких саме формах можуть існувати електронні докази, а саме: учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Разом з тим, додані позивачем до позовної заяви скріншоти листування не можуть бути прийняті в якості належних та допустимих доказів, з огляду на те, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) у розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Відповідна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21.

Також, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зазначено, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

З наданого скріншоту не можливо встановити, хто саме є відправником повідомлення, яка підстава листування (відсутнє посилання на договір поставки, що є предметом даного спору), а також не можливо перевірити чи вносились в повідомлення правки, викривлення чи виправлення.

Водночас, суд враховує, що 13.04.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою №686-ВД, в якій вимагав погасити заборгованість у семиденний строк від дати отримання вимоги, або повернути не реалізований товар.

Вказана вимога була скерована рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу відповідача, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.5 а.с.51-54).

Водночас, суд враховує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку позивача (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Отже, строк виконання зобов`язань в частині оплати поставленого товару є таким, що настав.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача відносно того, що заявлена до стягнення заборгованість погашена у повному обсязі, оскільки в матеріалах справи відсутні докази означеного.

Крім того, суд зауважує, що за приписами ч.4 ст.165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував проти задоволення позову з підстав погашення заборгованості у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 1394480,20 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 320921,48 грн. пені, 65570,57 грн. інфляційного збільшення та 19255,28 грн. 3% річних.

Згідно п.8.1 договору, у випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов`язань по оплаті поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2% від вартості не оплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Як зазначено вище, спірним договором строк (термін) оплати покупцем поставленого товару не встановлений, у зв`язку з чим застосуванню підлягає ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, і боржник (покупець) повинен виконати обов`язок щодо оплати поставленого товару у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимога в порядку ч.2 ст.530 ЦК України від 13.04.2023 була скерована відповідачу 14.04.2023 (відповідно до фіскального чеку - т.5 а.с.54), отже строк виконання зобов`язань відповідачем, так само як і право нарахування позивачем пені, збитків від інфляції та 3% річних, з урахуванням дати направлення вимоги, Нормативів пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, та семиденного строку на сплату боргу, настав 25.04.2023.

Разом з тим, як слідує з розрахунку заявленої до стягнення заборгованості, пеня, збитки від інфляції та річні нараховані позивачем за період з 30.11.2022 по 16.05.2023, тобто початок нарахування охоплює період, який передував направленню вимоги в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

З урахуванням наведеного, судом здійснено розрахунок пені, збитків від інфляції та річних за період з 26.04.2023 по 16.05.2023.

Розрахунок пені:

Період розрахунку: з 26.04.2023 року по 27.04.2023 року - 2 дні

[Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 50,000%

[Пеня] = 1394480,20 грн. (сума боргу) х 50,000% (розрахункова ставка) / 100% х 2 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 3820,49 грн.

Період розрахунку: з 28.04.2023 року по 16.05.2023 року - 19 днів

[Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х2.000 = 50,000%

[Пеня] = 1394480,20 грн. (сума боргу) х 50,000% (розрахункова ставка) / 100% х 19 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 36294,69 грн.

Отже, вимоги в частині пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 40115,18 грн. У задоволенні решти вимог в сумі 280806,30 грн. пені слід відмовити.

Розрахунок збитків від інфляції:

У період з 01.05.2023 року по 16.05.2023 року індексація на суму 1394480,20 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 100,50% = 100,500% (за період Травень 2023)

[Інфляційні нарахування] = 1394480,20 грн. (сума боргу) х 100,500% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 1394480,20 грн. (сума боргу) = 6972,40 грн.

Вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 6972,40 грн. У задоволенні решти вимог в сумі 58598,17 грн. слід відмовити.

Розрахунок 3% річних:

Період розрахунку: з 26.04.2023 року по 16.05.2023 року - 21 день

[Проценти] = 1394480,20 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 21 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 2406,91 грн.

Таким чином, належною до стягнення сумою річних є 2406,91 грн. У задоволенні вимог в частині 16848,37 грн. 3% річних слід відмовити.

При цьому, господарським судом відхиляються доводи ТОВ "Строй Опт" про ненадання позивачем супроводжувальних документів на товар як на підставу затримки платежу відповідно до п.8.4 договору.

Пунктом 3.1 договору поставки №688 від 01.04.2019 передбачено, що прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром.

Враховуючи умови укладеного між сторонами договору поставки суд зазначає, що супроводжувальні документи мають надаватись позивачем під час поставки товару, оскільки на підставі вказаних документів ТОВ "Строй Опт" може прийняти товар за асортиментом, кількістю і якістю.

Таким чином, відповідач, підписавши видаткові накладні, підтвердив факт прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю, а, отже, і факт отримання супроводжувальних документів.

Будь-які докази на підтвердження звернення відповідача до позивача із вимогами надати супроводжувальні документи в межах виконання договору в матеріалах справи відсутні.

Що стосується посилання відповідача на форс-мажорні обставини, суд звертає увагу на наступне.

Визначення обставин непереборної сили дається у Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 вказаного Закону, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

До надзвичайних можна зарахувати такі обставини, настання яких сторони не очікують за звичайного перебігу справ, і настання яких добросовісна та розумна сторона не могла очікувати та передбачити навіть, якби проявила достатньої міри обачливість. Невідворотними ж є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належної міри обачливості та застосування розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Тобто ключовою умовою є те, що форс-мажор робить неможливим виконання зобов`язання у принципі, незалежно від тих зусиль і матеріальних витрат, яких сторона зазнала чи могла зазнати, а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.

Так, суд зазначає, що форс-мажор (переклад з французької мови - вища сила) - це непередбачувані обставини, які не залежать від волі сторін договору, за яких неможливо виконати покладені на них зобов`язання.

Компетентними органами щодо засвідчення обставин непереборної сили законодавством визначено Торгово-промислову палату України та 25 регіональних торгово-промислових палат: 24 обласних та міста Києва (далі - ТПП).

Згідно із ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та п. 3.1 Регламенту, засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі також - Регламент ТПП) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Згідно із п.3.3. Регламенту ТПП, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.11. Регламенту ТПП).

Суд наголошує, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.

Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення.

У Принципах європейського договірного права (ст. 8.108 (3), присвячена питанням форс-мажору) указано, що сторона, яка не виконує зобов`язання, має впевнитися в тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання інша сторона отримала впродовж розумного строку після того, як сторона, яка не виконує, дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Згідно ст. 79 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.80, яка набула чинності для України з 01.02.91, визначено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов`язань, якщо доведе, що воно було зумовлене перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати взяття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. Сторона, яка не виконує свого зобов`язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність виконання. Якщо інша сторона не отримала повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов`язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх зобов`язань.

Згідно з положеннями ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільнена від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Розділом 10 укладеного між сторонами договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилсь наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладення даного договору (п.10.1).

У випадку настання обставин, передбачених п.10.1, строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку, якщо форс-мажорні обставини настали і діють більш ніж 6 місяців, будь-яка із сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір (п.10.2).

Достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони (п.10.3).

В матеріалах справи така довідка (сертифікат) відсутня.

Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022.

Так 28.02.2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань.

Тобто головним є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини стороні необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).

Крім того суд зауважує, що у разі здійснення господарської діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик відповідача на позивача шляхом звільнення першого від виконання прийнятих зобов`язань відсутні.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонтой" підлягає стягненню 1394480,20 грн. основного боргу, 40115,18 грн. пені, 2406,91 грн. 3% річних та 6972,40 грн. збитків від інфляції.

У задоволенні решти позову в частині стягнення 280806,30 грн. пені, 58598,17 грн. збитків від інфляції та 16848,37 грн. 3% річних суд відмовляє.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам, а саме: на відповідача - в розмірі 21659,62 грн., на позивача - в розмірі 5343,79 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (код ЄДРПОУ 41481333, 73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд.3-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонтой" (код ЄДРПОУ 38599548, 49027, м. Дніпро, вул. Акінфієва Івана, буд. 18, офіс 404) - 1394480 (один мільйон триста дев`яносто чотири тисячі чотириста вісімдесят) грн. 20 коп. основної заборгованості, 40115 (сорок тисяч сто п`ятнадцять) грн. 18 коп. пені, 2406 (дві тисячі чотириста шість) грн. 91 коп. 3% річних, 6972 (шість тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 40 коп. збитків від інфляції, 21659 (двадцять одну тисячу шістсот п`ятдесят дев`ять) грн. 62 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати в розмірі 5343,79 грн. судового збору покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 27 листопада 2023 р.