Decision № 115268321, 16.11.2023, Commercial Court of Zhytomyr Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2023 р. м. Житомир Справа № 906/739/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Вірьовкін О.І. - адвокат, ордер серії АМ №1054752 від 23.05.2023,

від відповідача: Демчик Н.О. - адвокат, ордер серії АМ №1050742 від 19.07.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання корпоративного договору недійсним

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним корпоративного договору від 28.02.2019, укладеного між сторонами у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на дату укладення оспорюваного договору нею не набуто статусу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол", оскільки такий статус позивачка набула б після державної реєстрації змін до відомостей щодо засновників ТОВ "Нірол".

В якості нормативного обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на норми ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України та ч. 1 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої головною умовою укладення корпоративного договору є наявність статусу учасника товариства.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

08.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого просив при ухваленні рішення застосувати строк позовної давності.

Також відповідач вважав, що склад сторін оспорюваного Корпоративного договору жодним чином не суперечить Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", тому просив відмовити в задоволенні позову.

10.10.2023 до суду надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності.

Ухвалою суду від 10.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

26.10.2023 на адресу суду повернувся примірник ухвали від 10.10.2023, який направлявся на адресу позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позову, та просив їх задовольнити. Звертав увагу суду на те, що строк позовної давності не пропущений.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог, вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2019 між ОСОБА_2 (позивач/продавець) та ОСОБА_1 (відповідач/покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі (договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1 якого продавець, який є власником частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" в розмірі 100%, яка сплачена нею в сумі 255 055,71 грн., передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) частку в розмірі 90% в сумі 229 550,14 грн. і зобов`язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.

Продаж частки здійснюється у відповідності до положень Цивільного та Господарського Кодексів України та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (п. 3 договору купівлі-продажу).

Згідно з положеннями п. 5 договору купівлі-продажу сторони оцінюють вартість частки, що продається за цим договором, в сумі 229 550,14 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання даного договору, що продавець підтверджує своїм підписом даного договору. Зміна ціни частки після підписання цього договору не допускається.

Пункт 6 договору купівлі-продажу передбачає, що після державної реєстрації змін до статуту ТОВ "Нірол" до покупця від продавця переходять корпоративні права останнього, емітовані товариством, включаючи право на участь в управлінні товариством, отримання прибутку (дивідендів) та інші правомочності, передбачені законодавством України та установчими документами товариства пропорційно придбаній частці.

За п. 7 договору купівлі-продажу з моменту укладання цього договору покупець стає по відношенню до ТОВ "Нірол" його єдиним учасником.

Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу сторони підтвердили, що договір не носить характеру удаваного уявного правочину, сторони розуміють зміст договору, який прочитаний ними самостійно, усвідомлюють правові наслідки укладання цього договору, дії сторін відповідають їх намірам створити для себе юридичні наслідки, ствердили, що не визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, повністю або частково, і підписанням цього договору підтверджують, що дійшли згоди з усіх істотних умов договору, що зафіксовані в його тексті.

28.02.2019 сторони підписали акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ "Нірол", за яким ОСОБА_2 (учасник-1) передала, а ОСОБА_1 (учасник-2) прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229 550,14 грн., що становить 90% статутного капіталу.

В цей же день - 28.02.2019 між позивачем та відповідачем підписано корпоративний договір, за умовами п. 1 якого сторони є учасниками ТОВ "Нірол" і відповідно до положень Статуту та даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій, володіють такими частками у статутному капіталі вказаного товариства:

- ОСОБА_2 - 10%,

- ОСОБА_1 - 90%.

Цей договір є безвідплатним (п. 3 корпоративного договору).

У п. 4 корпоративного договору вказано, що сторони підтверджують, що продаж частини корпоративних прав від учасника-1 ( ОСОБА_2 ) учаснику-2 ( ОСОБА_1 ) в розмірі 90% статутного капіталу, а також цей договір укладається в забезпечення поруки учасника-1 перед учасником-2 за виконання договору позики, який був укладений між учасником-2 та фізичної особою - ОСОБА_3 .

Згідно з п. 5 корпоративного договору на час виконання обов`язків ОСОБА_3 перед учасником-2 стосовно повернення суми позики у повному обсязі, учасник-2 набув право власності на частку в статутному капіталі товариства.

Пунктом 7 корпоративного договору сторони погодили, що учасник-2, як власник контрольного пакету голосів на загальних зборах учасників, до моменту повернення йому ОСОБА_3 у повному обсязі суми позики, зобов`язується не приймати рішень стосовно відчуження нерухомого майна, яке є власністю товариства, а також рішень щодо обтяження цього майна шляхом передачі його у платне користування або іпотеку третім особам.

Відповідно до п. 8 корпоративного договору після повернення ОСОБА_3 позики учаснику-2 ( ОСОБА_1 ), останній протягом 10-ти днів зобов`язується продати 100% частку належних йому у товаристві корпоративних прав учаснику-1 по їх номінальній вартості, за яку вартість ці корпоративні права були йому продані учасником-1 ( ОСОБА_2 ).

Учасник-2 ( ОСОБА_1 ) не має право провести відчуження належних йому у товаристві корпоративних прав третій особі у випадку виконання ОСОБА_3 перед ним зобов`язань по поверненню суми позики у повному обсязі (п. 9 корпоративного договору).

Згідно з п. 10 корпоративного договору у випадку невиконання ОСОБА_3 перед учасником-2 ( ОСОБА_1 ) зобов`язань по поверненню у повному обсязі суми позики у строки, передбачені договором позики, учасник-1 ( ОСОБА_2 ) зобов`язаний укласти з учасником-2 ( ОСОБА_1 ) договір купівлі-продажу належної йому частини корпоративних прав по їх номінальній вартості в 10-ти денний строк після такого невиконання і вийти зі складу учасників ТОВ "Нірол".

Згідно з протоколом № 5/19 загальних зборів учасників ТОВ "Нірол" від 28.02.2019 прийнято наступні рішення:

- прийняти ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ "Нірол" (п. 1);

- ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність частку у статному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229 550,14 грн., що становить 90% статутного капіталу (п. 2);

- затвердити такий склад учасників та їх часток у статутному капіталі: ОСОБА_1 - 90%; ОСОБА_2 - 10% (п. 3);

- надати повноваження ОСОБА_2 на подання відповідних документів для проведення реєстрації щодо зміни учасника товариства (п. 4).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.03.2019 проведено державну реєстрацію змін до складу учасників ТОВ "Нірол", а саме: ОСОБА_1 зареєстровано в якості засновника (учасника) юридичної особи ТОВ "Нірол", розмір внеску до статутного капіталу становить 229 550,14 грн.

Як зазначалося раніше, позивач, посилаючись на те, що корпоративний договір укладено з ОСОБА_1 тоді, коли останньою не набуто статусу учасника ТОВ "Нірол", що суперечить приписам ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Кількість учасників товариства не обмежується (ст. 4 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору).

Згідно ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) договір, за яким учасники товариства зобов`язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації (далі - корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі. Корпоративний договір, який не відповідає цим вимогам, є нікчемним (ч. 1).

Як вбачається, з положень наведеної вище ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору до корпоративного договору) є наступні вимоги: корпоративний договір укладається між учасниками товариства; має безоплатну форму; вчиняється в письмовій формі.

Отже, з метою вирішення даного спору, суду слід встановити час набуття ОСОБА_1 статусу учасника ТОВ "Нірол".

Як встановлено раніше, 28.02.2019 між ОСОБА_2 (позивач/продавець) та ОСОБА_1 (відповідач/покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі (договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1 якого продавець, який є власником частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" в розмірі 100%, яка сплачена нею в сумі 255 055,71 грн., передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) частку в розмірі 90% в сумі 229 550,14 грн.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.03.2019 проведено державну реєстрацію змін до складу учасників ТОВ "Нірол", а саме: ОСОБА_1 зареєстровано в якості засновника (учасника) юридичної особи ТОВ "Нірол", розмір внеску до статутного капіталу становить 229 550,14 грн.

Вчинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов`язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.

За загальним правилом частини першої ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 цієї статті ЦК України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Отже, як передання майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тому як передання частки у статутному капіталі товариства слід розуміти надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства.

За законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.

Внаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо.

Разом з тим, за законодавством, яке діє після набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", більше не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін.

Так, Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Натомість відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів, зокрема: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб. З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим, моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

Аналогічні приписи містить і п. 6 договору купівлі-продажу, а саме: після відповідної державної реєстрації змін до статуту ТОВ "Нірол" до покупця від продавця переходять корпоративні права останнього, емітовані товариством, включаючи право на участь в управлінні товариством, отримання прибутку (дивідендів) та інші правомочності, передбачені законодавством України та установчими документами товариства пропорційно придбаній частці.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач набула статусу учасника ТОВ "Нірол" 01.03.2019, тобто з моменту державної реєстрації змін до складу учасників товариства.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) корпоративний договір від 28.02.2019 укладено ОСОБА_1 до моменту набуття нею статусу учасника ТОВ "Нірол", тобто оспорюваний корпоративний договір не відповідає згаданій вище нормі Закону, отже є нікчемним.

Разом з тим, проаналізувавши обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав - про визнання недійсним нікчемного корпоративного договору від 28.02.2019 суд виходить з таких міркувань.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Так, правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Аналогічна позиція міститься в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17.

Також суд приймає до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, у постановах КЦС у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц щодо того, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Як зазначалося раніше, оспорюваний корпоративний договір від 28.02.2019 не відповідає ч. 1 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору), отже є нікчемним в силу згаданої вище норми.

Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постанові від 04.062019 у справі №916/3156/17.

Оскільки судом не встановлено обставин щодо необхідності захисту порушеного права, а відтак відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку із вищевикладеним, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 27.11.23

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2 - позивачу в Електронний кабінет

+ адвокату Вірьовкіну О.І. на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - відповідачу (рек. з повід.)