Court ruling № 115199698, 17.11.2023, Dnipro District Court of Kyiv City

Справа №:755/15996/23

Провадження №: 4-с/755/159/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Яхно П.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Мойсей Іван Михайлович, Акціонерне товариство «Сенс Банк», на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея Івана Михайловича, -

В С Т А Н О В И В:

Скаржник, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просить суд:

1)визнати неправомірними дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея Івана Михайловича (м. Ірпінь) щодо відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 05.10.2023 року та накладення арешту на все майно ОСОБА_1 ;

2)скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея Івана Михайловича (м. Ірпінь) про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 05.10.2023;

3)скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея Івана Михайловича (м. Ірпінь) про арешт майна боржника НОМЕР_1 від 05.10.2023;

4)скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея Івана Михайловича (м. Ірпінь) про арешт коштів боржника НОМЕР_1 від 05.10.2023.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що 20.05.2014 Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, у складі третейського судді Ярошовця В.М., у справі № 744/14, було ухвалено рішення про стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по кредиту у сумі 332965,11 грн. На підставі даного рішення суду, 16.10.2014, Дніпровським районним судом міста Києва, по справі № 755/25532/14-ц було винесено ухвалу про видачу виконавчого листа у вказаній справі та передачі його стягувачу. 14.08.2015 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського МРУЮ Голубець Н.М., було відкрито виконавче провадження на підставі заяви та виконавчого листа від стягувача та накладено арешт на все його майно. 26.12.2016 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського МРУЮ Голубець Н.М., винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п. 7, ч. 1 ст. 47, ст.. 50 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження». Ця подія поновила строк для пред`явлення виконавчого документу на три роки, а саме до 26.12.2019. 29.05.2018 приватним виконавцем Чижиком А.П. було розглянуто звернення стягувача про відкриття виконавчого провадження та стягувачу було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, саме відповідно до п.2 ч. 4 ст. 4. Ця подія не перервала та не поновила строк для пред`явлення виконавчого документу, згідно правового висновку Верховного суду по справі № 922/5723/14 від 28.01.2021. 27.10.2020 приватний виконавець виконавчого округу Київської області Бурко А.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 27.10.2020, поза межами строку пред`явлення виконавчого листа, так як строк для пред`явлення виконавчого документу закінчився саме 26.12.2019, через три роки після повернення Обухівською ДВС згідно ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 01.09.2021 приватний виконавець виконавчого округу Київської області Бурко А.М. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 від 27.10.2020. 05.10.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Мойсеєм І.М. було винесено незаконну постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 05.10.2023, так як строк для пред`явлення виконавчого документу закінчився саме 26.12.2019, через три роки після повернення Обухівською ДВС згідно ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, виконавчий лист був повернутий Обухівською ДВС згідно п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» - 26.12.2016 та строк пред`явлення був таким чином поновлений на три роки до 26.12.2019. 29.05.2018 строк не переривався та не поновлювався, так як приватний виконавець Чижик А.П. відмовив згідно п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а не згідно ст. 37 в якій чітко вказано посилання на ст.12. Далі, так як строк не переривався після повернення 26.12.2016, то 26.12.2019 виконавчий лист втратив свою силу, тобто строк на його пред`явлення закінчився, і таким чином 05.10.2023 пред`явлення даного виконавчого документу приватному виконавцю Мойсею І.М. відбулося після закінчення строків на його пред`явлення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.10.2023 вказану скаргу було прийнято до розгляду та призначено її до судового розгляду.

25.10.2023 до суду від представника заінтересованої особи АТ «Сенс Банк» - Стеценка М.В. надійшли пояснення на скаргу, у яких останній в задоволенні скарги ОСОБА_1 просив відмовити у повному обсязі. Заперечуючи проти вимог скарги останній посилався на те, що вимоги скарги про визнання дії та рішень приватного виконавця Мойсея І.М. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, базується на намаганні останнього визнати виконавчий лист № 755/25532/14-ц виданого 16.10.2014 Дніпровським районним судом міста Києва таким, що не підлягає виконанню. Також, звертав увагу суду на обставини встановлені судами в межах розгляду цивільної справи № 755/25532/14-ц, які є визначальними для розгляду даної скарги.

Цього ж дня, до суду від скаржника, ОСОБА_1 , надійшла заява про долучення документів та доказів до матеріалів справи.

30.10.2023 до суду надійшло клопотання скаржника, ОСОБА_1 , про розгляд справи за відсутністю скаржника за наявними у справі матеріалами.

01.11.2023, до суду від скаржника, ОСОБА_1 , надійшли додаткові пояснення у справі, у яких останній звертав увагу суду на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена приватним виконавцем Бурко А.М. 01.09.2021, згідно Закону України «Про виконавче провадження», аж ніяк не може поновити строк на пред`явлення виконавчого листа. Стаття 39 Закону України «Про виконавче провадження» не посилається на статтю 12 Закону України «Про виконавче провадження», тобто постанова про закінчення виконавчого провадження, згідно правового висновку Верховного суду по справі № 922/5723/14 від 28.01.2021 не поновлює строк на пред`явлення виконавчого листа. Стягувач та виконавець в поясненнях та запереченнях по даній справі, посилались тільки на преюдиційність рішень, та стверджують, що згідно вказаних ними рішень виконавець Чижик А.П. 29.05.2018 перервав та поновив строк пред`явлення до 29.05.2021, але ніхто навіть не вказує та не доказує, коли після цієї події строк пред`явлення виконавчого листа на їх думку знову поновився, яка різниця, які там були рішення, якщо потрібно завжди рахувати в таких справах строки переривання та поновлення виконавчого листа. Вважає, що взагалі немає таких рішень судів, де було б вказано, що постанова про закінчення виконавчого провадження перервала та поновила строки на пред`явлення виконавчого листа, тому 05.10.2023 приватному виконавцю, виконавчий лист був пред`явлений після закінчення строку на пред`явлення виконавчого листа.

Цього ж дня, до суду від скаржника, ОСОБА_1 , надійшли додаткові пояснення у справі, у яких останній вказує, що в поясненнях та запереченнях до його скарги, сторони підкреслюють те, що справа про визнання виконавчого листа № 755/25532/14-ц від 03.11.2014 закінчилася тим, що було винесено постанову від 16.11.2021 у справі № 755/25532/14-ц, якою скасовано ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03.08.2021 та прийнято нову постанову про відмову ОСОБА_1 в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню. Стягувач та виконавець хибно стверджують, що він намагається в даному судовому процесі визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Вказав, що намагається доказати, що виконавчий лист 05.10.2023 був поданий після закінчення строку на його пред`явлення до виконання, що обґрунтовується, як вказує останній, імперативною нормою закону «Про виконавче провадження» та двома правовими висновками Верховного Суду від 11.11.2021 по справі № 2-5827/2010 та від 28.01.2021 по справі № 922/5723/14. Зазначив, що виконавче провадження було 01.09.2021 закінчено. Вказав, що заперечує про використання в даній справі преюдиційних рішень, так як рішення на які посилається стягувач та виконавець відносяться до справ про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

01.11.2023 до суду від заінтересованої особи, приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея І.М., надійшло клопотання про розгляд справи без участі особи, дії якої оскаржуються.

Також, цього ж дня від заінтересованої особи, приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея І.М., до суду надійшли заперечення проти скарги, у яких останній вказав про те, що строк пред`явлення виконавчого листа № 755/25532/14-ц від 03.11.2014, що видав Дніпровський районний суд м. Києва, було перервано та одночасно поновлено зі зверненням стягувача до приватного виконавця Чижика А.П. із заявою про примусове виконання рішення та прийняттям Чижиком А.П. рішення про повернення зазначеного виконавчого документа без прийняття до виконання, тобто 29.05.2018. У зв`язку з цим, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання встановлювався до 29.05.2021. У зв`язку з цим, твердження ОСОБА_1 , що строк пред`явлення зазначеного виконавчого документа закінчився 26.12.2019, є безпідставними та необґрунтованими.

06.11.2023 до суду від скаржника, ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд скарги у його відсутність.

17.11.2023 до суду від заінтересованої особи, приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея І.М., надійшло клопотання про розгляд справи без участі особи, дії якої оскаржуються.

У судове засідання сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

За нормою ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як встановлено судом та убачається з матеріалів скарги, 16.10.2014 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про видачу виконавчого документа задоволено, видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 20 травня 2014 року по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в розмірі 332 965,11 грн, а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 3 729,65 грн, та 243,60 грн судового збору.

На підставі даного рішення суду, 16.10.2014 Дніпровським районним судом міста Києва по справі № 755/25532/14-ц було винесено ухвалу про видачу виконавчого листа у вказаній справі та передачі його стягувачу.

14.08.2015 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського МРУЮ Голубець Н.М., було відкрито виконавче провадження на підставі заяви та виконавчого листа від стягувача та накладено арешт на все моє майно.

26.12.2016 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського МРУЮ Голубець Н.М., винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п. 7, ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІУ «Про виконавче провадження».

29.05.2018 приватним виконавцем Чижиком А.П. було розглянуто звернення стягувача про відкриття виконавчого провадження та стягувачу було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, саме відповідно до п.2 ч.4 ст.4 Закону України від 02.06.2016 № 1404-УІІІ «Про виконавче провадження» по причині пропущеного 26.12.2017 встановленого Законом України від 21.04.1999 № 606-ХІУ «Про виконавче провадження» річного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

16.03.2020 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду задоволено, замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» його правонаступником - Акціонерним товариством «Альфа-Банк» по виконавчому листу №755/25532/14-ц, виданому Дніпровським районним судом м. Києва 03.11.2014, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в сумі 332 965, 11 грн, а також витрат, пов`язаних з розглядом справи в третейському суді в сумі 3 729, 65 грн, та 243, 60 грн судового збору.

20.05.2021 постановою Київського апеляційного суду ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2020 залишено без змін.

27.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Бурко А. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 27.10.2020 з накладенням арешту на все майно боржника.

20.11.2020 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у межах цивільної справи № 755/16161/20 у задоволені скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда, стягувач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» відмовлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.08.2021 заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволено повністю та виконавчий лист № 755/25532/14-ц, виданий Дніпровським районним судом м. Києва 03 листопада 2014 року на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 20.05.2014 по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в розмірі 332 965,11 грн., а також витрати пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 3 729,65 грн. та 243,60 грн. судового збору визнано таким, що не підлягає виконанню.

01.09.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Бурко А. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 від 27.10.2020 на підставі пункту 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Київського апеляційного суду від 16.11.2021 у межах цивільної справи № 755/25532/14-ц апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задоволено та у хвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 3 серпня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову ОСОБА_1 в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2021 у справі № 755/16161/20, розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20.11.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 01.02.2021, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20.11.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 01.02.2021 залишено без змін.

05.10.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Мойсеєм І.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 05.10.2023 з примусового виконання виконавчого листа № 755/25532/14-ц виданого 03.11.2014 Дніпровським районним судом м. Києва.

Цього ж дня, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Мойсеєм І.М. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 винесено постанови про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника

Згідно ч. 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 19.12.2019 по справі №520/11429/17, колегія суддів визначила, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у судовому рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 766/8646/18 (провадження № 61-2838св21).

Відтак, вирішуючи заявлені скаржником вимоги, у межах розгляду даної скарги, з урахуванням спірних правовідносин сторін, суд не надає оцінку доводам скарги, щодо яких ухвалені відповідні судові рішення, а факти встановлені судами в межах інших судових проваджень є преюдиційними для розгляду даної скарги та беруться судом до уваги при ухваленні судового рішення у даній справі.

Так, у постанові від 16.11.2021 апеляційний суд, скасовуючи ухвалу Дніпровського районного суду м. Києві від 03.08.2021 у цивільній справі № 755/25532/14-ц дійшов таких висновків: «суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що стягувачем було пред`явлено виконавчий лист №755/25532/14-ц до виконання після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання, а тому помилково визнав доведеними підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Не можуть бути також враховані доводи боржника про необхідність застосування судами положень статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999, оскільки зазначена стаття не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Зокрема, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року визначено наслідки завершення виконавчого провадження та зазначено підстави закінчення виконавчого провадження, до яких застосовуються положення цієї статті. Оскільки, серед підстав, наведених у вказаній статті, відсутнє повернення виконавчого документу стягувачеві у зв`язку з тим, що майно боржника не розшукано протягом року, відтак, посилання заявника на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року є необґрунтованими. Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 409/4751/12 (провадження № 61-41979св18), у якій зазначено, що якщо стягувачу вже відмовлено у відкритті виконавчого провадження по причині пропуску річного терміну пред`явлення виконавчого документу, то вже на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання положення статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» у новій редакції не застосовуються, є безпідставним, оскільки такого висновку суд касаційної інстанції виходив з обставин справи, які не є подібними з обставинами цієї справи. Пункт 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом від 02 червня 2016 року. Так, Закон № 1404-VIII набрав чинності 05 жовтня 2016 року, а виконавчий документ перебував на виконанні у виконавця до 26 грудня 2016 року. Тому до спірних правовідносин мають застосування норм Закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, оскільки після набрання чинності цим Законом виконавчі дії уже продовжували здійснюватися відповідно до цього Закону у новій редакції.».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2021 у справі № 755/16161/20 дійшов таких висновків: «суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що виконавчий документ після його повернення 26 грудня 2016 року та 29 травня 2018 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» грошових коштів, міг бути пред`явлений стягувачу протягом трьох років, тобто у строк до 26 грудня 2019 року (після повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що майно боржника не розшукано протягом року) та до 29 травня 2021 року (після повернення повторно поданого виконавчого документу у зв`язку з пропуском встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання). Судами правильно враховано, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Отож, постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого пунктом 2 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. Доводи заявника про неправомірне незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена стаття не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Зокрема, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року визначено наслідки завершення виконавчого провадження та зазначено підстави закінчення виконавчого провадження, до яких застосовуються положення цієї статті. Оскільки, серед підстав, наведених у вказаній статті, відсутнє повернення виконавчого документу стягувачеві у зв`язку з тим, що майно боржника не розшукано протягом року, відтак, посилання заявника на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року є необґрунтованими. Посилання ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року у справі № 755/10999/20 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Обухівського міськрайонного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління юстиції щодо зняття арешту з майна боржника, яка набрала законної сили 25 листопада 2020 року, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене судове рішення не є преюдиційним для даної справи та не стосується пред`явлення виконавчого документа до виконання. Доводи касаційної скарги про те, що стягувачем не оскаржено у судовому порядку дії державного виконавця Чижика А. П. про повернення виконавчого листа № 755/25532/14-ц без прийняття до виконання, не заслуговують на увагу, оскільки оскарження дій державного виконавця є правом сторони виконавчого провадження, а не обов`язком.»

Зважаючи на викладене, з урахуванням доводів скаржника та заінтересованої особи, приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея І.М., вирішуючи вимоги скарги, суд вирішує вимоги скарги, з урахуванням доводів скаржника, виходячи із встановлених судом обставин, відтак доходить наступного.

За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

У відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 5 частини третьої статті 11 в редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (в редакції, чинній на дату винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) встановлено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Так, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання на момент видачі вказаного виконавчого листа, боржником за яким визначено ОСОБА_1 , встановлювались статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, у вказаній редакції, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 втратив чинність з 05.10.2016 у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі Закон - № 1404-VIII), крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом (абзац 2 пункту 2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII).

Слід зауважити, що законодавець визначив порядок переходу від однієї форми регулювання правовідносин до іншої, навівши відповідні правила у розділі ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, згідно з пунктом 5 якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Таким чином, враховуючи приписи статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, на момент звернення стягувачем до органу примусового виконання строк пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 30.06.2016, становив один рік, перебіг якого мав би починатися з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили.

Слід зауважити, що виконавчий лист № 755/25532/14-ц було пред`явлено до виконання, проте постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського МРУЮ Голубець Н.М., керуючись п.7 ч.1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист було повернуто стягувачеві з вказівкою, що повторно виконавчий документ може бути пред`явлений для виконання в строк до 26.12.2019.

У подальшому, 29.05.2018 приватним виконавцем Чижиком А.П. було розглянуто звернення стягувача про відкриття виконавчого провадження та стягувачу було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, саме відповідно до п.2 ч.4 ст.4 Закону України від 02.06.2016 № 1404-УІІІ «Про виконавче провадження» по причині пропущеного 26.12.2017 встановленого Законом України від 21.04.1999 № 606-ХІУ «Про виконавче провадження» річного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Так, у постанові від 16.11.2021 апеляційний суд, скасовуючи ухвалу Дніпровського районного суду м. Києві від 03.08.2021 у цивільній справі № 755/25532/14-ц вказав, що: «відмова приватного виконавця Чижика А.П. у червні 2018 року у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №755/25532/14-ц з підстав спливу строку його пред`явлення до виконання, суперечить вимогам законодавства, оскільки стягувач пред`являв виконавчий лист до виконання у межах строків пред`явлення його до виконання.»

Частиною четвертою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 Закону № 606-XIV, яка є попередньою редакцією Закону № 1404-VIII, тоді як в чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в ній ця норма відсутня.

Норми щодо переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебувають у системному зв`язку із застосуванням норм, що регулюють завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже, з аналізу частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII висновується, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону № 1404-VIII.

Така позиція узгоджується з подібними правовими висновками, висловленими у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 303/2642/20.

Таким чином, суд доходить висновку, що стягувачем, у розрізі спірних правовідносин, не було пропущено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, який закінчився 26.12.2019 як стверджує скаржник. Останній посилається на те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання закінчився саме 26.12.2019, що не відповідає фактично встановленим обставин, у розрізі даної скарги, та вимогам Закону України «Про виконавче провадження», відтак вимоги скарги, як первісні, так і похідні задоволенню не підлягають, з урахуванням викладеного судом вище.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, судом встановлено, що у діях приватних виконавців, у розрізі скарги, відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 451 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суд звертає увагу скаржника на тому, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог скарги ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у її задоволенні слід відмовити.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 12, 22 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 5, 12, 13, 18, 447, 448, 450, 451 ЦПК, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Мойсей Іван Михайлович, Акціонерне товариство «Сенс Банк», на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Мойсея Івана Михайловича - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.

Суддя: