Decision № 115172255, 24.11.2023, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2023 рокуСправа № 160/29515/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач, відділ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо повернення виконавчого документа ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 стягувачу - ОСОБА_1 без прийняття його до виконання;

- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 24.10.2023 року № 05.1-33/38030;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийняти виконавчий документ ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 до виконання та відкрити виконавче провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що підставою звернення до суду слугувало повернення стягувачу виконавчого документу ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 без прийняття до виконання від 24.10.2023 року № 05.1-32/38030, у зв`язку з невідповідністю виконавчого документу вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою суду від 13.11.2023 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Витребувано від Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження, яке було відкрито на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від у справі №160/11464/20 від 24.11.2020 року та належним чином завірені копії всіх документів на підставі яких було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Зазначені документи необхідно надати суду в строк до 20.11.2023 року (включно) на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, буд. 4).

Встановлено Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) строк для подання відзиву на позовну заяву до 20.11.2023 року (включно).

20.11.2023 року від відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, виконавчий документ ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 не відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», перелік яких є вичерпним і не підлягає конкретизації. Зазначає, що представнику позивача в телефонному режимі було роз`яснено про те, що в даному випадку, ухвалою суду в графі «відомості про стягувача» було зазначено лише одного стягувана: Державна судова адміністрація України, при цьому, заява про відкриття виконавчого провадження подається - ОСОБА_1 , в той час, коли гр. ОСОБА_1 стягувачем не зазначається зовсім; не зазначено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання тощо. Відповідач вказує, що конкретизація недоліків у виконавчому документі суду на предмет невідповідності його вимогам чинного законодавства не призведе до внесення змін у сам виконавчий документ та не приведе його у відповідність до Закону, тому і зобов`язання державного виконавця відділу здійснити дії щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа (без усунення недоліків) буде також суперечити вимогам чинного законодавства. Лише приведення даної ухвали суду у відповідність до вимог ст. 4 Закону України Про виконавче провадження надасть державному виконавцю правову можливість вчинити дії стосовно відкриття виконавчого провадження та подальшого його виконання.

20.11.2023 року позивачем надіслано до суду відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач не погоджується з доводами відповідача, оскільки такі є необґрунтованими.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 року у справі №160/1144/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 березня 2020 року № 3636-4283/П-03/8-0400/20 про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 березня 2020 року про перерахунок пенсії, відповідно до Закону України Про прокуратуру.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ в редакції Закону № 2663-ІII від 12.07.2001р., що діяла на час призначення пенсії, з 13.12.2019 року, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Прокуратури Дніпропетровської області від 28.02.2020 року за № 18-19вих20, без обмеження суми пенсії максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.

Допущено до негайного виконання рішення суду про присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до вимог ст. 382 КАС України.

24.11.2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи у справі № 160/11464/20.

У зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, що набрало законної сили, у справі № 160/11464/20, позивач звернулася до суду з клопотанням в порядку ст. 382 КАС України щодо накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за не виконання рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року клопотання ОСОБА_1 задоволено.

Накладено на керівника суб`єкта владних повноважень - начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Козака Юрія Івановича штраф у розмірі 53 680 грн (п`ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят гривень 00 коп)., з них:

26 840 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок) стягнути з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Козака Юрія Івановича (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

26 840 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок) стягнути з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Козака Юрія Івановича (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26) на користь Державного бюджету України, на наступні реквізити:

Отримувач коштів ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/21081100; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UA118999980313090106000026007; Код класифікації доходів бюджету 21081100.

стягувач - Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, адрес: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5.

Також в резолютивній частині ухвали від 09.10.2023 року зазначено, що ухвала суду є виконавчим документом.

Ухвала суду набрала законної сили 09.10.2023 року.

В подальшому, ОСОБА_1 звернулася до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою від 13.10.2023 року про відкриття виконавчого провадження на підставі вищевказаної ухвали суду.

Від Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) засобами поштового зв`язку позивач отримала повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 24.10.2023 року № 05.1-32/38030, у зв`язку з невідповідністю виконавчого документу вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи дії та рішення відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства, а також перешкоджають у виконанні рішення суду, що набрало законної сили, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписамистатті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 вище вказаного Закону у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Статтею 382 КАС України врегульовано питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Згідно з ч.ч. 2-6 ст. 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання рішення, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.

Тобто, із зазначеного вбачається, що ухвала суду про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу за невиконання рішення суду є виконавчим документом.

Суд звертає увагу на те, що відповідач в оскаржуваному рішенні - повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання процитував лише положення ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та вказав, що виконавчий документ не відповідає цим вимогам.

Проте, яким саме вимогам не відповідає виконавчий документ, відповідачем в рішенні не зазначено.

Тобто, відповідач не зазначив в чому саме полягає невідповідність ухвали суду вимогам виконавчого документу.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

В рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі "Рисовський проти України", зазначено, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.

Повідомлення відповідача про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання не відповідають наведеним вище вимогам щодо чіткості та зрозумілості, та породжують їх неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на не можливість реалізації прав позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Крім того, відповідно до абз. 4 п. 5 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ від 02.04.2012 року № 512/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець за допомогою автоматизованої системи може сформувати узагальнену інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти. Така інформація формується автоматизованою системою на підставі наявних у ній на дату формування відомостей, отриманих виконавцями з реєстрів, баз даних та інших інформаційних систем державних органів, банків або інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг в ході примусового виконання рішень.

Тобто, з наведеного вбачається, що прийнявши виконавчий документ до виконання, відповідач не позбавлений можливості встановити всю необхідну для нього інформацію, яка б дозволяла здійснити виконання рішення суду.

В даному випадку відповідач не конкретизував у чому саме полягає невідповідність виконавчого документу Закону України «Про виконавче провадження», не використав всі надані йому Законом права, а поклав надмірний тягар на позивача з вжиття необхідних дій для виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Щодо доводів відповідача про те, що у виконавчому документів не зазначено ОСОБА_1 позивача як стягувача, суд зазначає, що в резолютивній частині ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року зазначено про стягнення 26 840 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок) з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Козака Юрія Івановича (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Тобто, ОСОБА_1 є стягувачем, про що зазначено в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року.

Тому доводи відповідача в цій частині не відповідають дійсності.

Щодо строку пред`явлення до виконання, суд враховує, що вказана ухвала набрала законної сили негайно після її підписання. Позивач відразу ж звернулася до органів державної виконавчої служби, як того вимагають приписи КАС.

Більше того, відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 2 статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність встановлену законом.

Отже, зазначені приписи чинного законодавства свідчать про те, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року була прийнята судом в порядку ст. 382 КАС України, у зв`язку з невиконанням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області рішення суду, що набрало законної сили.

Не приймаючи вказану ухвалу до виконання, відповідач фактично позбавляє можливості позивача на вчинення законних заходів впливу на особу, яка не виконує рішення суду, що набрало законної сили, чим вчиняє протиправні дії.

На переконання суду, відповідач вдався до надмірного формалізму, оскільки відмова у прийнятті виконавчого документу з формальних підстав перешкоджає здійсненню та розпорядженню позивачем своїми правами та порушує принцип справедливості.

17.07.1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи Войтенко проти України, Горнсбі проти Греції).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (Піалопулос та інші проти Греції, Юрій Миколайович Іванов проти України, Горнсбі проти Греції).

Варто також зауважити, що у справах Шмалько проти України, Іммобільяре Саффі проти Італії ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа Сук проти України).

Отже, виконання судового рішення є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач повернув виконавчий документ ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 позивачу, фактично з формальних підстав, чим вчинив протиправні дії.

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно, рішення прийняте за результатом таких дій, також є протиправним.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № 816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінністатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 у справі № 2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18 червня 2020 року).

Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб`єкта владних повноважень зобов`язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

З урахуванням викладених вище обставин, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийняти виконавчий документ ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 до виконання та відкрити виконавче провадження.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1статті 6 КАС Українипередбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1статті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1статті 73 КАС Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1статті 77 КАС Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2статті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії та рішення якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року (далі Інструкція №512/5), органами державної виконавчої служби є, зокрема, відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень.

Згідно п.1 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1183/5 від 20.04.2016 року, управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління) є територіальним органом державної виконавчої служби, входить до системи органів Міністерства юстиції України як структурний підрозділ міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональне управління юстиції) та є підзвітним і підконтрольним Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент).

Таким чином, згідно із пунктом 3 Інструкції №512/5 відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень є органом державної виконавчої служби, поряд із цим Відділ є структурним підрозділом Управління, яке у свою чергу є територіальним органом державної виконавчої служби, що входить до системи органів Міністерства юстиції України як структурний підрозділ міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 858,88 грн., підлягає стягненню з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 255, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529, 49027, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 56) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо повернення виконавчого документа ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 стягувачу - ОСОБА_1 без прийняття його до виконання.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 24.10.2023 року № 05.1-33/38030.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийняти виконавчий документ ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року у справі № 160/11464/20 до виконання та відкрити виконавче провадження.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 858,88 грн. (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 копійок).

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2023 року.

Суддя О.М. Неклеса