Decision № 114727749, 31.10.2023, Solomianskyi District Court of Kyiv City

Справа №760/14090/21

2/760/2852/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Мех В .Ю.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

представника відповідача- Драгомерецького І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства» Акціонерний банк`Укргазбанк» про відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 1 500 000, 00 гр. в відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що 02 жовтня 2007 року між нею та ВАТ АБ`УКргазбанк» був укладений кредитний договір № 3842007/10, згідно з яким банк відкриває їй, як позичальнику, невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 170 000, що доларів США строком до 01 жовтня 2019 року із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12.5 % річних.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 02 жовтня 2007 року був укладений договір іпотеки, за яким банком прийнято в іпотеку: цілий двохповерховий цегляний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 332,1 кв.м., житловою площею 176, 3 кв.м. та земельну ділянку площею 0,1000 га за цією ж адресою.

В зв`язку із фінансовою кризою в 2008 році вона не змогла своєчасно повертати тіло кредиту та сплачувати відсотки за користування ним, а тому 12 лютого 2010 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 13 травня 2010 року з неї та ОСОБА_4 було стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 175205,72 долари США та 39 651,64 грн, з яких прострочена заборгованість у розмірі 12 932,33 долари США, 144 316,58 доларів США строкової заборгованості по кредиту, прострочена заборгованість по процентах у сумі 17 956,81 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 17 438,77 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів в сумі 22 212,87 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки.

23 липня 2010 року судом було винесено додаткове рішення про стягнення з неї 2 006, 35 доларів США та 32 457, 60 гр.

З моменту ухвалення рішення нею була повністю погашена заборгованість.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2013 року додаткове рішення суду від 23 липня 2010 року було скасоване, а банку в позові відмовлено.

У серпні 2013 року банком було подано до Хмельницького міськрайоного суду чергову позовну заяву про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, саме в той час, коли банку було вже було відомо, що весь борг нею погашений відповідно до рішення суду.

У зв`язку з цим вона звернулася до суду з зустрічним позовом про розірвання кредитного договору.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 22 жовтня 2013 року обидва позови були залишені без розгляду, оскільки позов був поданий представником філії, яка не є юридичною особою та не мала повноважень на подання такого позову, а також у зв`язку з пропозицією представника банку врегулювати спір за зустрічним позовом мирним шляхом.

Досягнуті ними домовленості при постановленні цієї ухвали банком були порушені, оскільки 23 травня 2016 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором у розмірі 27 048,93 доларів США та 779 091,43 гр.

Паралельно банком було організовано звернення до Першого міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції із заявою про стягнення заборгованості за рішенням суду від 13 травня 2010 року.

У зв`язку з цим їй черговий раз приходилося наймати адвоката та витрачаючи свої нерви, вступати у судові тяжби та виконавчі провадження, а також звертатися до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки борг за рішення суду було нею сплачено.

06 березня 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом було ухвалено рішення, яким у задоволені повторного позову банку до неї про стягнення заборгованості було відмовлено.

Судові рішення в даній справі були залишені без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 травня 2019 року та Верховним Судом.

19 жовтня та 20 жовтня 2016 року Хмельницьким міськрайонним судом були постановлені ухвали, якими було визнано виконавчі листи, видані судом на виконання рішення суду від 13 травня 2010 року в справі № 2-3207/10 про стягнення з неї заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.

Тобто, даним рішенням суду було встановлено факт повного погашення заборгованості за судовим рішенням від 13 травня 2010 року.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2016 року ухвала Хмельницького міськрайонного суду від 19 жовтня 2016 року була залишена без змін.

Що стосується виконавчого провадження по примусовому стягненню заборгованості за додатковим рішенням від 23 липня 2010 року, то виконавче провадження було закінчено лише 15 листопада 2013 року після надання нею до виконавчої служби рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2013 року.

Тобто, знаючи про таке рішення, банк не звертався до виконавчої служби з метою закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню додаткового рішення від 23 липня 2010 року.

При її зверненні до ДВС із заявами про закінчення виконавчих проваджень про стягнення заборгованості за рішенням від 13 травня 2010 року в зв`язку із повним погашенням заборгованості, виконавча служба на підтвердження такої інформації зверталася до банку, який підтверджував факт такого погашення, однак продовжував наполягати на примусовому стягненні заборгованості грошової суми та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не бажаючи належним чином дослідити сплату нею боргу банк звернувся до ДВС і заявами про відкриття виконавчих проваджень згідно виконавчих листів № 2-3207/10, виданих 11 жовтня 2010 року, де банк просить стягнути вже сплачені нею штрафні санкції в розмірі 31 972 грн та звернути стягнення на будинок та земельну ділянку.

04 травня 2016 року та 21 липня 2016 року були відкриті виконавчі провадження № 51010481 та 51736223, які були закінчені лише 17 лютого 2017 року.

Починаючи з січня 2013 року вона неодноразово зверталася до відповідача із листами і просила не стягувати борг, який уже погашений, однак сплачені нею суми банком зараховувалися на власний розсуд, в результаті чого заборгованість не змінювалась, а лише росла, що стало підтвердженням росту цієї заборгованості шляхом звернення банку із черговою позовною заявою про стягнення боргу в сумі 27 048,93 доларів США та 779 091,43 грн.

Ці дії відповідача, які були направлені на безпідставне отримання збагачення за її рахунок, призвели до того, що вона звернулася до Хмельницького міського відділу УМВС України в Хмельницькій області із заявою про скоєння злочину, однак листом вих. № 9179 від 30.09.2013 року було повідомлено, що взаємовідносини між нею та банком носять цивільно- правовий характер та можуть бути вирішені в судовому порядку.

На її скаргу до прокуратури також була дана відповідь, що висвітлені в скарзі питання вирішуються лише в судовому порядку.

Крім того, за результатами проведеної судово-економічної експертизи в справі № 686/11956/16-ц було встановлено, що розрахунок заборгованості банку станом на 29 березня 2016 року в повній мірі не узгоджується з умовами кредитного договору та наявними бухгалтерськими документами, а сума заборгованості за простроченими процентами 27 048,93 дол. США та пенею в розмірі 779 091,43 грн., зазначена у розрахунку банку, є документально необгрунтованою.

Додатково даною експертизою було встановлено, що станом на 02 листопада 2012 року позичальник повністю погасив заборгованість за основним боргом (кредитом) та процентами, тому нарахування додаткової заборгованості в розмірі 29 948,93 дол. США та донарахування пені, необгрунтовано.

Починаючи з 02 листопада 2012 року, тобто з часу, коли нею було погашена заборгованість перед банком, вона перебувала в постійній емоційній та душевній напрузі, так як відповідач засипав її безпідставними судовими тяжбами та виконавчими провадженнями, безкомпромісно не йшов на будь - які поступки щодо мирного врегулювання спору та повного з`ясування тих обставин, які пропонувала безпосередньо вона.

Накладені заборони на її майно та звернення стягнення на нього призводили до панічного страху втратити все, не маючи при цьому не тільки місця для проживання, а й не маючи навіть засобів, завдяки чому вона б могла щось продати та купити щось нове, яке буде забезпечувати її із сімєю проживання.

Вона є пенсіонеркою з 07 вересня 2016 року, тому їй вдвічі важче було через свій вік сприймати згадані дії банку, які були спрямовані не нащо інше, як незаконе заволодіння її майном, отримання наживи та втягнення її у такі умови, які дозволять банку реалізувати її майно та погасити ту заборгованість, яку банк вважав належною.

Банк, знаючи про погашення нею заборгованості, продовжував нараховувати їй відсотки за користуванням кредитом, пеню, не зараховуючи сплачені нею кошти за призначенням, тим самим штучно збільшуючи її заборгованість перед банком.

Починаючи з 2013 року, коли банк повторно звернувся до суду з позовом про стягнення з неї необгрунтовано великих сум заборгованості, тримало її у сильному душевному хвилюванні, так як вона повинна була доводити правду, доводити ті обставини, які підтверджувались оригіналами письмових доказів, які були належними та допустимими, але і при цьому відповідач маніпулював нею, даючи згоду на вирішення спору мирно і при цьому через деякий час повторно звертаючись до суду про стягнення ще більшої суми нарахованої заборгованості.

Її душевний біль був настільки сильний, що вона змушена була найняти представника, який би супроводжував її у суді і міг об`єктивно сприймати ту інформацію, яку відповідач доводив в суді, так як через хвилювання вона не могла це все належним чином сприймати.

Звертаючись до банку із заявою про отримання кредиту вона хотіла разом із чоловіком побудувати будинок, жити в ньому і своєчасно повертати отриманий у банку кредит.

Вона вірила в те, що це є державний банк і справедливо буде ставитись до того, наскільки їй із чоловіком було тяжко заробляти і повертати борг, виходячи також із обставин, які склались у світі та безпосередньо в Україні із фінансовою кризою.

Тому спостерігаючи, що банк продовжує нараховувати їй борги за умовами договору і має намір відібрати у її сім`ї будинок і землю, єдине, що у них було, і на що вони виклали всі існуючі у них кошти, нею заволоділо постійне душевне хвилювання, яке тривало з 2012 року і до прийняття 12 жовтня 2020 року Верховним Судом постанови у справі № 686/11956/16-ц.

Зазначила також, що для повернення заборгованості згідно рішення суду від 13 травня 2010 року нею з чоловіком було продано все рухоме і нерухоме майно.

Крім того, за вартість проведеної експертизи в справі також була оплачена нею.

Все це призвело до того, що вона зазнала моральних страждань, розмір яких оцінює в 1 500 000,00 грн.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 31 травня 2021 року та відповідно до ст.33 ЦПК України визначено склад суду.

Ухвалою від 07 червня 2021 року у справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

12 жовтня 2021 року відповідач подав відзив, яким проти позвоу заперечує.

Підтвердив укладення кредитного договору з позивачкою, умови договору та розмір кредиту.

Проаналізувавши норми закону, які регулюють поняття зобов`язання, юридичні наслідки його невиконання та умови припинення зобов`язання, зазначив, що зобов`язання за кредитним договором виконані позивачем належним чином не були, що підтверджено рішенням суду в справі №686/11956/16-ц Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

В подальшому зобов`язання позивачки були трансформовані в зобов`язання, в стягненні яких і було відмовлено судами в частині стягнення процентів і пені, проте факт неналежного виконання зобов`язання позивачкою був встановлений.

Зазначає, що розгляд даної справи здійснювався відповідно до усіх принципів цивільного законодавства, а саме змагальності, диспозитивності цивільного судочинства, верховенства права, поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом, будь-якого тиску сторонами одна на одну не здійснювалось.

Вважає вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди необґрунтованими та незаконними.

Звернув увагу на постанову ВП ВС України від 08 квітня 2020 року № 180/1560/16-а, в якій зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Саме такими принципами має керуватися суд при вирішенні даного спору.

Вважає, що вимоги позивачки та зазначений нею розмір моральної шкоди не відповідають вимогам розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування моральної шкоди.

Це нормативне положення дає підстав стверджувати, що відшкодування моральної шкоди в договірних правовідносинах може здійснюватися, по-перше, у випадках, що прямо передбачені законом, і, по-друге, якщо відповідний обов`язок передбачено для боржника чи кредитора за договором.

Обов`язок із відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення договірного зобов`язання могло б бути зафіксовано в договорі.

У цьому разі, як уважає Верховний Суд України, спори про відшкодування моральної шкоди можуть розглядатися судами, проте в укладеному сторонами кредитному договорі та договорі поруки такого не здійснено.

Вважає, що при розгляді даної справи варто врахувати той факт, що норма ст. 1167 ЦК України, на яку посилається позивач, регулює правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної шкоди, а тому не поширюється на спірні договірні відносини.

Норма ст. 611 ЦК України, яка встановлює правові наслідки порушення зобов`язання, у тому числі відшкодування моральної шкоди, мають бути встановлені договором або законом, зокрема відшкодування моральної шкоди, проте на жодну норму позивач не посилається, що ж знову ж таки свідчить про необ`єктивність та незаконність вимог.

Наслідки порушення договору встановлені для позичальника тільки статями 625 і 1050 ЦК України, які не передбачають відшкодування моральної шкоди для кредитора.

Не передбачає таких наслідків порушення договору позичальником чи кредитором і укладений між сторонами договір кредиту, відтак, відсутні підстави для задоволення позову.

Загальновідомо, що однією з обов`язкових умов ддля настання цивільно-правової відповідальності за порушення договору є протиправна поведінка боржника, однак банк, як кредитор, свій обов`язок за умовами договору виконав.

На виконання умов кредитного договору банк відкрив позичковий рахунок та перерахував позичальнику кредитні кошти.

Крім того, невиконання або неналежне виконання правочину свідчить про протиправну дію або бездіяльність контрагента за договором.

Наявність моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку.

Факт правопорушення (невиконання чи неналежне виконання договору) як такий свідчить лише про ймовірність настання моральної шкоди і сам по собі не може бути підставою для її відшкодування, проте навіть факту будь-якого правопорушення за договорами банком не вчинено.

Вважає, що стягнення відшкодування моральної шкоди автоматично внаслідок будь-якого правопорушення нівелює компенсаційну функцію цього правового інституту.

Вважає, що позивачем не доведено будь-якого причинно- наслідкового зв`язку між відносинами сторін по укладеному кредитному договору та своїм душевним стражданням та постійним переживанням, не доведено протиправність дій банку, тобто вину, тобто ті елементи, які необхідні для відшкодування моральної шкоди.

Просить відмовити в позові.

25 жовтня 2021 року позивач подала відповідь на відзив, у якому зазначає, що її право на відшкодування моральної шкоди гарантовано державою.

Статтею 23 ЦК України гарантовано відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення цивільних прав особи.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені ст. 1167 Цивільного кодексу України.

Зазначає, що відповідач протягом тривалого часу своїми рішеннями, діями та бездіяльністю створював обставини, які завдавали їй моральну шкоду.

Судові рішення не є доказом таких дій , бездіяльності або прийняття незаконних рішень, а є підтвердженням того, що саме відповідач до ухвалення рішення діяв не в інтересах не тільки клієнта, тобто її, а умисно створював обставини, які були направлені на власну матеріальну наживу та бажання привести до її суцільного банкрутства , позбавивши її всього майна, адже лише реалізуючи майно, вона могла б погасити грошові нарахування банку.

Навіть після повного погашення нею боргу відповідач продовжував нараховувати їй заборгованість.

Твердження відповідача про законність своїх дій спростовується безліччю листів на її ім.»я з вимогою погасити неіснуючу заборгованість.

Додатково привела обставини, зазначені в обґрунтування пред`явленого позову і просить задовольнити т його.

03 серпня 2023 року на підставі розпорядження керівника апарату суду був проведений повторний автоматизований розподіл справи та визанечно новий склад суду.

Позивач та її представник у судовому засіланні позов підтримали.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № 3842007/10, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 170 000, 00 доларів США строком до 01 жовтня 2019 року під 12.5 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у цей же день був укладений договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку було передано майно: будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 332,1 кв.м., житловою площею 176, 3 кв.м. та земельна ділянка площею 0,1000 га за цією ж адресою.

В зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, банк звернувся до Хмельницького міськрайонного суду, яким 13 травня 2010 року було ухвалено рішення в справі № № 2-2-3207/10 про стягнення з позивачки та ОСОБА_4 175 205,72 долари США та 39651,64 грн. заборгвоаності, в тому числі проценти та пеня.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку до нього.

( т.1, а.с. 15 - 17; 39 - 49; 54 )

11 листопада 2010 року головним державним виконавцем міського відділу ДВС було відкрито виконавче провадження №22618592 про стягнення з позивачки заборгованості відповідно до рішення суду.

Вказане виконавче провадження було завершено постановою державного виконавця від 17 березня 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення.

27 липня 2016 року відповідач повторно звернувся до державної виконавчої служби з виконавчим листом про стягнення цієї ж заборгованості на підставі вказаного рішення суду.

В цей же час на виконанні знаходилося виконавче провадження НОМЕР_1, відкрите 11 листопада 2010 року, про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за рішенням суду.

Постановою державного виконавця від 03 грудня 2013 року вказане виконавче провадження було закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження»у звязку з повним погашенням боргу.

( т.1, а.с. 48 -52; 68 - 81 )

У зв`язку з цим ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 19 жовтня 2016 року виконавчий лист про звернення стягнення на предмет іпотеки, пред`явлений до ОСОБА_4 , був визнани й таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2016 року Хмельницьким міськрайонним судом хмельницької області був також визнаний таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у цій же справі стягнення з позивачки заборгованості за кредитним договором відповідно до рішення суду.

( т.1. а.с.10 - 14; 30 - 31 )

Встановлено також, що спори за вказаним кредитним договором між сторонами виникали і в подальшому.

Так, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06 березня 2019 року банку було відмовлено в позові до позивачки про стягнення заборгованості по процентах та пені в розмірі відповідно 27 048. 93 долари США та 779 091, 43 гр.

Ухвалені рішення в справах по спору між сторонами на даний час набрали законної сили.

( т.1 а.с. 33 - 38; 53 - 57; 60 - 66 )

З точки зору закону спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В пункті 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В абзаці 2 пункту 5 вище приведеної постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та моральною шкодою, вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

Зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що такої міри відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, ним не передбачено.

Правила статті 1167 ЦК України, якими позивач обґрунтовує позов, регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.

Правовідносини сторін випливають з договірних відносин про надання банківських послуг.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 404/3436/19 від 10 вересня 2021 року, у правовідносинах, які випливають з договірних відносин про надання банківських послуг, не передбачено права на відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд вважає, що такі дії банку, як звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, пред`явлення виконавчого листа до виконання, нагадування про існування боргу не є передбаченими законом підставами для відшкодування моральної шкоди.

Аналогічної позиції притримувався і Верховний Суд України у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1575цс16, в якій зазначено, що з наявних в матеріалах справи складових частин договору про надання банківських послуг не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договірних зобов`язань, а тому підстави для її відшкодування відсутні.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч.ч.1,3 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Суд вважає, що звернення позивача до суду з вимогами про погашення заборгованості є правом, гарантованим законом, і не може свідчити про завдання моральної шкоди іншому учаснику справи.

Крім того, суд також враховує, що права позивачки в даних справах судом були захищені та відмовлено банку в позові в зв`язку з безспідставністю вимог.

Звернення позивача до суду є гарантією, встановленою законом, яка не тягне за собою висновків про завдання такими діями моральних страждань іншій стороні.

Та обставина, що відповідач відмовився укладати угоду про розірвання договору, також не є підставою для відшкодування моральної шкоди,

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що в діях відповідача не вбачається наявності складу цивільного правопорушення, передбаченого законом, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, а тому підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

При вирішенні спору суд також враховує наступне.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За змістом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тобто позивач, з урахуванням визначених нормами процесуального законодавства принципів змагальності та диспозитивності, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Суд вважає, що посилання в позові на постанови Верховного Суду в конкретних справах не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки ґрунтуються на інших взаємовідносинах сторін.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст.15, 16, 23, 610, 611, 1167 ЦК україни, ст.ст., 5 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 266, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства» Акціонерний банк`Укргазбанк» про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 листопада 2023 року.

Суддя Л.А.Шереметьєва