Decision № 113333007, 08.09.2023, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/22185/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку ст. 287 КАС України в письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чернолуцької Юлії Анатоліївни № ВП 37830964 від 18.07.2023 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 13000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10.10.2012. у справі № 1519/2- 305/11 ОСОБА_1 виселено з кімнат № 2, 3 квартири АДРЕСА_1 .

На виконання рішення суду головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Жердецьким Д.В. прийнято постанову від 26.04.2013. «Про відкриття виконавчого провадження» - ВП 37830964, яке триває до цього часу.

18.07.2023 року державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про стягнення ОСОБА_2 виконавчого збору в сумі 13000 грн.

Позивач зазначає, що виконання рішення суду стало неможливим через суттєву зміну обставин справи, а саме, зміну власника спірного житла.

Представник позивача звернувся до виконавця з заявою № 22/2023 від 26.07.2023 року в якій просив зупинити провадження у ВП 37830964 та скасувати всі постанови, прийняті після 29.08.2019 року, у зв`язку з суттєвою зміною обставин, а саме: під час надмірно тривалого виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 2013 року у справі № 1519/2-305/11, власник житла (повноваження якого здійснює стягувач) кімнат № НОМЕР_1 і № 3 квартири АДРЕСА_1 змінився, а стягувач Департамент міського господарства Одеської міської ради прийняв розпорядження від 15.03.2019. № 261086 про передачу кімнат, що підлягали звільненню у виконавчому провадженні у власність ОСОБА_3 .

Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, оскільки обов`язковими умовами для його стягнення є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття виконавцем заходів примусового виконання.

Ухвалою від 29.08.2023 року поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі Вирішено, що справа розглядатиметься з урахуванням особливостей ст.287 КАС України. Судове засідання призначено на 06.09.2023 року о 10:30 год.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №ЕП/35226/23 від 05.09.2023 року), в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10.10.2012 року у справі № 1519/2- 305/11 ОСОБА_1 виселено з кімнат №№ 2, 3 квартири АДРЕСА_1 .

Постановою головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 26.04.2013 року відкрито ВП №37830964 з примусового виконання виконавчого листа №1519/2-305/11, виданого Малиновським районним судом 12.03.2013 року.

Вказана постанова направлена супровідним листом за №В-7/490/0642-13466 ОСОБА_1 за адресаю: АДРЕСА_2 .

31.05.2023 року головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції складено акт, яким встановлено, що під час виходу за адресою: АДРЕСА_3 проведено перевірку виконання рішення суду в самостійному порядку. Боржник повідомила, що нею подано апеляційну скаргу на рішення суду.

20.08.2013 року Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції сторонам виконавчого провадження направлено повідомлення про проведення виконавчих дій по виселенню ОСОБА_1 та повідомлено про день і час примусового виселення.

29.09.2015 року начальником Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову у ВП №37830964 про передачу матеріалів виконавчого провадження у зв`язку з реорганізацією та утворенням відділів державної виконавчої служби до новоутвореного Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

08.10.2015 року державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову у ВП №37830964 про прийняття до виконання виконавчого провадження.

23.02.2016 року державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції складено акт державного виконавця, яким встановлено, що під час виїзду за адресою, вказаною у виконавчому листі встановлено, що за вказаною адресою дійсно проживає ОСОБА_1 , яка на момент проведення виконавчих дій знаходилася у своєї матері, у зв`язку з чим двері ніхто не відчинив.

08.08.2022 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову у ВП №37830964 про арешт коштів боржника.

14.04.2023 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову у ВП №37830964 про передачу виконавчого провадження до новоутвореного Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

23.05.2023 року державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову у ВП №37830964 про прийняття виконавчого провадження.

18.07.2023 року головним державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено акт державного виконавця, яким встановлено, що на прийом до державного виконавця з`явилася ОСОБА_1 та повідомила, що рішення суду було прийнято з порушенням законодавства, тому рішення суду вона не виконувала. Державним виконавцем роз`яснено боржнику приписи ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» та право звернення до суду щодо оскарження судового рішення.

18.07.2023 року головним державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову у ВП №37830964 про стягнення виконавчого збору.

Вважаючи постанову № ВП 37830964 від 18.07.2023 року про стягнення виконавчого збору в сумі 13000 грн. протиправною та такою що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно зі ст.5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Статтею 18 Закону встановлені обов`язки і права виконавців. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.

Частиною 4 ст.27 вказаного Закону визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до ч. 1 ст.42 Закону України Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст.27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частинами 1 та 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Редакцією частини другої ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла до 02.06.2016 року, встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що державним виконавцем під час відкриття виконавчого провадження не прийнято постанову про стягнення виконавчого збору.

Суд вважає, що вказана редакція Закону не змінює суті та значення виконавчого збору, який є відповідно до ст.27 Законом збором, що справляється на всій території України саме за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, тобто рішення повинно бути виконано.

При цьому, суд враховує положення абз.3 п.5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцем не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

По даній справі позивачка просить скасувати постанову від 18.07.2023 року щодо стягнення виконавчого збору, оскільки рішення вважає неможливим виконання рішення на підставі виконавчого листа №1519/2-305/11, виданого Малиновським районним судом 12.03.2013 року.

Судом встановлено, що виконавчою службою вживаються заходи щодо примусового виконання рішення суду.

У той же час наявність рішення, яке набрало законної сили, зобов`язує виконавця здійснити всі заходи встановлені законом щодо виконання рішення суду.

У спірних правовідносинах, які розглядає суд у справі, заява стягувача про повернення йому виконавчого листа відсутня, постанова про відкриття виконавчого провадження є діючою, що є підставою для виконання державним виконавцем дій по виконанню рішення суду.

При цьому виконавчий збір це лише одна із складових коштів виконавчого провадження, які згідно з ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст.27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до ч.2-4 ст.42 Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору № ВП 37830964 від 18.07.2023 року з виконання виконавчого листа №1519/2-305/11, виданого Малиновським районним судом 12.03.2013 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений законом, оскаржувана постанова відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 287, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Старицького, буд. 10, м. Одеса, 65036, Код ЄДРПОУ 41405463) про визнання протиправною та скасування постанови про визнання протиправною та скасування постанови № ВП 37830964 від 18.07.2023 року про стягнення виконавчого збору - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя Самойлюк Г.П.

.