Court ruling № 112937821, 21.08.2023, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

21.08.2023 Справа № 914/2438/23

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва

розглянув заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕХАВЕ КОРМ ЛТД», м. Київ,

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фермерського господарства «Манілесс», Львівська область, Червоноградський район, с. Трудолюбівка, заборгованості в сумі 256 782,07 грн (65 783,67 грн інфляційних втрат, 10 060,57 грн 3 % річних, 50 302,85 грн 15 % річних, 130 634,98 грн пені) за неналежне виконання договору поставки № МЙ260220 від 26.02.2020, на підставі вказаного договору, рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2021 у справі № 914/2073/21, залишеного без змін Західним апеляційним господарським судом 26.07.2022, розрахунку заборгованості за період, починаючи з 13.10.2021 додатку до заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Однак, разом з цим, Господарським процесуальним кодексом України встановлено певні вимоги до заяви про видачу судового наказу та наслідки їх недотримання. Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України підставою для відмови у видачі судового наказу може бути та обставина, що заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що нараховані заявником 10 060,57 грн 3 % річних безпідставно включені в розрахунок заборгованості та є подвійним стягненням відсотків річних за період існування прострочення. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 акцентує на розмежуванні терміну «користування чужими коштами», оскільки таке може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Наслідки ж прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.12.2021 у справі № 914/2073/21 стягнуто, серед іншого, інфляційні втрати та 15 % річних, так як такий розмір відсотків річних передбачений сторонами у договорі. Вимог про стягнення 3 % річних як відсотків за час прострочення виконання зобов`язання чи вимог про стягнення 15 % річних як відсотків за час правомірного користування коштів не заявлялось. Доказів існування періоду правомірного користування грошовими коштами, що давало б можливість нараховувати інший вид процентів, ніж передбачений ст. 625 Цивільного кодексу України, не подано. Тому передбачені договором 15 % річних і є тими відсотками річних, які відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за домовленістю сторін можуть бути збільшеними, що і було вчинено сторонами.

Відповідно, заявлена вимога про стягнення процентів за те саме порушення в іншому розмірі не відповідає вимогам законодавства і безпідставно включена до вимог заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до ч.2, ч. 3 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

Відповідно до встановлених обставин відсутні підстави для задоволення заяви про видачу судового наказу в частині стягнення 10 060,57 грн 3 % річних. Щодо решти вимог 246 721,50 грн (65 783,67 грн інфляційних втрат, 50 302,85 грн 15 % річних, 130 634,98 грн пені), то такі задоволені судом, про що видано судовий наказ у справі № 914/2438/23.

Керуючись ст. ст. 147, 150, 151, 152, 153 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕХАВЕ КОРМ ЛТД» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фермерського господарства «Манілесс» в частині стягнення 10 060,57 грн 3 % річних відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в апеляційному порядку, визначеному ст. ст. 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Матвіїв Р.І.