Decision № 112436697, 18.07.2023, Kyiv District Administrative Court

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2023 року справа № 826/18275/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

за участю:

представника позивача - Карманова О.М.,

представника відповідача - Костирко Є.С.,

Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Служби безпеки України (далі відповідач), в якому просив суд визнати дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України протиправними та такими, що не відповідають нормам міжнародного та вітчизняного законодавства, та скасувати наказ Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014.

Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує, що участі у здійсненні та у сприянні здійсненню заходів, які були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 не приймав, дій з підриву основ національної безпеки і оборони України або порушення прав і свобод людини не вчиняв. Тому, застосовані підстави звільнення без доведення його вини у сприянні узурпації влади позивач вважає неприпустимими та стверджує, що звільнення відбулося лише за формальними підставами, із застосуванням принципу колективної відповідальності, що суперечить нормам Конституції та законів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2014 (суддя ОСОБА_3 ) відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 зупинено провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України подань сорока семи народних депутатів України щодо конституційності положень частин 3, 6 стаття 1, частин 1-4, 8 статті 3, пункту 2 частини 5 статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", Верхового суду України щодо конституційності пункту 6 частини 1, пункту 2 частини 2, пункту 13 частини 2, частини 3 статті 3 Закону України "Про очищення влади" та Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1, пункту 3 частини 2 статті 3, частини 3 статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" у взаємозв`язку з положеннями частиною 2 статті 1 цього Закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями її статті 64 та зазначеними положеннями цього Закону.

Надалі, у зв`язку з припиненням повноважень судді, у провадженні якого перебувала справа, відбувся повторний автоматичний розподіл справи між суддями, за результатами якого головуючим суддею визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І.

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І. ухвалою від 03.10.2019 прийняла справу до свого провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання.

У подальшому, відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX, який набрав чинності 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

22.12.2022 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної цієї справи, які за результатами автоматизованого розподілу (протокол від 28.02.2023) були передані на розгляд судді Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 прийнято справу до провадження, призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, а також витребувано докази.

28.03.2023 через канцелярію суду представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог від 27.03.2023, згідно з якою позивач просить суд:

- визнати дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України протиправними та такими, що не відповідають нормам міжнародного та вітчизняного законодавства;

- скасувати наказ Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014 в частині застосування до ОСОБА_1 Закону України "Про очищення влади" у період з 25.05.2010 по 15.04.2013 щодо обіймання посади заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області;

- зобов`язати Службу безпеки України подати відомості до Міністерства юстиції України про виключення відомостей щодо ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 заяву про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, оскільки на виконання вимог вказаного Закону України «Про очищення влади» керівник відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка, зобов`язаний був прийняти рішення про звільнення позивач з посади незалежно від того, вчиняв чи не вчиняв позивач будь-які дії, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 .

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій вважає необґрунтованими викладені відповідачем у відзиві доводи та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.07.2023 о 09:30 год..

У судовому засіданні 18.07.2023 представник позивача підтримав позов та просив суд його задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Подільським РВ ГУДМС України в місті Києві 07.10.2014, проходив військову службу в органах Служби безпеки України, має військове звання «полковник».

Відповідно до послужного списку у період з 25.05.2010 по 15.04.2013 ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області (а.с.31-50).

Наказом Голови Служби безпеки України від 26.05.2014 №1032-ос позивача призначено на посаду заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України.

16.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади», яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

24.10.2014 Голова Служби безпеки України прийняв наказ №10/14-ос від 24.10.2014 «По особовому складу» відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України зараховано в розпорядження начальника Головної інспекції за підпунктом «б» пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів згідно з розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України від 08.01.2014 №1/ДСК) з 24 жовтня 2014 року до 24 січня 2015 року полковника ОСОБА_1 по посаді заступника начальника Головної інспекції (полковник ) зі збереженням раніше встановлених розмірів надбавок, доплат та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України № 35/ДСК-2008 р., звільнивши його з посади заступника начальника Головної інспекції (полковник) (у період з 25 травня 2010 року по 15 квітня 2013 року обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області).

Отже, згідно з зазначеним наказом причиною зарахування в розпорядження начальника Головної інспекції, звільнивши з посади заступника начальника Головної інспекції є те, що позивач у період з 25.05.2010 по 15.04.2013 обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області, що встановлено на підставі відомостей, наявних в матеріалах особової справи ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Голови Служба безпеки України від 16.02.2017 №165-ос «По особовому складу» звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «б» пункту 63 та підпунктом «б» пункту 88-1 (за станом здоров`я непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас Служби безпеки України полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Головної інспекції по посаді заступника начальника Головної інспекції, виключивши його зі списків особового складу з 20.02.2017.

Позивач, вважаючи звільнення з посади на підставі Закону України «Про очищення влади» протиправним, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» (далі - Закон).

Приписами частин першої-третьої статті 1 Закону встановлено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Приписами пункту 8 частини першої статті 3 Закону визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального), серед іншого, Служби безпеки України.

Приписами пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Так, оскаржуваним наказом позивача звільнено з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України із зарахуванням в розпорядження начальника Головної інспекції Служби безпеки України відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», оскільки позивач у період з 25 травня 2010 року по 15 квітня 2013 року обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області.

Іншими словами займана позивачем у період з 25 травня 2010 року по 15 квітня 2013 року посада звучить як заступник керівника територіального (регіонального) управління Служби безпеки України, а тому відноситься до пункту 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Верховний Суд у рішенні від 18.09.2018 у справі №800/186/17 висловив правовий висновок, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб.

Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.01.2019.

Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Як підсумок, Верховний Суд вказав, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Верховний Суд застосував такі висновки і у справі №817/3431/14, за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03.06.2020, в якій сформулював правову позицію, що лише факт перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону.

Також, у цьому рішенні Верховний Суд наголосив на необхідності врахування доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому наголосила Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках щодо Закону, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції №1096 звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади.

Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме: особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Водночас застосовані до позивача в цій справі обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але, відповідно до статті 27 Віденської конвенції, держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

17.10.2019 Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Полях та інші проти України», яке 24.02.2020 набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону.

ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на дослідженні наслідків проведеної люстрації, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону шляхом люстрації без аналізу конкретних обставин щодо кожної особи становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.

ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону, проте продовжив розгляд скарг, презюмуючи, що цілі Закону можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися, чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не в абстрактному вигляді, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

Відповідаючи на зазначені питання щодо відповідності механізмів люстрації критеріям, ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, а тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_4 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_4 був Президентом України.

ЄСПЛ підсумував недоведеність того, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Аналіз зазначеного та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє зробити висновок, що законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе як міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

Отже, заборона перебування на зазначених у Законі посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті й принципам Закону, визначеним у його частині 2 статті 1.

Таким чином, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є обставини вчинення позивачем конкретних дій, які полягають у сприянні своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини.

Заходи з очищення влади (люстрації) щодо позивача застосовані виключно на підставі відомостей, зазначених в особовій справі, про обіймання певної посади.

До матеріалів справи не додано жодних відомостей та підтверджуючих документів, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ про звільнення з посади із зарахуванням у розпорядження не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не стало метою перевірки.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність наказу №10/14-ос від 24.10.2014 «По особовому складу» про звільнення позивача з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України із зарахуванням в розпорядження начальника Головної інспекції Служби безпеки України.

Таким чином, з огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивача з посади та про необхідність визнання протиправним та скасування наказу Служби безпеки України, яким позивача звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Головної інспекції Служби безпеки України по посаді заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України.

При цьому, суд зазначає, що висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №800/527/14, на яку посилається відповідач у справі, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даній справі, з огляду на те, що обставини зазначеної справи не є аналогічними обставинам цієї справи.

Так, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №800/527/14 ґрунтуються на тому, що позивач займав не «пересічну» посаду військової (державної) служби, його службова діяльність була безпосередньо пов`язана та підпорядкована тодішньому Президенту України ОСОБА_5 та стосувалась питань національної безпеки, що, очевидно, свідчить про участь позивача у формуванні тодішньої державної політики (позивач у справі №800/527/14 Указом Президента України Януковича В.Ф. від 05 серпня 2011 року № 804/2011 був призначений на посаду начальника УСБУ в Івано-Франківській області, а Указом Президента України від 07 грудня 2012 року № 691/2012 звільнений із займаної посади, а також Указом Президента України ОСОБА_2 від 07 грудня 2012 року № 693/2012 призначений на посаду начальника УСБУ в Закарпатській області, а Указом Президента України від 02 вересня 2013 року № 825/2013 звільнений із займаної посади).

У свою чергу, в межах спірних правовідносин, суд не встановив, а відповідач не довів, що службова діяльність позивача була безпосередньо пов`язана та підпорядкована тодішньому Президенту України Януковичу В., а також участь у формуванні тодішньої державної політики.

Суд зазначає, що позивач у позові просить скасувати наказ Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014 в частині застосування до ОСОБА_1 Закону України "Про очищення влади" у період з 25.05.2010 по 15.04.2013 щодо обіймання посади заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не просить скасувати наказ Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014 в частині звільнення позивача з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України чи в частині зарахування позивача в розпорядження начальника Головної інспекції Служби безпеки України, що дає суду підстави вважати, що позивач просить скасувати наказ Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014 повністю.

Таким чином, ефективним та необхідним способом поновлення прав позивача буде визнання протиправним та скасування наказу Голови Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014 в частині його звільнення з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України. Враховуючи, що зарахування позивача у розпорядження є прямим наслідком того, що позивача звільнено з посади, зазначений наказ в такій частині також не може бути правомірним, а тому підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, позов в цій частині підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу Голови Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014 в частині зарахування ОСОБА_1 у розпорядження та звільнення з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України.

У свою чергу, дії відповідача щодо звільнення позивача з посади не мають жодного юридичного значення для позивача, оскільки правові наслідки щодо зміни обсягу суб`єктивних прав позивача спричиняє лише сам наказ про звільнення з посади та зарахування у розпорядження, якому й була надана оцінка судом у межах цієї справи.

Суд також вважає за необхідне додатково звернути увагу на питання щодо поновлення позивача на посаді.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Хоча позивач і не заявляє вимогу про його поновлення на посаді, але враховуючи встановлену під час розгляду цієї справи незаконність звільнення позивача та зазначене вище положення частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, суд мав би вирішити питання про поновлення позивача на раніше займаній посаді.

Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на займаній посаді заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України, оскільки ОСОБА_1 наразі фактично не має можливості продовжувати військову службу в органах Служби безпеки України в силу того, що він звільнений з військової служби наказом Голови Служби безпеки України від 16.02.2017 №165-ос за станом здоров`я.

Слід зазначити, що у межах військової служби необхідно розрізняти звільнення з посади та звільнення з військової служби. Ці два поняття є різними за своїм правовим характером та мають різні правові наслідки для учасників правовідносин.

Оскаржуваним наказом позивача було лише звільнено з посади та зараховано у розпорядження, але він продовжував проходити військову службу в органах Служби безпеки України, перебуваючи у розпорядженні начальника Головної інспекції по посаді заступника начальника Головної інспекції. Відповідно, після звільнення позивача з посади на підставі наказу №10/14-ос від 24.10.2014 між ним та Службою безпеки України продовжили існувати відповідні правовідносини.

Зазначене підтверджується також положеннями пункту 2 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де зазначено, що у разі незаконного переміщення по службі військовослужбовець підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді.

Водночас суд уважає, що після звільнення військовослужбовця саме з військової служби реалізація рішення суду про поновлення на попередній посаді буде неможливою.

Оцінюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Служби безпеки України подати до Міністерства юстиції України інформацію про виключення відомостей щодо ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також надання відомостей з нього.

Так, пункт 9 вказаного Положення передбачає, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Саме такий спосіб захисту прав та інтересів позивача визначений ефективним у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №821/4571/14.

Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору, суд враховує, що у матеріалах справи міститься квитанція від 21.11.2014 №0.0.319294536.1 на підтвердження сплати позивачем судового збору у розмірі 73,08 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 1, 16 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції станом на момент звернення до суду 24.11.2014) від сплати судового збору звільняються: позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і проходять службу у військовому резерві, - за подання позовів, пов`язаних з виконанням військового обов`язку.

Таким чином, позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а тому сплачена сума є помилково (надмірно) сплаченою та не підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

У судовому засіданні 18.07.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст рішення суду складено 26.07.2023.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України №10/14-ос від 24.10.2014 в частині зарахування ОСОБА_1 у розпорядження та звільнення з посади заступника начальника Головної інспекції Служби безпеки України.

3. Зобов`язати Службу безпеки України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.