Decision № 112201513, 11.07.2023, Commercial Court of Zaporizhzhia Oblast

номер провадження справи 27/125/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2023 Справа № 908/942/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засіданні Зеленцовій К.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" (69034 м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29-А, ідентифікаційний код юридичної особи 34155997)

до відповідача: Запорізької митниці (69041 м. Запоріжжя, вул. С.Сіненка, 12, ідентифікаційний код юридичної особи 44005647)

про стягнення 103 612 грн 93 коп.збитки

представники сторін

представника позивача: не прибув

представник відповідача: Лактіонова О.М., витяг, посвідчення АБ № 100531 від 16.12.2021

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" звернулося до суду з позовом до Запорізької митниці про відшкодування за рахунок держави збитки в розмірі 103612,93грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023 позовні матеріали № 908/942/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 28.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/942/23, присвоєно справі номер провадження 27/125/23. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

До розгляду справи по суті, відповідач надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.04.2023 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.05.2023.

10.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вказав, що він не погоджується з доводами позивача та заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що обставини прийняття рішення про коригування митної вартості розглядаються в адміністративному суді (справа № 280/797/23), в т.ч. і процедура консультацій між митним органом і декларантом, в т.ч. і послідовність застосування методів визначення митної вартості, оскільки це є складовими частинами прийняття рішення про коригування митної вартості. На час подання даного відзиву на позовну заяву по цій справи рішення про коригування митної вартості товарів від 27.01.2023 № UA12000/2023/000001/2 є чинним та законним, не скасовано судом. За основу при визначенні митної вартості оцінюваних товарів, завжди береться вартість операції «час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або с максимально наближеним до нього», з урахуванням умов та критерій відповідно до положень МКУ та ГАТТ, що відповідає положенням міжнародного та національного законодавства. в рішенні про коригування митної вартості в гр. 33 митницею досить повно та обґрунтовано зазначено обставини прийняття рішення, в т.ч. й про наявність інформації щодо вищих рівнів митної вартості товарів з урахуванням умов та критерій відповідно до положень МКУ та ГАТТ. Відповідно до відомостей про товари зазначені в поданих до митного оформлення ЕМД та ЕМД (джерело інформації), ці товари мають схожі характеристики. Зазначене також розглядається в адміністративному суді (справа № 280/797/23). На виконання ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 13.03.2023 (за клопотанням позивача) митницею надавалась суду інформація щодо прийнятих Запорізькою митницею декларацій, в яких визначено/визнано митну вартість товарів за кодом 2827320000 у період 2021 - 2023 роки та надавались пояснення щодо використання ЕМД від 28.06.2022 №UА112080/2022/006692, на яку є посилання в гр. 33 рішення про коригування митної вартості. Відповідач вказав, що позивач фактично намагається, щоб суд вдруге переглянув рішення про коригування митної вартості (яке не скасоване та оскаржується в адміністративному суді) та визнав сплачені митні платежі - збитками. Грошові кошти, які були сплачені по рішенню про визначення митної вартості не є шкодою (збитками), відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України є надміру сплаченими митними платежами, а тому у митного органу не виникає ніякого грошового зобов`язання. Відповідно до норм ст. 43 Податкового кодексу України, ст. 301 МКУ та Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за № 976/30844, визначено алгоритм дій щодо повернення помилково та/або надміру сплачених коштів. Це є спеціальним законодавством. Отже, чинним законодавством встановлений спеціальний порядок повернення таких коштів, якого потрібно дотримуватися як платнику податків, так і митниці. Позивачем не наведено наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а саме не доведено наявність складу правопорушення.

Ухвалою суду від 04.05.2023 відкладено підготовче провадження на 05.06.2023.

12.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої останній зазначив, якщо б митний орган здійснив обмін з декларантом наявною у нього інформацією, можлива була б консультація. Митний орган обґрунтував би обрану ним основу вартості, а декларант мав би можливість переконати митний орган в хибності обраної ним основи. В даному випадку, відбулась тільки констатація, що у митного органу наявна цінова інформація щодо вищого рівня митної вартості подібних товарів, і саме її він обрав. Посадова особа митниці не здійснила обмін наявною у неї інформацією, а навпаки, вкривала її від декларанта до моменту застосування другорядного методу. І обрала для застосування другорядного методу інформацію найбільшої митної вартості. А якщо б ця посадова особа провела консультацію належним чином, і здійснила обмін наявною у неї інформацією, то декларант мав би можливість переконати цю посадову особу в неможливості застосування обраної неї вартості. Бо вона обрала вартість, в ціну якої включено Демередж (штраф). Якого не було ситуації, яка розглядається.

16.05.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких зазначено, що викладені в ній доводи є необґрунтованими та безпідставними, такими, що не спростовують доводів митниці викладених у відзиві на позовну заяву, виходячи з наступного. Позивач обґрунтовує свою позицію власними думками та припущеннями, з перекручуванням фактичних обставин справи. Зроблені висновки представником позивача у відповіді на відзив є безпідставними, зробленими з порушенням норм ст. 86 ГПК України, оскільки оцінка викладеним митницею обставинам та правової позиції митниці це повноваження суду, а не позивача. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди (збитків) є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування збитків за рахунок держави. При цьому, наявність збитків, встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. За умови відсутності вказаних трьох елементів цивільно-правова відповідальні. Позивачем не зазначено в чому саме полягають понесені їм збитки, не доведено факт заподіяння йому збитків, не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи (яка є такою на думку позивача, та необґрунтованою нормами чинного законодавства) та завданими збитками. Отже, позивачем не наведено наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а саме не доведено наявність складу правопорушення. Позивач не зазначає на підставі якого нормативно-правового акту, яких норм законодавства процедура проведення консультацій є шкодою (збитками), що повинні відшкодовуватися в господарському проваджені, не надано доказів на підтвердження зазначених обставин.

Ухвалою суду від 05.06.2023 закрито підготовче провадження в порядку ст. 185 ГПК України, розгляд справи по суті призначено на 27.06.2023.

В судовому засіданні 27.06.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву в порядку статті 216 ч.2 ГПК України в судовому засіданні на 11.07.2023, надано представникам сторін письмову розписку, яка зберігається в матеріалах справи, свідчить що сторони належним чином повідомлені про час і місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні 11.07.2023 року справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам сторін, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

В засіданні суду 11.07.2023 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

На підставі клопотання позивача, яке надійшло до суду 13.04.2023 про огляд веб-сайту, судом в засіданні 11.07.2023 здійснено огляд сайту custom.gov.ua та customs.gov.ua на предмет наявності на них оприлюдненої інформації у формі відкритих, яка стосується митної вартості товарів. Під технічну фіксацію судового процесу, заслухано думку представника відповідача.

У судовому засіданні 11.07.2023, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.07.2023 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити.

Представник позивача в судове засідання 11.07.2023 не прибув, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Неявка представника позивача не перешкоджала вирішенню даного спору.

Заслухавши представника відповідача, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 26.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" (декларант) до митного оформлення товару «POLYALUMINIUN CHLORIDE APPEARANCE: POWDER; TYPE: MJ-02 /Поліалюміній хлорид» засобами програми електронного декларування було заявлено до оформлення митну декларацію (МД), який присвоєно № 23UA112080000718U9, і яка знаходиться у відповідача.

Відповідач рішенням про коригування митної вартості товарів №UA112000/2023/000001/2 від 27.01.2023 р. застосував другорядний (резервний) метод, змінив вартість товару і, як наслідок, збільшив суму ввізного мита на 19925.56 грн. і збільшив суму ПДВ на 83687.37 грн. (графа 47 митної декларації 23UA112080000813U0). В рішенні зазначив: "Посадовою особою митниці проведено процедуру консультації відповідно до ч. 4 статті 57 Кодексу". "Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) не може бути застосований через те, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, у відповідності до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ. Методи визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості подібних (аналогічних) товарів відповідно до вимог ст. 59, 60 МКУ. Методи визначення митної вартості на основі віднімання (додавання) вартості не може бути прийняті у зв`язку з відсутністю у декларанта та митниці інформації щодо складових митної вартості згідно вимог ст. 62, 63 МКУ. Митна вартість товару, що імпортується, визначається із застосуванням резервного методу згідно наявної у митниці інформації, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами й положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ)".

Позивач вказав на те, що відповідно до ч. 4 статті 57 МКУ застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У даному випадку, посадовою особою митниці в рішенні зазначено про проведення процедури консультації. Позивач вважає, що посадова особа митниці не проводила ніякої консультації, в текст рішення внесла неправдиві відомості про проведену консультацію і про відсутність у декларанта інформації щодо складових митної вартості. Посадова особа митниці нічого не запитувала у декларанта, не здійснювала обміну наявною у митниці інформацією.

З метою з`ясування, яка у митниці була інформація, посадова особа декларанта надіслала митниці запит, в якому просила надати інформацію, яка повинна була бути надана в порядку обміну інформацією.

Листом № 7.20-1/7.20-15-02/13/734 від 20.03.2023 "Про надання інформації" митниця відмовила у наданні запитаної інформації. Зазначила, що згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 21.02.2012 № 2939-VI розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Позивач вказав на те, що декларант не отримав від відповідача інформацію а ні в порядку обміну наявної у митниці інформації (відповідно до ч. 4 статті 57 МКУ), а ні за окремим запитом. Також митниця в листі № 7.20-1/7.20-15-02/13/734 від 20.03.2023 "Про надання інформації" зазначила, що положеннями Митного кодексу України не передбачено право особи, уповноваженої на роботу з митницею, вчиняти дії від імені юридичної особи, що не пов`язані із здійсненням переміщення та декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Але ж, посадові особи декларанта і митниці не уповноважені діяти особисто (від власного імені). Вони діють виключно від імені організацій, яких представляють, як посадові особи цих організацій. Ця обставина установлена ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 0870/9571/12. ОСОБА_1 митниця вважає посадовою особою декларанта, отже мала розглянути її запит як від декларанта, а не як від посадової особи декларанта, що діє особисто (від власного імені).

Позивач вказав на те, що такі дії відповідача порушують вимоги ч. 4 статті 57 МКУ, він не провів консультацію перед застосуванням другорядного методу, не здійснив обмін наявною у митниці інформацією.

Внаслідок не проведення консультації і не здійснення обміну наявною у митниці інформацією, відповідач здійснив хибний висновок. Для визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів у митниці відсутня інформація щодо вартості подібних (аналогічних) товарів. А для визначення митної вартості за резервним методом використана наявна в митниці інформація щодо продажу на експорт в України подібного товару.

В зв`язку зі збільшенням суми ввізного мита на 19925 грн 56 коп. і збільшенням суми ПДВ на 83687 грн 37 коп. доходи позивача від продажу товару зменшуються на суму додатково сплачених податків. Які, на думку позивача, є збитками в розмірі 103612 грн 93 коп., завдані внаслідок порушення відповідачем вимог ч. 4 статті 57 МКУ.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" до суду з даним позовом.

Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Дане положення Основного Закону України реалізується нормами ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб`єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.

Суб`єктом відповідальності за даною статтею є держава. Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди.

У цивільному праві під шкодою розуміється пошкодження чи знищення суб`єктивного цивільного права, блага чи інтересу.

Нормами ст. 1166 ЦК України передбачено відповідальність за шкоду завдану: немайновим правам юридичної особи; майну юридичної особи.

Майном, в даній ситуації, виступає товар, який було заявлено позивачем до митного оформлення.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи з загальних принципів цивільного права, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних винних дій відповідача у вигляді неналежного виконання зобов`язань, та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує свою вимогу про відшкодування збитків тим, що відповідно до рішення Запорізької митниці №UA112000/2023/000001/2 від 27.01.2023, в зв`язку зі збільшенням суми ввізного мита на 19925 грн 56 коп. і збільшенням суми ПДВ на 83687 грн 37 коп. доходи позивача від продажу товару зменшуються на суму додатково сплачених податків, які, на думку позивача, є збитками в розмірі 103612 грн 93 коп.

Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.04.2023 у справі № 280/797/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» до Запорізької митниці про визнання протиправними та скасування рішень- задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано рішення Запорізької митниці №UA112000/2023/000001/2 від 27.01.2023 та №UA112000/2023/000002/2 від 11.02.2023 про коригування митної вартості товарів. Дане рішення набрало законної сили.

Як було встановлено рішеннями судових органів та не доказується при розгляді даного спору в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідачем відносно позивача прийнято неправомірне рішення № UA112000/2023/000001/2 від 27.01.2023, яким було визначено митну вартість товарів за митною декларацією, внаслідок чого позивач сплатив додаткові митні платежі.

Грошові кошти, які були сплачені по рішенню про визначення митної вартості не є збитками, а відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України є надміру сплаченими митними платежами.

Крім того, відповідно до норм ст. 43 Податкового кодексу України, ст. 301 МКУ та Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за № 976/30844, визначено алгоритм дій щодо повернення помилково та/або надміру сплачених коштів. Це є спеціальним законодавством.

За таких обставин, судом встановлено, що чинним законодавством встановлений спеціальний порядок повернення таких коштів, якого потрібно дотримуватися як платнику податків, так і митниці.

З огляду на встановлення необґрунтованості та протиправності рішення відповідача про коригування митної вартості товару, надміру сплачені декларантом при митному оформлені товару кошти підлягають поверненню, оскільки це є способом відновлення прав позивача у випадку скасування рішення митного органу про визначення митної вартості товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб`єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 МКУ, шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю митних органів або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов`язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.

Зобов`язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди - це позадоговірні зобов`язання, оскільки їх суб`єкти - кредитор (потерпілий) та боржник (заподіювач шкоди) не перебувають у договірних відносинах, а зобов`язання відшкодувати шкоду не пов`язане з невиконанням або неналежним виконанням договірних відносин. Позадоговірні відносини виникають з неправомірного завдання шкоди (делікту).

Деліктне зобов`язання - це зобов`язання, в якому особа, яка протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов`язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі.

Для настання деліктної відповідальності необхідною умовою є наявність складу правопорушення, яке передбачено ст. 1166 ЦК України, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду.

Правила щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади встановлені ст. 1173 ЦК України, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. При цьому встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.

За умови відсутності вказаних трьох елементів цивільно-правова відповідальність держави у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позивачем не наведено наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а саме не доведено наявність складу правопорушення.

Витяги з ЄДРЮОФОП та ГФ є публічно доступними, та наявні у позивача, оскільки надавались в інших судових справах. ЕМД, надіслані до митниці документи, рішення про коригування митної вартості від 27.01.2023 № UA112000/2023/000001/2, картка відмови в митному оформлені товару, електронні повідомлення між митницею і декларантом, листи щодо запиту інформації наявні у позивача.

Відповідач повідомив суд, що до митного контролю та митного оформлення декларантом було надіслано електрону митну декларацію (ЕМД). Документи, зазначені в гр. 44 ЕМД,, також було надіслано декларантом засобами електронного зв`язку. Оригінали документів, зазначених в гр..44 ЕМД знаходяться у позивача.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)

За таких обставин, суд здійснивши у сукупності оцінку фактичних обставин справи та поданих доказів, не знайшов достатніх правових підстав для їх задоволення з тих підстав, які заявлено, тому у позові відмовляється у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю обставин, на які посилається позивач у справі.

Судовий збір в даному позові не сплачувався позивачем, тому відсутні підстави для здійснення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" до Запорізької митниці відмовити.

Рішення оформлено та підписано 14.07.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.