Decision № 110983639, 18.05.2023, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2023м. ХарківСправа № 922/3314/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) про стягнення 47 112 392,00грн за участю учасників справи:

позивача - Яценко А.О.

відповідача - Прядка В.О.

відповідача - Пономаренко М.А.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі 33 262 701,28грн, всі судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач без достатньої правової підстави набув майно, що належало позивачу, та тривалий час безпідставно утримував відповідне майно, а тому повинен відшкодувати дохід, який відповідач отримав за весь час користування спірним майном. Розмір відповідного доходу розраховано позивачем виходячи із вартості оренди спірного майна, яку відповідач, на думку позивача, незаконно отримав протягом всього часу безпідставного утримування спірного майна. Правові підстави позову ст. 1212, ст. 1214 Цивільного кодексу України.

Що стосується поважності причин пропуску строку позовної давності позивач посилається на те, що він не знав і не міг знати про факт використання його майна відповідачем. Як зазначає позивач, про факт використання свого майна відповідачем він дізнався лише 21.09.2018, після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження ЄРДР № 42017221090000119 (на підставі клопотання від 17.09.2018), в якому містився лист відповідача від 13.07.2018 № НЮ-26/263, довідка від 06.07.2018 № 01-07/458 із додаванням документів первинного обліку (акти, відомості, тощо).

Ухвалою суду від 19.08.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05.10.2021 повернуто позовну заяву Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича та додані до неї документи без розгляду на підставі ч.4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича задоволено, ухвалу суду від 05.10.2021 у справі № 922/3314/21 скасовано, справу передано на розгляд Господарського суду Харківської області.

Ухвалою суду від 20.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 922/3314/21, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 01.02.2022 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів по 21.03.2022. Цією ж ухвалою за клопотанням позивача прийнято його уточнення в частині визначення особи відповідача, а саме відповідачем визначено Акціонерне товариство "Українська залізниця" замість Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та виключено участь у справі Регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує повністю, посилаючись на те, що норми ст.1212 Цивільного кодексу України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Обставини, встановлені у рішеннях судів у справі № 5023/3905/12 свідчать, що підставою для повернення майна - рельсошпальної решітки позивачу стало саме невиконання відповідачем зобов`язань по договору відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР.

Так, умовами договору відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР передбачено, що даний договір діє до 31.12.2011, а в частині взаєморозрахунків - до його повного виконання сторонами (пункт 9.1). Пунктом 6.1 договору відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати майно поклажодавця до 31.12.2011.

Строк зберігання за цим договором був продовжений ще на один рік на тих самих умовах на підставі пункту 6.2 цього договору у зв`язку з відсутністю письмової вимоги однією із сторін про його припинення або повернення майна.

Як вважає відповідач, направлення позивачем на його адресу листа-претензії про повернення товару від 20.07.2012 не стало підставою для припинення зобов`язальних правовідносин між позивачем та відповідачем по договору відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР, оскільки сторони не досягли згоди про його припинення з підстав визначених статтями 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідач вважає, що договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Як зазначає відповідач, він не визнавав обставину використання у своїй діяльності рельсошпальної решітки позивача починаючи з 08.08.2012. Зазначене твердження позивача не підтверджено доказами. Позивач сам спростовує це, наводячи у позовній заяві відомості про дати та місце укладання рельсошпальної решітки відповідачем: частково у травні, червні 2014 року, а також у квітні, серпні 2016 року, що, на думку відповідача, спростовує твердження про користування цим майном позивача, починаючи з 08.08.2012.

Відповідач, заперечуючи на позов також зазначає, що як до, так і після 08.08.2012 зберігав рельсошпальну решітку як власне майно, оскільки оспорював договір відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР (справа № 5023/5027/12), а прокуратура оспорювала в судовому порядку договір купівлі-продажу рельсошпальної решітки від 20.09.2011 № 20/09 (справа 5023/5587/12). Також, оскільки ухвалами Ленінського районного суду Харкова по справі № 642/1013/18 від 23.07.2018, від 25.07.2018, від 31.07.2018 на рельсошпальну решітку, яку згідно листа-претензії від 20.07.2012 мав намір витребувати у відповідача позивач, був накладений арешт як на тимчасово вилучене майно, та у період часу з липня 2018 року по березень 2020 року вказана рельсошпальна решітка мала статус арештованого тимчасово вилученого майна, відповідач з незалежних від нього обставин не мав правових підстав повертати майно позивачу, що також не враховано позивачем при поданні даного позову.

Що стосується суми позовних вимог, відповідач посилається на те, що позивач не довів вартість спірного майна у періоди з 12.03.2018 по 20.02.2020 та з 22.04.2020 по 15.12.2020, оскільки Харківським апеляційним господарським судом по справі № 5023/3905/12 у мотивувальній та резолютивній частинах постанови, станом на 12.03.2018 вже було встановлено ціну товару рельсошпальна решітка РШР 50 на залізобетонній шпалі, перебрана, зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна у сумі 1 000 000,00грн, що є ринковою ціною товару у розумінні підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Відтак, згідно наголошеного рішення суду, вартість спірного майна з дати укладання Договору відповідального зберігання № 009ХР від 23.09.2011 до 12.03.2018 не змінювалась.

Тож, як зазначає відповідач, при розрахунку плати за користування рейко-шпальною решіткою РШР-50 за період з 08.08.2012 по 15.12.2020, позивачем використано недостовірні дані щодо вартості майна, зокрема, за період з 08.08.2012 по 12.03.2018. Позивачем було доведено лише ринкову вартість майна станом на 16.12.2020, що не свідчить про розмір вартості рейко-шпальної решітки РШР-50 у інший час протягом періоду з 08.08.2012 по 15.12.2020 і не доводить правомірність виконаного позивачем розрахунку позовних вимог.

Також відповідач не погоджується із наданим позивачем висновком експерта № 10623, що складений судовим експертом Хомутенко О.В. 06.05.2021, оскільки він не відповідає вимогам ст.ст.76, 78 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та достовірності доказів. Так, експертом здійснено розрахунок плати за користування рейко-шпальною решіткою РШР-50 за період з 08.08.2012 по 15.12.2020, виходячи з даних рішення від 20.05.2020 про оплатність користування рельсошпальною решіткою РШР-50. На думку відповідача, судовим експертом Хомутенко О.В. при підготовці Висновку експерта № 10623 за результатами проведення економічного дослідження по адвокатському запиту Яценко А.О., що складений 06.05.2021 взагалі не проводилось жодних досліджень притаманних даному виду експертизи, окрім виконання арифметичних дій по складанню чисел у загальну суму.

Як вважає відповідач, наданий позивачем Висновок експерта не містить відомостей про дії щодо проведення будь-якого експертного дослідження з застосуванням спеціальних знань, не містить в дослідницькій частині достатніх аргументів, з урахуванням яких експерт дійшов відповідних висновків, є неналежним, недопустимим та недостовірним, а відтак не підлягає врахуванню судом при розгляді і вирішенні спору у справі.

Відповідач також заперечує проти клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності щодо грошових вимог за період з 08.08.2012 по 15.08.2018, вважає його необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України відповідач у письмових поясненнях, наданих до суду 07.06.2022, заявив про наявність підстав для застосування строку позовної давності.

В цих же поясненнях відповідач зазначає, що зауваження позивача щодо ненадання відповідачем до матеріалів справи зустрічних доказів щодо вартості майна позивача у період після того, як він відмовився повернути майно позивачу, не має правового підґрунтя, так як відповідач взагалі не визнає позовні вимоги, тож і не має процесуального обов`язку доводити їх у будь-якій частині.

Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що суперечать правовим позиціям Великої палати Верховного Суду, Верховного Суду з питань застосування норм права.

Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду про застосування принципу jura novit curia (суд знає закони), висловленої у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивач навів не ті норми права, які можуть/мають бути застосовані до спірних правовідносин між сторонами є безпідставними та надуманими.

Безпідставними позивач вважає і доводи відповідача щодо дії раніше укладеного між сторонами договору відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011, і що вказана обставина унеможливлює застосування до правовідносин сторін позадоговірної відповідальності.

Як зазначає позивач, посилання відповідача на те, що вимога про повернення товару не є підставою для припинення зберігання відповідно до умов договору з посиланням на положення ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України є надуманими та безпідставними.

Оскільки умовами договору чітко зазначено, що строк зберігання припиняється саме у зв`язку з заявленням вимоги про повернення товару, така вимога була направлена позивачем на адресу відповідача, дія договору № 0096ХР передбачена до 31.12.2011, а доказів укладення письмової угоди про подовження строку дії договору зі сторони відповідача не надано, тому подальше утримання майна відповідачем є протиправною дією, а не правомірною поведінкою.

До того ж, як зазначає позивач, умовами Договору № 0096ХР взагалі не було надано право відповідачу використовувати майно позивача.

Таким чином, як зазначає позивач, у відносинах між сторонами під час протиправного використання відповідачем майна позивача вже був відсутній договірний характер відносин. Позивач наголошує, що ним заявлено позов не з приводу відшкодування шкоди (зменшення вартості майна у зв`язку з його експлуатацією), а саме з приводу стягнення (повернення) безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у зв`язку з використанням чужого майна за відсутності для цього правових підстав, а тому позивач вважає, що для спірних правовідносин сторін можливо використати положення ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Що стосується розрахунку позовних вимог, позивач вважає, що він здійснений правомірно та обґрунтовано.

Як вважає позивач, здійснення ним розрахунку на підставі вартості майна, яка була визначена експертним шляхом під час розгляду питання щодо зміни порядку та способу виконання судового рішення є його правом .

Помилковими та надуманими позивач вважає доводи відповідача стосовно висновку експерта № 10623 від 06.05.2021, оскільки на його думку, позивач вільний у заявленні власних доказів, що мають підтверджувати позовні вимоги. Відповідачем не доведено, що судовий експерт вийшов за межі своєї спеціальності щодо дослідження обставин в своєму висновку та експертом порушено порядок проведення судової експертизи. Відповідачем не спростовано рішення позивача щодо встановлення плати за користування майном від 20.05.2020 та розрахунок плати за користування від 19.04.2021.

Відповідач не навів будь-якої законної підстави для утримання та використання в своїй господарській діяльності майна позивача.

Також позивач просить суд застосувати ефективний спосіб захисту, відповідно до ч.2 ст.5 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача щодо перебігу строку позовної давності з посиланням на правову позицію Верховного Суду, позивач вважає помилковими через очевидну відмінність обставин тих справ із обставинами у справі, що розглядається.

Учасниками справи за час розгляду справи надано до суду низку письмових пояснень стосовно предмета спору, які фактично дублюють позицію сторін, викладену ними у позові, відзиві на позов та відповіді на відзив.

Також відповідачем надано Науково-правовий висновок Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук № 7 від 18.01.2022, зроблений за запитом відповідача, відповідно до якого зроблені узагальнені висновки, а саме:

- до правовідносин, пов`язаних з перебуванням у розпорядженні ДП Південна залізниця та АТ Укрзалізниція у період з 08.08.212 по 15.12.2020 майна позивача повинні застосовуватись виключно норми законодавства, що регулюють договірні правовідносини, зокрема, щодо зберігання;

- правові підстави для виникнення у АТ Укрзалізниця обов`язку сплатити на користь позивача грошові кошти у сумі 33 262 701,28грн за користування у період з 08.08.212 по 15.12.2020 рейко-шпальною решіткою РШР-50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, відсутні.

Позивач заперечуючи проти наданого відповідачем висновку, посилається на те, що відповідачем фактично поставлені питання для отримання письмової юридичної консультації від іншого фахівця у галузі права.

Жодне з поставлених питань не визначає, в чому підлягає неврегульованість правовідносин сторін і аналогію якого закону чи аналогію якого права потрібно дослідити.

Наданий правовий висновок, на думку позивача, складався науковими фахівцями поза межами їх наукової спеціалізації та здійснюваних ними досліджень у правовій сфері, а тому автори наданого відповідачем Науково-правового висновку не можуть вважатись визнаними фахівцями у галузі права з поставлених питань спірних правовідносин в розумінні ст.108 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначає позивач, наданий відповідачем висновок, всупереч ч.2 ст.108 Господарського процесуального кодексу України, містить лише оцінку наявних у справі доказів, достовірність чи недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими та як наслідок містить висновок, яке рішення має бути ухвалено по суті спору (відмова у позові), а тому не може прийматися судом до уваги.

03.02.2023 позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача, окрім безпідставно збережених коштів в розмірі 33 262 701,28грн, 10 344 700,10грн збитків від інфляції та 1 334 153,28грн 3% річних, нарахованих на суму безпідставно збережених коштів.

Розглянувши дану заяву, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою заява про збільшення розміру позовних вимог є заявою про зміну предмета позову, про що 08.02.2023 постановлено ухвалу суду. Цією ж ухвалою дану заяву прийнято до розгляду та подальший розгляд справи ухвалено здійснювати з урахуванням відповідних змін.

При цьому, позивачем 28.02.2023 надано до суду Звіт № 4/3 про незалежну оцінку розміру можливого неотриманого доходу позивача від 16.02.2023, відповідно до якого його можливий неотриманий дохід від здачі в оренду рельсошпальної решітки РШР-50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна загальною довжиною 1625м за період з 08.08.212 по 15.12.2020 включно, станом на 01.01.2023 становить від 47 112 392,00грн до 49 875 564,00грн та складається з наступних складових:

неотриманий дохід власника від здавання в оренду майна (упущена власником вигода/неотримані доходи/безпідставно збережені кошти правопорушником) за період з 08.08.2012 по 15.12.2020 включно 24 943 171,00грн;

незаконно отримані правопорушником економічні вигоди від несвоєчасної сплати грошових коштів власнику за період до дати оцінки включно: або 22 169 221,00грн у випадку розрахунку суми нарахувань за безпідставно збережені кошти (несплаченої орендної плати) за ст.625 Цивільного кодексу України (варіант розрахунку № 1), у т.ч. 3% річних 4 334 558,00грн та 17 834 663,00грн інфляційні, або 24 932 393,00грн у випадку розрахунку суми нарахувань у вигляді відсотків за середньо ринковою кредитною ставкою комерційних банків для суб`єктів господарювання (варіант розрахунку № 2).

Також, станом на 16.08.2021, можливий неотриманий дохід позивача від здачі в оренду рельсошпальної решітки РШР-50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна загальною довжиною 1625м за період з 08.08.212 по 15.12.2020, включно, відповідно до Звіту № 4/3 про незалежну оцінку розміру можливого неотриманого доходу позивача, становить від 39 187 639 00грн до 45 11 161,00грн та складається з наступних складових:

неотриманий дохід власника від здавання в оренду майна (упущена власником вигода/неотримані доходи/безпідставно збережені кошти правопорушником) за період з 08.08.2012 по 15.12.2020 включно 24 943 171,00грн;

незаконно отримані правопорушником економічні вигоди від несвоєчасної сплати грошових коштів власнику за період до дати оцінки включно: або 14244 468,00грн у випадку розрахунку суми нарахувань за безпідставно збережені кошти (несплаченої орендної плати) за ст.625 Цивільного кодексу України (варіант розрахунку № 1), у т.ч. 3% річних 3 219 291,00грн та 11 025 177,00грн інфляційні, або 20 169 990,00грн у випадку розрахунку суми нарахувань у вигляді відсотків за середньо ринковою кредитною ставкою комерційних банків для суб`єктів господарювання (варіант розрахунку № 2).

Виходячи зі Звіту оцінювача, позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі 47 112 392,00грн, у тому числі 42 777 834,00грн сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції (з яких інфляційні нарахування складають 17 834 663,00грн) та 4 334 558,00грн 3% річних. Судові витрати у тому числі витрати на професійну правничу допомогу просить суд покласти на відповідача.

Також у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач зазначив, що докази понесення судових витрат будуть подані ним протягом 5 днів з дня ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 02.03.2023 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням відповідних змін.

Відповідач, заперечуючи проти збільшення розміру позовних вимог, посилається на те, що позивач надав докази, які є взаємовиключними і не відповідають попереднім заявам, позивач спростував та нівелював Висновок експерта № 10623, виконаний Інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса 06.05.2021 та свій попередній розрахунок позовних вимог за допомогою Звіту оцінювача. Як зазначає відповідач, ціна вартості оренди, яка розрахована позивачем та оцінювачем, є необґрунтованою, несправедливою та значно завищеною за ринкову. В обґрунтування своїх доводів відповідачем надано низку договорів оренди нерухомості.

Що стосується Звіту оцінювача, наданого позивачем, відповідач вважає, що він містить ряд положень та висновків оцінювача, які суперечать один одному, чинному законодавству та є взаємовиключними.

Не погоджуючись з доводами відповідача, позивач зазначає, що жодного нівелювання Висновку експерта № 10623 від 06.05.2021 не має, вказаний висновок лише підтверджує правильність розрахунків за тим способом, який був застосований власником за незмінною вартість рейкошпалової решітки. Посилання відповідача на відмову позивача від власного рішення про встановлення плати в розмірі 50% від вартості майна є лише безпідставним припущенням відповідача.

Надані відповідачем договори оренди відповідач вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наявності істотної відмінності їх умов відносно обставин цієї справи.

На думку позивача, оцінювачем дотримано необхідні і достатні умови достовірності та вірогідності здійснених розрахунків, а відповідачем не спростовано відповідні обґрунтування за наданим звітом.

В судовому засіданні 13.04.2023 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 27.04.2023.

Також позивач в судовому засіданні 13.04.2023 наголосив, що докази понесених професійних правничих витрат будуть надані ним протягом 5 днів з дня ухвалення рішення по справі.

Розгляд справи по суті в судовому засіданні 27.04.2023 відкладено на 18.05.2023, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.

В судовому засіданні 18.05.2023 представник позивача позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та його письмових поясненнях та запереченнях.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.

Фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу (позивач) на праві власності належала рейкошпальна решітка РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрана зі зносом не більше 2мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, всього 1625 пог.м. (далі РШР). Зазначена рейкошпальна решітка була придбана позивачем за місцем її знаходження: Харківська обл., Харківський р-н, станція Артемівка, база ПМС-131 на підставі договору купівлі-продажу № 20/09 від 20.09. 2011, укладеного між ФОП Василевським В.Я. та ПВКП Політехком.

23.09.2011 між позивачем та Харків-сортувальною колійною машинною станцією № 131 (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання № 0096ХР (договір), відповідно до умов якого позивач передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві, а саме - рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, на загальну суму 1000000,00грн (товар).

23.07.2012 позивач звернувся до зберігача з листом-претензією від 20.07.2012 про повернення зі зберігання товару, переданого за договором відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011.

Оскільки Відокремленим підрозділом "Харків-сортувальна колійна машинна станція № 131" в порушення умов договору відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011 не було повернуто переданий на зберігання товар, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, позивач звернувся до суду з позовом.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12 позовні вимоги задоволено та зобов`язано ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" повернути в натурі ФОП Василевському В.Я. товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011р., а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1000 000,00грн. (ціна придбання відповідного майна позивачем за договором).

На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 було видано відповідний судовий наказ.

Під час здійснення виконавчого провадження, органом державної виконавчої служби вжито заходів щодо виявлення майна, яке підлягало передачі позивачу, та встановлено його відсутність.

Дана обставина стала підставою для звернення позивача до суду з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення у справі № 5023/3905/12.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 заяву Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковичапро зміну порядку та способу виконання судового рішення із встановленням ефективного способу виконання задоволено. Змінено спосіб виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 5023/3905/12 із зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" повернути в натурі позивачу товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1000000,00грн." на стягнення з ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь позивача грошових коштів в сумі 7962 500,00грн, що є ринковою вартістю рельсошпальної решітки РШР-50 на залізобетонній шпалі перебраної зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна.

Ринкова вартість рельсошпальної решітки РШР-50 на залізобетонній шпалі перебраної зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна в сумі 7962 500,00грн визначена станом на 21.04.2020, на підставі висновку експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 07.05.2020 № 6/1013СЕ-20.

На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2020 видано відповідний судовий наказ.

25.03.2021 грошові кошти в розмірі ринкової вартості спірного майна в сумі 7962 500,00грн сплачено відповідачем позивачу в повному обсязі.

Оскільки відповідач безпідставно отримував в себе спірне майно, належне позивачу, та лише 25.03.2021 сплатив грошові кошти у розмірі його вартості, позивач, на підставі ст.ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти за період з 08.08.2012 (дата спливу строку повернення майна після пред`явлення позивачем вимоги за договором зберігання) по 15.12.2020.

В основу розрахунку безпідставно збережених коштів за період з 08.08.2012 по 15.12.2020 покладено рішення власника спірного майна (позивача) від 20.05.2020 про платність користування рейко-шпальною решіткою на умовах оренди у розмірі 50% від вартості майна за рік його користування.

В підтвердження розміру суми безпідставно збережених коштів від незаконного утримання майна за визначений позивачем період, останнім надано висновок експерта Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса № 10623 від 06.05.2021 та Звіт № 4/3 про незалежну оцінку від 16.02.2023, виконаний Оціночно-експертним агентством.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд керується наступним.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

повернення виконаного за недійсним правочином;

витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За приписами ч.1 ст.1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Із аналізу відповідних норм вбачається, що безпідставність набуття майна може мати місце не лише у разі відсутності правових підстав набуття такого майна, а й в тому разі, коли відповідні правові підстави були, однак згодом вони відпали.

А тому суд не приймає заперечення відповідача про те, що наявність договору зберігання виключає можливість застосування положень ст.ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Факт неправомірного утримання відповідачем спірного майна був встановлений у справі № 5023/3905/12. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2018 було зобов`язано ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" повернути в натурі ФОП Василевському В.Я. товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011р., а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд визнає той факт, що відповідач в період з 08.08.2012 по 15.12.2020 спірне майно, належне позивачу, утримував неправомірно.

Суд також вважає помилковими заперечення відповідача із посиланням на той факт, що позивач не довів факт використання відповідачем майна у період із з 08.08.2012 по 15.12.2020, що, на думку останнього, виключає можливість застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення доходу від використання спірного майна.

Так, гіпотеза ст. 1214 Цивільного кодексу України зазначає лише про факт безпідставного збереження майна який, як наслідок, зумовлює обов`язок відшкодувати всі доходи, які особа одержала або могла одержати від цього майна і цей обов`язок не ставиться в залежність від фактичного використання або не використання цього майна особою, яка не мала на це права. Тобто достатньо лише факту безпідставного збереження майна особою яка дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

В той же час, надаючи оцінку правомірності розрахунку суми доходів, які позивач просить стягнути із відповідача, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, виходячи із наступного.

Позивач здійснив розрахунок безпідставно збережених коштів на підставі власного рішення, прийнятого ним 20.05.2020, яким він вирішив, що вартість орендної плати спірного майна складає 50% від повної вартості такого майна за рік його користування.

Позивач суду не навів правових підстав із яких він застосував власне рішення до правовідносин, які виникли до моменту прийняття такого рішення.

Крім того, доказів того, що між сторонами був погоджений такий розмір орендної плати позивач суду не надав.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України).

Доказів того, що між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості щодо укладання договору оренди та погодження розміру орендної плати за спірне майно, позивачем суду не надано, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним розрахунок позивачем суми можливих доходів від використання спірного майна на підставі власно прийнятого ним рішення від 20.05.2020.

Експертні висновки, надані позивачем в підтвердження розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів суд також вважає неналежними доказами, оскільки в основу відповідних висновків покладено рішення власника від 20.05.2020 про встановлення суми вартості оренди спірного майна.

Оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами розмір доходів, які відповідач одержав або міг одержати від використання спірного майна, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Що стосується клопотання позивача про застосування ефективного способу захисту, відповідно до ч.2 ст.5 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що позивач невірно розуміє зазначену правову норму.

Так, ч.2 ст.5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Однак це не означає можливість суду вийти за межі позовних вимог та вирішити спір на власний розсуд, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про застосування ефективного способу захисту.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову через його недоведеність та безпідставність, суд не розглядає заяву відповідача про застосування строку позовної давності та, відповідно, заяву позивача про поновлення відповідного строку.

Частиною 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Щодо строку розгляду відповідної справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 ст.177 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Проте, вихід за межі встановленого ст. 177 Господарського процесуального кодексу України строку був обумовлений виключними загальновідомими обставинами, пов`язаними із триваючою військовою агресією Російської федерації на території України.

Так, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року (який продовжено на цей час).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №152 від 14.07.2022), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 року за №453/37789.

Суд зазначає, що Господарський суд Харківської області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об`єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв`язку та інтернету.

Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи. Судом створювалися сторонам всі можливі умови, з метою повної реалізації ними своїх прав та процесуальних обов`язків, що було не можливим без виходу за межі строку розгляду справи.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, повітряні тривоги, відключення електроенергії, обстріли міста Харкова, наявною у зв`язку з цим загрозою життю, здоров`ю та безпеці працівників апарату суду, учасників справи, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого статтею 177 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керуєтьсяст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, а позивач у встановленому законом порядку звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "21" травня 2023 р.

СуддяТ.А. Лавренюк