Decision № 110670293, 26.04.2023, Krasnokutsk District Court of Kharkiv Oblast

Справа № 627/765/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року смт Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бугаєнко І.В.,

за участі секретаря Сургай М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в смт Краснокутськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит - Капітал», представник позивача Суприкіна Олена Юріївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ФК «Кредит - Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1608990 від 23.11.2019 року.

Позовні вимоги представник позивача мотивує тим, що 23.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, було укладено Кредитний договір №1608990, відповідно до якого відповідачу були надані кредитні кошти у тимчасове платне користування на поточні потреби у сумі - 12 000,00 грн. Пунктом 1.1. Кредитного договору чітко передбачено предмет договору - позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Представник позивача зазначає, що ТзОВ «Мілоан» свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому, відповідно до п 1.1. Кредитного договору кредитні кошти, в свою чергу позичальник свої зобов`язання перед позикодавцем не виконав, відповідно до умов кредитного договору мав повертати кредитні кошти згідно графіка погашення кредиту, передбаченого у Додатку №1 до Кредитного договору №1608990 від 23.11.2019 року. Згідно з п.6.1. Кредитного договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua. Відповідно до п.6.2. Кредитного договору, відправляючи через сайт онлайн-заяву про надання кредиту або підтверджуючи її оператору ТзОВ «Мілоан» в порядку визначеному в Правилах надання фінансових кредитів ТзОВ «Мілоан», Позичальник тим самим підтверджує свою згоду на укладання цього Договору. Договір в електронній формі розміщується в особистому кабінеті Позичальника. Додаткове підтвердження згоди Позичальника на укладання Кредитного договору може відбуватися з застосуванням одноразового ідентифікатора, який надсилається електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон Позичальника, а Позичальник використовує його для підписання Договору в Особистому кабінеті на сайті miloan.ua. Використання Позичальником коштів (переказ, зняття готівки, тощо) отриманих ним від ТзОВ «Мілоан», в будь-якому випадку, незалежно від способу висловлення згоди на укладення цього Кредитного договору, свідчить про безумовне прийняття позичальником пропозиції укласти Кредитний договір та укладення цього Кредитного договору. Укладаючи Кредитний договір відповідач та ТзОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 6.3. Кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком розрахунків) Договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства, та є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника.

Позивач вказує, що між ТзОВ «Мілоан» та позивачем, відповідно до чинного законодавства України, було укладено Договір відступлення прав вимоги № 47-МЛ від 20.02.2020 року. Відповідно до умов даного Договору та згідно зі ст. 512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги відносно до осіб, які були боржниками ТзОВ «Мілоан», у тому числі і до відповідача, сума заборгованості становить 40 903 грн. 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 11640,00 грн; прострочена заборгованість за комісією ставновить - 1200, 00 грн.; прострочена заборгованість за процентами становить - 22063, 00 грн.; строкова заборгованість за штрафами і пенями - 6000,00 грн. Сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором №1608990 від 23.11.2019 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно з Договором відступлення прав вимоги №47-МЛ від 20.02.2020 року, тобто після отримання права вимоги до відповідача, позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалося. У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, позивачем була проведена робота щодо добровільного врегулювання заборгованості за кредитним договором. Так, відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості №19512139/1 від 27.11.2020 року та надано термін для добровільного врегулювання відповідачем зобов`язання.

Представник позивача у відкрите судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся, у відповіді на відзив просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі, розгляд справи здійснювати за відсутності представника. у відповіді на відзив представник позивача зазначив, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 1608990, відповідно до якого відповідач отримала 12000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, та можливих штрафних санкцій, передбачених договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 08.12.2019 року. Зі змісту кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019 року вбачається, що при його укладенні відповідачем було вказано значну за обсягом інформативністю кількість особистих даних, зокрема прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, паспортні дані, реєстраційний номер обліку картки платника податків, адреса реєстрації та місця фактичного проживання, номер мобільного телефону. Зазначає, що відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості № 19512139/1 від 27.11.2020 року на фактичну адресу проживання боржника, адже ОСОБА_1 було надано ТОВ «Мілоан» інформацію про фактичне місце проживання та місце реєстрації, що є належними адресами для направлення листів. Відповідно до п.5.1 кредитного договору, відповідач до підписання даного договору ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п. 6.3.) та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua та є невід`ємною частиною даного договору. Правила ТОВ «Мілоан» не містять істотних умов договору, а лише уточнюють процедури (зокрема, надання та повернення коштів). Відповідно до п.9.6 кредитного договору, у випадку якщо положення правил суперечать умовам кредитного договору (індивідуальній частині) застосовуються відповідні умови індивідуальної частини. Крім того, у відповіді на відзив представник позивача зазначив, що вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн. відповідає складності справи, а тому позивач повністю заперечує та просить суд відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомогу відповідачу, оскільки сума та вид виконаної роботи є неспівмірними та не відповідають критерію розумності та дійсної вартості надання послуг.

Відповідач та її представник у відкрите судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи міститься заява, в якій представник відповідача просить провести розгляд справи без участі відповідача та її представника. У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1608990 від 23.11.2019 року на користь ТОВ ФК «Кредит-Капітал» в розмірі 40 903, 00 грн. відмовити.

23.01.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача зазначив, що позивач у позові зазначає, що у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, позивачем була проведена робота щодо добровільного врегулювання заборгованості за кредитним договором шляхом направлення письмової претензії № 19512139/1 від 27.11.2020 року про погашення кредитної заборгованості. Однак, відповідач, ОСОБА_1 , не отримувала вказаної письмової претензії та будь-якої іншої вимоги від позивача щодо добровільного врегулювання заборгованості за кредитним договором. Зазначає, що місцем реєстрації відповідача з 08.08.2017 року є: АДРЕСА_1 , таку ж адресу вказує позивач в шапці власного позову, однак, в претензії позивача адресою відповідача зазначено: АДРЕСА_2 .

Зазначає, що згідно з положеннями п. 5.1 Договору, позичальник підтверджує, що до підписання цього Договору ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п.6.3) та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Позикодавцем, що розміщені на веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» miloan.ua та є невід`ємною частиною цього Договору. При цьому вказані правила позивачем до позовної заяви не долучено. Інформація з сайту позикодавця належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15). Крім того, вказує, що примірник електронного договору не був вручений Відповідачу як споживачу у спосіб, який передбачено положеннями ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування».

Представник відповідача, вказує, що складові заборгованості взято з Витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 47-МЛ від 20.02.2020 року (далі - Витяг), оскільки в позовній заяві позивач вказує, що строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 1200 грн., а згідно з Витягом - заборгованість за штрафами і пенями становить 6000 грн., у той час як 1200 грн., згідно з Витягом, є залишок по комісії.

Вважає, що заявлені позовні вимоги в частині штрафів і пені подані до суду після спливу спеціальної позовної давності, відтак позивач набув право вимоги 09.12.2019 року, а до суду звернувся 08.11.2022 року (позов зареєстровано в суді від 14.11.2022 року), тобто з пропуском встановленого законом строку, а тому відповідачем подано до суду заяву про застосування строку спеціальної позовної давності.

Однією зі складових заборгованості позивачем вказано «прострочена заборгованість за процентами», розмір якої становить 22 063 грн. 00 коп. Натомість, кредитним договором не передбачено такої складової заборгованості як «Прострочена заборгованість за процентами». Вважають, що власними діями Позивач має на меті ввести суд в оману, оскільки не надає детального розрахунку вказаної складової заборгованості, а саме прострочена заборгованість за процентами, за кожен день такого прострочення. Надаючи до суду лише суму такої складової заборгованості в розмірі 22 063 грн. Позивач власними діями позбавляє суд дослідити обставини на які посилається Позивач, а саме на розрахунок суми «простроченої заборгованості за процентами». Згідно з п. 1.5.2. Кредитного договору вбачається перший вид процентів, які може нараховувати позивач: «Проценти за користування кредитом: 4500, 00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Згідно з п. 1.6. Кредитного договору вбачається другий вид процентів, які може нараховувати позивач: «Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3. цього Договору».

Отже, оскільки позивачем не вказано згідно з яким саме пунктом договору здійснено нарахування такої складової кредитної заборгованості, як «прострочена заборгованість за процентами» сторона відповідачів доходить висновку, що позивачем порушені вимоги неприпустимості одночасного стягнення двох видів процентів різних за своєю правовою природою.

Зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості кредитним договором №1608990 від 23.11.2019 року є неналежним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Вважають, що розмір нарахованих позивачем стягнень у вигляді простроченої заборгованості за процентами, який становить 22 063 грн. 00 коп. безпідставно завищеним.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що відповідачем понесено витрати на правову допомогу надану адвокатом Шаповаловим А.М. у розмірі 3500 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними доказами.

На підставі викладеного, представник відповідача у задоволені позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1608990 від23.11.2019 року на користь ТОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» в розмірі 40 903 грн. 00 коп. просить відмовити, та стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати, а саме: витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. 00 коп.

23.01.2023 року до суду надійшло клопотання/заява про застосування строку спеціальної позовної давності. Дане клопотання мотивоване тим, що складові заборгованості взято з Витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 47-МЛ від 20.02.2020 року, оскільки в позовній заяві позивач вказує, що строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 1200 грн., а згідно з Витягом - заборгованість за штрафами і пенями становить 6000 грн., у той час як 1200 грн., згідно з Витягом є залишок по комісії. Отже, строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 6000 грн. Ознайомившись зі змістом поданої позовної заяви, відповідач вважає, що заявлені в ній позовні вимоги в частині штрафів і пені подані до суду після спливу спеціальної позовної давності. Згідно з п.1.3 Договору, кредит надається строком на 15 днів з 23.11.2019 року, тобто до 08.12.2019 року, а тому нарахування відсотків після 08.12.2019 року дати є неправомірним. Відтак, позивач набув право вимоги 09.12.2019 року, а до суду звернувся 08.11.2022 року (позов зареєстровано в суді від 14.11.2022 року), тобто з пропуском встановленого законом строку. Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності та не мав права нараховувати проценти, інші платежі за договором після спливу строку кредитування, сторона відповідачів вважає, що позов підлягає залишенню без задоволення в частині заявлених вимог щодо стягнення штрафів та пені в розмірі 6000 грн. Враховуючи викладене, представник відповідача просить застосувати спеціальну позовну давність до позовних вимог ТОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» в частині строкової заборгованості за штрафами і пенями у розмірі 6000,00 гривень, яка є підставою для відмови у задоволені вказаних позовних вимог у вказаній частині.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши в сукупності письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, суд доходить наступного.

Судом встановлено, що 23.11.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 1608990, згідно з умовами якого відповідач отримала 12000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором/а.с.5/.

З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 1608990 від 23.11.2019 року ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником здійснено підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора U99611, надісланого позичальнику 23.11.2019 року о 14:15 год. на номер телефону НОМЕР_1 /а.с.8/.

Відповідно до графіку розрахунку сплати кредитних коштів (Додаток № 1 до кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019) платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 08.12.2019 року, дані обставини підтверджуються копіям кредитного договору /а.с.7 зворот/.

Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В подальшому між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 47-МЛ від 20 лютого 2020 року.

Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 1608990 від 23.11.2019 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , дана обставина підтверджується копією витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 47-МЛ від 20.02.2020 року /а.с.16/.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача перед ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за кредитним договором № 1608990 від 23.11.2019 року становить 40903 грн., з яких: 11640 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; простроченої заборгованості за комісією - 6000 грн.; прострочена заборгованість за процентами - 22063 грн.; простроченої заборгованості за штрафами і пенями становить 1200 грн. /а.с.17/.

27.11.2020 р відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості за вих. № 19512139/1 на адресу вказану ОСОБА_1 в кредитному договорі, якою було висунуто вимогу протягом 7 днів сплатити заборгованість за кредитним договором у сумі 40903 грн. /а.с.18/.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною 1 статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Зі змісту кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019 року вбачається, що позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 договору сума кредиту становить 12000 грн.

Згідно із п. 1.3 договору кредит надається строком на 15 днів з 23.11.2019. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 08.12.2019 (п. 1.4 договору)/а.с.5-7/.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно - телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно у ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок платіжної картки позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Згідно з пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».

Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу.

З долученої до матеріалів справи копії довідки підписаної ОСОБА_2 за допомогою ЕЦП 06.10.2022 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на платіжну картку MASTERKARD № НОМЕР_2 кредитні кошти в сумі 12000 грн. згідно з договором № 1608990, що відповідало положенням п.1.2 кредитного договору/а.с.9/.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано факту отримання ним кредиту, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11640 грн. є обґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за простроченими процентами в розмірі 22063 грн., суд зазначає наступне.

Так, пунктом 1.5.2 кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019 року передбачено, що проценти за користування кредитом: 4500 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.

У пункті 1.6 кредитного дового зазначено, що Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору.

Пунктом 2.2.3 кредитного договрору проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6.

Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено

Товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахувати таких процентів до мемонту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або моменту припинення нарахуання процентів за рішенням Товариства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як зазначено вище, відповідно до п. 1.4 кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019 року, термін повернення кредиту визначено 08.12.2019 року. Отже, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в період з 23.11.2019 року по 08.12.2019 року у розмірі 4500 грн, що відповідає положенням п. 1.5.2 кредитного договору. З урахуванням того, що відповідачем 08.12.2019 року та 22.12.2023 року було сплачено в рахунок процентів по кредиту на загальну суму 770 грн., відтак, стягненню підлягає прострочена сума заборгованості за процентами у розмірі 3730 грн, інформація щодор сум нарахування яких міститься в копії відомості про щоденні нарахування та погашення згідно з кредитним договором № 1608990 від 23.11.2019 року /а.с.156-158,190-192/.

У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року при розгляді справи № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, висловила правову позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов`язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, є необґрунтованою. ТОВ ФК «Кредит-Капітал» вимог про стягнення з позичальника встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв.

Тому суд не бере до уваги п. 2.2.3 кредитного договору про можливість позикодавця нараховувати проценти за користування кредитом після закінчення строку повернення кредиту, передбаченого п. 1.4 договору.

Відтак, позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 16793 гривень (22063 грн. - 4500 грн. (проценти згідно з п. 1.5 кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019 року) - 770 грн. (сплачені відповідачем відсотки)) не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення комісії, суд зазначає наступне.

П. 1.5.1 кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019 року передбачено комісію за надання кредиту: 1200 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 % від суми кредиту одноразово.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно з частиною 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення п. 1.5.1 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1200 грн. слід відмовити.

Що стосується вимоги позивача за штрафами і пенями, суд зазначає наспуне.

23.01.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання/заява про застосування спеціальних строків позовної давності.

Відповідно до п. 1.4 кредитного договору № 1608990 від 23.11.2019 року термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 08.12.2019 року.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Цивільним кодексом України передбачено два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Статтею 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Пунктом першим частини другої статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися порушення свого права або про особу, яка його порушила ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Отже, позивач набув право вимоги за кредитом 09.12.2019 року, а до суду звернувся 14.11.2022 року.

28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання поза межами строку дії договору права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України, пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інші проти України, пункт 80 рішення у справі Двойних проти України, пункті 88 рішення у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 та 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

За приписами ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. До відзиву на позовну заяву додані наступні документи: ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1336866 від 17.01.2023; договір № 16-01/23 про надання адвокатським бюро «Юридичною компанією «Шаповалов та Партнери» правової допомоги від 16.01.2023 року, у якому зазначено, що ціна виконання цього доручення визначається сторонами у додаткових угодах; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4879/10 від 31.05.2012 року; договір № 13-01/20 про надання адвокатом правової допомоги від 13.01.2020 року у якому зазначено, що ціна виконання цього доручення визначається сторонами у додаткових угодах; акт виконаних робіт № 7 до Додатку № 7 від 16.01.2023 р. до Договору 13-01/20 про надання правової допомоги юристом та комплексне юридичне обслуговування вд 13.01.2020 р.; додаток № 7 до договору № 13-01/20 про надання адвокатом правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шаповаловим А.М., у якому сторони узгодили вартість робіт, вказаних у п. 1 цього додатку, яка сладає 3500 грн. 00 коп., оплата проводиться на момент підписання адвокатської угоди у повному обсязі; прибутковий касовий ордеру № 13-01/20 від 16.01.2023 року ФОП Шаповалов А.М. , у якому зазначено: прийнято від ОСОБА_1 на підставі договору № 13-01/20 від 13.01.2020 та додаток № 7 від 16.01.2023 року суму 3500 грн. 00 коп.; детальний опис робіт (наданих послуг) від 20.01.2023 року /а.с.78,79-80,81,83,84,88,89,90-91,92,103-104,105,106,119-120,121,122/

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2023 року та 17.02.2023 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив у якій останній, поміж іншого, повністю заперечує та просить відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомгу, оскільки сума відповідних витрат в розмірі 3500 грн. та вид виконаної роботи є неспімірними, не відповідають критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг.

Оцінюючи заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді, на предмет їх пропорційності складності справи, суд вважає за доцільне задовольнити вимогу відповідача про стягнення витрат на правову допомогу.

Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи в суді та їх характер, розгляд справи в суді в порядку спрощеного провадження та постановлення судом рішення, з урахуванням того, що ОСОБА_1 фактично сплатила адвокату 3500 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, беручи до уваги дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат з розглядом справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 2184,70 грн. витрат на професійну правничу допомогу, сума яких є пропорційною розміру задоволених позовних вимог, з огляду на те, що позовні вимоги «ТОВ ФК «Кредит-Капітал» задовлено на 37,58 %, стягненню витрат на правничу допомогу підлягають 62,42% (3500*62,42%/100).

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем за кредитним договором № 1608990 від 23.11.2019 кошти добровільно банку не повернуті, суд дійшов висновку, що позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є обґрунтованим лише частково, тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаним кредитним договором, яка складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 11640,00 грн., простроченої заборгованості за процентами у розмірі 3730 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову даної категорії позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2481,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 68297 від 06 вересня 2022 року.

Враховуючи те, що задоволено 37,58 % позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 932 грн. 35 коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (2481,00 грн. х 37,58 % / 100%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 18, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит - Капітал», представник позивача Суприкіна Олена Юріївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ Райффайзен Банк Аваль, заборгованість за кредитним договором №1608990 від 23 листопада 2019 року в сумі 15370 (п`ятнадцять тисяч триста сімдесят) грн. 00 коп., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 11640 (одинадцять тисячі шістсот сорок) грн. 00 коп., простроченої заборгованості за процентами у розмірі 3730 (три тисячі сімсот тридцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ Райффайзен Банк Аваль судовий збір в розмірі 932 (дев`ятсот тридцять дві) грн. 35 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ Райффайзен Банк Аваль на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 2184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 70 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит - Капітал», місцезнаходження: вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, м. Львів, 79000, ЄДРПОУ 35234236.

Представник позивача: Суприкіна Олена Юріївна, адреса: 03127, пр-т Голосіївський, 132, оф, 22.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник відповідача: Шаповалов Андрій Миколайович , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя Бугаєнко І. В.